2800
Виживають песимісти
— Казна та Політика
До початку підсумкового кварталу 2009 року поточний стан української економіки можна охарактеризувати як тендітних і нестабільне, причому вагомих аргументів, як для середньочасного, так і довгочасного оптимізму існує небагато.
Для таких песимістичних оцінок існує ціла низка об'єктивних причин, основними з яких є - відсутність системних антикризових реформ і вкрай енергоємне виробництво, в результаті чого більшість підприємств виробничого сектора зіштовхнуться із проблемою високої вартості природного газу вже в 2010-2011 роках.
Відсутність серйозних програм енергозбереження, застарілі технології й дорогий газ роблять українське виробництво неконкурентоспроможним.
Україна, що в 1980-х випереджала Польщу з усіх макроекономічних показників, сьогодні має в три рази менший ВВП, ніж у Польщі, і при цьому споживає в кілька разів більше газу.
Ніяка ціна на газ не хвилювала б нас сьогодні, якби Україна ще 10-15 років тому почала впроваджувати масштабні програми енергозбереження, як все це час робив практично увесь цивілізований світ.
З нинішньої кризи більшість країн вийдуть із новим технологічним укладом і новою конкурентною економікою, тоді як Україна буде змушена піти на банкрутство більшості промислових підприємств, які створювалися ще в 50-80-і роки минулого століття і характерні застарілим виробництвом третього укладу, і в майбутньому буде орієнтуватися в основному на розвиток агропромислового комплексу.
Протягом усього кризового періоду (а це вже більше року) українські банки з однієї боку не в змозі, а з іншого боку і не бажають у необхідних обсягах кредитувати реальний сектор економіки, що не дає українським товаровиробникам достатніх ресурсних можливостей для нормальної модернізації й провокує подальшу макроекономічну нестабільність у країні.
Ситуація в українській економіці збільшується почасти й через те, що за об'єктивними і суб'єктивними причинами профільні державні інституції продовжують відкладати вирішення проблем системного характеру, які накопичились, або до закінчення проведення чергових президентських виборів, або взагалі на після кризовий період.
Для продовження співробітництва із МВФ і отримання чергового валютного траншу в листопаді місяці, уряду і Національному банку необхідно продовжувати здійснювати реформи, передбаченої програмою співробітництва з МВФ, що у переддень президентських виборів в Україні, прем'єр-міністр із зрозумілих причин здійснювати не квапиться.
Щоб песимістичні прогнози, про які так багато говорять економічні експерти, не виправдалися необхідно, як мінімум забезпечити виробничий сектор економіки відносно недорогими і довгими кредитними ресурсами, цивілізованим способом стимулювати виробничий і споживчий попит на українську продукцію і обов'язково домогтися в Україні хоча б середньочасної макроекономічної стабільності.
У противному випадку українська економіка, перебуваючи вже кілька кварталів у депресивному стані, в 2010 році зможе показати зовсім незначні позитивні зрушення, і в найближчі три-чотири роки буде мати дуже слабкий потенціал, щоб вийти на рівень колишніх докризоних темпів свого розвитку.
Незважаючи на скорочення в першому півріччі українського ВВП майже на 20% і щомісячного росту бюджетного дефіциту, що під кінець року складе не менше 50 млрд.грн. (а з урахуванням фінансування Євро-2012, повернення депозитів з націоналізованих державою банків, додаткових коштів, передбачуваних для виділення на рекапіталізацію банківського сектора, може виявитися значно більшим), уряд відмовляється переглянути не тільки держбюджет на поточний рік, збалансувавши дохідну й видаткову частина, з огляду на існуючі економічні реалії, але й пропонує нереальний і незбалансований держбюджет на 2010 рік.
При падінні виробництва на 30%, уже погодженого між урядом і МВФ прогнози скорочення ВВП в 2009 на рівні 14%, росту тіньовій економіці з 31% на початок року до 40% ВВП до його закінчення (за офіційною методикою Мінекономіки) і понад 50% - за експертними оцінками, присутні об'єктивні причини скорочення податкових надходжень.
