1270
Дорога моя столиця
— Казна та Політика
Доходи столиці протягом останніх трьох років збільшувалися у середньому вдвічі. Але, щоб наблизитися до розвинутих європейських міст, Києву, за розрахунками Контрактів, знадобиться щонайменше $35-40 млрд
У 2007 році ефективнішою за Київ, який заробив $2,7 млрд, була лише компанія "СКМ" Рината Ахметова, що отримала $3,8 млрд чистого прибутку. Багато мегаполісів є такими самими успішними, як найбільші світові компанії. Лондон, Москва, Токіо, Пекін легко могли б потрапити до рейтингу 500 найбагатших глобальних корпорацій, який щороку складає журнал Fortunes. Приміром, Берлін у ренкінгу-2007 розташувався б у другій сотні учасників трохи позаду Alcoa з оборотом $31 млрд, але попереду Nippon Mining Holding, що заробляє близько $29 млрд на рік. Бюджет Нью-Йорка, який у 2007-му перевищив $50 млрд, порівнянний з річною виручкою компанії Dell, а Москва випередила б Coca-Cola.
Київ за розмірами муніципального бюджету поступається багатьом європейським столицям, але його динаміці зростання можуть позаздрити керівники інших мегаполісів. Приміром, бюджет Нью-Йорка у 2008 році збільшився лише на 9%, тоді як Києва - на 75%. У місто хлинули гроші з регіонів, подорожчала нерухомість, зросли зарплати і внутрішній попит. Доходи столиці протягом останніх трьох років збільшувалися у середньому вдвічі: ще в 2005-му вони становили 4,42 млрд грн, а в 2008-му вже перевищили 23 млрд грн.
Втім, фінансових ресурсів, які з’явилися у розпорядженні столиці, для розв’язання нагальних проблем все одно бракує - Київ задихається у пробках, страждає від хаотичної забудови, не може вирішити питання комунального господарства. Більша частина коштів витрачається на поточне споживання, майже чверть асигнувань офіційно спрямовується на охорону здоров’я, соціальні програми і житлово-комунальне господарство. "Щоправда, витрачають їх непомітно для мешканців міста", - каже директор консалтингової компанії "Гардарика" Костянтин Матвієнко.
8 років тому британські економісти з дослідної групи GaWC (Globalisation and World Cities), які розробили класифікацію світових міст, зарахували Київ до міст, які мають шанс стати одними зі світових центрів постіндустріальної економіки, де сконцентрувалися фінансовий бізнес і максимальна кількість бізнес-послуг.
Але за цей час замість того, щоб поліпшити свої позиції у престижному рейтингу, українська столиця опустилася на кілька пунктів. Якщо у 2000-му Київ посідав 115-те місце з 315, то у 2004-му він уже був на 121-й позиції. За словами директора GaWC Пітера Тейлора, цього року дослідники мають намір оновити ренкінг, але очевидно, що Київ до еліти світових мегаполісів не прорветься.
"Ми стояли на місці, у той час як інші мегаполіси випереджали Київ", - підтверджує Матвієнко. Приміром, у 2004 році українську столицю обійшли Брістоль, Единбург, Гватемала, Кіото, Сан-Хосе, Сан-Сальвадор.
Податкова залежність
Основне джерело доходів Києва - податкові надходження, що забезпечують 60% муніципального бюджету. Приблизно стільки само на податках заробляє Нью-Йорк, а в столиці сусідньої держави Москві їхня частка сягає 80%. Київ живе за рахунок податку на доходи фізичних осіб. За останні три роки його збори зросли практично вшестеро. Якщо у 2005-му вони принесли $379 млн, то у 2008-му київська влада планує зібрати $2241 млн. Головні чинники зростання - швидкий розвиток бізнесу і поступове "вибілення" зарплат у компаніях. Свою роль у збільшенні податкових надходжень до бюджету відіграла і реформа-2004, що передбачала введення єдиної ставки податку на доходи фізичних осіб на рівні 13% та її підвищення до 15% з 1 січня 2007 року.
Для порівняння: Москва, де зареєстрована основна маса російських платників податків, отримує понад 40% доходів від податку на прибуток. Утім, це виключно російський феномен, і бюджет столиці РФ не виглядав би таким вражаючим без цих надходжень. Безпосередньо Києву податок на прибуток сплачують тільки комунальні підприємства ($20 млн), решта компаній відраховують його до державного бюджету.
За структурою надходжень до муніципальної казни столиця України нагадує Варшаву, яка більшість доходів отримує від податкових зборів. При цьому на прибутковий податок з фізосіб припадає близько 30% (у 2008 році його обсяги сягнуть $1,5 млрд), і тільки 7% бюджету формується за рахунок податку на доходи підприємств, що перебувають у власності міста.
