2666
NZZ: Коли собаки гавкають...
— Казна та Політика
На відміну від більшості пострадянських держав, в Україні результат президентських виборів заздалегідь був не відомий. Політична конкуренція та свобода думок - результат Помаранчевої революції, стверджує Кирило Штайгер.
Ейфорія після перемоги "Помаранчевої революції" в кінці 2004 року не довго тривала. Сумна політична повсякденність зруйнувала всі сподівання. Тоді мирна демонстрація примусила скасувати сфальсифіковані вибори президента. П'ять років по тому, два головні герої тих подій зійшлися в битві за найвищу посаду в державі: глава уряду Юлія Тимошенко, одна з основних фігур Помаранчевої революції, та лідер опозиції Віктор Янукович, який п'ять років тому через прийняте рішення Вищим Судом України про повторення другого туру виборів, зазнав поразки від Віктора Ющенка. Янукович був кандидатом Москви і корумпованого та авторитарного режиму Леоніда Кучми, який панував у Києві 10 років. У неділю українцям довелося обирати між рафінованим з авторитарними схильностями, чия помаранчева аура давно померкла, і незграбним фальсифікатором виборів, який досі розглядає Помаранчеву революцію як державну катастрофу.
Між Сходом і Заходом. Як наслідок тих подій в Україні є свобода вибору - що показово для пострадянської держави. Це заслуга Помаранчевої революції. В жодній з країн, які сім десятків років входили до складу Радянського союзу, немає такої свободи думок, такого політичного змагання, нехай і дещо хаотичного. Після перемоги в Києві демократичних прагнень, у Москві посилилися авторитарні тенденції. У Росії, на відміну від України, неможлива опозиція як противага влади. У порівнянні з сусідкою можна побачити, як багато чого досягла незалежна Україна з 1991 року. Один східноєвропейський анекдот так характеризує ситуацію, що склалася: собака біжить з України до Росії. На запитання митника - чому, вона відповідає, що в Україні криза і все жахливо. Через деякий час собака повертається з Росії в Україну і пояснює своє рішення тим, що в Україні можна більше гавкати.
На заході Україна межує з країнами ЄС, на сході - з Росією. Сьогодні на президентських виборах уже не стикаються один з одним, як у 2004 році, два різних світи. На виборах у неділю мова не йшла про остаточний вибір, як п'ять років тому, між Сходом і Заходом, між Росією і західною інтеграцією, між авторитарним застоєм і демократичним оновленням. Наприкінці 2004 року проросійський і прозахідний табір непримиренно боролися один з одним. Конфронтаційна політика Ющенка, спрямована проти Москви, поступилася місцем прагматичній. Тимошенко, колись запеклий критик Кремля, хоче вибудовувати гарні відносини з Росією разом з подальшим зближенням з ЄС. І це дуже складний баланс.
Та й Янукович у зовнішній політиці став завбачливішим. Певне дистанціювання від Москви обумовлене інтересами олігархів сходу країни, які підтримують переможеного Помаранчевої революції і фінансують його партію. Пострадянські групи, щоправда, менш могутні, зустрічаються і в таборі Тимошенко. Інакше, ніж у Росії, представлені ці особистості в парламенті. Вони знаходяться в різних фракціях. Але мета одна і та ж: убезпечити політично свої ділові інтереси. "Помаранчева революція" ставила своєю метою відділення політики від економіки. Від цього країна ще далека. Україна, як і п'ять інших пострадянських держав, пов'язана з ЄС так званим східним партнерством. Цей не зовсім конкретний проект розглядається Кремлем як загроза собі на територіях, які він звик вважати зоною свого впливу. І куди гойднеться маятник - на Захід чи на Схід - залежить від нового українського президента.
Для багатьох росіян Україна була найбільш болючою втратою після розвалу радянської імперії. Вони розглядають країну біля Дніпра як частину російської нації і - як і націоналістично налаштовані серби щодо сучасної держави Косова - як колиску власної культури, в даному випадку - східноросійської. Україна є гетерогенним державним утворенням, яке складається з частин з різною культурою та історією. На сході та півдні домінує російська мова. Тут живе багато росіян або російськомовних українців. Ці області довгий час були під владою царської Росії.
Середньоєвропейські західні регіони, де українська ідентичність в сфері мови, культури, політики міцніша, ніж на сході країни, довгий час була частиною Габсбурзької монархії. До кінця Першої світової війни не було чітко визначеної межі української держави. Під поняттям "Україна" (прикордонна земля) розуміли південно-західну частину царської держави. У 1919 році Україна вперше на короткий час стала незалежною державою, доти, поки вона не стала частиною СРСР. У 1954 році до неї додався півострів Крим з населенням з більшістю росіян. Тодішній партійний голова Микита Хрущов, українець, включив Крим до адміністративного складу України.
Нація громадян. За роки незалежності над Україною завжди тяжіла примарна загроза розвалу країни на західну і східну частини. І під час "Помаранчевої революції" регіональні розбіжності посилились. Цей розлом проходить і через сучасну Україну. Влада Януковича зосереджена в промисловому російськомовному сході. Оплот Тимошенко на заході і в центрі, хоча вона родом зі сходу. Сьогодні загроза розвалу країни, здається, минула. Держава консолідувалася в існуючих кордонах. Саме етнічні, громадські, культурні і мовні відмінності змушують українських політиків шукати демократичний компроміс. Це означає, що з'явилося поняття політичної нації громадян, яке ґрунтується не на етнічних критеріях, і це головна заслуга Помаранчевої революції, повідомляє nzz.ch.
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