Проте, уряд відмовляється йти на скорочення соціально-бюджетних витрат і влазить у нові борги, більше того "стимулює" Нацбанк друкувати незабезпечену гривню, що веде до її об'єктивної девальвації.
Українські чиновники останнім часом все впевненіше заявляють, що національна економіка успішно справляється з кризою й уже в наступному році зможе показати позитивну динаміку як з економічного росту, так і з покращення основних макроекономічних показників (інфляція менше 10%, зростання ВВП близький до 4%, бюджетний дефіцит не більше 5%). При цьому ситуація на валютному ринку буде стабілізована, а курс долара буде знижений до середньорічного рівня в 7,5 грн./$.
Такі заяви, необхідно оцінювати досить стримано, оскільки такий варіант розвитку економічної ситуації в Україні в 2010 році з погляду імовірнісного підходу більше підходить не для реалістичного, а для оптимістичного сценарію, імовірність якого становить близько 30% і цілком може не реалізуватися, також як і урядовий прогноз на 2009 р., коли очікувався зростання ВВП на 0,4%, при інфляції в 9,5%.
Більш реалістичним, виглядає економічний прогноз, при якому в наступному році середньорічний курс долара виявиться в діапазоні 8-8,5 грн./1$.
Зростання ВВП в Україні дійсно можливе в 3-5%, але не завдяки якимсь системним довгочасним антикризовим заходам, а через надзвичайно низьку базу порівняння.
Крім того, у випадку проведення стриманої емісійної та боргової політики українським урядом, реальний бюджетний дефіцит до кінця 2010 року виявиться на рівні 6-7%, а річна інфляція навряд чи буде меншою 12%.
Причому все це буде можливо, тільки у випадку, якщо в Україні збережеться відносно стабільна як макроекономічна, так і політична обстановка, у тому числі Національний банк збереже свою незалежність, платіжний баланс буде позитивним, а прямі іноземні інвестиції будуть мати тенденцію до росту.
Якщо ж для українського уряду в бюджетному процесі пріоритетним залишиться популістський підхід, національну економіку в наступному році також очікує важке випробування і річне 3-5% зростання ВВП буде забезпеченл, не через поліпшення ситуації у виробництві, будівництві або торгівлі, а головним чином, за рахунок високої інфляції, що перевищить 15%.
При цьому реальний бюджетний дефіцит складе не менше 10%.
У наступному році дуже великий тиск як на валютний курс, так і в цілому на макроекономічну стабільність буде робити реалізація домовленостей із МВФ з росту комунальних платежів для населення (насамперед на газ, які до кінця 2010 року повинні зрости як мінімум в 2-2,5 рази від поточного рівня), проведення пенсійної, соціальної та податкової реформи.
Цього року аж до травня місяця, уряд в особі Мінекономіки заявляв, що українська економіка розвивається в штатному режимі й у країні існують необхідні передумови для виконання базових показників бюджету 2009 року, зокрема зростання ВВП на рівні 0,4%, інфляція менше 10%, а збір податків і зборів у держскарбницю перевиконується.
Незважаючи на те, що більшість експертів наполягали ще на початку року, що оптимістичного сценарію в Україні в 2009 році не буде і уже за підсумками першого кварталу об'єктивно присутні величезні протиріччя між бюджетними параметрами і реальним станом економіки, профільні економічні міністерства (Мінекономіки і Мінфін) відмовлялися переглядати макроекономічні і бюджетні показники.
Більше того після того як економіка в першому кварталі "стислася" більше ніж на 20%, урядом було ухвалене рішення бюджетну і статистичну інформацію просто закрити, щоб про реальне економічне становище справ у країні не знали, а значить і якнайменше про це говорили. Але відсутність достовірної інформації приводить до неправильних рішень, насамперед з боку господарюючих суб'єктів. А господарюючі суб'єкти - це та база, яка формує стабільність в економіці й забезпечує виконання бюджету. І якщо господарюючі суб'єкти не мають об'єктивної інформації, тоді приймаються неправильні рішення, підприємства проводять неефективну операційну діяльність, стають збитковими, а значить і не зможуть наповнити бюджет запланованими тим же урядом, податками.