Найціннішим ресурсом і другим за величиною джерелом заробітків Києва є земля. Столична мерія - найбільший лендлорд України. Але поки що місто на ділянках офіційно заробляє набагато менше, ніж могло б. Торік продаж землі приніс йому лише 10% доходів.
На земельних платежах столиця, де земля вважається найдорожчою в Україні, заробляє ще менше. У 2007-му Київ зібрав трохи більш ніж $62 млн плати за оренду і земельного податку. Цього року за рахунок підвищення вартості оренди втричі влада планує отримати $327 млн - вп’ятеро більше.
"Столична земля могла б стати вічним джерелом поповнення бюджету. Професор та архітектор Володимир Нудельман два роки тому оцінив її кадастрову вартість у третину трильйона доларів. Але муніципальна казна від земельних платежів має тільки 2-3% річного доходу. Цінний ресурс роздають у величезних кількостях, причому найчастіше за копійки", - каже директор Інституту міста Олександр Сергієнко.
Із семисот питань, розглянутих Київрадою на одній із торішніх сесій, 90% пов’язані з роздачею ділянок. Половина питань, проголосованих депутатами, навіть не пройшла процедуру затвердження в комісіях Київради.
У Києві воліють не продавати землю під будівництво, а здавати в оренду або передавати у постійне користування, що ще гірше, оскільки в цьому випадку користувач сплачує тільки земельний податок. Орендна плата коливається від одного до десяти відсотків нормативної оцінки землі, яку зазвичай значно занижують. "Якби вартість землі визначалася через аукціон, Київ міг би в рази збільшити надходження від земельних платежів - щонайменше до 20% доходів бюджету", - переконаний Сергієнко.
Тільки на здачі в оренду восьми ділянок по десять соток на Печерську, які Київрада в жовтні минулого року передала у постійне користування, місто могло б щороку заробляти від $0,8 млн до $1,2 млн.
Втрачені можливості
Солідна податкова складова у міській казні - рента за становище, а не свідчення ефективності київського уряду. Столиця заробляє на своєму статусі, але використовує аж ніяк не всі можливості для вирішення своїх фінансових проблем.
Наприклад, уведення платного в’їзду до центру міста не лише розвантажить дороги в години пік, а й дозволить місту додатково заробити. У напрямку центру Києва щодня рухається близько 500 тис. машин. Прості підрахунки засвідчили: якщо ввести плату за в’їзд до центру, наприклад, як у Сінгапурі, у розмірі $0,16-2, то місто щодня отримуватиме від $80 тис. до $1 млн.
Лондону, приміром, платна зона в його центральній частині принесла у 2007 році понад $650 млн. Щорічні доходи Стокгольма від платного проїзду найбільш завантаженими ділянками доріг сягають $65 млн, тоді як сама система організації такого проїзду (станції електронної реєстрації, відеокамери, центральний комп’ютер) обійшлася шведам у $425 млн. Влада столиці Швеції встановила на 18 в’їздах до центру міста 70 рамок зі зчитувальними пристроями радіоміток, "ушитих" в авто, та відеокамерами для фіксації автомобільних номерів. Кожна така рамка коштувала в середньому $6 млн. Якщо взяти за основу шведські ціни, то Києву на встановлення такої системи тільки на шести головних в’їздах до центру (без урахування дрібних в’їздів з вулиць і провулків) знадобиться понад $100 млн.
Недоотримує місто і від паркування автомобілів. Столичні дороги, тротуари, двори заповнені машинами, які простоюють там безплатно. Києву катастрофічно бракує спеціально обладнаних та офіційно зареєстрованих місць для стоянки 800 тис. автомобілів. У місті діють лише десять багаторівневих паркінгів. У розпорядженні комунальних паркінгів 6 тис. місць, тоді як потребу оцінюють в 1 млн машино-місць. У 2006 році комунальне підприємство "Київпарксервіс", що об’єднує муніципальні стоянки, офіційно заробило трохи більш ніж $2 млн, при цьому повз касу, за оцінками міської влади, щодня проходило близько $50-60 тис.
Правильно організований паркувальний бізнес може забезпечувати непогані доходи. У Лондоні власники автомобілів за паркування платять щороку близько $590 млн. У Торонто, де більшість стоянок і паркінгів перебувають у муніципальній власності, річна виручка від 34 тис. паркувальних місць сягає майже $95 млн. На утримання і розширення паркінгів Toronto Parking Authority щороку витрачає близько $50 млн. Одна з основних статей видатків - автоматизація вуличних стоянок та обладнання їх паркоматами, за допомогою яких можна розплатитися за стоянку машини (15 хв коштують $1). Загалом програма інвестицій на 2007-2011 роки передбачає $110 млн на будівництво нових потужностей і переобладнання старих.
