4911
Міфи про банкрутство фізичних осіб і фальшивість валютних кредитів
— Кредит&Депозит
Кожен день на мою електронну поштову скриньку надходить до десятка повідомлень з пропозицією "позбутись кредиту" - шляхом фіктивного банкрутства або шляхом перерахунку кредиту в доларах США за курсом НБУ на день його отримання. З великою кількістю подібних повідомлень стикаюсь в метро, на форумах і т. д. Чи нормально це, коли повсюдно рекламуються напівлегальні схеми? Хто виграє від їх реалізації і чи можна в принципі "звільнитися" від кредиту?
З початку року в Україні активно рекламується процедура банкрутства фізичних осіб як спосіб позбавлення від кредитів. Юристи пропонують таку схему:
1. Позичальник - фізична особа реєструється як підприємець.
2. Під час його нетривалої господарської діяльності виникає (по суті, штучно створюється) борг у потрібному розмірі (від 187,5 тис. гривень).
3. Підприємець звертається до суду з заявою про визнання його банкрутом.
4. Господарський суд накладає арешт на майно підприємця, визнає його банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру, про що повідомляє всіх кредиторів. Під час ліквідаційної процедури все майно банкрута розпродується. Борги, у тому числі перед банком, погашаються. Сума, що залишилася, визнається безнадійним боргом і списується.
5. Життя підприємця, а відповідно і колишнього позичальника, починається "з чистого аркуша", а не до кінця задоволеним банкам залишається лише правильно відобразити заборгованість у бухгалтерському та податковому обліку і мінімізувати податки.
1. Позичальник - фізична особа реєструється як підприємець.
2. Під час його нетривалої господарської діяльності виникає (по суті, штучно створюється) борг у потрібному розмірі (від 187,5 тис. гривень).
3. Підприємець звертається до суду з заявою про визнання його банкрутом.
4. Господарський суд накладає арешт на майно підприємця, визнає його банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру, про що повідомляє всіх кредиторів. Під час ліквідаційної процедури все майно банкрута розпродується. Борги, у тому числі перед банком, погашаються. Сума, що залишилася, визнається безнадійним боргом і списується.
5. Життя підприємця, а відповідно і колишнього позичальника, починається "з чистого аркуша", а не до кінця задоволеним банкам залишається лише правильно відобразити заборгованість у бухгалтерському та податковому обліку і мінімізувати податки.
Ця схема рекомендується як "панацея" від будь-якого кредиту. Автори переконують в тому, що банкрутство - нормальна практика в країнах Європи і США, воно вигідне не тільки позичальнику, але й самому банку. Без тіні сумніву автори дають 100% гарантію позбавлення від кредиту. Останнє виглядає підозріло і дивно, враховуючи, що рішення про банкрутство пройде як мінімум через три судові інстанції. На тлі відсутності прецедентів впевнено говорити про перемоги у всіх судах, напевно, може тільки Бог.
Проводити паралелі між ситуацією, що склалася з українськими позичальниками, і жителями країн Заходу, які не можуть виконувати зобов'язання із кредитів - некоректно. Перш за все через різну культуру споживання. Якщо на Заході претендентом на банкрутство є людина, яку спіткали фінансові труднощі через об'єктивні причини, то в Україні ситуація абсолютно протилежна. Проведений нами аналіз свідчить, що від кредиту, як від "баласту" хочуть позбутись насамперед спекулянти. Тобто ті, хто заробляв на купівлі - продажу житла на висхідній динаміці зростання вартості квадратного метра. Як тільки ринок нерухомості обвалився, - квартири та іпотечні кредити стали непосильним тягарем для таких "підприємців".
Другою категорією охочих позбутися кредиту є люди, які спочатку легковажно підійшли до кредитування, не прорахували наперед можливість своєчасних виплат, або свідомо не планували виплачувати кредит. Практика показує, що відповідальні позичальники, які свідомо йшли на купівлю довгоочікуваної квартири або авто і планували витрати, бояться втратити майно, і завжди намагаються йти на компроміс.