В 2010 році як би діючому уряду не хотілося, не вдасться зібрати податків більше, ніж в 2009 році, оскільки фіскальне відомство вже практично вичерпало всі наявні законні можливості з "видавлювання" податків.
Продовження ж політики посилення податкового пресауз боку української влади, поряд з існуючими великими фінансовими проблемами на вітчизняних підприємствах і нестабільній ситуації на товарних і сировинних ринках, може довести економіку країни до колапсу.
У підсумку Україна може виявитися в стані економічної розрухи, коли грошей можна буде надрукувати скільки завгодно багато, але вони вже не будуть представляти ніякої цінності для реальної економіки.
Вартість ресурсів - навіть у гривні - в Україні залишається невиправдано високою на рівні 30% на рік, що за мірками цивілізованого світу є ненормальною ставкою для успішного ведення бізнесу.
Парадоксальним у даній ситуації є те, що уряд практично не прагне знизити вартість ресурсів у країні.
Навпроти, Мінфін активно займає ресурси на внутрішньому ринку країни за ставкоюі 20-25% річних і навіть вище, що цілком влаштовує банки, які при мінімальних ризиках охоче купують ОВДП і зовсім не готові кредитувати реальну економіку менше, ніж за 30% на рік.
За кордоном кредитні ставки на порядок нижчі, що дозволяє стимулювати як виробництво, так і споживання, забезпечуючи економічне зростання і добробут на довгочасний період часу.
Відсутність же доступних за ціною інвестиційних і кредитних коштів у реальному сегменті економіці прирікає українських товаровиробників втрачати свої ринки в конкурентній боротьбі за споживача.
Україна, всі роки незалежності, прагнучи бути експортоорієнтованою країною, останнім часом усе більше стає імпортозалежною.
Незважаючи на цілком об'єктивну критику надмірної валютизації нашої економіки, Україна рік у рік відмовляючись від масштабних галузевих реформ, уже прийшла до такого стану, що просто не може обходитися без імпорту, оскільки не в змозі провадити необхідну кількість якісної та конкурентної в порівнянні з іноземними товарами, продукції.
Найсумніше те, що в останні роки ми навіть нагодувати себе самостійно не можемо, хоча історично вважається, що Україна - країна з сильними аграрними ресурсами, здатними прокормити не тільки своїх громадян, але й всю Європу.
На сьогодні ми купуємо м'ясо в Польщі, цукор і олію - у Бєларусі, а фрукти й овочі, які могли б цілком провадити й самі, завозимо з Туреччини.
Таким чином, Україна, щорічно втрачає свій виробничий і конкурентний потенціал, поступово стає внутрішнім ринком збуту для суміжних держав.
Звичайно, є статті критичного імпорту, без яких країна об'єктивно не зможе обійтися в перспективі найближчих декількох років - такі як ядерне паливо, медикаменти, високотехнологічне обладнання і т.д.
Щоб від цього відмовитися, потрібно або направити власні фінансові кошти на організацію вітчизняного виробництва, або створити всі умови для інвесторів, щоб вони приходили в Україну зі своїми ресурсами й технологіями, а не бігли з неї. Однак для цього необхідно провести непопулярні структурні реформи не тільки в бюджетному середовищі та економіці, але насамперед у державному управлінні, значно знизивши рівень корупції в країні, тим самим створивши гарну базу для значного покращення інвестиційного клімату, адже поки за привабливістю в інвесторів Україна залишається в самому кінці інвестиційного списку.
Найближчим часом таких структурних змін очікувати навряд чи варто, оскільки вони не проводилися в нас навіть у більш успішні роки - коли виробництво й споживання росло, зовнішньоторговельний баланс був позитивним, громадськість була настроєна на зміни, а інвестори проявляли підвищену активність і були готові розвивати масштабні проекти в нас у країні.
У найближчі два роки більшість державних коштів будуть спрямовані на підготовку до проведення в Україні Євро-2012.
