1144
Туркменський гамбіт
— Енергетика
Однією із ключових енергетичних тем початку осені стала доля туркменського газу. До вересня визначилося широке коло претендентів на його "працевлаштування": і Європа, і Росія, і Україна. І поки найближче до перемоги в "тендері", схоже, "Газпром".
Примара газового щастя
До переліку актуальних "навкологазових" тем Туркменістан належить автоматично - завдяки положенню власника солідних запасів вуглеводнів. Проте, якийсь час на його енергетичному фронті панував відносний спокій, що пожвавлювався "наведенням мостів" в азіатському напрямку - убік партнерських відносин з Китаєм та Іраном - і затьмарюване затягуванням визначення статусу Каспійського моря, що заважає перспективам будівництва труби в Закавказзя. З європейським же курсом останні кілька років справи були максимально простими. Більшість газів, які добуваються Туркменістаном, ще в 2003 році на 25 років законтрактував "Газпром", що перепродує потім середньоазіатське "блакитне паливо" в Україну і далі - у Європу...
У квітні 2009 року видимість "штилю" суттєво скорегувалася жорстокою реальністю. Підвищення цін на туркменський газ невдало збіглося зі світовою кризою, рецесією промисловості й не занадто суворою зимою, що в підсумку породило необхідність Росії скорочувати імпортні закупівлі. Декларація про наміри швидко була втілена в життя і супроводжувалася радикальними наслідками. Як відомо, 8 квітня на газопроводі "Середня Азія - Центр" відбулася аварія, причиною якої, за словами постачальника, стало різке зниження тиску в трубі. Прорив трубопроводу не пройшов безслідно: на кілька місяців поставки газу в Росію були припинені, а Ашхабад узявся демонстративно шукати інших покупців на свій товар.
Влітку 2009 року обставини для пошуку альтернативних партнерів складалися досить успішно. Головною новиною сезону стало підписання попередніх згод із приводу будівництва відразу двох нових газопроводів. І якщо у випадку з російським "Південним потоком" середньоазіатський вектор відіграє опосередковану роль, то варіант "Набукко" відпочатку виглядав досить привабливим, щоб Туркменістан запропонував свою гіпотетичну допомогу в наповненні труби. Позахмарність планів, вочевидь, не занадто затьмарювала і відсутність горезвісної транскаспійської гілки. Головне - на обрії замаячіла реальна перспектива альтернативного Росії імпортера.
Взяти посильну участь в "розгортанні" туркменського експорту в "інший бік" вирішила і Україна. Наприкінці серпня посол нашої країни в Ашхабаді Віктор Майко зробив майже сенсаційну заяву про те, що під час прийдешнього візиту Віктора Ющенка в середньоазіатську країну буде обговорюватися і питання повернення до практики прямих поставок "блакитного палива". Не дуже оригінальна, але по-своєму приваблива (особливо в ціновій площині) ідея дозволила піднестися духом "газовому" оптимізму. При максимально сприятливих розкладах передбачалося, що ці "10-15 мільярдів кубометрів" від Туркменістану і ціну допоможуть збити, і подальшій диверсифікованості постачальників сприяти. Але, оскільки навіть оптимістично настроєні прихильники ідеї (у тому числі - і серед представників Секретаріату Президента) не ризикували стверджувати, що співробітництво України і Туркменістану стартує "з місця в кар'єр", то можливому обговоренню майбутнього стали приписувати ще й іншу роль - фактору тиску на складний переговорний процес із незговірливим "Газпромом". "Програма-мінімум" у теорії теж виглядала привабливою. "Мова може йти про розмін: "Нафтогаз" відмовиться від туркменського газу, а "Газпром" знизить обсяги поставок у країну (в 2010 році)", - так ситуацію коментував начальник аналітичного відділу "Брокеркредитсервісу" Максим Шеін виданню "Коммерсантъ-Украина". При цьому більшість експертів продовжували відзначати, що перспективи успішної гри Києва на чужому полі здаються далеко не беззаперечними. "Росія ніколи і нікому не віддасть туркменський газ. Хоча вона показала, що хоче - бере його, хоче - ні. Але вона не поступиться ним жодній іншій країні", - ділився переконаннями директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Саприкін. Але, доти, поки Ашхабад не відвідали два президенти зацікавлених у газі держав, шанс на гарну гру ще залишався.
Зміркували на двох
Першого удару у можливості України почати партію цікавим дебютом (нехай навіть не жертвою-гамбітом - Київ у реалізації своєї пропозиції зацікавлений не менше, ніж Ашхабад) завдав превентивний візит до Туркменістану Дмитра Медведєва 13 вересня. До сенсаційних наслідків поїздка не призвела, і за її підсумками новинні повідомлення замайоріли втішливими для України заголовками "Туркменістан і РФ не домовилися про поновлення поставок газу". При цьому слід зазначити, що, за словами учасників переговорів, мета визначити конкретну дату поновлення поставок і не ставилася. Що ж стосується попередніх домовленостей, то з ними все було цілком благополучно: із благословенням двох президентів на туркменський ринок зайшов новий партнер - російська газова компанія "Ітера" (на думку аналітиків, Ашхабад насторожено ставиться в першу чергу до "Газпрому", а не до Росії взагалі), "незручна" ціна на газ перейшла у стадію обговорення, а технічна можливість поновлення поставок енергоносіїв у РФ незабаром знову стане актуальною.
