Слабкість "сильних"


Слабкість "сильних"

"Влада сильна як ніколи" - ця легендарна фраза Віктора Медведчука, легендарно ж спростована Майданом, останніми місяцями набула в Україні другого життя. "Вони прийшли надовго", "вони взяли країну за горло", "тепер уже виборів не буде ніколи" - саме такими фразами рясніють ЗМІ, форуми та блоги. Парламентська більшість розростається, уряд - під пальцями президента, губернатори наливаються повноваженнями, Хорошковського можна "за звірства виганяти з гестапо", бізнес душать, права партій урізують, мери та місцеві депутати масово капітулюють, адмінресурс до місцевих виборів нарощують...

Усе це так. Але, хоч яким це сьогодні здасться дивним, мені ближче інше твердження: сьогоднішня влада слабка як ніколи. Бо сила влади визначається не цими первинними політознаками чи формальним порівнянням із потенціями попередників. Вона визначається здатністю лідера і команди протистояти загрозам та викликам, які постають перед суспільством і державою. Таких загроз - об’єктивних і суб’єктивних, зовнішніх і внутрішніх - нагромадилася критична маса. Одні накопичувалися роками, інші з’являються, а треті створюються власноруч. Щоб їх зняти або мінімізувати, необхідна єдина команда з високим інтелектуальним і моральним потенціалом, здатна проводити ефективну політику, побудовану на розумінні світових процесів, внутрішніх проблем та шляхів їх вирішення.

Отож минуло сім місяців, а реформи в Україні так і не розпочалися. Меморандум МВФ - акт про капітуляцію. І не тільки тому, що нинішній уряд, як і попередній, латає дірки за рахунок зовнішніх запозичень, і це при тому, що дуже-дуже високопоставлений податківець пошепки повідомляє: "У тіні - не 30, не 50, а всі 90 відсотків економіки". Меморандум МВФ подається як зведення основних непопулярних реформ, необхідних для того, аби врятувати ситуацію. Насправді це - передусім спроба МВФ забезпечити повернення виділених грошей і закріпити джерела повернення в договорі з безвідповідальними позичальниками, нездатними самостійно й інакшим чином гарантувати повернення кредитів. МВФ мало хвилюють прозорість і ефективність української економіки, бізнесу; правила гри та реальна боротьба з корупцією; визначення пріоритетних галузей і шляхів їх розвитку.

Можливо, відповіді на всі ці запитання нам принесла сильна влада? Сівши в крісло на Банковій, Янукович із ручкою в руках довго насупивши брови розглядав порожні президентські бланки, не маючи на столі готових до підпису законопроектів. За перші три місяці роботи країна не побачила жодної законодавчої ініціативи президента?! На рубежі 100 днів, із подачі Ірини Кімової, президент представив проект Програми економічних реформ. Про неї скажу нижче. Програм чи бодай концепцій якихось інших реформ Янукович не представив досі. Наприклад, адміністративно-територіальної реформи, реформи правоохоронної системи, військової реформи, реформи місцевого самоврядування, пенсійної реформи, реформи ВПК, реформи ЖКГ та багатьох інших.

Тепер про Програму економічних реформ трохи докладніше. Навіть після побіжного прочитання стає зрозуміло, що це, власне, ніяка не програма. Програма має відповідати на прості запитання: хто, що, де, коли, за які кошти, з виходом на які саме показники повинен зробити для досягнення заявлених цілей. Ці вимоги до розробки загальнодержавних програм закріплено в законі. Нічого такого у "програмі" Януковича немає. Ні конкретних заходів, ні відповідальних за їх виконання, ні вимірюваних (а відповідно - таких, які можуть бути перевірені) показників, ні бодай грубих оцінок ресурсних потреб - нічого такого. Найчастіше у програмі як рубіж досягнення мети згадується 2014 рік. І ворожити не треба, до якої події це приурочено.

Гаразд, вважатимемо, що це поки що не програма, а певна концепція, стратегія чи система поглядів Януковича на розвиток економіки країни. Але і в такому разі система вийшла нецілісною, фрагментарною, з флюсами та перекосами.

