2016
Правий Маркс: життя від кризи до кризи - норма капіталізму
Капіталізм не може без криз - слідом за Карлом Марксом цю думку зараз повторюють безліч економістів. Тому попереду або зміна системи, або ще більші потрясіння.
"Банкрутства досягли страшних масштабів. Кожний запитує себе, що на нього чекає в майбутньому. Безліч статків зникло, безліч зменшилося наполовину; безліч родин, раніше заможних, зараз перебуває в крайній злиденності; безліч робітників сидить без роботи". Це не цитата зі свіжого зведення новин, а наведений в одній зі статей Карла Маркса витяг з міланської газети Opinione, що описує важку кризу, яка охопила Європу та Північну Америку в 1857 році.
Маркс сам спостерігав кризу і присвятив їй чимало сторінок своїх творів. Проаналізувавши цю і більш ранні кризи (а перша з них вибухнула в 1825 році), економіст зробив висновок, який активно тиражували у часи СРСР, але забули у наші дні: кризи в капіталістичній економіці неминучі.
Ціна очищення
Нинішню лихоманку світової фінансової системи більшість економістів вважають наслідками іпотечної кризи в США, яку, у свою чергу, прийнято зводити до колективних помилок керівництва декількох компаній. Але чому ж тоді криза застала зненацька й уряди більшості країн, і корпорації, і банки, і рейтингові агентства? Адже в 2002 році глава Федеральної резервної системи США Бен Бернанке стверджував, що Велика депресія 1930-х років була викликана помилками американської фінансової влади, але в майбутньому подібні помилки не повторяться.
Спроби звести нинішні труднощі до кризи американської іпотеки визнав неспроможними навіть попередник Бернанке - Алан Грінспен. "Фінансова криза стала подією, яка давно повинна була статися. Якби криза не була спровокована неправильною оцінкою іпотечних заставних США, то вона виникла б в якомусь іншому секторі або на іншому ринку", - заявив він.
Більшість сучасних економістів, навіть ті, кому далекі ідеї автора "Капіталу", визнають, що періодичні спади виробництва і кризи - явища в ринковій економіці принципово нездоланні. "Криза - це природний механізм регуляції ринкової економіки, яка налаштовується ліберальними важелями", - відзначає начальник відділу Національного інституту стратегічних досліджень Ярослав Жалило. Він впевнений, що криза допомагає економіці очиститися від неефективних підприємств.
От тільки ціна подібного очищення для суспільства та економіки може виявитися високою. Адже нинішня криза обіцяє стати найбільш руйнівною за весь післявоєнний час. Деякі американські економісти побоюються, що безробіття в США вже наступного року може зрости з 6 до 10%. Звичайно, це не 1933 рік, коли на вулиці опинилася чверть працездатних американців. Громадяни США поки не штурмують відділення банків і не вишиковуються в кілометрові черги за продовольством. Але через нездатність обслуговувати іпотечні кредити більше мільйона з них вже втратили свої будинки. І не виключено, що це тільки початок.
Хто винен
Будь Карл Маркс живий, він би не здивувався тому, що відбувається. Адже капіталізм сам заганяє себе в пастку. За цієї системи корпорації прагнуть максимально збільшити свої прибутки, постійно нарощуючи випуск продукції. З іншого боку, роботодавці всіма можливими способами прагнуть скоротити виробничі витрати, у тому числі і зарплату найманих робітників. А оскільки саме останні є споживачами продукції підприємств, виходить, що ця продукція не знаходить платоспроможного попиту. Звідси - криза надвиробництва, роздуті кредити і неплатежі з них.
У сформованій зараз неоліберальній економічній моделі - все в точності так, як описував Маркс. Найбільш цитований сучасний соціолог - професор Єльського університету Імануїл Валлерстайн називає неолібералізмом ідеологію, відповідно до якої уряди всіх країн дозволяють корпораціям вільно перетинати будь-які кордони з їх товарами та капіталами, приватизувати все, що перебуває в держвласності, і ліквідують будь-які види соціальної підтримки населенню.
Подібна ідеологія панувала з початку 80-х. Аж до 2008 року корпорації та держави проводили політику свідомого здешевлення робочої сили та збільшення тривалості робочого тижня. Компанії виносили виробництво в країни третього світу, де немає профспілок, соціального і трудового законодавства. Ідеальним місцем для перенесення промисловості виявився Китай, що забезпечив 20-відсоткову "знижку" на ціну своєї робочої сили для транснаціональних корпорацій.
"Виробництво все більше концентрувалося на периферії, у той час як головні ринки збуту залишалися в Європі, США та Японії, - відзначає керівник Центру економічних досліджень Інституту глобалізації та соціальних рухів (ІГСО) Василь Колташов. - У розвинених промислових країнах це вело до зниження реальної заробітної плати, посилення тенденції неповної і нестабільної зайнятості. Все це позначалося на купівельній спроможності населення".
