2063
Коаліція шириться
— Казна та Політика
Чутки про "от-от і" формування коаліції за участю Партії регіонів і БЮТ усе сильніше хвилюють вітчизняний політикум. Схоже, що переговорний процес іде повним ходом. Але його результати - як і раніше неочевидні.
Про "антикризову" владу замовте слово…
Перебіг нелегкого спілкування двох мегафракцій на конституційно-владному ґрунті викликає усе пильніший інтерес усіх хоча б мінімально зацікавлених осіб (втім, коли мова заходить про зміну системи влади, то до "мінімально зацікавлених" можна сміливо зараховувати не тільки політиків і чиновників, але й значну частину всіх виборців). Прогрес у цьому спілкуванні поки не помітний: у пресі "гуляють" версії гіпотетичних Основного закону і Великого договору про подальші дії, але остаточне "оформлення відносин" усе відкладається і відкладається. В одному, щоправда, рухи помітні неозброєним оком. Якщо зовсім нещодавно і сам факт переговорів, і їх тематика старанно не афішувалися, то зараз "змову" починають потроху "відбілювати" у народних очах - яскравий приклад того, що робота в одіозному напрямку все-таки ведеться.
Чим більше подробиць про потенційний розподіл повноважень і посад між двома політсилами просочуються в пресу, тим менш соромливими стають їх представники. Ще нещодавно Віктор Янукович трохи незграбно "плутався у свідченнях", а зараз більшість помітних регіоналів оперують словами "обговорюємо" і "розглядаємо" (хоча, якщо узяти до уваги думку Олександра Єфремова - ніхто нікуди не поспішає). Майже аналогічна ситуація і у БЮТ. Якщо раніше прем'єрська гвардія категорично заперечувала будь-які позакоаліційні зносини, то тепер уже навіть нещодавній "партизан" Іван Кириленко не цурається варіацій на тему розширення більшості. І, як і слід було сподіватися, рекламна кампанія "ширше і ширше" ведеться в практично єдино можливому напрямку - в ім'я загальної мобілізації антикризових зусиль.
Відправлення в маси гасла "Об'єднаємося заради порятунку Батьківщини" - чи не єдиний стовідсотково прогнозований крок "недокоаліціантів". Дійсно, бажання пояснити виборцям, що необхідність терміново переписати Конституцію пов'язана з невизначеністю перспектив двох головних учасників президентських перегонів, якось не занадто вписується в традиції українського політикуму. А от спільна антикризова боротьба - привід досить гідний. От тільки не виключено, що низка закономірних питань: наприклад, "А, може, для ефективної протидії кризі варто було б об'єднатися на півроку раніше?" або "Яким чином відразу здійсниться антикризовий прорив, якщо дотепер жоден учасник переговорів не поділився нормальною економічною програмою?" - так і залишаться без відповідей. Не виключено, що через їх відсутність.
Втім, вітчизняні політики не були б вітчизняними політиками, якби не спробували підібрати довгу низку пояснень логічності своєї поведінки, які працювали б поза сферою політичної доцільності. Так, наприклад, Дмитро Табачник за "шириною" коаліції вже встиг побачити перспективу розриву "порочного кола нагнітання напруженості між Сходом і Заходом України", а Нестор Шуфрич - там же знайти "прозору і відповідальну систему влади". Але поки пікових висот у поясненні гострої необхідності нового формату більшості з усіма конституційними наслідками, що звідси випливають, досягла Ганна Герман. Екс-прес-секретар Віктора Януковича вважає, що за ідеєю обирати президента в парламенті стоїть серйозний "країнорятувальний" ефект, адже в Україні вже тричі президент обирався всенародно, "але з року в рік країна жила усе гірше і ви бачите, як сьогодні вона живе".
Дійсно, дай народу волю, а він як вибере, як вибере!..
Бажання задуматися про справжню роль економічної кризи в потенційному об'єднанні зусиль двома політичними силами виникає задовго до знайомства з такими симптоматично-"демократичними" застереженнями. З одного боку, якби, з урахуванням сформованих розкладів, кризи не було - її варто було б вигадати як пояснення тому, заради чого вчорашні вороги готові злитися в єдиному пориві. З іншого боку, не виключено, що за відсутності таких об'ємних економічних проблем необхідність в "широкій" коаліції і не виникла б - Віктор Янукович благополучно дожив би до виборів в "конструктивній опозиції", а рейтинг Юлії Тимошенко не зазнав би такого відчутного удару.
Повністю ігнорувати реальний вплив економічної ситуації на політичну кухню не можна. Крім того, що вона дає привід для вкрай спірного в інших обставинах альянсу, подібне об'єднання цілком може зіграти і позитивну роль. Стабілізація владної системи, нехай навіть ціною демократії, стане приємним сюрпризом для можливих інвесторів, та й без дієвої антикризової програми "завтрашнім" коаліціонерам буде дуже складно пояснити народу, за що ж все-таки боролися. Можливо, доброчинний ефект для економіки і не "затримається": деякі експерти схильні зробити висновок, що відсутність реальної політичної конкуренції слабко підстьобує економічну думку. А те, що гіпотетичні "антикризові" конституційні заходи мають своєю метою, можливо, і не стовідсоткову узурпацію влади, але вже точно - максимальне її зосередження в руках двох союзних таборів - сумнівів практично не викликає.
