1149
The Times: Путіну доведеться розплачуватися за фінансову кризу
— Казна та Політика
Росія переживає свою власну гірку версію фінансової кризи, причиною якої частково стала політика прем'єр-міністра Володимира Путіна, що привела до літа ворожнечі.
Учора російська влада четвертий раз за два тижні призупинили на день торги на своєму фондовому ринку, намагаючись призупинити падіння цін на акції. Цей крок запобіг падінню; втім, з Росії інвестори біжать уже чотири місяці і біржові індекси із травня скоротилися більш ніж наполовину.
Ті, на кого спрямована войовничість Путіна, можливо, сподіваються, що біржовий обвал підірве його позиції. Влада Путіна опирається на його твердження, що він за вісім років вивів Росію з хаосу і привів до благополуччя. Але, як і всякий оптимістичний прогноз, що стосується Росії, він здійсненний за умови, що середній клас раптово проявить себе як численний, гучний і готовий кинути виклик лідерам країни, якщо дії останніх загрожують їхньому рівню життя. Такого поки не трапилося.
Ще небезпечніше, що ці потрясіння можуть зміцнити тих, хто думає, що капіталізм - занадто ризикована модель. У цьому випадку вигоду отримають ті, хто, подібно Путіну, виступає за більший контроль над ключовими галузями промисловості та фондових ринків, нехай навіть у підсумку ціною економічного зростання.
З 2000 року Путін намагається погнатися за двома зайцями. Він отримав свій політичний капітал з новонабутого країною благополуччя (за шість років середній дохід виріс майже вдвічі), але тримався так, немов ніщо не входило в суперечність із його зростаючим контролем над регіональними адміністраціями, ЗМІ та енергетичною галуззю.
Твердження Путіна, що стосуються перших років його президентства, незаперечні. Він дійсно вивів Росію із кризи 1998 року: комбінації дефолта по заборгованості і панічних продажів рубля. За чотири роки високих цін на нафту країна виплатила борги та нагромадила більше 500 млрд доларів у формі інвалютних резервів. Але, як уже багато років тлумачать іноземні інвестори, Росія не реінвестувала нафтові прибутки назад у галузь, а Путін не диверсифікував економіку і не відмовився від її суто енергетичного характеру.
Хоча кількість бідняків зменшилася вдвічі - тепер нижче межи бідності живе менше 14% населення, багатство розподілене дуже тонким шаром. Чисельність населення країни, що на даний момент складає 141 млн, щорічно скорочується майже на півмільйона, і населені пункти на сході країни порожніють (Китай, де біля кордону з Росією живуть десятки мільйонів людей, дуже уважно стежить за тим, що відбувається).
Цього літа внесок Путіна ще більше загострив неминучі фінансові потрясіння. Правильно, що Путіна не можна звинувачувати в тому, що з липневого пікового рівня ціни на нафту знизилися на третину. Але цей фактор позбавляє Путіна простору для маневрів: якщо барель нафти буде коштувати менше 70 доларів, в уряду виявиться бюджетний дефіцит.
Тим часом, коли в липні Путін звинуватив сталеливарну та вуглевидобувну компанію "Мечел" у маніпулюванні цінами, курс її акцій за день упав майже на 40%, і це стало одним з поштовхів до втечі іноземного капіталу. Подібну роль зіграла затяжна боротьба між BP та її російськими партнерами щодо спільного підприємства, яких, очевидно, підтримували деякі міністри; у серпні цей конфлікт був абияк урегульований. А ще була війна із Грузією.
В остаточному підсумку все це послабляє позицію Путіна. У короткостроковій перспективі питання в тому, чи багато росіян повірять у твердження Путіна, що його рецепту розширення контролю над економікою немає альтернативи і потрясіння в західній капіталістичній економіці це лише доводять.
За матеріалами: K2Kapital
Поділитися новиною
