5284
Мінне поле для Януковича
— Казна та Політика
Перші кроки Віктора Януковича закономірно привертають увагу, в якій є і трохи настороженості. Предметом окремого інтересу заздалегідь стають помилки, які може зробити новий глава держави.
Яким би довгоочікуваним не було президентство Віктора Януковича для нього самого, довго спочивати на лаврах свіжоспеченому гарантові не варто. Волею народу очолити державу - це досягнення, але абсолютним благом цей результат назвати важко. Новий президент знайшов владу в непростий і для себе, і для держави час: країна котрий рік існує в умовах політичної та економічної кризи; нового президента підтримали менше половини виборців, що з'явилися на дільниці; у спину йому "дихає" загартована опозиція, а таке потрібне для благополучного владарювання парламентське благополуччя вимальовувалося неприємно повільно. Не дивно, що в обставинах, що склалися, не лише недоброзичливці шукають сфери, в яких глава держави ризикує зробити помилки більш ваговиті, ніж вже звичні гуманітарні "відкриття".
Нестійке становище президента відкриває перед ним своєрідне "мінне поле", яким небезпечно пересуватися: можливі внутрішньо- і зовнішньополітичні, економічні, соціальні та культурні промахи видніються в асортименті. І, оскільки процес коаліційного бродіння йде складніше, ніж, можливо, від нього чекали, варто допустити, що перші прорахунки можуть виникнути на цьому фронті.
Основні завдання, які стоять перед новоселом Банкової зараз: з мінімальними витратами зібрати необхідне число депутатів під своїм крилом і сформувати в міру зручний уряд. Інакше велика частина його президентського терміну ризикує захмаритися браком важелів впливу, як це у результаті сталося з Віктором Ющенком. Неправильні кроки в цьому напрямі, починаючи з вибору союзників (і знову воскресли натяки на альянс ПР+БЮТ) багаті неприємними наслідками. Так, наприклад, можна не дуже уважно поставитися до потреб потенційних партнерів і опинитися перед необхідністю проводити перевибори до парламенту. Або, навпаки, задовольнити чужі сподівання за рахунок потреб власних соратників, що може призвести до прикрих відцентрових явищ. Більше того, існуюче "розшарування" в надрах Партії регіонів - привід уважно поставитися до процесу розподілу благ. Інакше, не виключено, що найбільш ображені угруповання спробують шукати підтримки у іншому місці. І, якщо Віктору Януковичу не вдасться серйозно "зацементувати" ПР - частина його нинішніх однопартійців можуть знайти спільну мову з опозицією, що знов поверне ситуацію на круги своя - президент, який не контролює парламент і (у гіршому разі) уряд.
Інший блок очікуваних від Віктора Федоровича "огріхів" стосується побоювань, пов'язаних з реалізацією сприятливіших для президента прогнозів. Пам'ятаючи про те, що двічі екс-прем’єр вважався надією Леоніда Кучми, новоспечений гарант ідейними опонентами превентивно розглядається як загроза демократії. Багато що залежить від того, чи зможе Партія регіонів та її лідер, закріпившись у владі, нормально співіснувати з опозицією. На словах - так, обіцяли неодноразово, і навіть наполегливо просували профільний законопроект. Але примару "закручування гайок" і згортання цивільних свобод одними лише обіцянками розвіяти не вдасться.
Ще однією спокусою для нового президента може виявитися Конституція. Про необхідність привести в норму систему, розбалансовану в грудні 2004 року, говорилося вже немало. Питання в тому, що можна розуміти під потенційною нормою: подальший курс на парламентську республіку, розширення повноважень президента аж до можливостей Леоніда Кучми, інший варіант? Проект Конституції, який потрапив у пресу влітку 2009 року, навряд чи вселив оптимізм в серця захисників демократії. Звичайно, найбільш спірні його пункти завжди можна вважати пропозиціями тієї частині авторського колективу, яку делегував БЮТ. Але в той же час невідомо, як далеко можуть поширитися апетити нової влади. Тішить те, що при дієвій опозиції реалізувати будь-який конституційний каприз неможливо - не ті фракційні розклади. З іншого боку, через це варто побоюватися об'єднання зусиль вчорашніх суперників.
Якщо можливі політичні промахи Віктора Януковича поки важко прогнозувати, то головною економічною помилкою за умовчанням вважатиметься неготовність йти на реформи. Експерти розходяться в думці, чи здатний новий президент зважитися (вірніше, дати дозвіл) на непопулярні кроки в ім'я майбутнього процвітання. Донедавна Партія регіонів демонструвала досить обтяжливий для бюджету потяг до соціально орієнтованого популізму. Безумовно, зробити життя людей кращим вже зараз - намір похвальний, але в необхідності глибоких системних реформ Україну не перший рік запевняють не лише місцеві фахівці, але і Захід. Команда Віктора Януковича стверджує, що найближчим часом стане на боротьбу з наслідками правління Юлії Тимошенко. Але сама назва гіпотетичної коаліції, в якій одночасно фігурують і "стабільність", і "реформи", на старті викликає деякі сумніви в шляхові, який готується обрати нова влада. А стан справ (переддефолтний за оцінками песимістів) вимагає негайних дій і, можливо, сторонньої допомоги, яку Віктор Федорович вже просить.
