1654
Топ-10 подій і осіб десятиліття
— Казна та Політика
Десять років тому в світі йшла дискусія: коли все-таки настає третє тисячоліття і XXI століття - 1 січня 2000 року чи 1 січня 2001 року? Математики тоді популярно пояснили, що настає воно 1 січня 2001-го. Проте звичайний народ міленіум все одно забажав зустрічати 1 січня 2000-го. Відповідно, по науці, перше десятиліття третього тисячоліття закінчиться лише в кінці наступного року. Але, за відчуттями більшості людей, воно закінчується вже в році нинішньому.
Це по-перше. А по-друге, якщо брати Україну, то в політичному сенсі десятиліття почалося також в 2000 році - зі зникнення Гонгадзе і "касетного скандалу". А наступного року - після виборів і приходу до влади нового президента - почнеться вже нове політичне десятиліття. Тому наша газета, як і багато інших світових видань, вирішила підбити підсумки десятирічки саме в кінці 2009-го. Ми шляхом власних експертних висновків виділили 10 українців, які зробили найбільший вплив на країну протягом 10 років (не обов'язково, до речі, позитивний), розташувавши їх в алфавітному порядку, а також 10 подій, що кардинально змінили наше життя, розташувавши їх в хронологічному порядку.
Брати Клички: переможці десятиліття
Брати Клички вже багато років домінують в найпрестижнішій категорії одного з найпрестижніших видів світового спорту. Їм немає рівних в надважкій вазі професійного боксу. Брати одночасно є чемпіонами світу - такого історія ще не знала! І хоча обоє є космополітами і визнаються своїми в Росії, Німеччині і навіть США, на честь Віталія і Володимира грає гімн України. Банально, але факт: за ці роки брати Клички зробили для зміцнення авторитету нашої країни більше від багатьох політиків і дипломатів. Всього за це десятиліття вони на двох програли 4 бої, а виграли 34! Скрізь би наші так перемагали - в політиці, дипломатії, економіці!
Леонід Кучма: ностальгія за іншою епохою
Колись один з астрологів передбачив Кучмі, що він піде точно відповідно до терміну - в 2004 році, і його після цього особливо згадувати народ не буде - ні добре, ні погано. В кінці 2004 року була упевненість, що прогноз в другій частині не виправдається: Кучма здавався повністю дискредитованим лідером, людиною, яка програла все і загнала себе в глибокий політичний кут. Через п'ять років також не можна погодитися з астрологом. Але вже з іншої причини - ностальгія по часах Кучми нині не те що процвітає, але присутня в багатьох прошарках українського суспільства.
Правда, пояснення цьому криється не стільки в звершеннях Кучми на своєму посту, скільки в провалах його наступників. На їх фоні Леонід Данилович дійсно виглядає відповідальним державним мужем. Час від часу виникає тема повернення Кучми у велику політику, але її обриває сам екс-президент. Мовляв, "не до того мені вже". Хай молоді пробують. Хоча, якщо молодняк остаточно розпустить країну, не можна буде відкидати і повернення Кучми. На якийсь час.
Майор Мельниченко: батько епохи
Зараз вже про майора стали забувати. Його ім'я нинішні правителі виголошують зневажливо - мовляв, хто такий. Плутається під ногами, претензії якісь виставляє. Набрид. Адже не будь Миколи Мельниченка і його плівок, не був би, швидше за все, Ющенко президентом, а Тимошенко - прем'єр-міністром. На третьому (четвертому) терміні був би Кучма або ж його офіційний наступник. Наприклад, екс-глава МВС Юрій Кравченко. Чи сам діяв Мельниченко, чи ж під чиїмсь прикриттям - зараз вже немає значення. Саме від Мельниченка передали Олександру Морозу плівки, які потім звалили режим Кучми. Саме майор запустив процес, який привів до "помаранчевої революції" і всього подальшого. Можна по-різному ставитися до нинішньої пост-Майданної епохи, але треба чесно визнавати, що в цієї епохи є батько. І звуть його Микола Мельниченко.
