Про те, що вирішують кадри


Про те, що вирішують кадри

Сьогодні ми маємо змогу спостерігати по суті перший реально відчутний результат судової реформи. За своїми наслідками він, безперечно, негативний. Древні казали: "неважливо, хто піде, важливо, хто прийде". Сучасний суспільний досвід показав, що насправді у кадровій політиці важливими є обидва моменти. Адже далеко не завжди з державної служби достроково ідуть ті, хто мав би піти задля її очищення. Натомість далеко не завжди на їхнє місце приходять ті, хто мав би прийти заради поліпшення її якості.

Тож - передусім про тих, хто і чому масово пішов із судової системи після набрання чинності нового закону про судоустрій і статус суддів. Про масовий характер цього процесу свідчить кількість уже розглянутих, а також тих, що плануються до розгляду Вищою Радою юстиції та парламентом, заяв суддів про відставку. Рахунок уже пішов на сотні. Тільки на найближчому засіданні ВРЮ передбачено розглянути понад 50 заяв суддів судів різних рівнів про відставку. Ще три-чотири місяці тому ця кількість стабільно становила дві-три заяви.

Оцінюючи процес загалом, слід визнати, що у результаті розпочатого масового звільнення суддів відбувається "вимивання" ядра суддівського корпусу. Із судової системи переважно ідуть найбільш досвідчені та професійно підготовлені судді. Здебільшого ті, хто має право на відставку, а отже, і на так звані відставкові - відповідну матеріальну винагороду за відпрацьований на посаді судді час. Тобто ідуть судді, на яких тримається вітчизняне судочинство, які досягли професійного розквіту і за іншої ситуації могли б ще довго (п’ять, десять і більше років) кваліфіковано здійснювати правосуддя. У результаті блискавично проведеної Банковою судової реформи вітчизняна система ризикує втратити свій золотий фонд - служителів Феміди, які стали суддями ще за Радянського Союзу і переймаються такими поняттями як суддівська честь і гідність.

До речі, цей вкрай негативний для правосуддя процес був легко прогнозований: незаангажовані експерти не раз застерігали реформаторів від непродуманих законодавчих змін, наслідком яких стане вимивання основи суддівського корпусу і відповідно зниження якості правосуддя. Але до них не дослухалися. Можливо, тому, що однією із справжніх цілей саме і було позбавитися від тих суддів, які дотримуються принципів незалежності, мають свою позицію і можуть її обстоювати. Зважаючи на все, новим керманичам судової системи (а для всіх очевидно, що сьогодні центри управління судами і суддями перебувають поза судовою системою) потрібні покірні виконавці. Кваліфікація не важлива - для цього є фахівці, які підготують потрібне рішення, а "своїй" людині в мантії залишиться тільки освятити його "Іменем України". Якщо, за інформацією ЗМІ, практика такого освячення торкнулася Конституційного суду, то про звичайні суди годі й говорити.

Сам по собі факт масового добровільного звільнення суддів у відставку свідчить про те, що судова реформа проведена не зовсім правильно. Адже якщо реформа, як запевняють її автори, зробила суддю більш незалежним, поліпшила умови його діяльності і підвищила його статус, удосконалила процес, то працюючі судді мали б руками і ногами триматися за свої посади до останнього - до досягнення граничного 65-річного віку. Натомість відбувається протилежне: велика кількість служителів Феміди у спішному порядку вирішила завершити свою кар’єру. Логічне запитання: чому?

Причин цього кілька. Першою й основною є істотне звуження новим законом гарантій матеріального забезпечення та соціального захисту суддів. Усі пам’ятають, як його автори обіцяли значне підвищення суддям заробітної плати. За їхніми обіцянками заробітна плата судді місцевого суду мала одразу вирости до 12 тисяч гривень на місяць (15 мінімальних заробітних плат). Але, як відомо, обіцянка-цяцянка... Законом передбачено, що таку заробітну плату судді отримуватимуть… через 5 років - з 1 січня 2015 р. Та і це не факт, бо у нашій країні такі далекосяжні плани зазвичай не справджуються.