Якщо з мільйона необхідних Києву паркувальних місць лише третина припадатиме на паркінги, на їх будівництво доведеться витратити понад $1,3 млрд (за собівартості одного квадратного метра $400-700) - непідйомні кошти для міського бюджету. Але це лише незначна частина тієї суми, у яку столиці обійдеться забезпечення комфортного пересування містом.
До 2002 року Київ розвивався за Генпланом, затвердженим ще у 50-60-х роках. Міняти документ не поспішали, попри те що кількість мешканців зросла з 500 тис. до 3 млн осіб. Як наслідок - асиметричне планування столиці (адміністративний, діловий і культурний центри розташовані на одному березі Дніпра, а найбільші спальні райони - на другому) і пробки на дорогах.
На дороги в Києві припадає лише 2% загальної площі міста. Для порівняння: у Москві дороги займають 7% площі міста, у Мадриді - 17%, у Лондоні та Нью-Йорку - 20%. При цьому два береги Дніпра завдовжки 40 км з’єднують лише 5 мостів. Так, у Парижі через Сену (довжина в місті - 13 км) збудували 37 мостів, зокрема 31 автомобільний і 2 залізничні. У Будапешті на 9 км Дунаю розташовані 9 мостів (7 автомобільних і 2 залізничні).
Києву, як і Будапешту, потрібно щонайменше 9 мостів. На поки що незавершене будівництво Подільського моста витрачено понад $1 млрд. Ще на чотири об’єкти, яких бракує місту, доведеться шукати $4-8 млрд. Повноцінне метро обійдеться у $5-7 млрд. Довжина гілок київського метрополітену сягає 65 км, хоча за нормативами на кожен мільйон мешканців необхідно 60-80 км таких ліній. У Київметробуді стверджують, що собівартість одного кілометра коливається від $25 млн до $65 млн залежно від глибини тунелю.
Загалом на вирішення транспортних проблем Києву знадобиться не менш ніж $25-30 млрд. Протягом 2008-2011 років столиця планує витратити тільки $1,4 млрд.
Послужливе місто
Науковці, які вивчали проблеми розвитку міст, стверджують, що економічне зростання залежить аж ніяк не від розміру муніципального бюджету. Американські дослідники Едвард Глізер, Хосе Шайнкман та Андрій Шлейфер спробували визначити, як на розвиток 200 міст США протягом 1960-1990-х років вплинули географічне розташування, кількість населення, доходи, рівень освіти, структура виробництва, безробіття. Виявилося, що найбільше процвітання міст залежало від рівня освіченості населення, розвитку сектору послуг, а також спроможності місцевої влади позичати.
За статистикою, повну і базову вищу освіту здобуло близько 30% мешканців столиці. Київ активно відбирає для себе найкращі трудові ресурси з усієї країни, а ВНЗ у місті навіть більше, ніж у багатьох європейських столицях. Приміром, у Берліні їх 25, а в Києві - 63. Утім, велика кількість інститутів та університетів ще не свідчить про високу якість освіти.
Нью-Йорк витрачає на освіту близько 30% бюджетних коштів, Варшава - 17%, Москва - 13,6%, а Київ - лише 1,7%. Тільки у 2008 році міська влада вирішила збільшити фінансування сектору і передбачила в бюджеті майже $0,5 млрд (9,8% видатків бюджету). Щоправда, скільки з цих коштів справді отримають школи і ВНЗ, наразі невідомо.
"Економіка будь-якого міста має грунтуватися на секторі послуг. Основне завдання муніципальної влади - забезпечити комфортне і безпечне існування городян", - каже Костянтин Матвієнко.
Майбутнє міст, як стверджують науковці зі США, залежить від того, чи змогли вони стати привабливим місцем для проживання. Що багатший вибір послуг (театри, ресторани, музеї, лікарні, станції технічного обслуговування тощо), які пропонує мешканцям місто, то вищі його шанси бути економічно успішним. Як засвідчило дослідження Едварда Глізера і Ко, американські та французькі міста, де було більше театрів і ресторанів на душу населення, зростали протягом останніх 20 років швидше.
