4432
100 днів "азаровщини"
— Казна та Політика
Слідом за першою круглою датою президентства Віктора Януковича підоспів і 100-денний ювілей уряду. Бюджет прийнятий, міжнародне співробітництво кипить, реформи на порозі - робиться все, щоб втілити в життя ідеї гаранта.
З часу формування "азарівського" Кабінету було очевидно, що йому належить стати свого роду виконавчим органом при Вікторі Януковичі. Основне завдання уряду (з якого його голова сперечатися і не збирався) з самого початку вимальовувалася, як намір всіляко сприяти втіленню в життя президентського подання про "Україну для людей". У рамках успішного формування жорсткої вертикалі влади, невід'ємною деталлю якої вважається і парламентська коаліція (де-юре - "матір" Кабміну, наділена правом карати і милувати на випадок чого), очікувати, що дії виконавчої влади зі старту ризикнуть вибиватися із загальної струменя, не доводилося. Так і вийшло: більшість дій прем'єра з товаришами відповідають магістральній лінії Банкової.
Якщо президент здійснює загальне керівництво (причому за Конституцією - все більше зовнішньополітичного плану), то на уряд покладається обов'язок втілювати ці "загальні місця" в реальність. Тобто, за "вступні" 100 днів теоретично має стати зрозуміло куди (гарант) і яким чином (Кабмін) нова влада збирається вести країну. Виходячи із задекларованих пріоритетів "новоселів" владного Олімпу, можна було зробити висновок, що мова піде про стабільність і реформи. З останніми ситуація почала прояснюватися порівняно нещодавно. А першу, ймовірно, був покликаний символізувати бюджет. Вірніше, сам факт його створення.
Довгоочікуване прийняття головного кошторису країни в кінці квітня, напевно, є основним досягненням Кабінету міністрів на сьогодні. Знайомство з цим документом дозволяє скласти більш повне враження про пріоритети та наміри нової влади, ніж презентована незадовго до нього офіційна програма економічного і соціального розвитку. Оний текст, як і багато інших представників жанру "Наздогнати, перегнати, сприяти, виконати, реалізувати і направити", мав, швидше, декларативний характер. А завдяки бюджету стало зрозуміло, яким чином уряд має намір заробляти гроші і як саме їх витрачати.
Крім генерального курсу, окресленого бюджетними рамками, особливий інтерес представляють перші кроки з його втіленя в життя. У випадку з урядом Миколи Азарова особливий інтерес викликала сходу фіскальна політика нової влади - адже її очолив відомий фахівець у цій галузі. За три місяці управління державою соратниками Віктора Януковича стало зрозуміло, яка увага буде приділятися збільшенню податкових надходжень (його повинен забезпечити неодмінний економічний підйом і обов'язкове поліпшення адміністрування). Тим часом обіцяні податкові канікули були перенесені плавно на наступний рік, підвищено акцизи (та так заплутанно, щоб не допустити зростання роздрібних цін), а нещодавно відправлений до парламенту проект Податкового кодексу викликав масу запитань (особливо в тих пунктах, які передбачають скорочення шансів претендувати на оподаткування за спрощеною схемою). Заодно з цікавістю експертна громадськість зустріла й інші неоднозначні "навколофіскальні" ініціативи нової влади - на кшталт ідеї скасувати ПДВ на імпортований газ або повертати той же податок на додану вартість у формі облігацій внутрішньої державної позики.
Готовність жити за рахунок запозичень - ще одна риса, яку яскраво демонструє новий уряд. Сформульовані в бюджеті наміри, кредит у 2 мільярди доларів, отриманий від російського "Внешторгбанка" (умови якого поки що достеменно невідомі), поки безуспішні спроби причарувати МВФ на нову програму "вартістю" в 19 мільярдів доларів - Кабінет наполегливо шукає шляхи покриття дефіциту головного кошторису країни, який, за прогнозами фахівців, в реальності може виявитися куди більш вражаючим, ніж ті 5,3 відсотка ВВП, що прописані в догоду Міжнародному валютному фонду.
Заручившись допомогою спонсорів (або - щільно переглянувши внутрішні ресурси), Кабмін планує в найближчі місяці намітити не тільки податкову, але й адміністративну, пенсійну та інші реформи, спробувати "Усереднити" комунальні тарифи в країні, "розрегулювати" економіку (наприклад, зменшуючи коло спеціальностей, які вимагають ліцензії), взятися за енергетику (хоча дешевий газ, забезпечений "Харківським пактом", тут істотно спростив завдання) підняти рівень життя кожного українця, відродити армію, провести гуманітарні перетворення ... Простіше кажучи, діяти у повній відповідності з нещодавно проголошеною програмною промовою президента. З фарватеру глави держави уряд не вибивається. У тому числі - і в зовнішньополітичній діяльності.
Як і у випадку з внутрішньоукраїнськими справами, за межами України Микола Азаров і його соратники старанно втілюють у життя базові установки, обумовлені рішеннями гаранта. Президент дружить з Росією - Кабмін проводить переговори, розробляє плани, готує угоди, намічає галузі першочергової стратегічної співпраці. Серед загальної купи планів найбільші зрушення поки видно в атомній сфері, а ось безоглядно зливатися з РФ в єдиному судно- і авіабудівному пориві на словах Україна поки не поспішає. Але найбільш цікаві "інтеграційно-риторичні" зусилля уряду і його глави були пов'язані зі знаменитим "експромтом" Володимира Путіна, який привести у повну відповідність з бажаними уявленнями про реальність сторонам так поки і не вдалося.