Отже, головна обіцянка реформаторів - "поліпшення життя суддів уже сьогодні" - виявилася блефом. Натомість новим законом урізано соціальні гарантії суддів. Ним зокрема: скасовано право судді на відставку за станом здоров’я; зменшено розмір вихідної допомоги судді, який виходить у відставку; звужується перелік посад, час роботи на яких зараховується до суддівського стажу; вводиться положення щодо забезпечення суддів, які потребують поліпшення житлових умов, лише службовим житлом; встановлюється право на безоплатне медичне обслуговування у державних закладах охорони здоров’я тільки для суддів у відставці та членів їх сімей; змінюється порядок соціального страхування суддів та скасовується низка інших матеріальних і соціальних благ.

Тому багато суддів не бачать соціальної перспективи у подальшій діяльності на своїх посадах. Водночас їм є що втрачати. Наприклад, сьогодні суддя апеляційного суду, який має право на відставку, може отримати 200-300 тисяч грн. "відставкових". Йому виплачується вихідна допомога у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен місяць роботи на посаді судді. Скажімо, якщо суддя відпрацював на посаді 30 років, то його вихідна допомога становитиме 30 середньомісячних заробітків. А от з 1 січня наступного року вихідна допомога цього судді не залежатиме від кількості відпрацьованих років і буде утричі меншою - усього 10 його місячних заробітних плат. Погодьтеся, що для судді, особливо того, який живе на зарплату, - це істотно. А тому до його рішення піти у відставку "вже сьогодні" треба ставитися з розумінням. Важливий аспект. Зважаючи на те, що таку суму суддя, буває, може "підняти" за розгляд однієї-двох справ, певне, з матеріальних причин сьогодні збираються піти із суддівських лав ті, хто не розраховує саме на такий "заробіток". Тобто найближчим часом далеко не найгірші із служителів Феміди підуть із системи.

Другою причиною масового відтоку суддівських кадрів експерти вважають посилення адміністративного тиску на суддів з одного боку, і абсолютну їхню беззахисність - з другого. Важелі стороннього тиску і втручання у правосуддя фактично узаконені. Сьогодні будь-який суддя може бути звільнений з посади за відсутності правових підстав, але… відповідно до закону. Це яскраво продемонстрували нещодавні рішення ВРЮ та парламенту, які звершили свій скорий, але, як тоді було очевидно, а нині підтверджується юридично, - неправий суд над багатьма суддями. Частині із них (Бабич, Кишинський, Бараненко) уже вдалося визнання через Вищий адміністративний суд рішення про своє звільнення цілком або частково незаконним.

Фахівці зазначають, що ніколи раніше (за весь період незалежної України) вітчизняні судді не були настільки залежними від політичної влади і настільки незахищеними від втручання і тиску. У результаті так званої судової реформи судді жорстко "взяті у адміністративні та репресивні лещата". Судді, які не дослухатимуться до "прохань чи порад" відомих у суддівському середовищі осіб, ризикують миттєво опинитися "на килимі" ВРЮ. За розмитості (вважай - невизначеності) законодавчих підстав відповідальності та за очевидної "одновекторної спрямованості" ВРЮ практично будь-який неугодний суддя може бути "викинутий" із судової системи за лічені дні, хоч як цинічно це звучить, "на підставі й у спосіб, передбачені законом". А у новому законі все завбачливо передбачено для ефективного позапроцесуального (тобто адміністративного) управління судами і суддями іззовні.

Коли говорити про внутрішній стан суддівського корпусу після проведення судової реформи, то його можна охарактеризувати як "стан страху і невизначеності". Як зазначив у своєму виступі у парламенті 7 липня під час остаточного ухвалення нового закону про судоустрій і статус суддів голова Верховного суду В.Онопенко, судді "залякані цією судовою реформою і вже сьогодні бояться ухвалювати законні рішення".