По-перше, в документі немає головного - пріоритетів. В умовах різкого падіння економіки та соціальних стандартів, високого безробіття, глибокої бюджетної ями, тим більше на тлі світової економічної кризи розмазувати ріденьке бюджетне масло по всьому бутерброду не вийде. Потрібно концентрувати обмежені бюджетні ресурси і важелі стимулювання, мотивації, якими володіє держава, тільки на кількох найбільш пріоритетних, системоутворюючих напрямах. Їх у програмі немає. Ні по економіці в цілому, ні в промисловості, ні в науково-технологічній сфері - ніде. Що повинно стати точками зростання, з якою саме продукцією Україна займе свою, унікальну, нішу на світових ринках? Незрозуміло. Зрозуміло, що не з теперішньою - металургією та хімією: ставка на сьогоднішню структуру експорту була б згубною.

По-друге, у програмі Януковича не знайшлося місця для ключового, якщо не найголовнішого, напряму створення в Україні конкурентоспроможної економіки - енергозбереження. Згадки заслужило тільки зниження споживання газу в ЖКГ. А дарма. Тому що, витрачаючи на одиницю виробленої в Україні продукції учетверо-вшестеро більше енергоресурсів, ніж інші країни Європи, ми завжди пастимемо задніх, незалежно від успіхів на інших напрямах. Хіба це не очевидно, що в програмі має бути зазначено чітко, за роками й галузями, у числах орієнтири зниження енергоспоживання? За цими показниками - не лише економіка, а й політика - як внутрішня, так і зовнішня, самостійна чи, як сьогодні, залежна від інших.

По-третє, серйозні побоювання викликає в цілому розділ енергетики. З одного боку, досить докладно розписано етапи продажу у приватні руки об’єктів електроенергетики, приділено увагу системам розподілу газу. З іншого боку - у програмі Януковича зовсім не прописані ні саме завдання, ні, відповідно, заходи з кардинальної зміни структури енергетичного балансу України. А дуже навіть не завадило б зазначити, на скільки відсотків щорічно Україна зменшуватиме частку природного газу і збільшуватиме частку вугілля, атомної та гідроенергетики, у скільки разів має зрости частка поновлюваних джерел енергії тощо. Чому цього немає у програмі? Не знають? Не вірю. Інша відповідь напрошується: інтерес приватного бізнесу високих чиновників, які непогано заробили і заробляють зараз на російському газі, значно перевищує національний інтерес України із забезпечення енергетичної, а з нею - економічної та політичної безпеки.

По-четверте, у програмі Януковича навіть зовні не намагалися прикрити домінанту інтересу великого бізнесу, найбільшого бізнесу. Тому в ній немає ані слова про демонополізацію, не передбачено стимулів і дійових важелів із забезпечення прозорості в структурі власності, зі створення умов для чесної економічної конкуренції, з акцентом на малий та середній бізнес.

І останнє - можна сміятися, можна плакати, але Програма економічних реформ Януковича не містить навіть згадки про корупцію. Нема корупції серед головних чинників, які стримують розвиток економіки і вбивають економічні ініціативи громадян. Немає, відповідно, і переліку заходів із протидії корупції. У Союзі не було сексу, а Україна - зона, закрита для корупції? Чи для розмов про неї?

За винятком вищенаведених "дрібниць", рештою реформ покликаний займатися президентський комітет із економічних реформ Ірини Акімової. Той самий, який існує паралельно з урядовим комітетом з економічних реформ, що його очолює Микола Азаров, і паралельно з віце-прем’єром із питань реформ Сергієм Тігіпком: він теж нібито займається економічними реформами, якщо судити з розподілу обов’язків між віце-прем’єрами... Цілком очевидно, що в команді, яка називає себе сильною, центр управління польотом мав би бути один. Ним мав би стати Кабінет міністрів, у якого є реальні важелі для імплементації, інформація та інституціональна пам’ять. Але Кабміну, судячи з кадрового набору, було відведено роль виконавця, а окрім того, на Банковій небезпідставно вирішили, що система сама себе реформувати не може, - вона собі боляче не зробить. Саме тому дійшли висновку: потрібно створювати зовнішній майданчик з генерації реформ, - для чого й створили "наліпкову" структуру замість того, щоб зробити таким майданчиком, з усіх точок зору підходящим для цього, РНБО - конституційний орган із абсолютно законним механізмом проведення дискусій, ухвалення, оформлення та реалізації рішень, обов’язкових для всіх структур, включно з Кабміном.

