2785
Постіндустріалізм: український варіант
— Казна та Політика
Економічна криза традиційно вважається найбільш удалим моментом для трансформацій у національних економіках. У розпал спаду економіки в Україні інвестиційна група "Сократ" аналізує нинішню структуру національного продукту і необхідність структурних трансформацій
Якщо подивитися на динаміку промислового виробництва в Україні, легко помітити, що порівняно з першим кварталом 2008 року в першому кварталі поточного року відбулися серйозні зміни в структурі промислового виробництва. Зокрема, лідер минулого року, металургія, займає вже не 25% промвиробництва, а лише 19%. Частка машинобудування знизилася з 14% до 9.5%, а виробництво коксу і продуктів нафтопереробки - з 8% до 6.5%.
Єдині галузі, які наростили частку в загальному обсязі промвиробництва - виробництво і розподіл електроенергії, газу та води (з 16% до 26%), харчова промисловість (з 13% до 17%) і целюлозно-паперова промисловість (з 1.5% до 2%). Але навіть це зростання - ілюзорне. Адже в монетарному вираженні те ж виробництво і розподіл електроенергії, газу і води впало з 39.8 млрд гривень до 39.4 млрд гривень. Тобто, причиною нарощування частки галузі було те, що інші галузі впали ще більше.
У цей момент економіка країни надзвичайно орієнтована на експлуатацію природних ресурсів і виробництво сировинних матеріалів і в роки економічного буму дана спеціалізація стала ще більш явною. У подібній ситуації перебуває більшість країн СНД: економіки Росії, Азербайджану, Казахстану, Узбекистану, Туркменістану - це все сировинні економіки, уряди яких письменник Віктор Пелевін називає "тимчасовими адміністраціями нафтової труби". Єдиною відмінністю української економіки є те, що наша ключова сировина - не нафта, а руда і чорнозем.
Безумовно, сировинні економіки повинні існувати для забезпечення розвитку економіки глобальної, але подібні економіки перебувають у нижніх шарах глобальної економічної піраміди і для переходу на вищий рівень необхідна їхня трансформація з індустріальних у пост-індустріальні.
Відмінними рисами постіндустріальних суспільств є перехід від товарно-орієнтованої до послуго-орієнтованої економіки. Виробничим ресурсом у подібних суспільствах є інформація і знання, а наукові розробки - головною рушійною силою економіки. Ключовою структурою постіндустріального суспільства є університет, як місце виробництва і накопичення знання.
Проблемою України є пряма або непряма незацікавленість політиків у подібній трансформації. Фінансово-промислові групи, що стоять за основними політичними силами, зацікавлені в нарощуванні індустріальної міці своїх сировинних корпорацій, а основна (і найбільш контрольована) частина електорату складається із працівників індустрій, які змушені будуть перекваліфікуватися у випадку фундаментальних змін в економіці країни.
При явній незацікавленості ні меценатів, ні значної частки електорату, у чиновників, що приймають рішення, не вистачає політичної волі для розвитку стратегій економічної трансформації суспільства. Додатковим істотним фактором є те, що і економічні, і політичні дивіденди від переходу до постіндустріального суспільства не є сьогочасними і не можуть залучити тих політиків і власників, які більше зацікавлені у швидкому прибутку як політичному, так і фінансовому.
Проте, безумовно, перехід на постіндустріальний рівень є бажаним з довгострокової соціальної точки зору: існує значна кореляція між розвитком постіндустріальних галузей економіки і добробутом населення, соціальним захистом і якістю життя.
Говорячи про можливий (і бажаний) перехід на постіндустріальну стадію розвитку економіки, необхідно визначити галузі, які розвиваються при подібному переході. Це, у першу чергу, галузі високих технологій: напівпровідникові, інформаційні технології та телекомунікації, робототехніка, нанотехнології, медицина, альтернативна енергетика, авіаційне і енергетичне машинобудування, оборонні технології і технології подвійного призначення, біотехнології і т.д.
На жаль, за роки економічної реструктуризації, економіка України, істотно відстала в багатьох із цих галузей від розвинених країн, хоча на момент розпаду СРСР наші розробки були досить конкурентноздатні на світових ринках. У цей момент єдиний сектор високих технологій, що витримує хоч якусь конкуренцію (і не в останню чергу за рахунок низької ціни) - це вітчизняний комплекс оборонних технологій і технологій подвійного призначення - літако-, ракетобудування і космічної техніки. Існують також конкурентні розробки і у галузі біотехнологій і напівпровідникових технологій.