Настя Овчар: героїня десятиліття
15 березня 2005 року 5-річна Настя Овчар, ризикуючи життям, героїчно врятувала з вогню свою дворічну сестричку. Та вона напевно навіть такого слова - "геройство" - не знала, а робила, як бачила у фільмах: спочатку намагалася забити вогонь іграшками, потім ковдрою, а коли він розгорівся ще більше, схопила Людочку на руки і винесла з вогню. Малятко залишилося цілим, а ось Настя обгоріла на 80% - її життя повисло на волоску. Але вона вижила: в Україні їй зробили всього дві операції, інші були настільки складні, що їх взагалі роблять лише в двох клініках світу.
Її відвезли в Бостон. Вся країна стежила за нею - Настя перший раз посміхнулася, встала з ліжечка, почала носити спідниці і майки з короткими рукавами. Її сім'ї дали квартиру в Києві, а в перший клас дівчинку відвела власноручно Катерина Ющенко. Настя не лише збудила у всій країні людські почуття - на лікування збирали всім світом, але і дала приклад всім слабким дорослим, які якраз Україну своїми подвигами особливо не радували.
Андрій Данилко: видний діяч епохи Вєрки Сердючки
Може, комусь не сподобається, що як головне культурне явище (або шоу-явище, як кому завгодно) десятиліття ми вибрали саме Вєрку Сердючку, а не якогось оперного співака, рок-музиканта або письменника. На цих теренах, безумовно, у нас також є гідні люди. Але до популярності персонажа Андрія Данилка в масах простих українців їм так само далеко, як декабристам до народу. Якраз десять років тому Сердючка почала сольну кар'єру і швидко стала найбільш затребуваною зіркою українського шоу-бізнесу. Народ може плутатися в нюансах нашої Конституції, забувати, в якому році Тимошенко змінила Януковича на посту прем'єра або в якому тисячолітті главою уряду був Анатолій Кирилович Кінах. Але хто виконує пісню "Ха-ра-шо", наша людина пригадає, навіть якщо її розбудити рано-вранці 1 січня. Зараз, кажуть, популярність Сердючки пішла на спад. Поглянемо. Може, Данилко ще щось в наступному десятилітті придумає. Але свій слід в історії він вже залишив.
Юлія Тимошенко: падіння і ангели-охоронці
Доля Тимошенко, як не дивно, дуже схожа на долю Януковича (див. нижче). У неї теж дуже довго ніхто не вірив. Лише зовсім з іншої причини - вона здавалася дуже яскравою, жорсткою і дуже недоговороздатною для України. "Такі довго не живуть", - говорили мудрі люди ще в "лихі 90-і", коли ведена Тимошенко (при заступництві Павла Лазаренка) корпорація ЄЕСУ підім'яла під себе український ринок газу на тлі відстрілу найбільших бізнесменів у цій галузі. І справді, дуже скоро Тимошенко виявилася в опалі, а її бізнес-імперію руйнувала влада. "Вона довго не протягне", - повторювали знаючі мужі, коли в 2000-му Тимошенко стала віце-прем'єром з ПЕК і втяглася в боротьбу з енергоолігархами. "Вона згоріла", - говорили після провальної акції "Повстань, Україно" в 2002-му. "Ющенко Юлю використає, звалить всі провали на неї і потім покине", - міркували аналітики на початку Юліних прем'єрствувань в 2005-му і 2007-му. "Вона - вічний опозиціонер", - передбачали в 2006-му. І так далі. Тимошенко мала дуже багато падінь, після того, як вона примудрялася посваритися мало не зі всією країною.
