2872
Зроблено в Україні, але не для українців
— Казна та Політика
На початку незалежності легка промисловість "обшивала" не тільки громадян своєї країни. Про високоякісні українські сукні, трикотажні кофточки, пальто, чоловічі костюми було відомо далеко за межами країни. Тепер же виготовлений в Україні одяг майже повністю відправляється за кордон, де до нього пришивають модні етикетки Made in France, Made in Italy і так далі.
Як так сталося, що вітчизняний легпром перетворився на дешеву робочу силу для європейських будинків модного одягу? Що заважає українцям купувати одяг вітчизняного виробництва? Чи існує в країні свій фешн? Як переорієнтувати галузь на внутрішній ринок? Про це і про інше "Дню" розповідає президент Всеукраїнського об'єднання роботодавців легкої промисловості "Укрлегпром" Олександр Соколовський.
- Раніше легка промисловість повністю забезпечувала внутрішній ринок і давала 20% ВВП. Сьогодні частка легпрому в загальній структурі ВВП становить 0,8%. В 90-х роках у галузі працювало близько 750 тисяч працівників. До кризи цей показник коливався в межах 104 тисяч. На початок 2009 року залишилося 97,9 тисяч робітників. У радянський період український легпром спеціалізувався на швейному виробництві. Швейні традиції й культура виробництва збереглися і зараз. Поки що існують кваліфіковані кадри. Дуже сильні дизайнерські традиції. Тобто, ми ще тримаємося. Але на 90% легка промисловість працює не як прямий експортер, а за кабальними давальницькими схемами. Як правило, в Україну заходить покрій, тканини, фурнітура, нитки, а виходить - готова продукція. Причому за декілька доларів шиються серйозні, технологічно складні речі. Українським підприємствам тільки оплачується технічна робота, а готовий високоякісний виріб продається за кордоном у рази дорожче. Такі заробітки не дають можливості підприємству розвивати власні бренди і працювати на внутрішній ринок. Однак більшість підприємств ідуть цим шляхом, тому що треба виживати. Якби не було давальницьких схем, то більшої частини діючих підприємств легпрому зараз просто не було б.
Переможці та переможені
- А як вплинула криза на галузь?
- У легкій промисловості криза триває вже вісімнадцять років, а не з 2008 року, як в інших економічних секторах. Системна криза зародилася в 90-роках, а поточні економічні неприємності тільки її підсилили. Безумовно, зараз існують проблеми із кредитами для підприємств, зі скороченням споживчого попиту і з курсовими коливаннями. Але існують і позитивні моменти. Криза прискорить відсівання неефективних гравців з ринку. Після кризи з ринку легкої промисловості підуть 50% підприємств.
Ті ж, які залишаться, будуть працювати нормально і створять нову еліту вітчизняного легпрому. Інші 50% або збанкрутують, або перепрофілюються, або їх поглинуть більші гравці. На мій погляд, після кризи з'являться нові цікаві тенденції. Зокрема, учасники ринку виявляють жваву цікавість до створення галузевого парку, де будуть продаватися речі від українських виробників.
- Які підгалузі легкої промисловості ефективно працюють, а які майже зникли?
- Однозначно дати відповідь складно. Офіційна статистика не враховує всіх гравців галузі. У ній же багато дрібних підприємств працюють "за спрощенням" і тому не потрапляють у загальну статистику. Зараз легка промисловість нагадує айсберг, верхня частина якого - це легально працюючі підприємства, а нижня - тіньові. Річний обіг ринку одягу становить 10 мільярдів дол., а за офіційною статистикою - 500 мільйонів дол. Тобто "у тіні" сьогодні працює близько 90% ринку. "Тінізацію" легкої промисловості підсилила і кризу. Більшість підприємств не від гарного життя пішли працювати "у тінь", щоб зберегти виробництво і робочі місця.