Бажання чи небажання зважитися на реформи, які навряд чи знайдуть розуміння в народі (наприклад, збільшення пенсійного віку), - для будь-якої української влади питання майже світоглядне. А в управлінні країною вмить можна наробити і більш "практичних" помилок. Однією з них може виявитися спуск на гальмах існуючих проблем владної системи - в першу чергу корупції. Перемога Віктора Януковича - це не лише перемога однієї людини, але і тріумф серйозної політичної сили. А представники останньої, починаючи від спонсорів-олігархів, закінчуючи численною армією кандидатів на "розчищені" чиновницькі посади різних рівнів, можуть захотіти відчути себе не чужими на цьому довгоочікуваному святі життя. Вірогідне бажання президента відплатити соратникам добром за добро викликає розуміння. Але не тоді, коли на кону стоїть благо країни, що давно потребує не просто "перетрушування" (як цей процес назвав Олександр Лукашенко), але в кардинальної зміни правил гри. І небажання або неготовність глави держави взяти участь у радикальному вирішенні цієї проблеми (втім, Віктору Ющенку, на якого покладалося набагато більше надій, це не вдалося) може виявитися однією з найбільших його помилок.
Ще одним полем для можливих труднощів, з точки зору антипатиків Віктора Януковича, залишається зовнішня політика. Поки і МЗС, і нова влада анонсують збереження попереднього курсу, хіба що обіцяють його корекцію у бік підвищення градуса доброзичливості в відносинах із сусідами. Але незважаючи на готовність насамперед з'їздити до Брюсселя, позбавити Віктора Федоровича від звання проросійського політика народна чутка не готова. В принципі, співпраця з ЄС і НАТО цілком може п'ять років реалізовуватися за схемою "Не нашкодь": глобальних геополітичних рішень від України найближчими роками все одно не чекають. Головне - не створювати перешкод. До таких можна віднести давнє бажання "регіоналів" (повторене в інавгураційній промові) закріпити в Конституції позаблоковий статус України, який звучить гордо, але в потрібний час може створити певні незручності, особливо якщо з'явиться якийсь новий блок - дуже зручний з "регіональної" точки зору.
Окрім іншого, "поживне середовище" для помилок новоспеченого обличчя країни можуть забезпечити і цілком благі, на перший погляд, наміри - наприклад, поглиблювати прагматичні відносини з Росією. Основною причиною для занепокоєння тут може служити невизначеність потенційної плати за поглиблення. Як відомо, Віктор Федорович є великим прибічником перегляду справді спірних газових контрактів - так можна і народ облагодіяти, і прибічників-промисловців потішити. Ось тільки невідомо, як саме можна мимохідь сплатити можливі знижки. Варіантів безліч - транзитні поступки, консорціум невідомого формату з невизначеними правами власності на ГТС України, спільний економічний простір, "інші" методи оплати - як варіант, дружній жест "Так залишайся ж в Севастополі, дорогий ЧФ РФ!" Чи вдасться Віктору Януковичу успішно балансувати на межі між дружніми відносинами з "братським народом" і національними інтересами - покаже лише час.
Політика, економіка, міжнародні справи - в кожній з цих сфер помилитися дуже легко. Але поки свіжообраний глава держави як слон в посудній лавці проявляє себе понад усе в найбільш делікатній сфері. Головна помилка, здійснення якої заслужено чекають від Віктора Януковича, - він не зможе стати президентом всієї країни, чим сприятиме подальшому розколу в суспільстві. Перші ластівки вже полетіли. Бажання всіма силами (окрім редагування Конституції, на цьому фронті як і раніше без змін) розширити сферу вживання російської мови, звичайно, допомагає обнадіяти "ядро" виборців Віктора Федоровича, але об'єднанню країни зовсім не сприяє.
Похвальне прагнення захистити мовні права національних меншин в місцях їх компактного мешкання в українських умовах може призвести до подальшого "географічного" розшарування сфер використання російської і української. Можливо, це і справедливо, але однозначно недалекоглядно, бо провокує появу регіонів, де таким нехитрим чином зникне будь-яка необхідність користуватися державною мовою. А що для федерації - норма, то для унітарної держави може не дуже добре закінчитися. Іншим проблемним пунктом, схоже, стануть релігійні переваги свіжоінавгурованого президента, якого "на царство" благословляв глава РПЦ. Така очевидна духовна орієнтація на Москву навряд чи потішить всіх православних, не кажучи вже про представників інших конфесій або невіруючих виборців.
Того, що національно орієнтований курс президента Ющенка з приходом до влади президента Януковича стане неактуальним, варто було чекати. Але передбаченість цього кроку не зменшує міру роз'єднаності суспільства, яка при очікуваному "підігріванні" буде лише зростати. Уникнути цього важко, але, хотілося б вірити, що можливо. Ось тільки сам по собі пошук консенсусу для президента формально всієї країни, фактично - навіть не половини виборців ризикує перетворитися на танець на мінному полі. Це, звичайно, якщо новий глава держави захоче уникнути хоч частини таких принадних помилок.
Ксенія Сокульська
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