Та кожного разу вона несподівано знаходила ангела-рятівника, який давав їй нове життя. У 98-99-х це був Кучма, який зберіг їй бізнес в обмін на розрив з Лазаренком. У 2004-му Ющенко (який узяв її в свою передвиборну команду, пообіцявши пост прем'єра, всупереч порадам багатьох далекоглядних людей зі свого оточення). У 2007-му знову Ющенко, що організував дострокові вибори Ради. Черговим, цього разу колективним, ангелом-рятівником мала стати Партія Регіонів, коли в червні цього року вже був майже "на мазі" ПРіБЮТ. Але тут вже, видно, зірки Януковича і Тимошенко, незважаючи на схожість їхніх доль, не зійшлися. "Пропало все", - сказала Юлія Володимирівна і пішла на вибори. І, попри те, що шанси її здавалися не дуже високими (через економічну кризу і невиконані ще з 2007 році передвиборні обіцянки), нині вона таки залишається одним з головних претендентів на крісло. Ставки у неї з Януковичем дуже великі - хтось з них стане людиною №1 наступного десятиліття, а хтось зійде у небуття.
Леонід Черновецький: несподіванка десятиліття
Леонід Черновецький уразив, перш за все, тим, що його перемогу на виборах мера Києва в 2006 році не прогнозував ніхто. Лідирував у всіх рейтингах мер Олександр Омельченко, чинний на той момент. Але переміг таки президент "Правексу", нардеп від "Нашої України" Леонід Черновецький. Хтось проголосував по приколу, комусь набрид Омельченко, хтось віддав голос у вдячність за продпайки (горезвісна гречка). Також дуже добре себе показала технологія мережевого маркетингу, коли люди Черновецького "підгортали" свій район, ходячи по дворах і будинках до бабусь, ставлячи двері і лагодячи поломки. З самого початку свого мерства Черновецький давав зрозуміти, що нудьгувати місту не доведеться. Він влаштовував прямі зустрічі з виборцями і запроваджував прийом на роботу через детектор брехні. Народ дивився на це з надією на зміни на краще.
Проте земельний дерибан, припинений в перші місяці роботи нового мера, незабаром поновився з новою силою не гірше, ніж при Омельченку. Також популярність Черновецького підкосило зростання цін на комунальні послуги. Цими промахами скористався впливовий в місті БЮТ, з яким мер так і не зміг домовитися. Потужна інформкампанія проти мера робила з нього страховище загальнодержавного масштабу. Проте на організованих БЮТ дострокових виборах Черновецький знову ж таки несподівано отримав перемогу. Позначився розкол серед противників мера, а також ставка Тимошенко на явно провальну фігуру пастора Турчинова.
Втім, спокій Києву і Черновецькому і після цих виборів лише снився. Грянула криза, і Леонід Михайлович на свою біду вирішив прилюдно покреативити на тему антикризового наповнення бюджету. Ідеї щодо платного в'їзду на кладовища, податку на кішок, зростання цін на проїзд і тому подібне остаточно добили його популярність в місті. Зима 2009 року внесла нові штрихи в образ дивака-мера. Він оголявся до плавок в басейні, виступав на "95-му кварталі", записав диск своїх пісень і навіть виконав деякі на мітингу. Потім він зник. Причому тут же поповзла чутка, що поїхав підлікувати психіку, що мер рішуче спростував. А свою дивну поведінку він пояснив так: "Я хотів бути з людьми щирим, а вони не зрозуміли. Тепер так робити більше не буду".
І дійсно. В останні півроку Черновецький зробився розсудливим. Можливо, готується до битви за збереження свого поста після виборів президента. Йому знов пророкуватимуть відставку, але списувати з рахунків мера рано. Адже, незважаючи на дивацтва, в ключових питаннях Черновецький проявляє стільки здорового глузду - дай Бог кожному. Він встиг продати свій банк "Правекс" якраз напередодні кризи (на піку ціни) і тепер володіє одним з найбільших вільних грошових ресурсів в країні. Він виявився єдиним політиком, який за останні п'ять років добився від Конституційного суду рішення на свою користь. КС, нагадаємо, продовжив його повноваження до 2013 року. І у мера є дуже непогані шанси залишити свої унікальні і, як завжди, несподівані сліди і в історії наступного десятиліття.