Кому живеться добре, а кому - не дуже? В 2008 році легка промисловість впала на 3,4%, хоча в 2007 році її зростання становило 0,4%. Зараз важко всім. Це підтверджує статистика: за перші ж п'ять місяців 2009 року у всіх підгалузях легкої промисловості спостерігається істотний спад. Так, на тлі 31,9% падіння всієї промисловості (за 5 місяців порівняно з аналогічним періодом 2008 року) легпром упав на 35,3%. Якщо проаналізувати всі товарні групи, то більш-менш задовільні показники протягом перших п'яти місяців 2009 року (порівняно з аналогічним періодом 2008 року) продемонстрували тільки виробники суконь і сарафанів - 101,2% і виробники валіз, господарських сумок, саквояжів, чохлів для одягу, портфелів - 112,9%. Виробники взуття досягли за п'ять місяців тільки 84,4% аналогічного торішнього показника. Виробники тканин з хімічних волокон - 77,8%, ватно-бавовняних товарів - 83,7%, панчішно-шкарпеткових - 89,8%, пальто, півпальто - 82%, чоловічих штанів і бриджів - 81,9%, верхнього трикотажного одягу - 67,7%, чоловічих костюмів - 64,9%, жакетів, піджаків, джемперів - 58,3%, тканин вовняних - 60%, лляних - 0,6%, бавовняних - 50,7%, ворсових і махрових - 37,6%, светрів і блайзерів - 48,8%. У нас дуже мало виробляється льону.
Україна конкурентноздатна у світі в основному завдяки швейній галузі. Отже, у цілому у всіх підгалузях легкої промисловості спостерігається стабільне падіння. Нагадаю, що в 2008 році 62,8% підприємств отримало прибуток - 273,8 мільйонів гривень, а 37,2% - збитки 984,5 мільйона гривень. Причому торішня рентабельність легпрому становила - 1,9%. Ситуація з імпортом наступна: в 2007 році він перевищував експорт в 1,2 рази, в 2008 році - в 1,9 рази. За січень - травень 2009 року імпорт перевищив експорт на 298 тисяч дол. (44,1%). Взагалі ж порівняно з торішнім аналогічним показником імпорт скоротився на 39,5%, а експорт - на 41,8%.
- Кому з гігантів радянського виробництва вдалося не просто вижити в нових ринкових умовах, а завоювати гідне місце під сонцем?
- Давайте для аналізу візьмемо легпром Києва. Раніше дуже відомими були фабрики "Україна", "Смирнова-Ласточкіна", але сьогодні вони зникли. Немає й Київського шовкового комбінату, що виробляв натуральний шовк. У країні сьогодні виробляють штучний шовк, але натурального - немає. Практично зникла і фабрика "Дана". Трикотажну продукцію виробляє "Киянка" (здається, вона змінила форму власності й назву), але не в тих обсягах, що раніше. Тобто конкуренцію пережили не всі. Але декому вдалося знайти своє місце. Так, тканини виробляє ВО "ТК-Донбас", чоловічі костюми успішно шиє і продає фабрика Михайла Вороніна, а "Роза" випускає трикотаж.
Податкова нерівність
- З 2000 року галузь почала демонструвати зростання. Що треба зробити для збереження позитивних тенденцій в умовах кризи? А якої допомоги чекаєте від держави?
- Сьогодні українські виробники одягу спокійно конкурують із французькими, італійськими, англійськими виробниками модного одягу. У той же час на внутрішньому ринку ми не можемо працювати. Неконкурентноздатність українського легпрому викликана відсутністю єдиних, цивілізованих правил гри на риноку. Всі підприємства галузі працюють за двома системами оподатковування: за традиційною (коли платяться всі податки) або за спрощеною (платять 200 гривень єдиного податку). Більшість "білих" вітчизняних підприємств галузі працює за першою системою. Один робітник підприємства легпрому за місяць віддає державі у вигляді податків і різноманітних зборів у середньому 1260 гривень. І це при середній заробітній платі 1000 гривень! А ті, хто працює за "спрощенням", платять у шість разів менше. Або взагалі практично не платять, якщо мова йде про імпортерів одягу: для них митний збір установлений на мізерному рівні, а вартість товару в інвойсі може занижуватися в кілька разів. Від контрабандистів державі взагалі нічого не дістається. Такої конкуренції не витримає жодне легальне підприємство. Тому на 10% "білого" ринку легпрому сьогодні притискує контрабанда і зіштовхує його на узбіччя конкурентної боротьби. Про питання контрабанди взагалі просто слів немає: таке відчуття, що цю проблему ніколи не вирішать. Хоча завдяки кризі її обсяги таки скоротилися. Сьогодні й у контрабандистів криза.