В умовах слабкої прогнозованості президентських виборів бажання двох найбільших гравців політикуму домовитися про поділ "синиць у руках" виглядає цілком закономірно. Тим більше, якщо судити з проектів, що "кочують" по різних виданнях, розділ виглядає досить гідно. У руках прем'єра зосереджується вертикаль влади, а спочатку досить умовно безвладний "парламентський" президент одержує у своє розпорядження "силовиків" (на час дії двох скликань ВРУ - нинішнього і наступного - цілком і повністю). Право брати участь у Кабміні ділиться на паритетних підставах, сфери регіонального впливу - на майже паритетних, а парламентські перспективи (з урахуванням можливих виборів у два тури) віддаються на відкуп народу. Правда, поки до цих перспектив (2014-15 роки) доживеш, ідея про двопартійність може вже й не виглядати абсурдною - що й було потрібно досягти… У такому світлі тимчасова "антикризова" акція з розділу влади у світлі неясних "традиційних" президентських перспектив виглядає досить і досить гідно. Але й у неї є низка недоліків, головний серед яких - необхідність домовлятися із супротивником, беззастережно довіритися якому немає ніякої можливості.
Людський фактор
На теоретичному рівні "картельна змова" щодо перегляду владних повноважень із погляду демократизації політичної системи виглядає вкрай сумнівно. Двопартійна система, можливо, не така погана, поки не стає безальтернативною реальністю, або поки вона хоча б двопартійна (а, знаючи "теплі" відносини між БЮТ і ПР можна було б очікувати, що тимчасова згода з часом виявиться затишшям перед бурею). Але, прихильників боротьби з "хунтою" (як назвав потенційний союз Анатолій Гриценко) може утішити те, що реалізувати партнерство на практиці буде важко. Перешкодою цьому, приміром, виступає "людський фактор" у всій його різноманітності.
Розмови про неможливість діючого союзу між Юлією Тимошенко і Віктором Януковичем звичайно починаються і закінчуються з обговорення глибокої взаємної недовіри між цими політиками. Крім багаторічного перебування в протилежних "окопах" двох лідерів розділяють і залишкове небажання ділити владу між собою, і закономірні сумніви в здатності протилежної сторони дотримуватися одного разу заданого курсу. Багато політологів не без задоволення поспішили нагадати, як про кількаразові зриви переговорів аналогічних поточним (зокрема - і через неможливість досягти відчутних гарантій), так і про персональних талантів Юлії Тимошенко уникати виконання своїх обіцянок, якщо вони раптом здадуться невигідними. І, яким би бурхливим не був переговорний процес на сьогодні, стовідсоткової впевненості сторін у тому, що одна не залишить іншу з носом, немає. Тим більше що зробити це елементарно просто: вчасно не проголосувати, чим поставити під сумнів що завгодно - від реформи в цілому до персональних прем'єрства/президентства конкретних персон. І наявність різних груп впливу в обох таборах робить подібні побоювання особливо відчутними.
Найпростіший результат "людського фактора" у груповому його значенні може таки позначитися на взаємній довірі/недовірі. Більшою мірою це стосується, безумовно, Партії регіонів, лідер якої час від часу прислухається до носіїв різних ідей (зокрема - і ідей доцільності співробітництва з БЮТ). Юлію Тимошенко ця проблема торкається менше, але їй, у свою чергу, потрібно активніше "танцювати" навколо електорату, чому розбіжності усередині блоку теж перешкода. Але найбільш відчутний результат вищезгаданий "груповий фактор" може дати на іншій стадії - підрахунку мінімуму необхідних голосів.
