4079
Трильйони із Зімбабве: як розорилася одна з найбагатших країн Африки
— Казна та Політика
Одна з найбагатших африканських країн - Зімбабве - розорена. Гіперінфляція в черговий раз б'є світовий рекорд і тепер становить 2,2 млн. відсотків у рік
У Зімбабве всі мільярдери та трильйонери. Прилетівши в Хараре, наш кореспондент порушив золоте правило мандрівника не міняти гроші в аеропорті, де завжди грабіжницький курс, і першою справою направився до обмінного пункту. Ішов, як на плаху, знаючи, що в країні, що живе за цінами чорного ринку, курс грабіжницький подвійно. Табло з червоними цифрами привітно повідомляло вагу американського долара (тут його називають "грін") відносно зімбабвійського ("зим"): $1 = 9 млрд. "Двадцятку поміняєте?" - "Секунду, - послужливо відповів молодий хлопець з паралізованим зап'ястям. - Тільки дані поміняю". І почав здоровою рукою хоробро крутити якісь коліщата, натискати кнопки на дивній сірій шухлядці, періодично підглядаючи в роздруківку факсу. На табло з'явилися нулі, а потім: $1 = 9,8 млрд. На чорному ринку в той день за один долар давали 11 млрд. місцевих доларів.
Разом з ранку вартість $20 виросла майже на 16 млрд. зімбабвійських доларів. Стільки в той день коштувала пачка сигарет. За тиждень, що ми провели в країні, курс чорного ринку, за яким й живе Зімбабве, скакнув з 11 до 25 млрд. Якщо 10 років тому річна інфляція в країні становила всього якихось 32%, то цього року, як говорить економіст Джон Робертсон, вона досягне 12 млн. відсотків. З 1990 р. середня тривалість життя в Зімбабве знизилася з 60 до 37 років у чоловіків і до 34 у жінок - такі дані ВОЗ оприлюднила два роки тому. Для порівняння: у воюючому Афганістані тривалість життя становить 42 роки.
Хараре - типове колоніальне місто. Центр - кілька кварталів адміністративних та офісних будинків, банків 60-70-х років будівлі. Вдень там людно. До вечора життя переміщається в передмістя. На півночі - котеджі середнього класу, заховані за високими стінами. На півдні - нетрі-мільйонники: накопичення одноповерхових халупок, багатоквартирних малоповерхових будинків і бетонних коробок адміністративних будинків.
Ввечері весь Хараре поринає в темряву. Немає світла навіть на дорозі, якою Боб (так тут всі називають Мугабе) їздить до себе в резиденцію.
П'яного водія тут розпізнають відразу - це той, хто їде прямо, не об'їжджаючи вибоїни. У країні, де переміг африканський націоналізм, "кандидатами наук" жартівливо називають добровільних дорожніх робітників. Безробітні тут не просять милостині. Вони зашпаровують осколками цегл ями на дорогах. Проїжджаючи мимохідь, водії подають хто скільки може. Якби не "кандидати", то міські вулиці вже давно б перетворилися в непереборну перешкоду на шляху з пункту А до пункту Б. Бензин можна роздобути тільки за валюту або чеки, які можна дістати тільки за валюту. Черги за паливом і за хлібом тягнуться на квартали.
Країна, в якій вироблялося практично все - від шкіри для взуття, вовни й бавовни до автомобільних запчастин і меблів, тепер виживає за рахунок човників і незаконного підприємництва.
Чорна смуга
В 2000 році президент Зімбабве Роберт Мугабе спробував вирішити проблему бідності в країні: він відібрав землю в 4500 великих фермерських господарств (майже всі фермери - білі) і роздав ділянки своїм соратникам і ветеранам боротьби за незалежність. У результаті країна, що десятиліття кормила маїсом і пшеницею весь континент, збанкрутувала. З 2000-го обсяг економіки Зімбабве скоротився на 40%. Тільки за останній рік, за оцінкою місцевого економіста Джона Робертсона, ціни виросли в 120000 разів. Офіційна статистика скромніше: "всього лише" в 150 разів.