Віктор Ющенко: шлях від месії до кефіру
Десятиліття, що минає, починалося для України під знаком Віктора Ющенка. 2000 рік він зустрічав як недавно призначений Кучмою прем'єр. Вже тоді з ним велике число українців пов'язувало надії на зміни. Надія на "нову владу" в особі Ющенка з кожним роком лише міцніла. Піку вона досягла під час "помаранчевої революції". Тисячі людей вважали Віктора Андрійовича майже своїм месією - рятівником України від Кучми і "Бандюковичів". Опитування показували швидке зростання довіри до Ющенка, а діяльність Кучми в грудні 2004-го позитивно оцінювали всього 8,4% українців. "Помаранчеві" соромили екс-президента - мовляв, вирушай, дід, на пенсію з таким-то рейтингом. Пройшло п'ять років. Як сказав в одному інтерв'ю Тарас Чорновіл, зараз прізвисько Ющенка в політичних колах вже не месія, а Кефір - тому що його нинішній рейтинг, як жирність кефіру - 1%, 2,5%, 3,2%.
Що сталося? Ющенко каже, що народ ще не дозрів до розуміння його політики. Та і оточення підвело. Але, схоже, справа не в народі і, напевно, навіть не в оточенні (хоча воно теж постаралося). Ющенко вже протягом першого року свого правління чітко показав: жодних серйозних змін він робити не хоче (або не може). Корупційні схеми поміняли "дах", на дерибан потоків сіли нові люди. Хотіли затиснути ще і опозицію, і свободу слова (аби вже все було, як при Кучмі), але не встигли - нова влада (Тимошенко і Ющенко) перегризлася, а з 2006 року набрала чинності політреформа, яка позбавила президента більшої частини повноважень, і країна увійшла до епохи чи то розгулу демократії, чи то політкорупційного бардаку. Народ вже в перший рік все зрозумів - при Ющенку змін не буде. І не пробачив йому обманутих надій. Сам Ющенко не доклав зусиль, аби примирити з собою південний схід. Він зробив центром своєї політики націоналістичні теми, які цей регіон не сприймає. Бог його знає, що чекає Ющенка в майбутньому десятилітті. Чи стане він політемігрантом, політв'язнем або політиком друго-третього ешелону - час покаже. Але вірогідність того, що він знов стане лідером України (правлячим або опозиційним) не більша, ніж вірогідність того, що Горбачов буде президентом Росії.
Віктор Янукович: уникає війни
Десять років тому Україна його майже не знала. Тодішній донецький губернатор дуже не любив сферу прилюдної політики. Він не оратор і за словом любить глибоко в кишеню залазити. Не дивно тому, що його постійно "ховали" різні аналітики, починаючи з того моменту, як в 2002-му він зайняв пост прем'єра, потім, коли балотувався в президенти в 2004-му і погодився переголосувати переможний для себе другий тур, потім, коли він в 2007-му, будучи знов прем'єром, погодився на перевибори і, в результаті, втратив владу. Тепер же передбачають його неминучий відхід на пенсію, якщо він програє вибори-2010. Як там буде, побачимо. Але поки можемо констатувати один факт - Янукович, хоча в нього мало хто вірив, зумів в 2004-му стати лідером південно-східної України, і досі іншого лідера в цього регіону не з'явилося. Більше того, як вождь цієї частини країни він вже двічі (у 2004-му і в 2007-му) не пішов "на принцип" і поступився вимогам "помаранчевих". Хоча міг цього і не робити і стояти до кінця на своєму, аж до громадянської війни. Саме таку "поступливість" йому ставлять в провину багато колишніх і нинішніх соратників. Але, можливо, саме через цю "толстовку" Януковича Україна досі залишається єдиною.
Події десятиліття
"Касетний скандал": народження епохи
Коли 16 вересня 2000 року зник журналіст Георгій Гонгадзе, ніхто ще не міг передбачити, що ця історія розтягнеться на довгі роки. Фактично саме від цієї дати треба відлічувати початок кінця влади Леоніда Кучми і час до "помаранчевої революції". Так, тоді Кучма зберіг свій пост, проте його авторитет був сильно підірваний. Як усередині країни, так і особливо за її межами. У такій ситуації Кучма вже не міг розраховувати залишитися президентом на другий термін. А опозиція, яку з часом очолив Ющенко, почала ліпити з правлячого режиму образ "злочинної влади", проти якої і вивели потім людей на Майдан. В той же час досі немає не те що рішення суду, а навіть якоїсь виразно озвученої версії слідства на предмет того, чи був причетний сам Кучма або хтось з його оточення до вбивства журналіста, або ж весь "касетний скандал" - це брехня і суцільна політпровокація? Але людей, які, по суті, завдяки "Гонгадзгейту" прийшли до влади, це, схоже, вже не сильно цікавить.
