1255
Показові виступи
— Казна та Політика
Про те, куди ж насправді президент Янукович поведе Україну, ми зможемо судити тільки через кілька місяців. Всі теперішні "маячки" - куди був перший візит, куди другий, як зустріли, як провели - не більше ніж символи та знаки.
П’ять років тому Брюссель зустрічав президента Ющенка оплесками, помаранчевими шарфиками і краватками. І відразу обливав холодним душем: "Євросоюзу слід уникнути поспішності у справі залучення України до своїх лав", "перспективи нових приєднань до Союзу немає", і взагалі "Єврокомісія ще не обговорювала, чи є Україна європейською країною". Президента Януковича цього тижня у Брюсселі зустрічали без оплесків, але з резолюцією Європарламенту, яка підтверджує право нашої країни на подачу заявки в ЄС, привітанням "інтеграції України в структури ЄС" і визнанням факту, що "Україна - член сім’ї європейських націй".
Сьогодні багато хто згадує, що свій перший закордонний візит президент Ющенко здійснив не в Брюссель, а в Москву. Але мало хто пам’ятає, що спроби знайти спільну мову з Росією цим аж ніяк не обмежилися. Через п’ять місяців ми відчайдушно критикували і Ющенка, і тодішній уряд Тимошенко за ігри в ЄЕП, формування якого помаранчеве керівництво несподівано серйозно вирішило зарахувати до "основних стратегічних інтересів України"... Але яких результатів в україно-російських відносинах, в остаточному підсумку, домігся Ющенко, зайвий раз описувати не варто.
До речі, перший візит прем’єра Януковича, коли він 2006 року вдруге очолив Кабмін, як і цього разу, був не до Москви, а до Брюсселя. Саме в часи прем’єра Януковича Україна найшвидше просувалася в СОТ, це при ньому свого часу було підготовлено План дій Україна - ЄС, саме уряд Януковича у 2004 році відчайдушно опирався російським спробам втягнути нашу країну в ЄЕП. Однак саме його Москва активно підтримувала на попередніх президентських виборах. Через п’ять років імідж Януковича як проросійського політика анітрохи не потьмянів. Навпаки, Москва знову покладає на нього великі надії і зустрічає з почесною вартою та військовим оркестром...
Тож не робитимемо поки що далекосяжних висновків із перших візитів та заяв нового президента. Дочекаймося конкретних дій.
Хоча, безумовно, спостерігати за його першими вояжами досить цікаво.
У Брюсселі дуже хотіли зустрітися з Януковичем якомога швидше і, бажано, до його поїздки в Москву. Саме тому візит був організований без зволікань і без жодних проблем із європейського боку. Для продовження співробітництва з Україною Євросоюзу потрібно було дізнатися про плани її нового президента. Візит пройшов вдало: Янукович і єесівці залишилися одне одним дуже задоволені. Кажуть, Віктор Федорович був добре підготовлений і переважно відповідав на цікаві для європейської сторони запитання ще до того, як їх встигали поставити - у своєму вступному слові. Європейці зловили всі сигнали, які хотіли запеленгувати. Їх хвилює встановлення в Україні політичної стабільності і відновлення керованості державою? Звісно, їм це пообіцяли. У Брюсселі вважають, що Україні терміново потрібна програма виходу з економічної кризи і структурні реформи? Звісно ж, це буде пріоритетом нового президента. У ЄС стурбовані чутками про можливе приєднання України до Митного союзу (МС) Росії, Білорусі та Казахстану, що суперечитиме її намірам створити зону вільної торгівлі з ЄС? Президент Янукович заспокоїв усіх рішучими запевненнями в тому, що європейська інтеграція залишається ключовим пріоритетом України, жодного перегляду політики на цьому напрямі не буде, країна й далі в поті чола трудитиметься над підготовкою угоди про асоціацію з ЄС і створенням зони вільної торгівлі, і, звісно ж, із СОТ виходити ніхто й гадки не має. До Москви ж Янукович їде насамперед для того, щоб відновити повномасштабне співробітництво двох країн і домогтися для України справедливих цін на газ.
Що думає президент Янукович із приводу Абхазії та Південної Осетії, чи не планує він раптом визнати їхню незалежність? І з цієї проблематики Брюссель отримав задовільну для себе відповідь: "таке питання в Україні на порядку денному не стоїть", "не ми є авторами проблеми Косова", в нас однакова позиція і щодо Косова, і щодо Абхазії з Південною Осетією: Україна виступає за територіальну цілісність Сербії і Грузії.
