3161
Повернення золотого стандарту
Золотий стандарт - грошова система, винайдена людством під час розвитку. В останні сто років зусиллями держав ця систему було демонтовано й замінено на систему нерозмінних паперових грошей, емітованих центральними банками. І призвело це до не найкращих наслідків.
Цінність
Кожна людина прагне поліпшити свій стан. Це поліпшення - суб’єктивне, в його основі немає ніяких об’єктивних чинників. Потреби в їжі, розмноженні й навіть самому житті не є об’єктивними чинниками - тобто такими, які б завжди не залежали від нашого вибору. Людина може відмовитися від цих потреб, якщо робить вибір на користь інших - більше цінних для неї. Жертвуючи життям, люди, хоч як моторошно це звучить, теж поліпшують свій стан - у певних умовах вони віддають перевагу смерті перед життям.
Об’єктивність деяким нашим діям надає статистика. Ми споживаємо їжу набагато частіше, ніж оголошуємо голодування, тому їжа здається нам об’єктивною потребою. Крім того, суспільство заради самозбереження прагне максимально зменшити необхідність у прийнятті таких жорстких рішень. Та все це не скасовує факту, що цінність має винятково суб’єктивну природу.
Обмін
Саме різниця в суб’єктивній оцінці цінності благ уможливлює їх обмін одне на одне. Якщо в мене є шило, а у вас - мило, і вам конче потрібно шило, а мені - помитися, то обмін принесе користь нам обом. Досить поширена помилка полягає в тому, що багато хто, включно з дуже шанованими людьми, вважає, що в цьому випадку "цінність шила дорівнює цінності мила". Це не так. Обмін відбудеться тільки тому, що кожен із нас оцінює одне благо вище за інше і на користь оцінюваного вище блага готовий відмовитися від свого.
Обмін збільшує наше багатство - його суб’єктивну оцінку. Це ключова формула для розуміння економіки.
Час
Значна частина економічних теорій ігнорує час. Нам у цьому сенсі особливо важко, оскільки сама наша мова завзято ігнорує наявність часу. Та не важко зрозуміти, що людина діє з минулого в майбутнє. Дуже рідко коли вона діє "одномоментно", здебільшого вона робить той або інший вибір у рамках якихось планів. Зрозуміло також, що більшість цих планів навіть не усвідомлюється нею як такі, це якісь шаблони поведінки, які, проте, містять у собі різні етапи та локальні цілі.
Для нашої теми це означає кілька речей. По-перше, цінність тих чи інших благ для кожної людини змінюється з часом, залежно від того, які плани вона реалізує на поточний момент. Після того, як я помиюся, цінність мила для мене різко впаде, і якщо знову з’явиться той тип із милом, розраховуючи поживитися моїм шилом, я виставлю негідника за двері. По-друге, цінність нинішніх благ завжди вища, ніж благ майбутніх. Якщо я можу отримати щось зараз або через певний час, я, природно, віддам перевагу тому, що зараз (це пояснює феномен кредиту і ставки відсотка). І третій висновок - що далі рознесені в часі наші цілі, то ціннішими для нас вони є. Тобто, якщо ми реалізуємо якісь плани, кінцеві цілі яких перебувають у майбутньому, це означає, що вони цінніші для нас, ніж щось у сьогоденні. Класичний приклад - освіта.
Пошуки грошей
Натуральний обмін або бартер - це обмін одних речей на інші. Він теж збільшує багатство, однак підпорядковується тим самим законам людської діяльності. Тобто що складніші предмети, то складніший бартерний обмін. Через більші витрати на побудову бартерних ланцюжків такий обмін не може бути регулярним і має безліч недоліків, на яких ми не зупинятимемося.
У цьому місці починається еволюція. Вона полягає в пошуку універсального товару, який би мав максимальну обмінюваність. Тобто, якщо мені потрібно поміняти чоботи на мотику, то часто буває простіше поміняти їх, наприклад, на хліб, а вже його поміняти на мотику. Однак, хліб не може зберігатися довго і т. д. і т. ін. У ході цієї еволюції, коли, ще раз повторю, люди не були спеціально зайняті пошуком універсальних засобів обміну, а просто займалися своїми справами, такий товар з максимальною обмінюваністю було знайдено - їм стало золото.