Економічна катастрофа могла б коштувати Мугабе крісла - у березні 2008 р. він програв перший тур президентських виборів кандидату від опозиції, лідеру Руху за демократичні зміни (MDC) Моргану Цвангираі. Але до другого тура Мугабе розгорнув кампанію з "перевиховання" виборців: 90 активістів опозиції були вбиті, близько 10000 чоловік жорстко побиті, 200000 вигнані зі своїх будинків. Дісталося й журналістам - майже всім представникам ЗМІ просто перекрили доступ до країни. Тільки за той тиждень, що наш кореспондент нелегально працював у Зімбабве, місцеві влади затримали 10 іноземних кореспондентів та операторів, троє одержали строк. Всі ці заходи дали результат: Цвангираі відмовився від участі в другому турі, і наприкінці червня 84-річний Роберт Мугабе приніс чергову президентську присягу.
Наступного дня після інаугурації ООН призвала африканські країни розібратися з Мугабе, який ганьбить континент. В 1980 р., коли Мугабе скинув правління білих меншостей в тодішній Південній Родезії й перейменував країну в Зімбабве, він став героєм всього Чорного континенту.
Слава Роберта Мугабе як героїчного борця за світле майбутнє для чорного населення затьмарювала в 80-і роки навіть славу Нельсона Мандели. Саме тому його перетворення в нещадного диктатора стало ідеологічною катастрофою для всієї Африки.
Ціновий діагноз
"Я - Гледіс. Ласкаво просимо в наше пекло", - буденним тоном привітала мене молода жінка, до якої я напросився в день прильоту на розмову. "Яка у вас симпатична зачіска. Дреди такі гарні", - намагаюся сказати щось приємне. "Штучні", - не міняючи тону, відповідає вона. Чоловік Гледіс помер від СНІДу два роки тому. Весь цей час вона живе пам'яттю про його зради й бореться з ВІЛ, яким чоловік нагородив її перед смертю. ВІЛ тут у кожного п'ятого.
За перший рік хвороби Гледіс втратила 40 кг. Зараз вона набрала більше 20 кг. Лікар дав їй довідку про хворобу, і тепер щомісяця вона одержує від уряду безкоштовні ліки. Проблема тільки в тому, як доїхати з передмістя до лікарні. Проїзд на маршрутці за три тижні подорожчав з 600000 до 5 млрд. зимів. "Я знаю п'ятьох ВІЛ-хворих, які пропустили місячний курс через те, що в них не було грошей доїхати до лікарні й забрати ліки", - говорить Гледіс. Їй повезло: на відміну від 80% зімбабвийців у неї є робота, так ще поруч з будинком. Вона менеджер з продажів в IT-компанії.
Гледіс живе з батьками, братом і двома дітьми у двох маленьких кімнатках - місця вистачає тільки для ліжок і телевізора. Майже всі гроші йдуть на їжу. У травні зарплата Гледіс була 50 млрд., у червні - вже 300 млрд. Але ціна на масло, наприклад, за цей час виросла з 600000 до 35 млрд. Вижити можна, тільки одержуючи на роботі продуктовий пайок, розмір якого залежить від щедрості начальника. Гледіс сидить на строгій дієті. "Нам говорять: ви повинні їсти, як за старих часів, - розповідає вона. - От ваші предки так їли - і були здорові. А в мене алергія на сарану, гусениць і літаючих мурах!" Так що залишається лише садза - густа маїсова каша, редька й капуста. М'ясо востаннє вона їла торік. За її словами, найважче - це неможливість що-небудь спланувати й вже тим більше відкласти: "Всі гроші потрібно витрачати в ту ж секунду, як ми їх одержуємо, інакше вони перетворюються в папір для самокруток".
Успішний небіжчик
Щодня мимо будинку Гледіс проїжджає у свій офіс Филипп Чиянгве - пухкий самовдоволений плейбой у дорогій сорочці. Іноді Чиянгве виїжджає на яскраво-жовтому "Хаммері", іноді - на сріблястому "Бентлі". Замість реєстраційних номерів табличка Tsivo ("крокодил" - тотем роду Роберта Мугабе). За місцевими поняттями президент доводиться Филиппу дядькою, але це говорить не про кровне споріднення, а про приналежність до одного великого роду. Втім, цього досить, щоб численні "небожі" Мугабе були міністрами, партійними босами та олігархами.