Перемога на "Євробаченні": прорив Руслани
Перемога Руслани на "Євробаченні" в Стамбулі в травні 2004 року відкрила період пильного світового інтересу до України, пік якого настав під час і відразу після "помаранчевої революції". Це був час великих надій в світі, пов'язаних з Україною, які, правда, швидко змінилися розчаруванням. Але це вже зовсім інша історія. Пісенний же прорив Руслани і її "Диких танців" тоді зробив велику справу, показавши всій Європі, що Україна може перемагати.
"Помаранчева революція": епоха на вильоті
Останнє десятиліття для України ділиться чітко на дві рівні частини - п'ять років до Майдану і п'ять років після. Точну оцінку тим подіям дадуть історики, поки лише відзначимо, що тепер уже і Україна на власному прикладі пізнала, що "роблять революцію люди, а її плодами користуються "любі друзі".
Чи довго ще триватиме "пост-Майданна" епоха, що характеризується відносним безвладдям в країні, "холодним" розколом України (який пару раз балансував на межі гарячого) і кризою в відносинах з найбільшим сусідом - Росією, сказати важко. За деякими відчуттями, епоха вже на вильоті. Майдан (а точніше, наступна за ним політреформа) дійсно подарував нам свободу слова і свободу політичної боротьби - але лише тому, що на місце одного "батька нації", який був останньою інстанцією, прийшли сім няньок, які постійно між собою воюють. І, природно, кожна з них дозволяє дитині те, що хотіла б заборонити інша. Напевно і Віктор Андрійович, який після Майдану регулярно опинявся в центрі медіаскандалів, а потім і "борець з кризою" в легкій вазі Юлія Тимошенко, не раз пошкодували про те, що не можуть, як в старі добрі кучмівські часи, тримати "джина свободи" в пляшці з щільно закритою кришкою. А тому після майбутніх виборів президента новий глава держави може спробувати виправити ситуацію. Хоча, можливо, у нього нічого і не вийде. І нинішній "розгул демократії" ще затягнеться на якийсь час.
Масовані соцвиплати: золотий дощ для електорату
До початку 2004 року Україна була країною з чи не найменшими соціальними стандартами в Європі. Якщо хто пам'ятає, пенсія тоді була ледь більше 100 грн., а зарплата вчителя - близько 400 грн. Але з 2004 року ситуація кардинально змінилася. По-перше, швидке зростання економіки створило умови для підвищення соцвиплат навіть при збереженні колишніх норм крадіжки бюджетних коштів. По-друге, на носі були вибори. Першою ластівкою стала пенсійна реформа, що прив'язала з початку 2004 року розмір пенсії людини до її колишніх зарплат. Це значно збільшило пенсії для колишніх шахтарів та інших високооплачуваних спеціальностей.
Потім напередодні виборів уряд Януковича різко збільшив пенсії (вперше прирівнявши їх розмір до прожиткового мінімуму для непрацездатних - тоді 284 грн.) і зарплати бюджетників. Після "помаранчевої революції" цю естафету підхопив уряд Тимошенко. Далі - всі інші уряди. Вибори були часто. Підвищувати треба було багато. Особливо запам'яталися підвищення виплат при народженні дитини, а також горезвісна "Юліна тисяча", яку, втім, значне число вкладників Сбербанку так і не побачили. Проте тут є один момент - з 2005 року зростання соцвиплат не підкріплювалося адекватним зростанням економіки. Навпаки - після "помаранчевої революції" темпи приросту ВВП впали. "У нас більшість соціальних виплат, та ж "Юліна тисяча", не підкріплені зростанням виробництва. Тобто ми з року в рік проїдаємо дотаційний бюджет. На інвестиції грошей немає", - говорить Олег Швець з ІК Phoenix Capital. Багато в чому саме з цієї причини до кризи країна прийшла без "жирового запасу" у вигляді стабілізаційного фонду, який дозволив би пом'якшити удар. З початку кризи зарплати бюджетників були заморожені. А точніше, почали падати - через інфляцію, розігріту багато в чому тими ж виплатами попередніх років.