У сфері ж інформаційних технологій, альтернативної енергетики і нанотехнологій рівень розвитку надзвичайно обмежений, у першу чергу за рахунок того, що на момент розпаду СРСР ці галузі перебували в зародковому стані. Проте, існує значний інтелектуальний ресурс, що згодом може сприяти розвитку даних галузей.
Яким же чином уряд може сприяти підтримці і розвитку галузей високих технологій і переходу економіки на постіндустріальний рівень?
Життєво необхідним є прийняття на законодавчому рівні стратегії розвитку постіндустріальних галузей національної економіки, розробка якої повинна ґрунтуватися на скрупульозному аналізі конкурентноздатності секторів української економіки і бути результатом співробітництва між владою, академічним сектором, реальним сектором, сектором фінансових та інвестиційних послуг, а також міжнародними консультантами. Ця стратегія повинна звертати особливу увагу і бути підкріплена діями на всіх рівнях державної влади в наступних напрямках.
По-перше, це сприяння розвитку ділових відносин між академічним і реальним секторами. Подібні відносини забезпечують оперативне впровадження ноу-хау в сектор високих технологій і сприяють технологічному прогресу економіки. Однією з моделей подібних відносин є технопарки, де наукові організації займаються розробкою затребуваних бізнесом інновацій.
По-друге, це підтримка венчурних інвестицій на державному рівні і надання пільг українському і закордонному венчурному фондам, що інвестують в український високотехнологічний сектор.
По-третє, це зважений і скрупульозний аналіз конкурентноздатності окремих секторів високотехнологічної галузі та приведення нормативної бази у відповідність зі стратегією розвитку. Як приклад, у секторі альтернативної енергетики існує величезна проблема із внутрішнім ринком збуту даних технологій, оскільки поточна нормативна база не передбачає можливості збуту надлишкової енергії в центральні енергетичні мережі, а ціни на традиційну електроенергію є невиправдано заниженими.
По-четверте, це сприяння розвитку малого і середнього бізнесу в секторі високих технологій. Практично всі сучасні високотехнологічні корпорації починалися у формі невеликих фірм; підтримка подібних підприємств державою здатна підтримати розвиток цього сектора в Україні. Цей аспект бачиться особливо важливим, з огляду на природну винахідливість українського народу. Наявність державної підтримки здатна дозволити найбільш талановитим українським Лівшам не тільки одержувати від своїх винаходів моральне задоволення, а й сприяти розвитку технологій в Україні.
По-п'яте, це забезпечення державної підтримки, надання пільг і входження приватного капіталу в конкурентноздатні високотехнологічні підприємства, такі як Турбоатом, авіазавод ім. Антонова та ін.
По-шосте, це вивчення досвіду існуючих постіндустріальних країн. Гарним прикладом для наслідування є Швеція: на початку 20-го століття ця країна спеціалізувалася на виробництві металу, деревини і харчових продуктів. Грамотні дії уряду сприяли розвитку високих технологій у країні і розвитку одного з найбільших технопарків Європи IDEON.
Нарешті, найважливішим фактором розвитку постіндустріального суспільства є соціальний капітал. Тому варто говорити про необхідність розвитку в Україні інститутів громадянського суспільства, які виступають каталізаторами постіндустріальної трансформації. Не обговорюючи політичні аспекти Президентських виборів 2004 року, слід зазначити, що події тих днів явно показали, що консолідація значної частини населення можлива і в українського громадянського суспільства є істотний потенціал.
Перехід до постіндустріального суспільства є бажаним з погляду довгострокового розвитку української економіки, а поточна криза представляє прекрасну можливість для розробки і початку реалізації стратегії економічної трансформації. На жаль, і розробка, і реалізація подібної стратегії вимагає від державних мужів і жон певної політичної волі, далекоглядності і жертви короткострокових особистих інтересів заради довгострокової суспільної вигоди.
Аналітик інвестиційної групи "Сократ" Михайло Сальников
За матеріалами:
Поділитися новиною