На тлі таких успіхів російського президента, досягнення української держави виглядали вже менш переконливими. Як і слід було сподіватися, підсумком візиту Віктора Ющенка стало передбачуване рішення "поглиблювати і розширювати" - наприклад, у рамках міждержавної комісії, що буде вирішувати питання подальшого розвитку, у першу чергу, економічних двосторонніх економічних відносин. Незважаючи на блиск подібних перспектив, газова тема, що показово, голосно так і не пролунала. Втім, надії на краще продовжували "підгодовувати" запрошення Віктора Ющенка, адресоване Гурбангули Бердимухаммедову, найближчим часом відвідати Київ. Розраховуючи на майбутнє представник президента з питань міжнародної енергетичної безпеки Богдан Соколовський, ще 15 вересня продовжував випромінювати оптимізм, стверджуючи, що в нього "склалося враження, що Туркменістан готовий почати діалог про поновлення прямих поставок". Але, судячи з останніх заяв туркменбаші виявитися втіленим у реальність подібне враження може ще нескоро. Втім, Києву ніхто нічого конкретного і не обіцяв...
Деяка трансформація риторики глави туркменської держави дозволяє допустити, що його зустріч із Дмитром Медведєвим в остаточному підсумку виявилася більше результативною, ніж могло здатися спочатку. "Росія є для нас давнім стратегічним партнером. Ми і надалі будемо зміцнювати і розвивати наше співробітництво", - хоча це обтічне формулювання й не містить виразної конкретики, але воно цілком може символізувати потепління двосторонніх енергетичних відносин. За великим рахунком, питання поновлення поставок, схоже, уже не стоїть, і це відбудеться найближчим часом. Щоправда, аварією на газопроводі проблеми взаємин Москви й Ашхабада не вичерпуються. Попереду ще потенційно непрості переговори із приводу "формульного ціноутворення". Нагадаємо, у переддень 2009 року існуюча формула підвела Росію до межі близько 300 доларів за тисячу туркменських "кубів", що з урахуванням кон'юнктури ринку лягло занадто важким тягарем на "красу" фінансової картини "Газпрому".
Наскільки успішним виявиться наступний етап поновлення співробітництва - покаже час. Цілком можливо, що Ашхабад погодиться з питанням ціноутворення. У всякому разі, проміжної перемоги - відновлення поставок - він, зважаючи на все, уже домігся. Що саме по собі чимале досягнення - якою б гордою не була середньоазіатська країна, але необхідність продавати видобуте "блакитне паливо" при відсутності актуальних альтернатив скасувати складно. Проте, прагнення Туркменістану на Захід виглядало досить переконливим, щоб у Москві подібні пориви були оцінені за гідністю. "Активні рухи з боку Туркменістану і спроби диверсифікувати маршрути експорту газу, у тому числі в європейському напрямку, не залишилися непоміченими", - цитує "Коммерсантъ-Украина" слова неназваного співробітника МЗС РФ. Причому, зауважувати таку активність у Росії, як видно, готові навіть на шкоду своїм інтересам. Навіть, якщо туркменська сторона зробить істотну знижку щодо ціни зразка 2009 року, однаково необхідність "прилаштовувати" додаткові кубометри (близько 40, можливо, 50 мільярдів "кубів" на рік) на тлі скорочення обсягів газу, уживаних Європою, може стати ще одним головним болем "Газпрому". Подібна ситуація загрожує не тільки прямими збитками (близько 70 мільйонів доларів на кожному мільярді кубометрів, на думку експертів), але й відмовою від повернення рівня видобутку власного газу на докризову висоту на тлі успіхів у цьому напрямку. За даними на вересень 2009 року корпорація "відстає" від вересня 2008 року вже на 13 відсотків, але ще нещодавно розрив був більшим - 25 відсотків у порівнянні з першим півріччям-2008... Не виключено, що завдяки дипломатичним успіхам туркменських партнерів від подальшого нарощування темпів видобутків доведеться відмовитися.
Причини Ашхабада відновлювати співробітництво очевидні - гостро постала необхідність продати свій газ "уже сьогодні", не чекаючи гіпотетичного "європейського" завтра. Причини Москви погоджуватися на не дуже взаємовигідне партнерство теж лежать на поверхні, і перша серед них - неготовність відмовлятися від ролі всесильного посередника-монополіста. Український же слід у цьому цікавому протистоянні виявився менш помітним, ніж хотілося б оптимістам. "Схоже, Віктор Ющенко допоміг Росії й Туркменістану домовитися щодо цього питання. Це означає, що Туркменістан не розглядав нас як серйозного партнера", - відзначає член комітету ВРУ з питань паливно-енергетичного комплексу "регіонал" Сергій Тулуб. Судячи із проміжних підсумків обох сеансів винятково двостороннього спілкування, так і є насправді. Якщо в серпні аналітики робили припущення про те, як може вплинути можливе співробітництво України з Туркменістаном на контракти з "Газпромом", то у вересні виявилося до снаги міркувати про місце "українського фактору" у переговорах Москви і Ашхабада. Частина керівництва нашої країни, яка сподівалася скористатися ситуацією, отримала ще один урок з курсів дисциплін "газова геополітика" і "місце економічної доцільності в міжнаціональній дружбі"... Схоже, "шахова партія", на кону якої стоїть доля середньоазіатського газу, справді почалася з гамбіту. От тільки фігуркою-"принадою", всупереч надіям Києва, виявилася Україна.
Ксенія Сокульська
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
