932
Росія і Туреччина тчуть сітки з труб
— Енергетика
Росія і Туреччина домовилися "про все", - заявив у четвер голова уряду РФ Володимир Путін за підсумками свого візиту в Анкару, де він провів переговори із прем'єр-міністром Туреччини Реджепом Ердоганом.
І в першу чергу російський прем'єр мав на увазі протоколи про співробітництво в нафтовій і газовій сферах. Перший дає можливість Росії скористатися потужностями майбутнього транзитного нафтопроводу Самсун-Джейхан і обійти перевантажені суднами чорноморські протоки Босфор і Дарданелли. Другий гарантує підтримку Туреччини в реалізації амбіційного російського проекту з будівництва газопроводу "Південний потік.
Турецький гамбіт
Здавалося, Росія вирішила частину проблем з диверсифікованістю маршрутів поставок енергоресурсів - "Південний потік" дозволить поставляти газ на південь Європи в обхід скандальної України. Мало того, досягнуті в Анкарі домовленості виключають вплив Києва навіть у тих питаннях, які, здавалося, повинні були його стосуватися безпосередньо. Газопровід повинен пройти по дну Чорного моря, і Туреччина дала добро на те, що б він пройшов саме по її території.
Мало того, прийнятий протокол стає офіційною відправною точкою початку переговорів по не менш масштабному проекту "Блакитний потік - 2", призначеному для поставок російського газу в країни східного середземномор'я: на Кіпр, в Ізраїль, Ліван і Сирію.
Нафтопровід Самсун-Джейхан, маршрут якого пролягає з півночі Туреччини на південь, дає можливість російським постачальникам не тільки обійти чорноморські протоки, але й знизити залежність від іншого аналогічного проекту - трубопроводу Бургас-Александруполіс, чия траса пройде по території Болгарії і Туреччини. Невипадково ідея участі Росії в цьому турецькому проекті виникла на тлі численних заяв болгарських чиновників, що вони через кризу переглядають свою участь у російських енергетичних проектах, у тому числі в будівництві тих же трубопроводів Бургас-Александруполіс і "Південний потік", атомної електростанції в Белені та ін.
Але от питання, яке місце займе Туреччина у світовому енергетичному балансі у випадку, якщо всі ці проекти будуть реалізовані. Адже, незважаючи на очікування Росії, вона так і не відмовилася від своєї участі в проекті будівництва газопроводу Nabucco, який повинен з'єднати Каспійський регіон, Близький Схід і Єгипет через Туреччину, Болгарію, Румунію, Угорщину з Австрією і далі із країнами Центральної та Західної Європи.
Крім того, під час зустрічі з В.Путіним турецький прем'єр-міністр Ердоган неодноразово згадував і нафтопровід Баку-Тбілісі-Джейхан, по якому здійснюються поставки каспійської нафти в обхід Росії. Мало того, він з неприхованою радістю говорив про те, що порт Джейхан стає ключовим перевалочним пунктом у постачанні нафти на європейські енергоринки, а сама Туреччина перетворюється в дорогу коробку шоколадок-асорті для перебірливих європейських покупців. Втім, російські лідери на позитивній хвилі підписаних документів постаралися уникнути міркувань на подібну тему.
Ресурсна головоломка
Уникала російська сторона і питань про те, що стане ресурсною базою для всіх цих грандіозних задумів, обмежуючись лише загальними фразами про зростаючий видобуток і просторість запасів вуглеводнів. У довідках, підготовлених різними відомствами до цього візиту, відзначалося, наприклад, що ресурсною базою "Південного потоку", потужність якого 63 млрд кубометрів, може стати газ із російської газотранспортної системи, а також середньоазіатський і каспійський газ. Більш велику географію поставок, напевно, складно придумати. Звідки ж газ піде в "Блакитний потік - 2", ніхто навіть і не намагався говорити. Але ж ще зовсім недавно Росія скаржилася, що "Блакитний потік - 1", прив'язаний до Туреччини як споживача, заповнюється лише наполовину.
Немає відповіді і на те, чиєю нафтою буде заповнюватися нафтопровід Самсун-Джейхан потужністю 50 млн тонн. За словами турецької сторони, у нього може поставлятися як російська, так і каспійська нафта. При цьому зобов'язання Росії щодо заповнення цього нафтопроводу можуть обернутися простоєм нафтопроводу Бургас-Александруполіс пропускною здатністю також 50 млн тонн нафти, будівництво якого в основному ведеться на російські інвестиції. А цього допустити не можна.
Усе це змушує задуматися про те, наскільки життєздатні і доцільні озвучені в четвер енергетичні проекти. У чому був зміст підписаних в Анкарі документів: обплутати світ малорентабельними трубопроводами чи показати Європі, і в першу чергу Болгарії, що ми вміємо знаходити стратегічних партнерів?
За матеріалами: Інтерфакс-Україна
Поділитися новиною