Дружити з Росією Микола Янович готовий у всьому, де це схвалить президент - в торгівлі, у співпраці стратегічними галузями, у митному союзі, якщо в цьому з'явиться необхідність. Таким же гарячим залишається і намір підтримувати високий градус відносин з Європою, від якої Україна чекає підтримки в реформах. Щоправда, на відміну від "предметно" вираженого проросійського курсу, співпраця з Євросоюзом поки конкретикою не надто тішить. Нещодавно прем'єр відзначив труднощі переговорів з приводу зони вільної торгівлі, та й з візовим питанням справи, на думку європейців, йдуть не так весело, як хотілося б офіційному Києву. Тим не менше, час від часу зрушення спостерігаються. Зокрема, до відправки в парламент нарешті готовий закон про ринок газу, прийняття якого ЄС очікував у рамках реалізації принципів торішньої газотранспортної декларації, підписаної в Брюсселі.
На відміну від економіки, обличчям якої є Микола Азаров, а в "реформаторських" - Сергій Тігіпко, багато зовнішньополітичних дій і заяви Кабміну входять до сфери обов'язків міністра закордонних справ, якого призначає за поданням президент. Загалом, глобальних розбіжностей між позиціями Віктора Януковича і Костянтина Грищенка і не спостерігається: співпраця в рамках СНД - добре, з Росією - ще краще, хай живе Європа, а без НАТО можна чудово обійтися - міжнародна генеральна лінія Кабміну повністю відповідає смакам Банкової. Втім, якщо у випадку глав МЗС і Міноборони до деякої автономності їх зобов'язує становище, то в іншому Кабінет міністрів на перші кілька поглядів може здатися монолітом, заяви від імені якого робить не таке вже й широке коло осіб.
За три з невеликим місяця існування нового уряду, окрім Миколи Азарова яскравими спікерами регулярно виступали хіба що віце-прем'єри (в перших рядах - вже згаданий Сергій Тігіпко та Борис Колесников - "Євро -2012" влади свято, і рідше - Андрій Клюєв ) і деякі "тематичні" міністри, в тих випадках, коли їх присутність у медіасфері необхідна. Найчастіше - Юрій Бойко (особливо за часів газової невпорядкованості), Олександр Лавринович (робота над законами кипить), Анатолій Могильов, Дмитро Табачник ... Сформовані обставини змусили головного міліціонера країни перетворитися на одного з найбільш цікавих громадськості представників уряду. Стабільну популярність голові МВС забезпечив принцип розстановки керівних кадрів на місцях (з переважанням кандидатур "донецького" походження), численні нарікання на взаємини правоохоронців з учасниками акцій протесту (від жорсткого блокування пікетів силами "Беркута" до невиправданого бездіяльність в протистоянні захисників харківського парку з "муніципальною охороною ") і неоднозначна реакція міліцейського керівництва на смерть студента в київському РВВС. Іншою причиною стати "улюбленцем" публіки для Анатолія Могильова виявилися його риторичні таланти. Як мінімум, два висловлювання їх шанувальники запам'ятають надовго: припущення про політичний характер судимостей Віктора Януковича (на противагу життєвому досвіду В'ячеслава Чорновола) і "рацпропозицію" на адресу опозиції проводити протестні мітинги "в полі на околиці Києва" - щоб нікому не заважати ... Іншою "зіркою" Кабміну передбачувано залишається глава МОН Дмитро Табачник. Найбільш масштабною дією старшого з освіти і науки поки залишається зміна правил зовнішнього тестування випускників. Але широкий діапазон гуманітарних ініціатив Дмитра Володимировича (в цілому – на тлі загальних віянь, близьких новій влади, але найчастіше - у більш радикальній формі, змагаючись з віце-прем'єром Володимиром Семиноженком) продовжує лякати його антипатиків з часу оприлюднення скарг "львівських прокатників" на зниження відвідуваності кінотеатрів, які були спростовані не тільки всеукраїнськими прокатниками, але і даними Міністерства культури ...
За сто днів правління уряд встиг прийняти бюджет і анонсувати спільні з президентом реформи, провести масштабні кадрові перестановки і реалізувати деякі ініціативи, відрапортувати про стабілізацію економічної ситуації і зробити приємні прогнози на майбутнє, позбутися міністра з метою порятунку столиці і заступника міністра через корупційний скандал ... Але, мабуть, головне, що вдалося продемонструвати команді Миколи Азарова за три з лишком місяці - готовність чітко дотримуватися президентського курсу. Що від нього, по суті, і було потрібно. У ситуації, коли головною метою короткочасної влади є стабілізація її вертикалі, очікувати швидких епохальних звершень не доводиться. З такою "програмою-мінімум" Кабмін впорався. Але і від "програми-максимум", до якої входять не тільки реформи, а й виконання бюджету, і благополуччя всіх українців, йому теж нікуди не подітись.
Ксенія Сокульська
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