Підприємства легпрому вимагає від держави єдиних правил гри і вирішення митних питань. Поки різниця між імпортним і вітчизняним одягом буде в п'ять разів, а не 5%, доти, поки в Україні не буде потужної легкої промисловості - будемо одягатися в китайський, турецький одяг. Але навіть того вітчизняного "нещастя", що ще залишилося в країні, буде не вистачати. Сьогодні не проводиться державна політика в сфері легкої промисловості.
- А в Мінекономіки говорять, що галузь одержала всі можливі преференції й допомогу, і тепер необхідно використати внутрішні резерви...
- Я не знаю, про якиі преференції мова йде. У Мінекономіки на рівні неофіційних розмов пояснюють: непопулярні заходи для відродження галузі зараз ніхто не буде проводити. "Укрлегпром" постійно говорить про реформи в галузі. Офіційно в Мінекономіки з нами погоджуються. Але віз і нині там.
От, наприклад, питання із секонд-хендом, за скасування якого ми, до речі, не виступаємо. Нехай він буде. Але приведіть його поставку і проходження через митний кордон до загальносвітових правил. Сьогодні секонд-хенд надходить у країну з більшим заниженням інвойсової ціни: кілограм при розмитненні коштує в середньому 60 центів, або ще менше. Із цієї суми державі виплачуються копійки. У Росії пішли іншим шляхом: за кілограм "секонда" державі потрібно платити півтора євро, і декларуй, як хочеш. Чи подорожчав через це російський секонд-хенд? Ні, просто торговці скоротили свої божевільні прибутки. В Україну в 2007 році завезли 77 тисяч тонн "секонда", в 2008 - до ста тисяч тонн. Оскільки через кризу кількість бідних людей збільшиться, то в 2009 році в країну можуть завезти всі 150 тисяч тонн "секонда". І це тільки за офіційною статистикою. Ще існує контрабанда. А якби Україна пішла російським шляхом, той уряд одержав б у бюджет додатково від 200 дол. до 500 мільйонів дол.
- У Мінекономіки говорять, що питання легпрому стосується й того, чи зможуть наші виробники забезпечити зростаючі потреби населення?
- Якщо створять умови, тоді зможуть. Підкреслюю, в Україні існує великий потенціал і традиції для розвитку легпрому. Але чиновники не завжди розуміють, як бізнес може сам себе підняти. Головна проблема легпрому - відсутність єдиних правил гри. Створіть їх - і тоді чесна конкуренція дасть відповіді на всі питання. Не розуміючи такої простої істини, влада просто риє могилу українському легпрому і піднімає турецький і китайський.
- А що заважає зараз українцям купувати одяг вітчизняного виробника?
- Не може вітчизняний виробник конкурувати з набагато дешевшим імпортом, з якого практично не платяться податки. Імпортер одержує відшкодування ПДВ за кордоном, а в Україні він платить при ввозі продукції за так званими сірими схемами (заниження сум інвойсів) від отриманої суми тільки 10% (і тільки незначна частина цих грошей надходить у бюджет). Ця різниця при сплаті ПДВ, несплата податку на прибуток, і єдиний податок приватних підприємців як спосіб відхилення від оподатковування - все це призводить до того, що оптовик купує імпортний, а не український одяг. І далі продає його в роздріб. Для населення в умовах кризи важлива ціна, а не якість.
- Раніше наші легпромівські підприємства пізнавали на виробництві костюмів, пальто і трикотажних кофточок. А за чим сьогодні пізнають українського виробника на внутрішньому ринку і за кордоном?
- Усе, що ви перелічили, і сьогодні виробляється. Але, як я вже говорив, воно на 90% експортується в інші країни за давальницькими схемами.
Фешн є - продати ніде...
- А яка роль українського капіталу в створенні бренда модного одягу?