Але, доки відрізана від впливу та інформації Раїса Богатирьова продовжує прикрашати собою РНБО, Ірина Акімова працює над створенням матриці реформ, покликаної перетворити прекраснодушні побажання, висловлені президентом у згаданій програмі в червні, на вже робочий документ, який передбачає наявність чітких термінів проведення тих чи інших змін; визначення відповідальних за них; припрацювання з міністерствами деталей реформ; формулювання новел, внесених у законодавство; чітке закріплення ресурсів за напрямами тощо. За розповідями очевидців, стіл Ірини Михайлівни сьогодні - що майданчик для шкільного збирання макулатури. В основному, звісно, за формою. Але багато в чому - й за змістом. У гарячих суперечках розібратися з усім цим господарством їй допомагає відряджена Рінатом Ахметовим директор фонду "Ефективне управління" Наталя Ізосимова з незмінними експертами компанії McKinsey, які дедалі більше нагадують гастролерів в Україні Smokie чи Suzy Quatro, що були колись рисаками. Вибудовування такої матриці, покликаної стати основою, як мінімум, для формування майбутнього бюджету (що його вже 15 вересня уряд повинен передати в Раду), а як максимум - всієї економічної політики влади, - справа клопітна навіть для згуртованої й високоінтелектуальної команди. На жаль, цих умов немає.

По-перше, тому, що Віктор Янукович дедалі більше нагадує героя Євгена Леонова у фільмі "Джентльмени удачі": "Тут пам’ятаю. Тут - не пам’ятаю", а точніше: "Тут реформую. А тут - інкасую". Як ви самі розумієте, процеси ці взаємовиключні.

По-друге, тому, що про якусь згуртовану команду однодумців не йдеться. І річ не в інтригах а ля "як Клюєв на зло Азарову зрубав Семиноженка". Проект Програми дій уряду Банкова побачила за два дні до очікуваного затвердження її на Кабміні. Він був схожий на президентську програму реформ приблизно так, як Юрій Андропов - на Вуді Аллена. Зупинили. Але тут "виліз" Податковий кодекс, виплеканий прем’єром, Мінфіном та податківцями, згодом у пух розкритикований президентом, Акімовою та фракцією ПР. Не кажучи вже про опозицію і підприємців. У принципі, дискусія, особливо внутрішньовладна, - надзвичайно важлива. Однак нагадаю, що слугує вона справі пошуку оптимального рішення, а не демонстрації неспроможності. Податковий кодекс - це повна квінтесенція всього, що відбувається в нинішній "сильній владі". Пообіцяли прийняти в липні - не змогли, продемонструвавши безвідповідальність; змістом кодексу повністю розчарували, звівши податкову реформу в першому варіанті до збільшення репресивних прав ДПАУ; замість того, щоб стати першою перемогою влади, ПК став її першим публічним провалом, викликавши глибоке роздратування в усьому бізнес-середовищі; процедура його вдосконалення з низкою віце-прем’єрських варіантів "лудимо-паяємо" продемонструвала не дискусію, а боротьбу за повноваження та піар-дивіденди між членами однієї команди; і, нарешті, урочисте зведення всіх напрацювань на столі Андрія Клюєва з метою "тюнінгації", а не проведення докорінних змін.

