2303
The Economist: Нестримна інфляція в Україні
— Казна та Політика
У березні рівень інфляції в Україні склав 26 відсотків, що було викликано різким збільшенням цін на продовольство і надмірною щедрістю держави, пише британське видання The Economist у статті, опублікованій 9 квітня.
Хоча збільшення цін на продукти харчування та енергоресурси явище глобальне, ситуація в Україні ускладнюється через бюджетну політику держави. Більше того, політична ситуація, що виникла, знижує шанси на те, що уряд піде на корінні зміни, щоб впоратися з інфляційними проблемами.
Ціни, що швидко ростуть
Зростання інфляції в березні склало 26,2 відсотки в порівнянні з тим же періодом минулого року. Це вище від показників лютого і січня, які, відповідно, склали 21,9 і 19,4 відсотки. Такі дані державної статистики. Ціни на продовольство і напої в березні в порівнянні з тим же періодом минулого року виросли на 40,4 відсотки, послуги охорони здоров'я та освіти подорожчали більш ніж на 17 відсотків, а ціни в ресторанах і готелях збільшилися на 25,2 відсотки. Як би підкреслюючи інфляційний характер сформованої ситуації, ціни на різні товари та послуги росли швидше, ніж загальний рівень інфляції.
Українська влада намагається скласти провину за нинішній стрибок інфляції на загальносвітове збільшення цін на продовольство, а також пояснити це зростанням цін на енергоносії, що відбулося через різке подорожчання імпортованого газу. Що стосується продовольства, то такі пояснення деякою мірою є обґрунтованими. З початку року ціни на хліб щомісяця виростали більш ніж на 20 відсотків. У той же період часу ціни на яйця збільшувалися в середньому на 68 відсотків, а на овочі - на 57 відсотків. Найбільший стрибок відзначається в цінах на рослинну олію (115 відсотків) і овочі (100 відсотків).
У цей час зростання цін на продукти харчування стало загальносвітовою проблемою. Але в Україні ситуація ускладнилася через винятково поганий урожай в 2007 році. Тому що два роки підряд урожаї навряд чи можуть бути однаково поганими, і оскільки показники 2007 року будуть сприятливі для порівняння із залишком року поточного, дехто в уряді України намагається применшити ті проблеми, які виникають на інфляційному фронті. Примітна у цьому плані відмова прем'єр-міністра Юлії Тимошенко від перегляду офіційного цільового показника середнього рівня інфляції на поточний рік, що становить 9,6 відсотка.
Ближче до дому
Протягом декількох місяців споживчі ціни росли повільніше, ніж інші, такі як ціни виробників, ціни активів і ціни на нерухомість. Таким чином, інфляція закріплюється в економіці.
Хоча уряд постійно підкреслює, що висока інфляція - це неминучий результат загальносвітового зростання цін на продукти харчування та енергоресурси, влада робить все можливе, щоб віддалити ефект впливу інфляційних процесів, викликаних збільшенням імпортних цін. Тарифи за комунальні послуги, наприклад, цього року ростуть із темпами, що наближаються до 10 відсотків. Якби вся вага навантаження від підвищення цін на газ цього року була перекладена на плечі житлово-комунального господарства, то цей інфляційний показник явно обчислювався б уже десятками відсотків. Замість цього, більша частина тягаря лягла на муніципальні бюджети. Але така ситуація не може зберігатися нескінченно, особливо у зв'язку з тим, що зростання імпортних цін в 2009 році просто неминуче. Якби споживчі ціни повною мірою відображали вартість імпортованих енергоресурсів, то інфляція виросла б ще більше.
Зосередження уваги на імпортних цінах вигідно для уряду з політичної точки зору, однак це далеко не повна картина. Оскільки попит усередині країни активно росте, Україні доводиться платити свою ціну за інертність економіки в сфері пропозиції. Все це - наслідки недоліків структурної реформи, що проводиться от уже 18 років. Є тут і частка провини сьогоднішнього уряду з його економічною політикою. Незважаючи на явні ознаки "перегріву" економіки, що розвивається бурхливими темпами, фінансово-бюджетна політика носить яскраво виражений проциклічний характер. Цього року дефіцит бюджету повинен за планом скласти приблизно 2 відсотки ВВП. Різке збільшення пенсій, зарплат бюджетників, мінімального рівня оплати праці та соціальних виплат у цілому, що у бюджет 2008 року заклав колишній уряд, а реалізовувати доводиться адміністрації Тимошенко, привело до істотного зростання наявних доходів. Поряд із цим спостерігається потужний приплив капіталу, у зв'язку із чим обсяги готівкових коштів дуже швидко ростуть. А уливання готівки неминуче підштовхує нагору ціни.