- При дуже сильних швейних традиціях в Україні відсутня культура правильно організованої роздрібної торгівлі одягом. Немає правильно побудованих рекламних стратегій, розкручування і просування власного бренда. Сьогодні виник парадокс: не маючи, у прямому розумінні, фешн-бізнесу, країна має успішний фешн. Коли в країну на модні виставки одягу приїжджають серйозні критики моди, вони дивуються, як таке можливо. У нас багато талановитих дизайнерів, вистачає креативу, існують власні традиції моди, але бізнес вмирає. Звичайно ж, існують позитивні приклади національного бренда. Але вони переважно стосуються чоловічого одягу (бренды: Відіван, Арбер, Михайло Воронін). Трикотажні вироби успішно виготовляє і продає на внутрішньому ринку Київська трикотажна фабрика "Роза", що створює свої власні бренди. А от вітчизняного роздрібного бренда дитячого одягу немає взагалі.
За кордоном жоден український бренд не пізнається, іноземці все купують під своїми брендами. Але покупців на продукцію українського легпрому не вистачає. В основному, це країни Європи і Америки.
Всі вітчизняні бренди одягу - стопроцентно результат українського капіталу. Але проблема в тому, що брендовому одягу важко потрапити в роздріб. Доступ до роздрібної торгівлі через системи мережевих магазинів, що сприяють формуванню і закріпленню бренда, досить обмежений. Крім того, ринок сьогодні має потребу в спеціалізованому центрі оптової торгівлі, де будуть представлені всі оператори українського ринку за різними напрямками діяльності легпрому (текстиль, одяг, фурнітура, домашній текстиль, взуття, шкіргалантерея). Такий комерційний галузевий парк важливий, тому що туди буде приїжджати клієнт, який буде вибирати собі товар. Звичайно, там буде дуже сильна конкуренція, але вона систематизує роботу ринку. Подібні спеціалізовані парки успішно працюють в Італії, Туреччині, Польщі, Німеччині, Росії, Еміратах. Зараз компанія "Легпромінвест" намагається створити такий спеціалізований галузевий парк. Для реалізації цього проекту вже існує земля, проект будівництва, але не вистачає інвесторів, тому що вони бояться невизначеності політичної й економічної ситуації в країні.
Про перспективи і втрачені можливості
Закордонні інвестори не інвестують в укрлегпром, тому що держава не створила сприятливих умов для ведення бізнесу. Через це вітчизняний капітал повністю переважає в галузі - більше 90%. Хоча зараз для вітчизняного легпрому відкриваються величезні можливості із залучення інвестицій. Але Україна відштовхує їх обома руками.
- Що ви маєте на увазі?
- Україна не є членом ЄС, і це добре, принаймні для легпрому. У Європі виготовлення одягу коштує в рази дорожче порівняно із країнами - не членами ЄС, тому що в Євросоюзі більші зарплати, більша собівартість продукції, значні соціальні зобов'язання перед людьми. Тому країни - члени Євросоюзу легку промисловість намагаються перенести в інші, більш сприятливі країни, інакше вони просто не витримають сумлінної конкуренції. Україна перебуває на межі ЄС: у нас мінімальне транспортне плече до багатьох країн ЄС (Болгарія, Румунія, Словаччина, Угорщина і Польща) порівняно з Китаєм або Туреччиною. Мені відомі сотні прикладів, коли виробництво із цих країн планувалося переносити в інші держави. Більшість власників легпромівських підприємств хотіли зайти в Україну, але замість цього пішли в далеку Південно-Східну Азію або Туреччину. Головна причина вибору не на нашу користь така: Китай звільняє нове підприємство на три роки від всіх податків і відшкодовує ПДВ при експорті продукції. Україна ж при ввозі встаткування вимагає оплатити ПДВ, далі бере офіційно узаконений хабар за підключення електроенергії, і з першого дня змушує платити податки. А, не дай Боже, нове підприємство ще продемонструє за податковими звітами збитки, то податкова прийде і почне створювати йому проблеми. Тому що це, бачите, шкодить загальній картині звітності. Але не може тільки що створене підприємство не мати збитків. Що робить при таких вимогах будь-який нормальний інвестор? Іде з України, забуває її, як страшний сон, і їде працювати в Китай. Хоча Україна розташована настільки стратегічно вигідно з погляду легпрому, що ми повинні просто купатися в грошах, як арабські шейхи.
Наталія Білоусова
За матеріалами: День
Поділитися новиною