Напівзаходи, напівкроки, напівреформи. І при цьому - очевидне невміння підкреслити позитив, що є на тлі масштабного негативу. Незважаючи на "чогозволитизм" "ящика", продиктований лояльністю переважної більшості власників каналів, влада не має інформаційної політики, - вона її просто провалила. Зі спікерами - колосальна проблема. З месиджами - ще більша. "Пеню запровадять", "пені не запровадять", "кадилак" не дарували... але подарував спонсор", "Меморандуму МВФ ніхто не виконуватиме", "Виконаємо обіцянки МВФ до букви", і такого - море. Роздвоєння слів і справ стає видно неозброєним оком. Янукович пачками відмовляється від передвиборних і післявиборних обіцянок. І при цьому ніхто не завдає собі клопоту пояснити людям - чому. Насправді навіть корекція обіцяного потребує діалогу із суспільством. Які обставини примусили президента і його команду відмовитися від обіцяного: не підвищувати тарифів; не підвищувати пенсійного віку; надати статус держслужбовців медикам та вчителям; підвищити пенсії й зарплати; запровадити з 2011 року контрактну армію; делегувати повноваження та ресурси на місця, надати п’ятирічні податкові канікули малому бізнесу тощо.

Зміна вектора, задекларованого під час виборів, на 180 градусів називається шоковою терапією. Хтось потрудився пояснити, чому так сталося? Хтось спробував зробити суспільство усвідомленим союзником у проведенні реформ, а не потерпілим? Хтось подумав про те, що вже досить скоро інерційно-лояльний електорат зрозуміє суть того, що відбувається в країні? Чи на Банковій вважають, що людям, які лицезріють шоу Кисельова, знадобляться роки, аби зрозуміти: внаслідок політики нової команди верхи мусять пробити дві дірки в паску для того, щоб опасистому животові було куди поміститися, а низи мають пробити ті ж дві дірки, щоб не впали штани?

Люди, звичайно, ще сподіваються, ще бояться, але ж вони не сліпі... Нехай їм поки що не розповідають по телевізору: що на найвищому рівні дано команду сформувати в країні три основні потоки - "Сім’я, Юра Єнакіївський і Рінат"; що від мерів губернатори вимагають данину, і не тільки електоральну; що бабусі оплатять мільярди для Фірташа і його партнерів; що німці отримують від Росії газ по 110-150 дол., а болгари, які підписали з Росією настільки ж кабальний договір за такими ж кабальними цінами, як і Тимошенко, змінили уряд, розірвали договір із Росією і тепер отримують газ на 90 дол. дешевше, ніж ми; що дороги в нас будуються по 80 млн. грн. за кілометр, а зерно з Аграрного фонду продається по 800 грн. Але людям не потрібен телевізор для того, щоб знати від родичів, знайомих або з власного досвіду - ніде обсяг хабарів, встановлених помаранчевою владою, не впав. А подекуди навіть зріс. Хтось угамував апетити міліції, митниці, пожежників, чиновників, медиків, учителів? І при цьому, роз’їжджаючи свіжозаасфальтованими "звіриними стежками" на "мерседесах" і "кадилаках", у складчину подарованих підлеглими, влада хоче, щоб люди із захватом почали платити податки?

Якось на зустрічі українських редакторів із російськими посол сусідньої держави дав своє визначення сильної держави: "Сильна держава - це та, яка збирає податки". Особисто я із ним погодилася, запропонувавши дещо розширити визначення, додавши до нього: по-перше, "...з усіх", тому що 200 грн. єдиноподатників - це, звісно, замало, але за твердженням гуру української податкової, багаторічного заступника, котрий знає про податки в нашій країні все, що про них тільки можна знати, - "великий бізнес в Україні, використовуючи схеми мінімізації, сплачує один-два відсотки від того, що мав би сплачувати". Якщо ви продасте машину або квартиру - ви заплатите податок. А якщо Черновецький продасть банк, то він відбудеться лише подякою тому, хто дозволив йому перед продажем перереєструвати акції на офшорний Кіпр і нічого не заплатити в Україні. Втім, банк свій продав не тільки Черновецький... Та й чому тільки банк?.. Два тижні тому було продано сім контрольних пакетів облгазів. Усі угоди - через офшор. Тепер у когось буде не 75, а 90 відсотків облгазів. Бюджет від цього не отримає нічого. А от НАК "Нафтогаз" тепер активно почне готуватися до реструктуризації мільярдних боргів облгазів перед держкомпанією. І ніхто до Дмитра Васильовича не дотягнеться, тому що в документах у пана Костусєва в Антимонопольному комітеті значитимуться абсолютно різні назви офшорок, а хто за ними стоїть - пан Хорошковський ніколи не дізнається. Оскільки за українським законодавством це не належить до його компетенції, тому що тотальний монополізм на ринку "багатоофшорного Шиви" не становить загрози економічній безпеці країни.