Чиянгве очолював відділення правлячої партії ЗАНУ-ПФ у рідному йому й президентові районі Дзенба, був депутатом парламенту й навіть, як говорять злі язики, мріяв про місце самого "старого". Насмілившись заїкнутися на партійному з'їзді про те, що Мугабе варто підшукати собі спадкоємця, Филипп рік відсидів у в'язниці за підозрою в шпигунстві, але зараз чекає, що його знову приймуть до партії. "Коли країна розвалюється, відразу з'являються мільярдери. Як Абрамович або як той інший хлопець з Росії, якого заарештували за те, що він занадто багато виступав. Юкос його звали, чи що, - хвастається знанням російських реалій Филипп і продовжує в тому ж дусі: - Отож я хочу бути як Абрамович, а не як Юкос".
Війна без кінця
"Іде війна, і ми не можемо її програти", - говорить один з високопоставлених членів правлячої партії ЗАНУ-ПФ товариш Пасипанодья (якого називають "генералом"). Це ім'я мовою шону означає "залякувач". Так під час війни проти білого режиму називали себе повстанці. Партійний бос наполягав на анонімності, оскільки за неофіційну зустріч з іноземним журналістом його можуть обвинуватити в зраді батьківщині. В організації нашого рандеву брало участь безліч підготовлених людей. Спочатку зустрілися посередники з обох боків, забрали "генерала" з домовленого місця й привезли до кав’ярні, що вибрали в останній момент. Потім єдиний, хто знав, де я живу, забрав мене з будинку. Поки йшли ці маневри, часу на їжу не залишилося. Троє чорних та один білий за порожнім столиком, що насторожено поглядають по сторонах, - підозріле видовище.
- Вся опозиція сплачена Заходом. У країні їсти нема чого, а вони через гуманітарні організації за їжу купують голоси", - благонадійно повторює товариш П. слова Мугабе. - Ціль Заходу - поставити Зімбабве на коліна й довести, що чорні не можуть правити країною й самостійно встати з колін.
Воля вибору
Жертвами "передвиборної війни" у Зімбабве стали й залишки білих фермерів. Навіть ті з них, хто надавав підтримку правлячій партії. "Ми завжди давали в нашому районі молоді те, що вони просили. М'ясо, так м'ясо, фрукти, так фрукти, а вони прийшли й просто викинули нас з будинку", - говорить Джеймс Етридж. Його ферма поблизу міста Чигуту була найбільшим постачальником апельсинів у всій Південній Африці. Джеймс Етридж - білий зімбабвієць у четвертому поколінні. "Півтора роки тому нам у Мінсільгоспі сказали, що ніхто нас не торкнеться. Продавайте, мовляв, апельсини, тому що ви потрібні країні. А тепер у нас відняли все", - говорить батько Джеймс Річард. Він скоріше з гордістю, ніж з гіркотою перераховує свої втрати: "Ферма коштує 15 млн. доларів, а з будинку винесли цінностей на дев'ятсот вісім мільйонів. У нас все записано".
На збори Етриджам дали півгодини. "Інакше вб'ємо, - прямо так і сказав нам Гилберт Мойо. Він там у нас у Чигуту командує всім", - говорить Етридж. За його словами, пограбуванням керував син спікера сенату Едни Мадзвуні. "Ця баба й прибрала нашу ферму до рук", - тільки при згадуванні імені сенаторши в голосі Річарда чується нервова нотка. Зараз Етриджи живуть в єдиному будинку, що залишився в них, у передмісті Хараре - одноповерховому особняку в білому кварталі з охороною за високою стіною. "Ми не англійці, ми не шотландці. Ми зімбабвійці. Це наша батьківщина. І ми звідси нікуди не виїдемо. Я впевнений, що ми зможемо повернути собі ферму", - додає Джеймс. Етриджи мали рацію в тому, що не стали чекати справедливості на місці й виїхали з ферми на першу вимогу. Через три дні після нашої розмови їхнього друга фермера Бен Фрифа, який тримався в Чигуту до останнього, та ж сама банда Мойо побила до півсмерті.
Товариш П. стверджує, що насильство - це змушена, але необхідна міра: "Ми повинні нагадати людям, що час боротьби не пройшов. У нас немає таких грошей, як в опозиції, але ми повинні нагадати людям, що їжа не головне. У цьому й є наше перевиховання". Тепер у планах Мугабе - розпуск парламенту, в якому опозиція одержала більшість голосів.
- Через півроку будуть нові вибори, - говорить мені "генерал".
- Виходить, перевиховання продовжиться?
- Ні. Думаю, що людей ми вже перевиховали, залишилося підняти їхній дух.
За матеріалами: Фокус
Поділитися новиною