За останні п'ять років мінімальна зарплата підвищилась з 262 грн. до 669 грн. Начебто майже втричі, але сходіть в магазин з цими грошима!
Газові конфлікти з Росією: геополітична криза десятиліття
Коли Віктор Ющенко йшов до влади, його опоненти твердили: стане він президентом - з Росією посваримося. Ющенко і його команда це гнівно відмітали. Але на жаль. Відносини з нашим найбільшим сусідом за останні 5 років значно погіршились. Крайнім віддзеркаленням цього стали "газові війни" з Росією - 2006 і 2009 років. Причини їх початку туманні. За найбільш поширеною версією, люди (прем'єр Юлія Тимошенко і пропрезидентський глава НАК "Нафтогаз України" Олексій Івченко), що прийшли до влади в 2005 році, навіщось вирішили передомовитися з Росією про постачання газу (до того діяв договір, за яким ми отримували б газ по $50 до 2010 року). Чи то збиралися щось ще виторгувати, чи то замість "РосУкрЕнерго" хотіли завести свою компанію. Були порушені якісь процедури підписання протоколу про постачання на 2006 рік, чим і скористалася Росія, почавши вихід з договору. У Києві сполошилися надто пізно. Росія припинила постачання газу після Нового року, а наш уряд був змушений укласти невигідний договір, за яким ціна підвищувалася до $90 і могла передивлятися кожні півроку, а ціна транзиту була зафіксована на 5 років.
В 2009 року ситуація стала ще гірша. Тимошенко знов намагалася викинути з ринку "РосУкрЕнерго", а "РосУкрЕнерго" намагалася запропонувати Росії вигідніші умови купівлі газу, ніж Тимошенко. До нового року ні про що не домовилися, і "Газпром" припинив постачання. На відміну від 2006 року, припинився навіть транзит. Європа стала замерзати і тиснути на наші країни. За два тижні Тимошенко домовилася з Путіним перейти на світові ціни на газ для України, що означало значне збільшення вартості палива для нашої країни. Обидві "війни" призвели до погіршення умов постачань газу для України. Перша "газова війна" спровокувала різке зростання цін на газ для населення і комунальні послуги в 2006 році. Ефект від другої "газової війни" наш народ відчує, швидше за все, наступного року (перед виборами ціни піднімати не наважилися) - вартість "комуналки" і газу для людей може вирости в два рази. Про промисловість і говорити нічого. Схоже, з Росією якось доведеться ще передомовлятися. І не лише про газ. Але вже при новому президентові.
Розпуск Ради-2007: по лезу війни
Історія з розпуском Верховної Ради президентом Ющенком в 2007 році нині вже майже забута суспільством. Так, один з епізодів безконечного політичного серіалу. Тим часом саме тоді країна була як ніколи за весь час незалежності близька до кровопролиття.
Силовики з обох сторін (Ющенка і Януковича) вже втягувалися в протистояння, потрібна була лише іскра. Вона не спалахнула лише тому, що Янукович пішов на поступки і погодився на дострокові вибори. В будь-якому разі, тодішній компроміс продовжив ще на декілька років остаточне вирішення питання про владу в країні. А сам по собі розпуск Ради під, м'яко кажучи, сумнівними приводами остаточно узаконив політичне рейдерство, відкривши еру абсолютного політбардаку.