По-друге, "...і не розкрадає їх, спрямовуючи насамперед на розвиток правильно і чітко визначених пріоритетів". Ну, із цими моментами в нинішній українській ситуації ми вже розібралися. Хочу лише мимохідь зауважити, що в період створення нинішньої виконавчої влади у якихось занадто креативних членів президентської команди були досить прогресивні, за нашими, звісно, мірками, плани. Полягали вони в такому: "Треба дати зітхнути народу, малому бізнесу. Найбільше народ страждає не від великих хижаків, а від комах-кровососів. Ланки, які тероризують простого українця, дрібний бізнес, мають бути вичищені. В’язниці повинні наповнитися всіма цими здирниками з перевіряючих структур і дрібними чиновниками, що беруть від тисячі до ста. Це дасть можливість людям зітхнути. Не платячи хабарів, вони почнуть платити податки. Наповниться бюджет, що дасть можливість розвивати, будувати, перерізати червоні стрічки. Взяти з наповненого потоку 10 відсотків - чесніше й краще, ніж викачувати 40-50 з обмілілих бюджетних річечок. Людям добре, країні добре і нам непогано".

Не стрималися. Як реванш то вже реванш. В усьому: від мови до "языка"; від голодного пайка до булімії; від федералізму до відновлення кучмівської Конституції; від бронзи в Межигір’ї до сухозлітного золота; від амбіційної думки про входження в історію як реформатора до "трьох потоків"; від обіцянок об’єднати країну до можливості її централізовано доїти; від обіцянок навести порядок до селективного застосування законів; від судової реформи до ломаки у вигляді Вищої ради юстиції (яка змушує суддів заглядати в очі владі, намагаючись угадати, що треба зробити: пісню заспівати чи зарізати когось); від реформ у правоохоронних органах до перетворення їх на каральні загони, на чолі зі сміливими й дурними генералами з калькуляторами замість очей.

Ось шлях сильної влади за сім місяців, що веде стратегічно тільки до одного - перспективи України шагренево тануть. А тактично - до втрати рейтингу чинного президента і його команди. Про неминуче зниження довіри до нинішньої влади говорять як усередині команди, так і в опозиції, з нетерпінням очікуючи свіжих соціологічних поствідпусткових опитувань, які мають виявити тенденцію. Медовий час влади закінчується. Це очевидно й об’єктивно. "Усе, щоправда, йде не так, як мало би бути, - поділилася спостереженнями зі мною одна дуже близька до Януковича людина. - Але коли рейтинг знизиться, президент змусить їх працювати. І працювати так, як треба". Що ж... Я - тільки "за", тому що не хочу "погано Януковичу", а хочу "добре Україні". Та тільки нічого у Віктора Федоровича не вийде. По-перше, тому, що лікування країни, на жаль, далеко не єдине завдання президента, хоча таким мало б бути. По-друге, тому, що навіть у тій частині його голови, яка думає про реформи, немає розуміння їхнього стратегічного напряму.

На відміну від Ющенка, Янукович старанно готується до переговорів. На відміну від Ющенка, він читає все (а не тільки "смачні") повідомлення СБУ і двох розвідок, залишаючи на них позначки. На відміну від Ющенка, Янукович намагається заглиблюватися у перебіг реформаційних напрацювань. Але ж ми знаємо, що наш президент не є інтелектуальним лідером нації. Щоправда, він цього не знає. На початку 90-х керівник прес-центру МЗС Валерій Інгульський навчав підростаюче покоління журналістів: "Якщо ти побував у країні один день, тобі здається, що ти можеш про неї написати роман. Якщо прожив там рік - то повість. А якщо прожив усе життя - дай Боже, щоб на оповідання вистачило". До чого це я?.. Днями з-під пера Віктора Федоровича Януковича, на додачу до наявних двох, міністерського і кабмінівського, вийшов третій варіант... військової реформи. Верховний головнокомандувач надихнувся черговим звітом спецслужб про стан реформи в країні, що мінімум років на п’ять відстає в цій справі від України. В якій країні? Та ну в якій же ще!.. А хто президенту заперечить?