Тому цілком зрозуміло, що за таких обставин багато суддів не бачать себе у ручній судовій системі. Вони не хочуть, аби ними попихали або безпідставно ганьбили на всю країну за законні рішення.

Третя причина випливає з другої і зводиться до бажання зберегти суддівську гідність. У декого з читачів це може викликати подив, але така мотивація рішення про відставку також наявна у частини суддів.

А тепер - про тих, хто прийде.

Якщо говорити загалом, то за новим законом процес формування суддівського корпусу (призначення вперше, обрання безстроково, переведення до іншого суду тощо) перебуває під повним контролем тих, хто мав причетність до формування складу ВРЮ, Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККСУ), підготовки указів президента та рішень профільного парламентського комітету. Тобто, по-перше, цей процес є контрольованим. По-друге, його контролюють ті, хто контролює два ключові у кадровому плані органи - ВРЮ і ВККСУ. Про те, хто увійшов до цих органів і від кого вони туди прийшли, зокрема на останньому з’їзді суддів, "ДТ" уже писало.

Іншими словами, відтепер до судової системи "чужі" не пройдуть. Хіба що у якісь далекі районні суди. Справедливості заради треба визнати, що й досі ці процеси значною мірою контролювалися. Але відтепер є всі підстави припустити, що кадрове наповнення судової системи перебуватиме під тотальним контролем. А отже, сподіватися на декларований об’єктивний конкурсний добір найкращих на посаду судді не доводиться. Призначення на всі "ласі" суддівські посади доведеться узгоджувати з найголовнішими. Втім, задля цього реформа й проводилася.

Перші враження нової кадрової політики у судовій системі можна отримати від кандидатів на посади новоутвореного Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ. ВККСУ, яка за новим законом є єдиним на всю державу кваліфікаційним органом, що визначатиме придатність до суддівської діяльності, оголосила про перших кандидатів до нового вищого спеціалізованого суду. Слід сказати, що ці враження не найкращі. ВККСУ оголосила про підготовку матеріалів для обрання суддею Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ таких, зокрема, суддів.

Леонід Фесенко - з 2006 р. народний депутат від Партії регіонів. До депутатської роботи працював суддею апеляційного суду Луганської області, зокрема його головою. Аналіз його діяльності у складі парламентського комітету з питань правосуддя не дає підстав для віднесення його до активних поборників інтересів правосуддя, обстоювання принципу верховенства права. Завжди голосував в унісон з усією фракцією, тобто так, як веліла партія. Навіть у тих випадках, коли рішення були вочевидь неконституційними і спрямованими проти правосуддя. Наприклад, за ухвалення 31 травня 2007 р. сумнозвісної абсолютно політичної постанови парламенту про визначення порядку призначення суддів на адмінпосади. Очевидність неконституційності цієї постанови зумовлювалася тим, що за Конституцією такого роду питання могли бути вирішені лише законом. Досвідчений правник і до того ж суддя, Фесенко не міг цього не розуміти. Але проголосував за ухвалення цього нікчемного у правовому сенсі документа. Згодом Конституційний суд, як і передбачалося, визнав постанову неконституційною.

Тому можна передбачати, що поведінка Фесенка на посаді судді вищого суду не виходитиме з діапазону відповідних установок. Тим більше що Леонід Іванович претендує на посаду голови нового вищого суду. А до голови, як відомо, нині вимоги суворіші - політична лояльність не може викликати найменших сумнівів.