Слід спеціально наголосити, що золото стало грошима не тому, що має якусь цінність, а тому, що краще за будь-який інший товар придатне на роль посередника для вираження різних суб’єктивних цінностей. Можна назвати кілька властивостей золота, які роблять його таким, - вимірюється на вагу, зручне у зберіганні, важке у видобутку й виробництві, для здійснення більшості обмінів необхідна мала його кількість, однак це все буде неправильно, оскільки ми маємо справу з результатами еволюції. В еволюції нескінченна кількість критеріїв, тож про більшість із них ми, швидше за все, просто не здогадуємося.
Грошовий розрахунок
Прийнявши якусь вагу золота або срібла за одиницю (талер, динар, фунт, драхму тощо) ми отримуємо феномен ціни й грошового розрахунку. Це дає нам можливість порівнювати непорівнянні речі й - головне - чіткіше планувати свою діяльність, робити її довгостроковою, відтак, як ми пам’ятаємо, - більш цінною. Поява грошового розрахунку й цін як основного місця його "застосування" радикально розширила можливості людей обирати й уможливила появу чимдалі нових видів діяльності.
Економічне зростання
Ну й нарешті ми підійшли до місця, в якому в більшості випадків панує повне нерозуміння. Якщо ми згодні з тим, що люди діють заради поліпшення свого стану (зменшення занепокоєння, як це називають економісти), і з тим, що цінність має суб’єктивну природу, пов’язану зі здатністю того або іншого блага зменшувати занепокоєння, а також з тим, що люди діють у часі, то наступне не буде для нас відкриттям. Економічне зростання або зростання національного багатства пов’язане, насамперед, з кількістю й доступністю благ. Суспільство тим багатше, що більше благ у ньому є, що більше благ у ньому доступно й що більше нових благ з’являється. Думаю, не потрібно пояснювати, що благами є не просто "товари й послуги", а й, наприклад, гарний настрій після програми новин.
Можна сказати й так - якщо вже діяльність людини майже завжди спрямована на економію часу, економічне зростання означає виробництво часу. Суспільство тим багатше, чим більше часу в ньому накопичено.
Як бачимо, у цих визначеннях нічого не говориться про гроші. Гроші важливі тому, що вони радикально розширюють можливості обміну благами - тобто зростання багатства й дозволяють нам планувати довгострокові проекти, відтак, отримувати дедалі цінніші блага.
Важливий висновок, який слід зробити, полягає в тому, що кількість грошей не має значення.
Золотий стандарт, держава й регулятори
Отже, ми говорили про грошову систему, в якої не було "творця" й "хазяїна". Ця система була системою людей, що нею користувалися. Однак різноманітні правителі й держави завжди прагнули втрутитися в неї для отримання прибутку - спочатку безпосередньо для себе, а з появою демократій - для потреб "загального добра". Однак золотий стандарт - тобто використання певної ваги золота як грошової одиниці - сильно ускладнював це втручання.
Ми говорили про те, що під час середньовіччя держава займалася псуванням грошей - інфляцією - намагаючись зобов’язати громадян приймати меншу вагу монети за номінал. Ця проблема вирішувалася двома способами - приватним карбуванням і міняйлами. Монети міг чеканити багато хто, і, насамперед, "іноземні" держави. Оскільки "національність" золота не має значення, а має значення його вага, проблему псування монет успішно вирішували міняйли, яких, як ви пам’ятаєте, завжди зображують із вагами. Вони просто обмінювали різні монети за вагою, не звертаючи уваги на те, що на них написано.
Коли поширилися банківські розписки, проблемою стало часткове резервування, тобто ситуація, коли банк зберігав менше золота, ніж видавав розписок. Ця проблема вирішувалася банківськими крахами, які були можливі лише тому, що існували "справжні гроші" - золото, яке, на відміну від розписок, банк не міг виробляти з повітря. Крім того, універсальним регулятором були й економічні кризи, що виникали через те саме часткове резервування, що призводило до кредитної експансії, яка ґрунтувалася на фідуціарних коштах. Кризи знищували фідуціарні пузирі, найбільш ризикові банки банкрутували.