Результат очевидний: за даними ІГСО, якщо на початку 1990-х середній американець витрачав на житло 25% своїх доходів, то до 2005 року ця частка зросла до 50-60%. А робочі організації Заходу, що гарантували найманим робітникам в 1949-1973 р. відносно високий рівень життя, були ослаблені або деградували, оскільки цілі галузі промисловості були перенесені в інші країни.
У цей період єдиним способом підтримати високий рівень споживання в США, Європі та Японії стало кредитування населення, насамперед середнього класу. Кредити залишалися доступними завдяки високим прибуткам корпорацій США та інших країн. "Але згодом наростало протиріччя між виробничими і споживчими ринками, - пояснює експерт ІГСО. - Інакше кажучи, винос виробництва з "першого світу", знижував споживчі можливості середніх верств західного суспільства. Їх платоспроможність підтримувалася кредитуванням, що було можливо за рахунок прибутку, отриманого в "третьому світі".
Висновки
Можливо, фінансова криза призвела до поразки теорії неконтрольованого вільного ринку. Імануїл Валлерстайн вважає, що нинішня криза кардинально змінить вигляд світової системи. Американський долар припинить відігравати роль світової резервної валюти. Також варто очікувати повернення до політики протекціонізму, націоналізації збанкрутілих підприємств і більш активного втручання держави в економіку. Про серйозне посилення ролі держави в економіці говорять і бізнесмени.
Президент Венесуели Уго Чавес навіть пожартував з цього приводу, заявивши, що "товариш Буш іде до соціалізму". У такий спосіб Чавес відреагував на масштабну націоналізацію, проведену в США з метою запобігання кризи, не забувши нагадати при цьому, що його самого за подібні дії в Америці називають тираном.
В українських лівих теж є рецепт виходу з кризи. Голова Координаційної ради Організації марксистів України Василь Терещук вважає, що криза не завершиться, поки не будуть зняті протиріччя, які її породили. "Політика ліквідації "соціальних витрат" повинна бути замінена розширенням у суспільстві соціальних гарантій, що включають безкоштовні медицину та освіту", - вважає він.
Втім, Терещук дивиться на речі реалістично: для реалізації цих планів потрібна радикальна зміна панівної ідеології. А такі кроки і в Україні, і в будь-якій іншій країні наштовхуються на твердий опір. "Цей сценарій суперечить інтересам корпорацій та означає відмову від всієї колишньої неоліберальної політики", - розмірковує марксист. І відразу додає: "Але це не означає, що під тиском знизу він не може бути частково реалізований".
Після капіталу
Про те, що повинно прийти на зміну капіталізму, вже більше сторіччя розмірковують економісти, філософи, політики і навіть самі капіталісти
Креативний капіталізм
Якщо все залишиться як є, багаті стануть ще багатшими, а бідні - ще біднішими, впевнений Білл Гейтс. Співвласник Microsoft пропонує перейти до соціально відповідальної економіки, де замість прибутку головною метою стануть нематеріальні цінності, зокрема, соціальне визнання. На думку Гейтса, стимулювати бізнес до добрих справ повинна держава.
Екологізм
Капіталісти експлуатують не тільки трудящих, але й природу. А тому, впевнені екологісти, потрібно відмовлятися від індустріальних технологій та "престижного споживання". Наприклад, екс-генсек Християнсько-демократичного союзу Німеччини Хайнер Хайслер запропонував інтегрувати екологію в нинішню систему, створивши екологічно соціальну ринкову економіку.
Джамахарія
Політична система Лівії, заснована на "владі народу", має й економічну сторону. На її створення лідера країни Муаммара Каддафі надихнули праці теоретиків анархізму та принципи ісламу. За його задумом, з економіки згодом зникнуть поняття "прибуток" та "гроші", а виробництво буде повністю задовольняти матеріальні потреби всіх людей.
Індустріальна система
На думку соціаліста-утопіста Клода Анрі Сен-Симона, підприємства цілком можуть залишатися у власності капіталістів. Але в справедливому суспільстві майбутнього капіталісти будуть мати набагато менше впливу: з власників вони добровільно перетворяться на працівників, які організовують роботу підприємств. А плани для промисловості будуть складати вчені.
Дрібнобуржуазний соціалізм
П’єру-Жозефу Прудону належить фраза "Власність - це крадіжка". Проте проблему він бачив не в приватній власності на кошти виробництва, а в нееквівалентному обміні: банкіри грабують працівників, стягуючи з них позиковий відсоток. Тому його реформа в сфері обігу передбачала організацію безгрошового обміну товарів і безпроцентного кредиту.
Віталій Атанасов
За матеріалами: Фокус
Поділитися новиною