Загалом, враження Віктор Федорович після себе залишив позитивне. І добив європейців, уже звичних до українського експорту домашньої брудної білизни тим, що нікого брудом не поливав і навіть згадав у розмові свою давню "симпатію" Бориса Тарасюка як "досвідченого й авторитетного політика". Чого не скажеш задля іміджу?
У результаті, за оцінкою одного з високопоставлених євросоюзівських чиновників, Янукович "узяв десять із десяти", тобто отримав практично все, що хотів.
За нашою інформацією, умовою приїзду нового президента до Брюсселя у бажані для останнього терміни українська сторона поставила отримання обіцянки розробки дорожньої карти для безвізового режиму між Україною та країнами Шенгену. Таку обіцянку Янукович отримав. І, у свою чергу, обнадіяв співвітчизників перспективою скасування віз із ЄС не пізніше ніж через рік. Ми, звісно, одразу згадали інші обіцянки й інших політиків п’ять років тому: асоціація з ЄС уже 2005 р., виконання копенгагенських критеріїв років за два, повноправне членство в Євросоюзі до 2010 року… Звісно, якщо за півроку вдасться підготувати дорожню карту, а потім половина українських міністерств та відомств трудитимуться цілодобово, то, теоретично, за півроку умови цього документа виконати і вдасться. Сербії ж вдалося. Але як насправді буває в нас, ми-то з вами знаємо… Та й не тільки ми. Вже після візиту Януковича єврокомісар із питань розширення Штефан Фюле згадував про безвізовий режим з Україною як про довгострокову перспективу…
Досить прихильно у Брюсселі сприйняли і прохання Януковича надати європейських експертів для проведення в Україні аудиту діяльності попередньої команди - як виконувалися бюджет і зобов’язання перед Євросоюзом, як використовувалася західна фінансова допомога, куди пішли гроші МВФ. Хтось сприйняв це як відкритість, а хтось - як небажання Януковича полювати на відьом власноруч.
Вже на третій день після візиту нового президента до Брюсселя з’явилося повідомлення про особистий дзвінок глави МВФ Вікторові Януковичу і готовність міжнародної фінансової організації продовжити діалог з Україною. А після поновлення співробітництва з МВФ, як було обіцяно, і Євросоюз повинен буде розблокувати надання нашій країні 500 млн. євро макрофінансової допомоги. Тож Віктор Федорович справді мав бути задоволений собою і Євросоюзом. Причому значно більше, ніж своїми російськими друзями...
Ну, судіть самі. На виборах особливої підтримки від них він не відчув. Мало того, вони навіть публічно натякали, що дуже розчаровані своїм колишнім протеже. Володимир Путін узагалі відкрито загравав із Тимошенко і заявляв, що з жодним іншим українським урядом йому не було так комфортно. А людина Путіна в оточенні Медведєва про ставлення ВВП до основних українських претендентів на президентство сказала так: "Янукович йому не цікавий, але він передбачуваний. А Тимошенко Путіну цікава, але вона непередбачувана". Та й Медведєв теж хороший. Інавгурацію проігнорував, віддавши перевагу зустрічі з президентом Лівану. За відсутність на святі у Києві Медведєву навіть російська преса докоряла і називала його вчинок помилкою. От верховному представникові ЄС з питань безпеки і зовнішньої політики баронесі Ештон важлива Україна, цікавий Янукович (хоча в пресі її рідної Британії його й називають люмпеном), тож вона на інавгурації була присутня. Хоча леді Ештон у цей час дуже чекали на Мальорці на зустрічі міністрів оборони країн ЄС і були дуже незадоволені її "прогулом". Та й запущені російськими ЗМІ спекуляції з приводу нібито зниження статусу візиту українського президента до робочого також не сприяли створенню комфортного психологічного тла. Тож, як видається, образу в душі Віктор Федорович затаїти мав би. Але в Москву таки поспішив і навіть пообіцяв "крутий поворот" на краще у відносинах двох країн. Але за всіма правилами безпечного руху перед крутим поворотом слід акуратно пригальмувати, інакше може та-а-к занести...
Янукович просить не порівнювати його з Ющенком. Але в перші ж дні свого президентства робить ті самі помилки, що і його попередник. Перший візит Ющенка в Москву був поспішним і погано підготовленим. Янукович також вирушав у Білокам’яну, коли ще не було призначено прем’єра, не сформовано уряду (цікаво, чи не московські небожителі першими дізнаються прізвища деяких членів майбутнього Кабміну?), і навіть коаліції у Верховній Раді ще немає.