Про те, що він претендує на посаду голови цього суду, Фесенко повідомив сам. Як на мене, виявивши при цьому певну недалекоглядність і ще раз засвідчивши визначальність політичної складової у вирішенні ключових питань судочинства. Як повідомив Фесенко газеті "Экономические известия", пропозицію очолити новий вищий суд він "дістав особисто від президента" (Януковича). Але Фесенку належить знати, що це питання не перебуває в компетенції президента. За Конституцією і законами президент не має жодного стосунку до призначення голів судів, зокрема й голови Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ. Отже, президент за Конституцією не мав права пропонувати те, що не входить до сфери його компетенції. Констатувавши факт зазначеної пропозиції, Фесенко підставив свого політичного лідера. Адже він таким чином задокументував і самого себе, і президента, зайве підтвердивши і той факт, що фактично багато рішень із питань функціонування судової влади ухвалюються не там і не тими, як це має бути за Основним Законом.

"ДТ" вже писало про те, що в адміністрації президента (тепер можна припускати - що з самим президентом) співбесіду проходили кандидати на посади суддів КС, яких мав обрати з’їзд суддів. Та й сам Л.Фесенко, ще навіть не перебуваючи у статусі судді вищого суду, уже розгорнув активну діяльність як його голова щодо організації діяльності цього суду, зокрема щодо добору суддів. Чесно кажучи, якось воно не зовсім. Відомо, як нині у державі вирішуються питання, але, напевно, усе-таки потрібно дотриматися юридичних формальностей і дочекатися рішення про своє призначення.

Ще одним із претендентів на посаду судді нового вищого суду є Михайло Вільгушинський. Останні вісім років він обіймав посаду першого заступника голови апеляційного суду м. Києва, яку ліквідовано новим законом. Як стверджують його колеги, на своїй посаді Михайло Йосипович опікувався будівництвом нового приміщення для суду, вирішував різні адміністративно-господарські та організаційні питання. Але справ практично не розглядав. Тому виникає питання, а чи не втратив він за вісім років суто організаційної роботи кваліфікацію власне судді? Чи, може, така кваліфікація й не головна для судді нового вищого спеціалізованого суду.

Претендує стати суддею цього суду Геннадій Животов - заступник голови апеляційного суду Закарпатської області, якого, як стверджують поінформовані у закарпатських справах джерела, "патронує" Стрижак. Животов за походженням - з донецьких. За наявною інформацією, він тривалий час перебуває у конфлікті зі значною частиною суддів апеляційного суду, які незадоволені чи то методами його роботи на адміністративній посаді, чи рівнем його кваліфікації, що не відповідає цій посаді. Тож перехід його до Києва є надзвичайно бажаним і для нього самого, і для колективу закарпатського апеляційного суду. Але чи буде це знахідкою для вищого спеціалізованого суду?

Окремо серед кандидатів на посаду суддів нового вищого суду виділяється суддя Печерського районного суду м. Києва Наталія Квасневська. І не тому, що вона є суддею місцевого суду, не працювала навіть в апеляції, а буде здійснювати касаційну функцію, яку до реформи здійснював Верховний суд. А насамперед тому, що, м’яко кажучи, вона навіть не значиться серед найкращих суддів Печерського суду. Більше того, ті, хто побував у цієї судді на процесі, беруться за голову від вражень про її кваліфікацію. До речі, наскільки відомо, серйозні запитання щодо її кваліфікації виникли й у Вищої кваліфкомісії суддів, коли Квасневська "проходила" на обрання суддею безстроково. Тоді кваліфкомісія її "зарубала" як професійно непридатну. Але потім кваліфкомісія чомусь передумала, і з другого заходу все ж таки пропустили її на обрання безстроково. Чим тоді з другої спроби переконала претендентка членів комісії на чолі з Самсіним (до речі, нині він знову очолив цей орган), невідомо, але факт залишається фактом.

Реформа вимиває найдосвідченіших і найкваліфікованіших і дає можливість суддівській піні спливати на поверхню...

Оксана Мариненко

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

Дивись також
Сервіс підбору кредитів
  • Надішліть заявку
  • Дізнайтесь про рішення банку
  • Підтвердіть заявку та отримайте гроші
грн
Замовити кредит онлайн
В Контексті Finance.ua