Белла чао*


Белла чао*

*Прощавай, красуня (італ.) - народна пісня, яку виконували учасники Опору під час Другої світової війни.

Італія - найбільший (після Німеччини) торговельний партнер України в Євросоюзі. Тому дещо бентежить зневага вітчизняного “експертного співтовариства” до економічних відносин двох країн - адже Італія регулярно потрапляє до першої десятки торговельних партнерів України. Тому, проаналізувавши торгово-економічні відносини України з Білоруссю, США, Німеччиною, БІЗНЕС досліджував потенціал українсько-італійського співробітництва.

Гроші вперед

У 2008 р. товарообіг між Україною та Італією перевищив $5,3 млрд, демонструючи стійке зростання протягом останнього десятиліття. Однак на увагу заслуговує не власне зростання (яке цього року може сповільнитися), а структура товарообігу. На відміну від більшості торговельних партнерів України зі Старого Світу, Італія є стабільним нетто-імпортером з нашої країни. Тобто експорт із України перевищує імпорт в Україну.

За даними урядового Інституту зовнішньої торгівлі Італії, перше місце за експортом з Італії в Україну посідають одяг та аксесуари. Масово ввозять й інші споживчі товари, які на світовому ринку традиційно асоціюються саме з Італією: товари для будинку, меблі, взуття, побутову техніку, кераміку, текстиль, побутову хімію.

Не менш важливий італійський імпорт, призначений українським виробникам: обладнання загального і спеціального призначення, нафтопродукти, агротехніка, хімічна продукція. Загалом, переважає продукція високого переділу, товари з високою доданою вартістю.

Україна експортує в Італію в основному сировину і напівфабрикати, традиційно беручи не якістю, а кількістю. Ще в 2002 р. тодішній посол Італії в Україні Іоланда Брунетті Гетц констатувала: “Італійці купують в Україні багато сировини, навіть глину і цемент”. Через сім років ситуація не покращилася: перші місця в українському експорті посідають чавун, сталь і феросплави, за ними ідуть нафтопродукти, сільськогосподарська продукція, пісок і глина, а також продукція хімпрому. Цим експортним товарам у потилицю дихають інші: вугілля, кокс, труби, металопрокат, деревина, фанера, ДВП, кольорові метали. Таке враження, що мова йде не про “країну, яка будує ракети, кораблі всіх видів, літаки, космічні носії”, як характеризує Україну Президент Віктор Ющенко, а про типову колонію європейської країни зразка кінця XIX в.

Цікаво, що, судячи з офіційної статистики, поряд із продукцією низького переділу Україна масово вивозить в Італію шкіряні вироби, сумки, взуття, одяг і аксесуари. Пояснюється це зовсім не тим, що італійські трудящі віддають перевагу українським сумочкам або черевикам, знехтувавши вітчизняний ширвжиток від Версаче і Труссарді. Мова йде про давальницькі схеми: українські підприємства-підрядники виробляють із давальницької сировини вироби і відправляють їх назад в Італію, де на них нашивають “елітні” етикетки і продають за шалені гроші в усьому світі, у тому числі експортують в Україну.

Зекономивши на транспорті, італійський виробник у такий спосіб заощаджує величезні суми на зарплатах і податках.

Це одна із причин збереження позитивного сальдо в українській торгівлі з Італією. Друга причина, за словами Олександра Жолудя, експерта Міжнародного центру політичних досліджень, полягає ось в чому: “Значна частина українського експорту в Італію - металеві напівфабрикати, кокс - призначена заводам, які належать українським власникам”. Дійсно, українська компанія “Метінвест Холдинг”, що входить у корпорацію “СКМ” (належить Ринату Ахметову), купила в Італії два металургійних підприємства - Ferriera Valsider Sp і Trametal Sp. Зважаючи на це, саме туди спрямовується левова частка українського металургійного експорту. Це корегує уявлення про Україну як про торговельного гіганта, але є ложкою меду для місцевих патріотів: незважаючи на підлегле в цілому становище у світовій економіці, у деяких областях Україна - теж імперіалістична країна.

Закономірно, що міжнародна економічна криза завдала значного удару по такому товарообігу. Надодачу до загального зниження попиту на всіх світових ринках позначилося падіння виробництва в обох країнах. В Італії в травні обсяг виробництва в реальному секторі становив 76% від обсягів виробництва в травні останнього докризового 2007 р., а в Україні - взагалі 72%. А це означає скорочення обсягів експортно-імпортних транзакцій не тільки пов'язаних з торгівлею, але й здійснюваних для “внутрішніх цілей”: тобто перекидань товарів у рамках однієї італійської або української корпорації. Результат не змусив себе чекати: у січні - травні 2009 р. обсяги експорту з України в Італію зменшилися в 2,5 рази порівняно з аналогічним періодом минулого року.