Так, до Брюсселя можна було їхати й наступного дня після інавгурації. Адже якщо курс на Євросоюз залишається незмінним, то наш євроінтеграційний порядок денний давно добре відомий, завдання поставлено, залишається тільки вимагати їх виконання. Але якщо новий президент заявляє про свій намір "відновити стратегічний рівень українсько-російських відносин", то чи розробила вже його команда стратегію розвитку міждержавних відносин із РФ? Нам принаймні про існування такого фундаментального документа нічого не відомо. Чи знає вже Янукович із цілковитою певністю, чого він хоче від Росії? А чого від України і від нього особисто очікують у Росії? У яких питаннях він готовий піти на поступки, в яких сферах планує розвивати "взаємовигідне співробітництво", а за які позиції має намір боротися "до останньої краплі совісті"?
З візитом до Москви поспішати було не варто. І не тому, що він не потрібен. Навпаки, саме тому, що він надзвичайно важливий і мав бути підготовлений дуже ретельно, а не нашвидкуруч. До речі, а хто ж його все-таки готував? Хто писав тези для розмов тет-а-тет і в широкому колі з керівництвом РФ? Адже добре відомо, що під час важливих зустрічей Віктор Федорович, як правило, читає з аркуша те, що йому готує оточення. І не відомо, що на цей час (стаття пишеться саме тоді, коли відбувається зустріч у Кремлі) для України більш ризиковано - експромти Януковича чи його старанна декламація. Чию думку і бачення візиту було враховано більшою мірою? МЗС, наприклад, наскільки ми знаємо, пропонував зробити візит "вітринним", тобто особливо не заглиблюючись у конкретні питання і проблеми (розробка яких потребує часу) і залишаючись на старих принципових позиціях (наприклад, щодо облаштування держкордону, суворого виконання угод щодо ЧФ), усіляко підкреслювати важливість відновлення клімату довіри та політичного діалогу на вищому рівні, демонструвати всю гаму приятельських і добросусідських почуттів, зробити партнерам приємне і згадати про історично зумовлені тісні зв’язки між народами України і Росії тощо. А всю конкретику залишити для "унікальної" українсько-російської міждержавної комісії, тим більше що росіяни теж називають її "ключовим інструментом" співробітництва двох країн.
Однак наскільки Віктор Янукович дослухається до думки МЗС та його глави Порошенка, призначеного ще при Ющенкові? Наскільки буде врахована думка метра української дипломатії й можливого майбутнього міністра закордонних справ - посла України в Росії Костянтина Грищенка? І хто сьогодні "кермує" зовнішньою політикою у стінах президентської адміністрації, що формується? Навряд чи це Андрій Гончарук, який очолював зовнішньополітичне управління секретаріату Ющенка і докладав чималих зусиль, аби отримати місце і в адміністрації Януковича. Наскільки нам відомо, сам Віктор Федорович не прагне працевлаштовувати в себе під боком Андрія Івановича. Хіба що активне лобіювання з боку Льовочкіна зможе його переконати. А чим, цікаво, займається пан Орел, який зачастив знову на Банкову? За віком він для держслужби вже не підходить, але, схоже, є ще в Анатолія Костянтиновича порох у порохівницях і непідкупний інтерес до державних справ. Нашим читачам колишній заступник глави адміністрації Кучми, який жорстко курирував там (і не тільки) зовнішню політику, добре відомий своїм чуйним ставленням до побажань Москви.
Чого ж сьогодні прагне від нової української влади Білокам’яна? Насамперед - щоб її любили. Трепетно (в телевізорі) і безоглядно (у сенсі не оглядаючись на власні національні інтереси). Тому можна сміливо припустити, що любов цю запропонують демонструвати не тільки на словах. І якщо для В.Януковича в Москві найбільше важитимуть газова проблематика та економіка (необхідність терміново відновлювати співробітництво у стратегічних галузях - ОПК, авіабудуванні, використанні космосу, атомній енергетиці, машинобудуванні, транспорті тощо), то для його партнерів - політика і геополітика. Можна не сумніватися, що від України вимагатимуть відмови від НАТО. Причому не тільки від вступу в альянс (Янукович туди й так не збирається, що вже промовисто продемонстрував своєю відмовою зустрітися з генсеком Расмуссеном у Брюсселі, попри палке прагнення останнього якомога швидше побачитися з новим українським президентом). Від Києва захочуть зниження рівня співробітництва з Північноатлантичним блоком. І нагадають про передвиборні обіцянки Януковича закріпити позаблоковий статус України законодавчо. Зрозуміло, побажають палкої підтримки ініціативи Дмитра Медведєва щодо підписання договору про систему європейської безпеки. Цілком можливо, вкажуть на неприпустимість продовження військово-технічного співробітництва з Грузією, а також винесуть догану з приводу недавньої затримки в Одеській області українськими спецслужбами "групи товаришів" із ФСБ (не даремно ж Янукович прихопив із собою в.о. глави СБУ Хорошковського та довідку "у справі").