Тому ні комунальної, ні енергетичної серйозної реформи в найближчих кілька років не буде.
Крім того, у нас перманентні вибори, нам потрібно сподобатися виборцям. На жаль, в останні роки в Україні очолює демагогія, популізм, і ті цифри, які часто презентують чиновники суспільству, є некоректними і неадекватними, що призводить до падіння інвестиційної привабливості країни, до зростаючої недовіри до представників української влади як всередині країни, так і за кордоном і продуціонують інші серйозні проблеми загальносистемного характеру.
На валютному ринку до кінця року малоймовірно, що курс на валютну пару гривня/долар опуститься нижче 7,5 грн./$. Разом з тим, українська економіка навряд чи зможе витримати і валютний рівень понад 9,5-10 грн./$ (більшість українських позичальників просто не зможуть обслуговувати свої валютні кредити, якщо курс піде на рівень 9,5 грн./$ або вище).
Тому найбільш реалістичний сценарій після минулої на початку вересня пасивної девальвації гривні до рівня 9 грн./$, буде наступним:
Національний банк - аж до чергового траншу МВФ, що планується 15 листопада - буде проводити більш активну регуляторну й інтервенційну політику, щоб утримувати курсовий діапазон у межах 8,5-9,5 грн./$. або навіть трохи нижче на рівні 8,0-9,0 грн./$.
Якщо четвертий транш від МВФ Україна отримає вчасно, то найімовірніше до кінця року гривня стабілізується на рівні 8,5 грн./$ ("плюс"/"мінус" 20-30 копійок).
Якщо ж МВФ виявить характер і буде наполягати на реалізації урядом України більшості домовленостей, передбачених Меморандумом взаємодії ще цього року (зокрема, подорожчання газу для населення на 20%), а уряд Тимошенко відмовиться проводити соціально-бюджетну реформу до виборів, тоді гривня продовжить девальвувати.
При цьому її уцінка буде залежати не тільки від поточного стану платіжного балансу, але й успішності реалізованих до закінчення року антикризових й антиінфляційних кроків уряду, а також девальваційних очікувань населення і господарюючих суб'єктів.
У випадку, якщо кредитний транш від МВФ не надійде до кінця поточного року, гривня під тиском об'єктивних і суб'єктивних причин дійсно може подешевіти до двозначних чисел, але скоріше за все, до такого положення справ фінансову ситуацію, постараються не доводити ні українська влада, ні МВФ, і гривня до кінця року навряд чи перевищить межу 10 грн./$.
Крім внутрішніх і зовнішніх економічних девальваційних факторів на можливість істотного знецінювання гривні в середньочасній перспективі впливає й зовнішньополітичний фактор.
На початку поточного року між урядами України та Росії був підписаний десятилітній контракт, відповідно з яким, українська сторона взяла на себе зобов'язання щорічно викуповувати у Газпрому не менш 40 млрд. кубометрів природного газу.
У нинішньому році за зробленими уже заявами глави українського уряду Тимошенко, наша країна зможе викупити в Росії не більше 33 млрд. кубометрів газу.
У такій ситуації Україна перебуває перед особою досить серйозною і постійною загрозою, що у випадку будь-яких нелояльних дій з боку української влади відносно російської сторони, на порядок денній україно-російських відносин вкотре стануть газові протиріччя, які можуть призвести в тому числі й до істотної девальвації гривні.
Незважаючи на те, що за заявою українського прем'єра, глава уряду Російської Федерації Путін пообіцяв не висувати офіційні претензії, а отже й штрафні санкції, які згідно з умовами базового контракту становлять 300% від суми невибраного Україною газу, президент Росії Медведєв продовжує наполягати, щоб "Газпром" неухильно виконував умови підписаного в січні 2009 року газового контракту.
Тільки за підсумками поточного року недобір 7 млрд. кубометрів газу навіть без урахування штрафних санкцій з боку Росії може обійтися українському бюджету приблизно в $2 млрд. (понад 17 млрд. грн.), а у випадку застосування штрафних санкцій перевищить $5 млрд. (складе 40-50 млрд. гривень).