Те, що в 2008-му не відбувся цього разу вже законний розпуск парламенту - лише продовження історії. Показово, що в обох випадках "поборники демократії" зі США і Євросоюзу зайняли позицію дружнього нейтралітету стосовно своїх "суччиних дітей", що, звичайно, теж не сприяло розвитку у наших політиків правової свідомості. Підсумки розпуску Ради-2007: програли всі. Янукович втратив пост прем'єра і віру в себе багатьох прибічників. Ющенко, виходить, своїми руками передав владу Тимошенко, яка швидко добила залишки його рейтингу. І навіть Тимошенко, яка явно виграла, тоді не змогла передбачити, що виявиться на посту прем'єра в умовах світової кризи. Недаремно дехто нині в БЮТ упевнений, що, не будь розпуску Ради в 2007-му, Юлія Володимирівна вже могла б замовляти меблі для кабінету на Банковій.
ЄВРО-2012: надія десятиліття
В квітні 2007 року нам і Польщі дали право на проведення футбольного Євро-2012. Це було сприйнято як шок - вперше в нашій країні пройде захід такого рівня. "Він може дати нам мільярди інвестицій, ми піднімемо свою інфраструктуру, приведемо в порядок міста, побудуємо відмінні дороги, аеропорти і стадіони, до нас приїдуть сотні тисяч туристів і про нашу країну нарешті дізнається весь світ!" - такі думки витали в голові у багатьох у той час. Життя, як завжди, внесло корективи. Із самого початку процес підготовки до Євро ознаменувався скандалами довкола ділення грошей, а з початком кризи власне і гроші закінчилися. Будується лише те, на що є гроші у приватного інвестора - стадіони в Донецьку і Харкові. Дороги, аеропорти та інша необхідна інфраструктура, а також стадіони в Києві і Львові - під питанням. Все це збентежило УЄФА. Стали навіть говорити, що Євро можуть віддати Німеччині. Поки, проте, доля в особі Мішеля Платіні до нас дуже прихильна. Нам залишили чотири міста проведення чемпіонату (Київ, Донецьк, Львів і Харків) і право на проведення фіналу. Правда, в УЄФА все одно попередили - не працюватимемо, будь-яке місто ще можуть позбавити Євро. Залишилися два роки, пора піднатиснути!
Елтон Джон і Пол Маккартні: видовище десятиліття
В чому українці не мали браку в цю десятирічку, так це у видовищах. А серед них особливо виділялися своїм рівнем і розмахом безкоштовні концерти на Майдані Елтона Джона і Пола Маккартні. Обох в 2007 і 2008 роках привозив до України зять Леоніда Кучми, видний підприємець і меценат Віктор Пінчук (Елтона Джона він привіз в рамках своєї програми боротьби зі СНІДом, а Маккартні - в рамках проекту зі зміцнення довіри і взаєморозуміння в українському суспільстві). На концерти збиралися сотні тисяч людей зі всієї України. Таких "свят душі і музики" у нас до того ніколи не було. Сподіватимемося, що ця добра традиція продовжиться і в майбутньому.
Економічна криза: розплата за десятиліття
Криза 2008-го грянула в Україні якраз через 10 років після кризи кінця 90-х. І якщо та криза підвела риску під "лихі 90-і", перерозподілила грошові потоки і власність на користь найбільших фінансово-промислових груп України, то криза-2008 - свого роду розплата за п'ятирічку політичного бардаку та економічного популізму, що настала слідом за "помаранчевою революцією". Пішов у пісок вал іноземних кредитів останніх років. У країні не були проведені найважливіші реформи, а нестабільність не сприяла довгостроковим інвестпроектам. Контури майбутньої післякризової України вже видно - ми будемо ще довго платити по рахунках західним, а в перспективі - і російським кредиторам. А отже, українська економіка стане відкритішою для них. Тим більше що в найближчий рік ми не зліземо з кредитної голки. Бюджет порожній, промисловість повільно піднімається з дна. І вже, ймовірно, до кінця року буде зрозуміло, чим саме Україна і кожен з нас заплатить за кризу.