З появою центральних банків, крім криз, апетити урядів обмежувала й міжнародна торгівля. Коли центральний банк вливав ліквідність (знижуючи облікову ставку) у фінансову систему, починалося зростання цін. Ставало вигідно експортувати в таку країну. Однак, рано чи пізно, наставав момент погашення вимог іноземних власників "національної" валюти на золото. Це призводило до відпливу золота із країни й змушувало підвищувати кредитні ставки, намагаючись зменшити грошову масу (точніше - масу замінників грошей). Ми описуємо цей механізм як самостійний, однак, найчастіше, він був частиною загального економічного циклу.
Принаймні за золотого стандарту уряди були сильно обмежені у своїх можливостях служити на благо людям.
Суспільство й контрсуспільство
Тут слід зробити дуже важливе зауваження. Такі речі, як грошовий обмін, грошовий розрахунок, розподіл праці та пов’язане з усім цим економічне зростання, є практично в будь-якому суспільстві, навіть у тоталітарному, коли воно відмовляється від практики регулярного масового насильства. Ці явища створюють те, що можна назвати суспільством, коли люди залежать від інших людей і процвітають тоді, коли полегшують процвітання інших. Саме в суспільстві можливі й цінні такі регулятори, як мораль, відповідальність, інновації тощо. Те, що можна назвати національним багатством, створюється суспільством.
Присвоєння, насильство, довільний перерозподіл створюють інші шаблони поведінки, які можна назвати контрсуспільством. Як правило, ці шаблони пов’язані з державою та її діяльністю. Не вдаючись у подробиці походження і взаємозв’язку одного з одним, зауважимо, що контрсуспільство не створює, а знищує національне багатство.
Процвітання того або іншого народу в кожен момент часу залежить від того, які шаблони поведінки переважають - суспільства чи контрсуспільства.
Інфляція
Отже, золотий стандарт усіляко заважав політикам вигравати вибори на "кількісних" обіцянках, вести тривалі війни та служити народу іншими способами. Тому держави прагнули поступово позбутися нього. Зрозуміло, це було не змовою, а збігом інтересів, найчастіше неусвідомленим, що, як відомо, гірше за будь-яку змову.
Отримавши у свої руки грошову систему суспільства, держави почали займатися узаконеним фальшивомонетництвом або інфляцією, тобто постійно зменшувати купівельну спроможність грошової одиниці. Не будемо зараз зупинятися на тому, що ліквідація золотого стандарту знищила єдині світові гроші, замість яких виникли обмінні курси, встановлювані політичним шляхом. Двома словами зупинимося лише на "національній" інфляції, оскільки цей механізм є основним.
Як ми вже говорили, кількість грошей в обороті не має значення. Однак, коли поява грошей ніяк не пов’язана з благами, ситуація виглядає дещо інакше.
Інфляція не має одномоментного й рівномірного впливу. Цей факт - основа механізму. Той, хто першим скористався знову створеними грошима, отримує переваги, оскільки може придбати блага за старою ціною. Той, хто купує останнім, зазнає збитків.
Категорично не розуміють однієї речі - збільшення кількості грошей не означає збільшення благ у суспільстві. Але ж лише блага та їхня доступність, а не гроші, мають значення для людей. Мій досвід спілкування привів мене до висновку, що механіка "що більше грошей, то вищі ціни" досить зрозуміла, а ось той факт, що інфляція є способом перерозподілу, розуміється не легко. Люди вважають, що за інфляції "перерозподіляються" якісь нові кошти. Однак це не так. Інфляція перерозподіляє те, що вже існує. Вона забирає блага в одних та віддає їх іншим.
Таким чином, уряди отримали дивний механізм фінансування своєї діяльності, задоволення груп тиску (профспілок та ін.) і заохочення прихильників на виборах. Усе це задовольняється за рахунок решти населення шляхом інфляції. Уряди можуть діяти, не спираючись на згоду платника податків, оскільки в їхніх руках перебуває друкарський верстат (а точніше - кулькова ручка). Тепер уряди можуть навіть вирощувати собі виборця, роздаючи переваги зацікавленим групам не лише у вигляді відкритих пільг, а й за рахунок інфляції.