Новий виток "газової війни" може ввійти в практичну площину і перейти вже на економічний рівень, що призведе до катастрофічного бюджетного дефіциту, що з урахуванням його існуючої незбалансованості досягне 100 млрд., а можливо й більше.
Прагматичний підхід російської адміністрації в реалізації своїх політичних та економічних інтересів в Україні буде змушувати українську владу розплачуватися за імпортований газ витрачаючи золотовалютний резерви країни, який і так неабияк виснажений за останні два роки і перебувають під постійним і пильним контролем МВФ, який в тому числі під умовою їх подальшої схоронності багато в чому й погодився видати Україні кредит в $16,5 млрд.
Якщо ж валютні резерви країни уряд не захоче або не зможе використати і буде дана команда включити друкарський верстат, українська гривня з об'єктивних причин продовжить знецінюватися і цілком імовірно досить легко подолає психологічну і одночасно критичну для економіки межу в 10 грн./$, зокрема якщо до емісійних факторів підключаться ті ж психологічні девальваційні очікування з боку господарюючих суб'єктів і населення.
Тому в середньочасній перспективі (на період найближчого року) говорити про якісь серйозні передумови до істотного зміцнення гривні (нижче рівня в 7,5 грн./$), досить оптимістично.
У випадку якщо середньорічний курс в 2010 році буде перебувати, навіть на рівні 8-8,5 грн./$, а валютний ринок уникне різких курсових сплесків протягом усього року, це вже стане дуже істотним внеском у нормалізацію економічних процесів у нас у країні і створить певну базу для відносної середньочасної макроекономічної стабільності, у тому числі й виробничому росту на перспективу.
У вересні на біржовому ринку України спостерігався активне цінове зростання, склавши в середньому тільки з "блакитних фішок" близько 20%.
За період піврічного росту цін на біржові папери з березня поточного року українські акції стали абсолютними світовими лідерами з прибутковості, забезпечивши зростання індексу ПФТС із мінімальних значень у березні до закінчення вересня майже на 188%, а індексу "Української біржі" - більш ніж на 212%.
Проте, волатильність на українському біржовому ринку залишається на дуже високому рівні і до кінця року в ліквідних українських акцій існують практично рівнозначні шанси змінитися від поточних цінових значень, як нагору, так і вниз на 20-50%, а фондовим індикатором ще додати або вже втратити 15-30%.
Сценарій щодо кардинальної зміни українського цінового тренда в напрямку падіння стане особливо реальним, якщо на світових біржових ринках підсиляться песимістичні настрої, спекулянти почнуть фіксувати прибуток, а фондові індикатори кинуться вниз.
Оцінюючи можливості того або іншого варіанта розвитку подій можна припустити, що з 30% імовірністю цінове зростння на українські цінні папери продовжиться і в підсумковий квартал року, у такому випадку до закінчення 2009 року індекс ПФТС може перевищити 700 індексних пункту, а індекс "Української біржі" буде перебувати вище 1700 індексних пункту.
З імовірністю в 30-40% можлива стабілізація цін на українські папери на вже досягнутих рівнях.
У такому випадку фондові індекси підуть у найближчі два-три місяців у бічний тренд всередині індексного діапазону за індексом ПФТС в 500-650 індексних пункту, а за індексом "Української біржі" - 1200-1600 індексних пункту.
При можливій спадній корекції світових фондових індикаторів індексний кошик ПФТС залежно від ступеня песимізму й інтенсивності продажів буде прагнути до значень в 400-450 індексних пункту, а за індексом "Української біржі" піде на рівень підтримки в межах 1000 індексних пункти.
В цілому до кінця року я не очікую якогось істотного росту торговельного оберту на українських біржах, і навряд чи середньоденні торги акціями сукупно на обох біржах будуть перевищувати 100 млн. грн.
Олег Морква. Генеральний директор КУА "ІНЕКО-ІНВЕСТ"
За матеріалами:
Поділитися новиною