"Шахтар" виграв Кубок УЄФА: перемога десятиліття
"Тоттенхем", ЦСКА, "Марсель", "Динамо", "Вердер" - здолавши цих суперників, "Шахтар" став першим в історії незалежної України переможцем клубного футбольного євротурніру. 20 травня 2009-го на стамбульському стадіоні "Шюкру Сарачоглу" після обігравання бременців у додатковий час з рахунком 2:1 капітан гірників Даріо Срна підняв над головою Кубок УЄФА. Донеччани стали останніми його тріумфаторами - вже з наступного сезону змагання перетворилося на Лігу Європи. Інвестиції президента ФК "Шахтар" Рината Ахметова принесли спортивний результат. Гірники подарували Україні в розпал кризи найбільшу перемогу. А це дуже дорого коштує.
Три рішення влади, які найбільше вплинули на життя людей протягом 10-ліття
Зниження прибуткового податку в 2003 році
Першого січня 2004 року в Україні сталася, мабуть, єдина за все десятиліття приємна подія для платника податків - був радикально знижений прибутковий податок. Раніше українці платили податки за прогресивною схемою: більше заробляєш - більше платиш. Ставки доходили до 50%. Природно, величезне число зарплат залишалося в тіні. З 2004 року податок став єдиним: спочатку 13%, а з 1 січня 2007 р. і донині - 15%. Результат не забарився. "Підприємствам стало вигідніше платити "білу" зарплату, бо суми податкових платежів скоротилися", - говорить виконавчий директор ІК Phoenix Capital Олег Швець. За 5 років обсяги надходжень до бюджету від податку на доходи фізосіб виросли більш ніж втричі! Це допомогло підняти місцеві бюджети, адже "подоходник" - їх основа. Правда, тіньові зарплати не були ліквідовані повністю - окрім податку, роботодавці змушені платити більше 30% платежів в Пенсійний та інші фонди. Особливо ця проблема загострилася в кризу, коли підприємці посилено думають над зниженням витрат.
Введення обов'язкового тестування для вступу до вузів
2008 рік був революційним для української вищої освіти. Прийом у вузи став проходити лише за результатами зовнішнього тестування. Головна ідея нововведення - дати можливість всім дітям, незалежно від матеріального становища і наявності блату, поступити в будь-який вуз без хабарів. Правда, на практиці її реалізація зіткнулася з проблемами. Більшість місць в престижних вузах зайняли пільговики (у тому числі і з корупційними зв'язками в керівництві навчальних закладів). Були питання і до якості тестів. А в 2010 році питання виникнуть і стосовно мови - нинішній уряд хоче, аби всі здавали тести лише українською. А це може сильно погіршити результат абітурієнтів з російськомовних регіонів. Всі ці проблеми потрібно вирішувати. Проте відмовлятися від ідеї обов'язкового тестування все-таки було б неправильно. Ідея хороша.
Різке збільшення штрафів за порушення ПДР
Підвищення штрафів за порушення ПДР в листопаді 2008 року стало справжнім шоком для всіх водіїв України - санкції збільшилися в 10-50 разів. Окрім цього, інспектор ДАІ на дорозі отримав дуже серйозні повноваження: виписувати штраф на місці, відбирати права, знімати номерні знаки і доставляти автомобілі на штрафмайданчик навіть за незначні порушення. Також даішники почали штрафувати автомобілістів "заочно" - фотографувати автомобіль-порушник і присилати штрафні квитанції власникам. Настільки круті заходи, з одного боку, призвели до підвищення культури водіїв (порушувати стали менше) і зниження аварійності - за два роки смертність на наших дорогах вдалося знизити майже на третину. З іншого боку, нове "штрафне" законодавство виявилося виписане нечітко, що спричинило безліч зловживань з боку даішників. Так, співробітники ДАІ, по-перше, підняли розміри хабарів у 5-10 разів, по-друге, почали зловживати новими повноваженнями: присилати підроблені протоколи за перевищення швидкості, під придуманими приводами відправляти авто на штрафмайданчики (наприклад, за відсутність полісу автоцивілки). Та і зниження аварійності відносне - цього року на наших дорогах загинуло 4607 осіб, а ще 40 тис. стали каліками. Самі водії кажуть, що без поліпшення стану доріг і придорожньої інфраструктури (знаки, розмітка) істотно знизити аварійність не вийде.
За матеріалами: Сьогодні
Поділитися новиною
