1309
Політсистема України: Нові реалії - старі тенденції
— Казна та Політика
Несподівана трансформація української політичної системи, проведена Конституційним судом, матиме значні політичні наслідки, які, мабуть, ще не усвідомлені самими учасниками політичного процесу повною мірою. Проте цілком можна визначити основні моменти розвитку подій на основі досвіду української політики зразка 1996-2004.
Отже, серед тенденцій розвитку політики найближчим часом варто відзначити можливе припинення існування парламентської коаліції. В усякому разі, в тому вигляді, в якому ми її знаємо. Оскільки в нових умовах уряд формується de facto президентом (так само як і центральні органи влади), то це може вплинути на мотивацію депутатів формально перебувати в коаліціях.
Для того щоб затвердити прем'єр-міністра, прийняти потрібний закон або будь-яке інше рішення, цілком достатньо і "ситуаційної більшості", зібраної з бору по сосонці на основі особистих домовленостей. Деякі свідчення подібного розвитку подій з'явилися вже першого жовтня - саме так можна розцінювати численні заяви Володимира Литвина і представників Компартії, які не цілком лояльно відреагували на нові конституційно-правові умови.
Нічого дивного в цьому не немає - "молодші" союзники Партії регіонів за один день істотно втратили у вазі, і зважати на них у президента і його політичної сили немає більше ніякої необхідності. А якщо так, то і формально перебувати в більшості у них стимулів небагато. У разі ж серйозних соціально-економічних проблем в країні більшість доволі скоро може наказати довго жити - ніхто не захоче розділяти з "регіоналами" відповідальність за провали, не отримуючи при цьому "бонусів" від перебування при владі.
Крім того, цілком може повернутися ситуація "мозаїчної Ради", коли парламент складатиметься з величезної кількості карликових фракцій і груп. Саме такою була Рада зразка 2004 року, в якій депутати примудрялися за одну каденцію разів по 10 змінити фракційну приналежність.
Вочевидь, що без загрози втрати імперативного мандата і формальних обмежень і без того слабо дисципліновані депутати фракцій БЮТ і "Наша Україна" остаточно розбіжаться в основній своїй масі по "окремих квартирах" і вже від імені фракцій з якими-небудь екзотичними назвами (типу "Благополуччя і реформи" або "Європейський вибір України") торгуватимуться з владою за якісь преференції для себе і структур, які вони любіюють.
Швидше за все, саме такі новостворені квазі-фракції (аморфні, безпартійні, непретензійні і керовані) і зможуть замінити в найближчому майбутньому КПУ і "Блок Литвина" в більшості.
Оскільки Рада більше не відповідатиме за серйозні управлінські рішення, то варто чекати зростання популізму в її лавах, який досить скоро перевершить всі розумні межі. Якщо депутат прямо за уряд не відповідає, то це відкриває йому прекрасні можливості для маневру. Він може з чистою совістю підтримувати деякі владні законопроекти (маючи на те особисті мотиви), але нещадно критикувати владу "в цілому".
Якщо при "старому режимі" засідання Верховної ради переважно зводилися до пустопорожнього критиканства, безперспективних пропозицій (на кшталт "підняти пенсії в 10 разів") і взаємних звинувачень, то немає підстав вважати, що в нових умовах щось істотно змінитися. Можна вивести закон українського парламентаризму: продуктивність роботи Верховної ради падатиме прямо пропорційно зростанню її видовищності.
Природно, що подібні умови (дроблення фракцій, зростання популізму і демагогії) будуть ідеальними для небагатьох політиків зразка 90-х років, які ще залишилися в стінах парламенту. В цілому, девальвація парламентаризму буде дедалі більше відчутною.
Проте, не можна думати, що в політиці все так просто і деградація законодавчої влади призведе автоматично до зростання значення виконавчої. Ті, хто думає, що віднині для президента Януковича почалася "золота пора", напевно, не цілком тверезо усвідомлюють єство української політичної системи і особливості менталітету жителів України.
На даному етапі всім громадянам України, які більш-менш повно цікавляться політичним процесом, буде ясно, хто концентрує владу в своїх руках. А концентрація влади означає і концентрацію відповідальності. А також і концентрацію ненависті за будь-які (очевидні й таємні, реальні й вигадані) прорахунки, помилки, недоробки влади. Як відомо, "шапка Мономаха" важка, і той, хто приймає царську владу, звалює на себе ношу воістину царських розмірів.
В новій політичній системі парламент перетворюється на орган дуже обмеженої компетентності, уряд - підкоряється і відповідає перед президентом. Хто в такій ситуації відповідає за ситуацію в країні? Для народу відповідь на це питання цілком очевидна - президент.
Якщо ж так, то і запит з президента буде подвійним. У даній ситуації показовий приклад з Леонідом Даниловичем Кучмою, який сприймався народом як господар держави протягом 10 років. Цей період навіть називають в просторіччі "при Кучмі". І саме Леонід Данилович втілював у собі в цей час ідею державної влади - зі всіма плюсами і мінусами.
Тобто, з одного боку влада була значною, але і опозиція боролася саме з президентом, і акції протесту у нас називалися "Україна без Кучми" а не "Україна без Пустовойтенка" або "Україна без Кінаха". Опозиція ж отримала відмінну мішень для критики в особі особисто президента - персоніфікованого образу влади.
Подібний потенціал був використаний "на повну" свого часу проти президента Кучми. Немає сумнівів, що і тепер все піде по другому колу.
Отже, глава держави в нових умовах не зможе маневрувати подібно до Віктора Андрійовича, звалюючи все на прем'єра. Потрібно бути готовим, що за неоплачені зарплати, розморожені труби, недораховані субсидії громадяни запитуватимуть саме з президента, і матимуть рацію як формально, так і по суті. Значить, падіння рейтингу буде більш ніж реальним, якщо, звичайно, свої повноваження президент не направить на реальні, а не декларативні реформи.
Хто виграв, а хто програв від політичної "контрреформації", покаже час. Адже і результати реформи-2004 були зовсім не однозначними в політичному сенсі.
Петро Олещук, кандидат політичних наук
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