Однак повернемось до практичного аспекту реалізації цієї схеми. За рік, що минув з моменту початку "рекламної кампанії" з позбавлення від кредитів, автори схеми змогли "похвалитися" лише одним рішенням суду першої інстанції (на користь позичальника), яке не набуло чинності і зараз оскаржується в апеляційному суді. Водночас господарські суди масово відмовляють у порушенні проваджень у справах, в рамках яких ініціюється процедура банкрутства фізичних осіб.
На щастя, свою позицію оперативно висловив Вищий господарський суд України
(ВГСУ). Постановою ВГСУ були скасовані рішення Господарського суду Донецької області та Апеляційного господарського суду Донецької області.
Є відомості, що подібні рішення скасовуються навіть на рівні апеляції, не доходячи до рівня ВГСУ. Так, 26.03.2009 р. Дзержинським районним судом м. Харкова у справі № 2-2834/09 було прийнято рішення про перерахунок кредиту за курсом 5,05. Однак Апеляційним судом Харківської області це рішення скасовано та прийнято нове рішення (справа № 22-ц-3124/09) про відмову в задоволенні позовних вимог позичальника.
Очевидно, що визнання судами недійсними кредитних договорів у валюті викличе лавину позовів і неплатежів, під якою фінансова система загине. А це неминуче призведе до дефолту країни. Адже 73% портфеля кредитування фізичних осіб складається саме з валюти.
Багато наших співвітчизників, які взяли споживчий кредит в іноземній валюті, опинилися після обвалу гривні в скрутному становищі: погашення кредиту обходиться значно дорожче, ніж очікувалося. Однак чи є це приводом для визнання таких договорів недійсними? Вищі судові інстанції країни відповіли негативно.
Очевидно, що банки ніколи не погодяться з переведенням валютних кредитів у гривню, адже самі банки залучали позикові кошти у валюті. І віддавати їм їх потрібно теж у валюті. Так, 5 млрд. гривень, які українські банки видали у вигляді кредитів в 2008 році, майже на 100% складаються з отриманих за кордоном синдикованих кредитів. Позичальники і юристи, звинувачуючи банки у валютних спекуляціях, забувають, що банки теж мають зобов'язання, виражені у валюті. Зокрема - депозити вкладників у доларах США та євро, які залучалися рік тому, коли гривня була набагато "міцнішою".
Розмірковуючи про "несправедливий курс" і спекуляції банків з валютою, "потерпілі" позичальники забувають, що самі обрали валютою кредиту долар США або євро, оскільки ставки з цих кредитів були набагато нижчі, ніж ставки з кредитів у гривні. Кожен з них підписував договір, що містить положення про те, що позичальник бере на себе валютні ризики.
Проведемо аналогію. Якщо будь-хто бере "в борг" 1 000 барелів нафти - він через певний період часу зобов'язаний віддати саме 1 000 барелів нафти + плату за користування паливом. Нафта може подорожчати або подешевшати. Це ні в кого не викликає сумніву чи здивування. Заводити мову про те, щоб повернути борг у національній грошовій одиниці за вартістю бареля нафти на момент її отримання ніхто не стане. Так чому ж природним здається бажання конвертувати кредит в гривню за вигідним лише для однієї зі сторін договору курсом?
В Україні склалася складна економічна ситуація. Це факт. Банкам складно віддавати депозити, позичальникам - здійснювати регулярні виплати. Можна скільки завгодно говорити про те, що українські банки - найжахливіші в світі, що процентні ставки - найбільш грабіжницькі, умови - кабальні, а кредитні експерти - найбезкомпромісніші.
Однак усі (!) вкладники банків, вступаючи з ними в цивільно-правові відносини (укладаючи договори банківського вкладу) хочуть отримати свої гроші (разом з нарахованими відсотками) після закінчення терміну депозиту. Якщо банк не віддає його - пишуть скарги до Нацбанку, подають позов до суду тощо. Це їх право!