Міській владі потрібно підкоритися диктату споживача, не намагатися рятувати промислові підприємства, що найчастіше приносять більше шкоди, ніж користі, а зосередитися на сфері послуг. Київська влада не проти винести виробництво за межі міста. 90% промисловості столиці працювало на оборону, і продукція, яку випускали підприємства, вже не потрібна, а конверсії старі заводи (на кшталт Маяка) не підлягають. "Ми підвищили орендну вартість землі. Раніше підприємства сплачували копійки, а зараз тарифи збільшилися втричі. Нерентабельні виробництва будуть змушені продавати свої земельні ділянки. Інших важелів впливу на них у міста немає", - каже перший заступник голови Київміськдержадміністрації Денис Басс.
Втім, промислові підприємства не завдають Києву великих проблем, а ось деякі сегменти сектору послуг безнадійно відстали. У столиці лише 31 театр, у той час як у Парижі їх понад 140, а в Берліні й Будапешті - більш ніж 50. За останні 18 років у столиці України збудували лише один новий театр. Така сама ситуація і з музеями. Приміром, у Будапешті можна відвідати близько 125 музеїв і галерей, у Берліні - 153, у Києві - лише 35. Бракує столиці і якісних ресторанів, яких у місті близько 250 (для порівняння: у Варшаві - 1,5 тис. закладів громадського харчування). До того ж спостерігається великий дефіцит готелів. За європейськими нормативами у Києві має бути не менш ніж 20 тис. пристойних готельних місць, натомість маємо 8,7 тис. номерів. За їхньою кількістю на душу населення українська столиця відстає від Москви вдвічі, від Парижа - вшестеро.
За розрахунками Контрактів, Києву потрібно щонайменше $10 млрд інвестицій, щоб наздогнати Варшаву за рівнем забезпеченості торговельними площами, офісними центрами, ресторанами, готелями, об’єктами культурного значення.
Місія здійсненна?
"Києвом керують абсолютно архаїчним, несучасним способом. У столичної влади немає бачення майбутнього міста", - пояснює директор Міжнародного центру перспективних досліджень Володимир Нікітін.
Протягом 15-20 років десятка найбільших світових міст цілковито оновиться. До неї увійдуть азійські та латиноамериканські мегаполіси, і щоб не загубитися на їхньому тлі, Києву треба чимось вирізнятися. "Але поки що столиця України нагадує людину, яка на прохання розповісти про себе може повідати тільки ім’я, по батькові й рік народження, а на решту запитань відповідає: "Не знаю", "Подумаю", "Можливо", - кажуть у МЦПД.
Через хаотичну забудову наша столиця практично втратила можливість стати історичним і культурним центром, який щороку відвідували б мільйони туристів. "Місто не забезпечене відповідною інфраструктурою, та й узагалі нікому не зрозуміло, чим воно примітне. Культурні ресурси столиці не визначені й не зібрані в одному довіднику. Старі об’єкти перебувають у жалюгідному стані, а нові з’являються дуже рідко", - каже Володимир Нікітін.
Кожна європейська столиця дбає про свій імідж. Наприклад, Відень здобув репутацію найкращого місця для проведення конференцій, Париж активно підтримує імідж міста закоханих, Брюссель - адміністрації ЄС, Лондон, який щороку витрачає $60-80 млн на своє просування, - фінансового центру. "Київ також міг би претендувати на роль фінансового центру, але регіонального масштабу", - вважає Олександр Сергієнко. Втім, у Східній Європі цю роль хоче закріпити за собою Варшава. Порівняно з Києвом її шанси стати фінансовим центром є значно вищими.
Українську столицю все ще обходять стороною великі інвестбанки з активами $0,5-1 трлн, такі як JP Morgan, HSBC, Merrill Lynch. Тут ризикнули працювати Citibank, ING Bank, які створили в Києві невеликі локальні банки, і BNP Paribas. На початку 2008 року стало відомо про купівлю міноритарного пакета акцій однієї з найбільших вітчизняних інвесткомпаній Dragon Capital світовим інвестиційним банком Goldman Sachs.
Лише торік у столиці відкрили свої офіси консалтингові компанії Bain & Company і BCG, що досі працювали з українськими клієнтами через офіси в Росії та Польщі. Але навряд чи їх можна назвати повноцінними. Приміром, від McKinsey у Києві працюють кілька співробітників, які здебільшого шукають клієнтів.