Незважаючи на це, Італія як і раніше залишається значимим для України ринком: у списку імпортерів української продукції за перші п'ять місяців поточного року вона ділить із Білорусією п'яте місце, пропускаючи вперед тільки Росію, Туреччину, Китай і Казахстан.

Існуючий потенціал торгово-економічних відносин між двома країнами обмежується, по-перше, залежністю від таких катастроф, як поточна світова рецесія, а по-друге, далекими відстанями. “Для українського сільського господарства та інших галузей, що припускають перевезення великогабаритних вантажів, є ближчі ринки, - відзначає Олександр Жолудь. - Між Україною та Італією транспортне сполучення може здійснюватися або залізницею, або морем. Перший варіант дорого коштує контрагентам, а другий дуже складний”.

Таким чином, розширювати цей потенціал можливо двома способами: з одного боку, нарощувати питому вагу власне торговельного компонента у валу товарообігу, а з іншого боку - докладати зусиль до розвитку транспортних зв'язків України із Середземномор'ям.

Просто вкладення

Протягом 2004-2007 рр. приріст обсягу прямих іноземних інвестицій з Італії в Україну не відрізнявся особливим динамізмом. За чотири роки цей показник збільшився всього в 1,5 рази, тоді як обсяг українських інвестицій в Італію за аналогічний період подвоївся.

Італія ж, як й інші західні країни, в основному інвестувала в сектори нематеріального виробництва, насамперед - у фінансовий, стверджують експерти. Власне, величезним припливом італійських інвестицій протягом 2008 р. - з $150,4 млн до $914,3 млн - Україна зобов'язана угоді київського мера Леоніда Черновецького з банківською групою Intesa Sanpaolo. Остання купила АКБ “Правекс-Банк” за $750 млн. Можна обговорювати, чи вдала така купівля саме напередодні світового фінансового обвалу, але гроші в Україну були перераховані.

Втім, окремі італійські інвестори вкладають кошти і у реальний сектор. Насамперед, природно, створюються ланки виробничих ланцюжків, необхідних для оптимізації податкових та інших витрат, на зразок уже описаних давальницьких схем. Не дивно, що італійські середні й малі підприємства інвестують у взуттєву, харчову, меблеву галузі, а також у виробництво одягу, товарів для свійських тварин і т.д.

Окремо варто зазначити діяльність італійських компаній Antonio Merloni Spa і M.90 S.r.l., які зареєстрували 2003 р. в Івано-Франківську ТОВ “Українська побутова техніка” і вже інвестували EUR64 млн у запуск виробництва автоматичних пральних машин Ardo і Whirlpool. У 2008 р. італійці запустили конвеєр, а на розширення виробництва обіцяють витратити ще EUR180 млн і створити 3 тис. робочих місць.

Міграція

Візова політика і співробітництво в сфері міграції - проблеми зі сфери двосторонніх українсько-італійських відносин, що хвилюють громадян набагато більше, ніж сальдо зовнішньоторговельного балансу. За інформацією Українського центру соціальних реформ і Держкомстату, в Італії працюють 198,3 тис. українських трудових мігрантів, в основному вихідці із Західної України віком від сорока років. При цьому тільки 31,9% з них мають дозвіл на проживання і роботу, а в 36,2% немає ніякого офіційного статусу в Італії. Більшість із них зайняті в будівництві, сільському господарстві, а також у сфері послуг (працюють домробітницями, доглядають за дітьми і старими і т.д.). Три чверті українських “заробітчан” в Італії не підписували ніякого трудового договору, і тільки 57,5% з них (взагалі ж, людей невибагливих) назвали умови своєї роботи “нормальними”. До речі, 78,6% з них надсилають доходи родинам в Україну.

На початку липня уряд Італії подав у парламент законопроект, що підсилює гоніння на “нелегальних мігрантів”. Документ за назвою “Закон про безпеку” був швидко схвалений обома палатами парламенту і набрав чинності. Тепер нелегальна імміграція в Італії включена до списку тяжких злочинів, за які передбачено покарання у вигляді тюремного ув'язнення.

Відсутність зрозумілої позиції українського МЗС щодо політики мігрантів і візової політики італійських консульств, що стала притчею в язицех, викликає тільки здивування. Незрозуміло, зокрема, як можна робити публічні заяви про необхідність поглиблення торгово-економічних зв'язків, тоді як таке поглиблення неминуче викличе посилення міграційних потоків, чого не хочуть нинішні керівники Італії й України.

Денис Горбач

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

Дивись також
В Контексті Finance.ua
Опитування