І тут ми переходимо до "по-третє". Змусити працювати інакше можна тих, хто має потенціал. У нашому випадку - це найбільша проблема. Янукович побачить падіння рейтингу і... змусить зварити "суп із сокири"? Кого змусить? Могильова? Цушка? Єжеля? Хіврича? Кулиняка? Присяжнюка? Зрештою, Азарова чи McKinsey? "А чим вони гірші за своїх попередників?" - обов’язково запитає хтось. Та в тому то й справа, що нічим не кращі. Це з бюджетом дедалі гірше. Вирва світової кризи чимдалі щільніше закручується. Суперечності в країні загострюються. Рівень корупції зростає. Для того щоб упоратися із цим, повинні прийти сильніші, ніж ті, що були раніше; розумніші і менш жадібні. А прийшли такі самі за поодинокими винятками, котрі, утім, були у складі попередньої влади. Як там казав Шарапов, сидячи навпроти Горбатого? "От і обійдуться мені мої дурість і жадібність за найдорожчою ціною". Якщо не станеться дива, дурість і жадібність знищать команду Януковича і його самого. То й нехай, але проблема в тому, що якісної альтернативи цій команді зараз немає. А проблеми, загрози і виклики, від яких влада має захистити країну, - є.

Проте коли проявляться негативні рейтингові тенденції, влада почне рятувати не країну, а себе. Навіть розробляючи позитивні кроки - обіцяючи скоротити кількість ліцензій, терміни видачі дозволів, запровадити відповідальність чиновників і тішачи вже було зневірене УЄФА, - влада продовжує діяти старими чавунними методами: нарощувати зовнішній борг, забезпечувати податковий і ціновий заповідник для великого бізнесу, вручну розрулювати бюджет, обходити тендери, грабувати награбоване і брехати, брехати і ще раз брехати в телевізорі. Своїми діями стосовно бізнесу інших політичних кольорів, дискримінацією інших партій, забороною на мітинги, каральними рейдами податкової поліції влада запихає народ у каструльку, накриває кришкою і додає вогню. Яку групу виборців за сім місяців ощасливив Віктор Янукович? Ніяку. Для перегонів популізму, старт яким дав Віктор Федорович восени 2004-го своїми пенсійними доплатами і які згодом, воюючи між собою, розкрутили Ющенко і Тимошенко, - у цієї влади ресурсів немає. Дихати низам легше не стало.

НАТО нам уже не загрожує (себто ми йому). Українська мова, стараннями відповідальних національних кастратів, - теж. Чим підтримувати рейтинг? Найпростіший варіант - силовими методами: закручуванням гайок, посиленням цензури, арештами, страхом. Подібні дії у випадку збереження наміченої тенденції не залишаться непоміченими на Заході, добрими відносинами з яким Янукович справді дорожить. Тому що там - у Брюсселі, Берліні і Вашингтоні - ніхто так зневажливо й очевидно не вказує йому на його місце, як у Москві. Але порушення всіх можливих прав владою, силовиками і судами зіпсує відносини Януковича навіть із сонним і заклопотаним власною кризою цивілізованим світом. І тоді він, як Кучма 2000 року після "касетного" скандалу, остаточно й безповоротно притиснеться до кремлівської стіни. Саме тому, той, хто вважає, що країна перебуває на піку репресій і вже віддала Росії все, що могла, може помилятися.

Проте влада в такий спосіб ніяк не вирішить ні своїх проблем, ні тих, що їх покликана вирішувати для країни. Шлях, на який став Янукович, - глухий кут. І якщо він з нього не зійде, то думати президенту треба не про те, як отримати другий термін, а як перший добути до кінця.

Юлія Мостова

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

Дивись також
Сервіс підбору кредитів
  • Надішліть заявку
  • Дізнайтесь про рішення банку
  • Підтвердіть заявку та отримайте гроші
грн
Замовити кредит онлайн
В Контексті Finance.ua