Ще напередодні візиту Кремль дав зрозуміти, що під час зустрічі президентів особливу увагу буде приділено "культурно-гуманітарним зв’язкам". Але якщо в Києві такими хотіли б вважати співпрацю в галузі культури, науки, освіти, спорту та туризму, готові до спільного святкування 65-річчя перемоги у Великій Вітчизняній війні, - то Москва конкретизувала свій інтерес: ітиметься про "протидію спробам фальсифікації історії і крокам на підрив єдності канонічного православ’я, зміцнення співпраці у мовній сфері". На вівтар дружби Януковичу в Москві уже запропонували скасувати укази щодо Бандери й Шухевича. Український президент уже пообіцяв вирішити це питання до святкування 65-річчя Перемоги, навіть не вимагаючи натомість негайного припинення реабілітації постаті Сталіна, яку активно проводить Кремль. Не кажучи вже про те, щоб підкреслити: наші нагороди й наша історія - це наша справа.
Зрозуміло, не обійдеться і без підвищення статусу російської мови. Якщо неможливо швидко внести поправки в Конституцію і зробити її другою державною, то хоча б запровадити як офіційну в російськомовних регіонах. Понад те, за нашою інформацією, російському керівництву хотілося б, щоб і загальнонаціональні українські канали вели трансляції російською мовою. Янукович уже пообіцяв Медведєву ухвалити закони на захист прав російськомовного населення в Україні. Цікаво тільки, хто ж тепер у нашій країні захищатиме українську мову?
На відміну від свого попередника, який відчайдушно відстоював гуманітарну сферу, але допустив російський безкрай в українській економіці, Янукович, швидше за все, віддасть на заклання саме "гуманітарку" і жорстко відстоюватиме свої економічні інтереси. Втім, можливо - й державні. Росіяни вже шоковані заявами команди Януковича з приводу відсутності будь-яких намірів приєднуватися до Митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану. Але чому вони дивуються, коли навіть казахи, великі любителі інтеграційних процесів на пострадянському просторі, вже стогнуть від наслідків входження в Митний союз і терміново відрядили цього тижня свого прем’єра до Москви. Адже минуло всього два місяці від початку роботи МС, а в Казахстані вже злетіли ціни на імпортні автомобілі, медикаменти, одяг, взуття, парфумерію. Потерпають споживачі, численна армія торговців, а бюджет республіки може недорахуватися нинішнього року понад 470 млн. дол., оскільки більша частина митних зборів дістанеться... правильно, Росії.
За Віктором Януковичем давно закріпився імідж "хазяїна". І навряд чи він дозволить комусь чинити свавілля у його вотчині - ловити рибку в його озерах, полювати в його лісах, збирати данину з його васалів. Хіба що куплять ліцензію. Але проблема полягає в тому, що впродовж останніх років Януковича наполегливо штовхали в проросійську нішу як боротьба за електорат, так і "нестатутні" бізнес-інтереси. І таки заштовхали настільки глибоко, що вибратися звідти Віктору Федоровичу буде дуже непросто. І його найменше "ні" сприйматимуть у Москві надзвичайно болісно. Тому що сьогодні Росія очікує від Януковича набагато більше, ніж Захід - любові та грошей. Тому і її розчарування може бути набагато більшим. Новий президент України опинився в пастці: або він має здати всі національні інтереси своєї країни, щоб задовольнити апетити Москви й тим самим заслужити її прихильність, - або, виявивши першу твердість у двосторонньому діалозі, порушити свої передвиборні обіцянки відновити лубочні відносини з Росією.
Тетяна Силіна
За матеріалами: Дзеркало Тижня
Поділитися новиною