Слід розуміти, що інфляцію досить складно виміряти. Те, що нам показують у вигляді індексу інфляції, насправді є відображенням зміни цін на етапі кінцевого споживання. Однак кінцеве споживання - це далеко не вся економіка. Індекси інфляції - це така собі середня температура по лікарні.
Однак головним лихом інфляції є наслідки, які не відображаються на цінах та індексах. Ми говорили, що зростання національного багатства відбувається тоді, коли люди є взаємозалежними й вільно обмінюються благами. Ціни в цій системі відіграють роль індикатора. Вони показують, куди людина у пошуках прибутку має спрямувати свої зусилля. При цьому очевидно, що ці зусилля принесуть користь іншим і кількість благ у суспільстві збільшиться. Коли ціни, потрапляючи під дію хаотичних змін грошової маси, перестають відігравати цю роль, вся система стає неефективною. Вплив контрсуспільства посилюється, стимули змінюються, мораль та інші цінності суспільства деградують.
Той пластмасовий світ непотрібних речей, у якому ми живемо, гонитва "нових моделей" товарів, які нічим не відрізняються від старих, панування сірості та убогості в усіх сферах нашого життя мають у своїй основі прості фінансові причини. "Спотворюючи звітність і створюючи фіктивний прибуток, інфляція не дає ринку карати неефективні бізнеси й винагороджувати ефективні. Панування "ринку продавця" призводить до погіршення якості товарів і послуг, адже споживачеві набагато легше звикнути до прихованого підвищення цін, коли ціна начебто б залишається старою, а знижується "тільки" якість", - пише лібертаріанець Мюррей Ротбард.
Проблеми бюджетного дефіциту, зовнішньої та внутрішньої заборгованості держав мають в основі ту саму причину - монополію держави на "виробництво" грошей. І найстрашніше, що більшість пропозицій щодо вирішення цієї проблеми зводиться до створення нових держав на місці старих. Європейський банк, Євросоюз, і як підсумок - євро - типовий приклад цієї діяльності. Замість старих держав Європи, які давно є банкрутами, створюються нові державні інститути з "чистою репутацією". Світовий уряд, що має монополію на світову інфляцію, - ось закономірний підсумок цих устремлінь. Однак очевидно, що все це не вирішить проблему, а тільки посилить її наслідки. Природу неможливо обдурити, хоч би як цього хотілося політикам.
Два напрями
Цікаво, що аргументом на користь наявної фінансової системи часто демонструється її складність. Справді, розібратися в усіх тонкощах функціонування численних фінансових інституцій та інструментів навряд чи можливо. Колись щодо цього я вигадав аналогію. Уявімо, що урядовим декретом було введено обов’язкові квадратні колеса. Можна лише здогадуватися, наскільки складними й численними будуть різноманітні механізми, покликані зробити пересування на такому агрегаті хоч якось зручним. Перехід на круглі колеса може й не потребуватиме таких витончених конструкторських рішень, та хоч як крути, буде набагато практичнішим. Та й конструкторська думка може спрямуватися на вирішення набагато нагальніших проблем.
Повернення до золотого стандарту не лише можливе, а й необхідне. Однак не слід повертатися до того, що ми знаємо за XIX століттям. Той стандарт діяв в умовах двох спотворюючих чинників - часткового резервування та наявності центральних банків. Вони призводили до регулярних криз, які, зауважимо, нікуди не зникли, а лише посилилися, коли держава остаточно привласнила собі грошову систему. Не зупиняючись на деталях, зазначу, що перехід до золотого стандарту має містити в собі два напрями:
1.Повне відсторонення держави від будь-якого впливу на фінансову систему суспільства. Центральний банк, зрозуміло, має бути ліквідований.
2. Поширення покарань за крадіжки й на банки, тобто обов’язкове 100% резервування за вкладами до запитання.
Золотий стандарт не означає, що ми маємо тягати із собою мішки золота. Він означає лише, що банки повинні зберігати як резерв золото, а емітовані ними банкноти мають обмінюватися на нього за першою вимогою. Електронні платежі взагалі максимально спрощують технічний бік справи.
Володимир Золоторьов
За матеріалами: Контракти
Поділитися новиною
