2053
Нафта в Мексиканській затоці: уроки забутих катастроф
— Енергетика
Технології видобутку нафти повсякчас вдосконалюються, а ось методи боротьби з наслідками аварій на свердловинах залишилися тими ж, що і 30 років тому. Концерни не брали уроки з катастроф минулих років, вважають експерти.
Екологічній катастрофі в Мексиканській затоці кінця не видно. Правда, концерну ВР удалося, врешті, за допомогою глибоководних роботів надіти на зріз бурової труби аварійної свердловини новий ковпак, який щільніше прилягає і начебто дозволив зупинити вихід нафти в море.
Проте повній ясності щодо успіху цієї операції, яка отримала умовне позначення Тор Hat 10, поки немає, випробування нового пристрою триває, до того ж експерти американської адміністрації виявили на дні моря в безпосередній близькості від аварійної свердловини ще декілька місць, де відбувається витік вуглеводнів. Так чи інакше, сьогодні абсолютно ясно, що фахівці в області нафтовидобування виявилися не готові до аварій такого масштабу.
Про Ixtoc-1 забули, а марно
"В багатьох коментарях зараз пишуть, мовляв, нинішня аварія на буровій платформі компанії ВР абсолютно унікальна і не має аналогів, - говорить відомий шведський еколог професор Арне Єрнельов. - Коли тепер в Мексиканській затоці в товщі води виявилися нафтові суспензії, що створюють щось подібне до невидимих підводних хмар довжиною декілька кілометрів, експерти заговорили про абсолютно нові форми забруднення, які ніколи раніше не спостерігалися. Насправді ж, все це ми вже проходили 31 рік тому. Але замість того, щоб брати уроки з тієї історії, ми піддали Ixtoc-1 забуттю".
Ixtoc-1 - так називалася мексиканська розвідувальна бурова платформа, на якій в червні 1979 року сталася аварія, схожа на ту, що знищила в квітні 2010 року британську платформу Deepwater Horizon. Тоді, так само як і зараз, діло було в Мексиканській затоці, лише в південній його частині; тоді, так само як і зараз, нафта тижнями безперешкодно виливалася в море.
Пора припинити з усього робити таємницю
Для професора Єрнельова нинішня ситуація - свого роду дежавю. У 1979 році він очолював групу експертів ООН, що вивчала причини аварії. І тепер він пише в авторитетному науковому журналі Nature, що в період з 1955 року по сьогоднішній день сталося вже понад 570 аварійних викидів нафти з шельфових бурових свердловин. Біда в тому, що результати розслідувань, що проводяться в таких випадках, нафтовидобувні концерни тримають під замком. Учений посилається на базу даних, зібрану найбільшою в Скандинавії незалежною організацією Sintef з штаб-квартирою в Тронхеймі: "Sintef - це крупна науково-дослідна організація в Норвегії. І вона має в своєму розпорядженні найповнішу і, судячи з усього, найдостовірнішу базу даних про аварійні викиди з нафтових свердловин в море. Але доступ до неї мають лише замовники і партнери по проектах. Стороннім незалежним дослідникам інформація не надається".
Надмірне прагнення до секретності підтримується і тим, що всі великі нафтовидобувні концерни більш-менш тісно пов'язані з урядами своїх країн. Отже, хоча технології видобутку і бурове устаткування з року в рік стають усе більш досконалими, управління ризиками практично залишається на тому ж рівні.
Циліндр замість сомбреро
Це стосується і оперативного менеджменту в аварійних ситуаціях, і технологій, які застосовуються, - говорить професор Єрнельов: "Технології, що використовуються для того, щоб заглушити аварійну свердловину або хоч би обмежити витікання нафти, з часів Ixtoc-1 практично не змінилися. І тоді, і зараз робилися спроби закупорити свердловину, закачавши в неї під тиском цементуючий буровий розчин зі сталевою дрібкою. Успіху це не принесло. І тоді, і зараз на фонтануючу трубу намагалися насадити сталевий ковпак. Змінилася лише назва головного убору: мексиканці іменували свій ковпак сомбреро, британці зупинили свій вибір на циліндрі".
І те, що супутникова зйомка здатна дати лише дуже приблизне уявлення про той збиток, якого розлиття нафти завдало довкіллю, стало ясно вже в 1979 році, - обурюється шведський експерт. Зрозуміло, що величезні нафтові плями на поверхні моря прекрасно видно з космосу, але анітрохи не менш важливі процеси, що відбуваються в товщі води, приховані від супутникових камер.
П'ять тижнів громадськість водили за ніс
Професор Єрнельов не один в своєму обуренні. Більшої чесності і відвертості вимагають від нафтовидобувних концернів і наглядових інстанцій і інші експерти. Океанограф Ерік Шнайдер, який сам колись очолював науково-дослідний відділ Національного управління по океану і атмосфері США, сьогодні звинувачує це відомство в тому, що у випадку з нинішньою екологічною катастрофою в Мексиканській затоці воно тижнями водило за ніс громадськість: "У першу ж добу після аварії експерти Управління оцінили, яка кількість нафти виливається в море, і дійшли до висновку, що вона становить від 65 тисяч до 110 тисяч барелів на добу. Але журналістам відомство повідомило цифру у багато разів меншу - 5 тисяч барелів на добу. Про справжній стан справ громадськість дізналась лише через п'ять тижнів".
Розвантажувальні свердловини і бортові самописці
Які ж уроки з цих трагедій мусять брати нафтовидобувні концерни? По-перше, вважає професор Єрнельов, при відробітку шельфових нафтових родовищ треба завжди бурити дві свердловини: аби в разі аварії на одній з них можна було б негайно використовувати другу як розвантажувальну. А не так, як тепер в Мексиканській затоці: концерн ВР почав бурити другу свердловину лише після того, як платформа Deepwater Horizon затонула.
Друга пропозиція шведського вченого виглядає, на перший погляд, несподіваною і навіть дещо екзотичною: він вважає, що в центрі управління кожної бурової платформи мають бути встановлені прилади-самописці, свого роду "чорні ящики" на кшталт тих, що є на борту літаків. Ці самописці реєстрували б параметри виробничого процесу і всі переговори співробітників платформи. Річ у тім, що в гонитві за успіхом і під натиском високого начальства бурові інженери схильні ігнорувати такі сигнали тривоги, як, скажімо, дуже високий тиск в свердловині - адже вони вказують на зростання ризику аварії. Професор Єрнельов сподівається, що наявність самописців змусить багато експлуатаційників відповідальніше ставитися до прийняття рішень, що стосуються безпеки бурових робіт.
Володимир Фрадкін
За матеріалами: Deutsche Welle
Поділитися новиною
