998
Країна чи труба
— Енергетика
Чому ЄС вигідний поділ Нафтогазу на видобувну й транзитну компанії. Україну можна долучити якщо не до ЄС, то до європейського плану гарантування енергобезпеки.
Найцікавішим сюжетом у газовій політиці виглядає історія з брюссельською декларацією про модернізацію української газотранспортної системи. Те, як реагували в Москві, як відповідали в Києві і як мовчали в Європі, демонструє, що висновки з холодної зими 2009 року зроблені. Причому зроблені насамперед європейцями.
Якщо до російсько-української газової кризи вони вважали, що проблеми між Москвою й Києвом ніяк не позначаться на поставках газу до країн Європейського Союзу, то події, що відбулися кілька місяців тому, продемонстрували: ще й як позначаться! Причому високі сторони, сварячись, самі сидітимуть у теплі й братимуть один одного змором за рахунок холонучих європейських міст!
Яким може бути найпростіший висновок з погляду створення європейської енергетичної безпеки? По-перше, потрібні альтернативні маршрути доставки сировини. Але пропоновані зараз проекти надто дорогі, особливо для кризового часу. До того ж і Південний, і Північний потоки залежать від російських настроїв та політичних намірів країни, яка вже довела партнерам свою непередбачуваність. А питання про наповнюваність газом єдиного неросійського альтернативного трубопроводу «Набукко» також може залежати від взаємин Росії з країнами Центральної Азії й Азербайджаном.
Москва має свої можливості впливу на постачальників, насамперед на Азербайджан із його невирішеними територіальними проблемами й Туркменістан із його феодальним способом зміни влади. Тож необхідність витрачати мільярди доларів на Набукко - й опинятися в ситуації енергетичного тиску - під великим сумнівом. Так, нові газопроводи можуть збільшити обсяги поставок блакитного палива й змінити маршрути цих поставок, але головного - енергетичної безпеки ЄС - вони не створять.
По-друге, у Брюсселі засвоїли, що безпека існуючої системи доставки газу вимагає реальних гарантій. Вплинути на Росію в Європи можливості немає - принаймні поки нові хвилі кризи не накрили головного постачальника енергоносіїв з головою і не допомогли приходу до влади в Москві більш реалістичного й меншкорпоративно ангажованого керівництва.
Можливостей впливу на Україну та, у віддаленій перспективі, на Білорусь - значно більше. Київ залежний від західної фінансової допомоги, його керівництво й далі декларує свої проєвропейські принципи, українське суспільство більш відкрите, ніж російське, словом, Україну можна долучити якщо не до ЄС, то до європейського плану гарантування енергобезпеки.
Для Європи це означає контроль над українською газотранспортною системою, її прозорість та незалежність від корпоративних махінацій, що є суттю функціонування ГТС у складі Нафтогазу України. Невипадково в декларації міститься чітка вимога поділу Нафтогазу як покупця палива і як системи доставки газу в Європу. Простіше кажучи, Європа хотіла б відокремити процес російсько-українських газових домовленостей від процесу транзиту, зробити так, щоб цим займалися два окремі підприємства.
І тут починається найцікавіше. З таким поділом категорично не згодні в Москві - і цілком зрозуміло чому. У випадку такого поділу зникне можливість появи компаній-посередників, чия діяльність і є сенсом вічно заплутаних газових схем. Ні для кого не секрет, що «вічно дешевий» газ для України став джерелом надзвичайного збагачення багатьох важливих персон як у російській, так і в українській політиці й бізнесі, оскільки дозволяв займатися реекспортом недорогого палива за високою європейською ціною. Поділ Нафтогазу раз і назавжди знищує цю сумнівну схему. Як, утім, міг би знищити її й поділ Газпрому, на якому намагався був наполягати Захід, але отримав таку рішучу відповідь Москви, що про пропозиції такого роду забули надовго.
Цей поділ не тішить і Київ. Бо для Києва головне - ремонт і модернізація, що дозволяють загальмувати будівництво альтернативних газопроводів та домовлятися з Росією вже з позицій сильного гравця, з Європою за спиною. А ще краще - взагалі закуповувати весь російський газ для Європи на власному кордоні, як про те говорить президент країни. Така схема створює безпрецедентні можливості для збагачення, оскільки легально дозволяє продавати дешевий - призначений спеціально для України - газ за ціною, встановленою для європейських споживачів.
Тобто за такої схеми Україна може оперувати ВСІМ обсягом російського, центральноазіатського та власного газу, може їх змішувати, простіше кажучи - вся наша країна перетвориться на величезну РосУкрЕнерго! Та про це навіть мріяти не можна! Це ж такі гроші! Але, звісно, тільки у випадку неподільності Нафтогазу, адже його поділ дозволить вивести російський газ, що йде до Європи, з української труби та позбавить нас можливості щось змішувати й вигадувати.
Тож для нашого керівництва зараз найголовніше - «кинути» Європу так само красиво й елегантно, як щойно «кинули» Росію з її планами спільного російсько-українського «міжсобойчику» навколо поставок до Європи. Якщо вдасться, то Україна перестане бути країною й стане просто трубою, навколо якої вічно пастимуться політичні авантюристи. Але чомусь здається, що «кинути» не вийде. Передусім, це не дуже вигідно Москві - і Кремль зробить все можливе, щоб пояснити Європі своє бачення українських інтересів. Крім того, ГТС України не цікава Євросоюзу без контролю над нею - навіть у відремонтованому й модернізованому вигляді.
За матеріалами: Контракти
Поділитися новиною