Не секрет, що усередині і БЮТ, і ПР думки із приводу альянсу давно розділилися і не прийшли до консенсусу дотепер. Усередині Партії регіонів головним вогнищем опору "широкій" коаліції вважається група Льовочкіна-Бойка, члени якої відрізняються особливо "ніжними" почуттями стосовно прем'єра. Крім того, відомий "регіоналознавець" Тарас Чорновіл в інтерв'ю різним ЗМІ наполегливо рекомендує звернути увагу то на мовчання Рината Ахметова, то на можливу поведінку "луганчан", скривджених скандалом навколо Віктора Тихонова. Із затятих же прихильників на перший план вийшла група Андрія Клюєва (чого теж варто було очікувати) і деякі депутати персонально - наприклад, Ганна Герман або Нестор Шуфрич, якого соціал-демократичне (о) минуле до чимало чого зобов'язує. Усередині БЮТ розраховувати на єдність думок теж складно. На відміну від "регіоналів", протистояння усередині прем'єрського блоку має куди менш публічний характер (що, з урахуванням завзятого заперечення процесу переговорів і не дивно), але навряд чи воно відсутнє. Основна відмінність же полягає в тому, що якщо в ПР до тих, хто сумніваються, імовірно, належить і Віктор Янукович, то очікувати позиції "без мене мене одружили від Юлії Тимошенко" не доводиться. Солідарні з нею, зважаючи на все "молоді і прагматичні" ("юристи" і "силовики"). А от над лояльністю старої націонал-демократичної гвардії та ліберально-економічного крила (ПРП) потрібно попрацювати - позиція (озвучена Миколою Томенком) "у таку коаліцію ми не граємо" має право на існування. Далеко не всі "б'ютівці" старого загартування можуть погодитися з характерною для Івана Кириленка зміною риторики: "Не узурпацію БЮТ і його лідер Тимошенко замислили, а спільними зусиллями політичних сил і органів влади всіх рівнів навести порядок у країні та упевнено будувати велике майбутнє" - коли "світле майбутнє виявляється спільним з Партією регіонів. Втім, усе той таки віце-спікер дав прямий натяк на виправлення ситуації.
Проблема лояльності членів фракції - версія "людського фактора", яка теж може успішно поставити хрест на переговорному процесі. Обидві сторони можуть (і не без підстав) засумніватися, у здатності партнера надати необхідну кількість голосів. Ціна питання - 32 голоси, які можуть "вчасно" не з'явитися поруч із написом "за". І робота із цього напрямку може вестися за двома сценаріями: переконання своїх і "підгортання" нейтральних.
Шляхом найменшого опору можна вважати роботу із власними кадрами, але й у її результатах не завжди можна бути впевненим на всі 100 відсотків. Тоді на передній фланг виходить "страховка" з боку інших фракцій. Судячи зі швидкої зміни настроїв спікером, у запасі в змовників можуть виявитися 20 голосів, що може бути безпосередньо пов’язано з готовністю "недокоаліціонерів" відкласти чергові парламентські вибори на рік-півтора і зберегти крісло за Володимиром Михайловичем. На випадок чого, обмін гарантіями може вийти взаємовигідним: 20 голосів, може, і дріб'язок, а от лояльний до прийнятих законів глава парламенту - аж ніяк. Подібний варіант може успішно спрацювати у випадку "неофіційного оформлення" відносин між гіпотетичними партнерами, що знову не дасть гарантії абсолютної вірності своїх "багнетів". Але тут може допомогти варіант "ширше широкого", публічним поборником якого виступає Микола Томенко. Розширенням нинішньої більшості на Партію регіонів можна спробувати вбити декількох зайців. По-перше, таким чином, автоматично збільшується кількість голосів. По-друге, співробітництво з нещодавніми супротивниками більшою мірою легітимізується, і антикризові гасла можуть заграти з новою силою. По-третє, широта маневру власних бунтівників помітно звужується: і коаліція формально не дуже змінилася, і відхід від "своїх" буде сприйматися гостріше. По-четверте, такий хід буде легше пояснити виборцям, адже рано чи пізно, але парламентське перезавантаження повинно трапитися… Імовірність подібної версії більшості хоч і мала, але однаково існує. Проект може бути реалізований за рахунок підтримки в рядах Блока Литвина і частково - НУ-НС (у всякому разі, В'ячеслав Кириленко вже встиг запевнити, що прихильники тому знайдуться, а Роман Зварич - завбачливо подав заяву про вступ в "Батьківщину"). Щоправда, не факт, що горезвісна НУ-НС-підтримка буде дорівнювати необхідному мінімуму з 37 голосів - тоді про риторику "ми просто розширюємо нинішню коаліцію в ім'я блага країни" доведеться забути.
Крім внутрішніх "людських" проблем нинішнім переговорникам не варто забувати і про зовнішні. У "вузькій" перспективі головною перешкодою планам ПР і БЮТ може стати президент. Не даремно адже в прем'єрському таборі заговорили про підготовку указів про дострокові вибори всіх і вся. І нехай "незацікавлені" сторони переконують пресу в тому, що КСУ і народ буде проти такої сваволі, у подібній ситуації затягти проведення конституційної реформи ("тіньової" і "неприпустимої", за словами Віктора Ющенка) до критичної позначки, з якої стартують всенародні вибори глави держави - уже досягнення. Але ж гарант, турбуючись про підопічний Основний закон, може ще й у відставку подати, що автоматично запустить механізм, який так турбує "змовників"… У найширшому ж розумінні, у ролі "людського фактора" може виступити народ, не готовий розлучатися з елементом свого конституційного права. І вже не настільки важливо, який "молодий політик" (за визначенням політологів), зможе очолити хвилю народного гніву. Головне - охочим переділити владу під "антиконституційним" соусом із цим гнівом ще, може, доведеться зіштовхнутися. Навряд чи ця перспектива суттєво вплине на думку прихильників "широкого" переговорного процесу. Але й повністю ігнорувати її - теж не варто.
Ксенія Сокульська
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