Чому ж позичальники, які добровільно (!) підписали кредитний договір, добровільно (!) погодившись із запропонованою банком кредитною ставкою і надавши банку право її збільшувати, а також будучи обізнаними, що беруть кредит у валюті (!), а не "у.о. тобто = 5,05 = constanta ", намагаються шукати способи не віддавати борг? Чому ми не можемо усвідомити, що банки - посередницькі організації. Це їхня природа - взяти гроші в одного (вкладника, інвестора) і віддати іншому (позичальнику). Не віддавши 100000 грн. кредиту за автомобіль можна бути впевненим, що у декількох десятків вкладників з'являться проблеми. Нагадаю, що саме через розрив ліквідності (вимоги вкладників значно перевищили планові надходження) виникли проблеми в банків "Надра", "Укрпромбанк", "Київ" та ін
За минулий рік - з листопада 2008 по листопад 2009 - проблемна заборгованість за іпотечними кредитами виросла майже в 10 разів. Йдеться про 7,2 млрд. грн неповернутих за іпотеку 300 тисячами неблагонадійних позичальників. Загалом частка проблемних кредитів у сукупному обсязі кредитів, наданих українськими банками, у жовтні 2009 р. зросла на 6,125 млрд. грн., і на 1 листопада 2009 року склала 8,1%, або 60,882 млрд. грн.
Майже 61 млрд. грн. проблемних кредитів - це реальні проблеми вкладників "проблемних" банків (які вже не в змозі повертати депозити), і потенційні проблеми вкладників інших банків. Очевидним є факт загрози економічній безпеці країни. Не повертаючи борги (кошти банку), позичальники ставлять під загрозу повернення грошей позичальників. Грошей, які ті самі заробили, але можуть не зберегти через бажання неблагонадійних позичальників обдурити банки.
Упевнений, реклама послуг з банкрутства фізичних осіб і конвертації валютних кредитів у гривневі за курсом 5,05 повинна припинятися, а юристи, що надають подібні послуги - притягуватись до кримінальної відповідальності. Зазначу, що мова йде саме про юристів, які сприяють обману банків і неповерненню коштів банку. У той же час вважаю абсолютно законною і навіть необхідною діяльність "анти-колекторів" - юристів, які захищають права позичальника в рамках чинного законодавства.
Упевнений, позичальники, що опинилися в скрутному фінансовому становищі, повинні докласти максимум зусиль для реструктуризації кредитів, а не шукати напівлегальні шляхи позбавлення від кредитів. Адже повністю ухилитися від винесення судом рішення про стягнення заборгованості з тіла кредиту, відсотків і адекватної неустойки (явно завищена неустойка може бути зменшена судом) за кредитним договором, як правило, дуже складно. Банківські юристи та нотаріуси, які засвідчують договори застави та іпотеки, приділяють особливу увагу змісту договору. І реальних підстав для визнання договору недійсним або для того, щоб вважати його неукладеним, зазвичай не існує.
На сьогодні, незважаючи на появу десятків компаній "з банкрутства" і сотень приватних юристів, немає жодного випадку визнання позичальника-фізособи банкрутом (йдеться про апеляційні суди). У результаті звернення до таких "юристів" борг перед банком за позичальником зберігається, пеня нараховується, але гроші, які можна було б пустити на погашення кредиту, вже витрачено на гонорари юристу і хабарі судді. Закінчується це звичайно вилученням застави та продажем її з торгів. Причому позичальник нерідко ще й залишається винен банку, тому що виручені гроші не можуть покрити залишок боргу. У підсумку, після звернення до "фахівців з банкрутства" позичальник залишається без грошей, майна, із зіпсованою кредитною історією і головне - один на один зі своїми позовами з банком. І незмінним жалем про те, що звернувся не до банку, з яким можна було б домовитися, а до "кидала-юриста".
Пошук компромісу - це і є цивілізований шлях виходу з кризи. Різні напівлегальні схеми - це шлях в нікуди. Реалізувати їх, як розповідають "експерти з банкрутства", практично неможливо, що доведено Вищим господарським судом України.
Василь Єремеєв
За матеріалами: Finance.ua
Поділитися новиною