Як залучити туристів, Київ також не знає. Столицю України щороку відвідують 200-300 тис. гостей, тоді як до Берліна і Мадрида приїжджає понад 7 млн іноземців, до Будапешта - у середньому 3 млн осіб. Натомість життя в Києві так само дороге, як у найбільших і найбагатших мегаполісах планети. У рейтингу найдорожчих країн для відвідування, складеному компанією Mercer у 2007 році, Київ посів 28-му сходинку. Іноземцям проживання у столиці України обійдеться дорожче, ніж у багатьох комфортніших містах: Барселоні, Франкфурті, Лос-Анджелесі, Берліні й Празі. Так, номер Radisson SAS, який у Європі коштує EUR100, у нас пропонують за EUR330.
Щоб виправдати високу вартість життя у столиці й наблизитися за рівнем розвитку дорожньої, ділової та розважальної інфраструктури до розвинених європейських міст, наприклад Будапешта чи Варшави, Києву, за розрахункамиКонтрактів, знадобиться щонайменше $35-40 млрд*. Кому доведеться шукати цю суму, мешканці столиці дізнаються 25 травня 2008 року, коли відбудуться дострокові вибори мера Києва.
У другій половині 90-х років науковці з британського університету Лафборо Джон Біверсток, Річард Сміт і Пітер Тейлор, що створили групу з вивчення глобалізації та світових міст (GaWC - Globalisation and World Cities), запропонували унікальну класифікацію мегаполісів.
Учені розбили 55 найбільших міст світу на три категорії відповідно до їхньої ролі в міжнародній економіці. До групи "Альфа" потрапили Лондон, Нью-Йорк, Париж, Токіо, Чикаго, Франкфурт, Гонконг, Лос-Анджелес, Мілан і Сінгапур. До групи "Бета" увійшли Сан-Франциско, Сідней, Торонто, Цюріх, Брюссель, Мадрид, Мехіко, Сан-Паоло, Сеул і Москва. До групи "Гама" автори дослідження віднесли 35 міст, зокрема Берлін, Амстердам, Бостон, Каракас, Дюссельдорф, Женева, Прага.
"У нашому рейтингу міста розташувалися залежно від глибини інтегрування у світову мережу, створену компаніями, що надають передові види послуг (аудит, бухоблік, реклама, фінанси, право, управлінський консалтинг) транснаціональним корпораціям, - пояснює директор GaWC Пітер Тейлор. - Що більше офісів та філій таких компаній зосереджено в місті, то вищими є його позиції в ієрархії світових міст".
Критерії, за якими місто можна було б зарахувати до світових, уперше запропонував англієць Пітер Холл у своїй роботі "Міста світового значення" (1966 рік). Урбаніст вважав, що в цьому разі вирішальним чинником є чисельність населення. До мегаполісів світового значення Холл відніс, зокрема, Лондон, Нью-Йорк, Париж, Москву. Через 20 років теорію світових міст розвинув американський учений Джон Фрідман, який припустив, що світові міста поступово відриваються від національних економік, дедалі більше включаючись у глобальні економічні процеси. Вони стають місцями концентрації міжнародного капіталу та фінансових ринків. А на думку американського соціолога Саскії Сассен, з розпиленням виробництва і перенесенням його в країни, що розвиваються, глобальні міста перетворилися на своєрідні пункти управління. При цьому найбільшу владу, відповідно до теорії іспанського соціолога Мануеля Кастельса, автора праці "Виникнення мережевого суспільства", здобувають міста, що опинилися в центрі потоків інформації та знань. Світові міста постійно конкурують між собою за фінансові та інтелектуальні ресурси.
Скільки не жаль
Як субвенції та дотації з держбюджету Київ одержує близько $400 млн - 8% у загальній структурі доходів. Приміром, Нью-Йорку майже 30% надходжень до міської скарбниці забезпечують штат і федеральний уряд. Більшість столиць отримують допомогу з держбюджету на виконання столичних функцій. Берлін, столиця Німеччини, має статус федеральної землі (так зване місто-держава). У межах регіонального вирівнювання фінансів він отримує додаткові податкові надходження від інших федеральних земель, сильніших у фінансовому плані (18% доходів муніципального бюджету). До того ж у розпорядження німецької столиці надходять цільові трансферти, що покривають витрати на утримання апарату керування (9% доходів бюджету).
Бюджет столиці Бразилії на 70% формується з коштів національного бюджету. Каракас на виконання своїх столичних функцій одержує від Венесуели 2/3 доходів міського бюджету. Гроші зазвичай спрямовують на гарантування безпеки, покриття видатків на транспортну інфраструктуру та фінансування культурних заходів. Берн, що є столицею не лише Швейцарії, а й однойменного кантону (округу), 40% бюджету одержує від самого кантону, тоді як на кошти з національного бюджету в структурі доходів міста припадає щонайбільше 1%.
За матеріалами: Контракти
Поділитися новиною