Почасти березневий стрибок інфляції пояснюється виплатами урядом Тимошенко компенсацій, які одержують ті, хто втратив свої заощадження під час краху державного ощадного банку в 90-і роки. Повернувшись у крісло прем'єр-міністра, Тимошенко в першу чергу вирішила виплатити вкладникам компенсацію в розмірі до 1000 гривень (200 доларів). Поки такі одноразові виплати одержало 2,7 мільйони чоловік.
Купуючи голосу
На політичному фронті битва з інфляцією ускладнюється двома факторами. Перший - це висока конкуренція в політиці. Тимошенко, що відзначила недавно перші сто днів на прем'єрському пості, своєю передвиборною кампанією стурбована, очевидно, не менше, ніж проблемами керування країною. Існує думка, що вона хоче стати президентом на початку 2010 року, коли відбудуться чергові вибори. У цих цілях прем'єр-міністр запустила кілька популістських проектів, щоб підвищити свою популярність за межами західної України і Києва, які з ентузіазмом підтримали Тимошенко і президента Ющенка під час "помаранчевої революції" 2004 року. Так, ініціатива з виплатою компенсацій може підвищити її популярність у східних регіонах, що страждають від хронічного безробіття та економічної депресії і дотепер твердо підтримують одного з головних суперників Тимошенко - колишнього прем'єр-міністра Віктора Януковича.
Прихильники Тимошенко стверджують, що в неї мало можливостей для маневру у фінансовій сфері. Вона успадкувала проциклічний бюджет від свого попередника Януковича, і їй не вистачає парламентської підтримки для внесення в нього поправок. Хоча існуючий розклад сил у парламенті вкрай ускладнює перегляд бюджетних положень, а то й робить це фактично неможливим, важко собі уявити, що Тимошенко в цей час зважиться на затягування поясів населення, оскільки за це їй неминуче прийдеться розплачуватися падінням підтримки суспільства. Але в цьому вона не самотня: починаючи з 2001 року, зарплати в Україні росли швидше, ніж продуктивність, хоча зовсім очевидно, що така тактика неспроможна.
Валютний якір
Другий фактор, що ускладнює ситуацію, пов'язаний з валютною політикою України. Роками в країні існувала фактична прив'язка до долара США. Це йшло на користь країні, але сьогодні, коли Україна одержує потужний приплив капіталу, така прив'язка навряд чи доречна. В умовах фіксованого валютного курсу таке уливання капіталу привело до надлишку грошової маси в обігу: грошовий агрегат М2 (показник структури грошової маси: готівка, чеки, вклади до запитання і невеликі строкові вклади - прим.) у грудні виріс на 50 відсотків у порівнянні з показником попереднього року.
Однак зміни у валютній політиці незначні. Відмова від фіксованого обмінного курсу, розширення рамок його фіксації і навіть просте зміцнення курсу гривні відносно долара допомогли б знизити інфляцію, викликану зростанням імпортних цін. Однак це поставило б під загрозу конкурентноздатність двох головних експортних галузей України - металургійної і хімічної, причому відбулося б це в непростий період. Обом галузям доводиться в останні два роки якось справлятися зі збільшенням цін на газ, а в наступному році їх чекає чергове підвищення. Якщо до 2004 року тисяча кубометрів газу коштувала менше 100 доларів, то зараз ця ціна виросла приблизно до 240 доларів. А в 2009 році ці ціни можуть перевалити межу 300 доларів, оскільки газодобувні країни Центральної Азії вимагають, щоб Україна платила за їхній газ за тими ж цінами, які платять європейські споживачі за паливо з Росії.
Крім того, Національний банк України (НБУ, або центральний банк) побоюється закладати в прогнози інфляційні показники, боячись протидії уряду. У цей час всі значимі процентні доходи в країні в реальному вирахуванні мають знак "мінус". Щоб повернути їм знак "'плюс", треба було б збільшити диференціал між українськими та американськими ставками до такого рівня, що потоки спекулятивного грошового капіталу виросли б до небезпечної позначки. А оскільки у випадку з Україною в її валютній політиці існують обмеження, НБУ довелося б покладатися на уряд у проведенні відповідального податково-бюджетного курсу, якщо Центробанк взагалі сподівається забезпечити відповідність прийнятним інфляційним показникам. А в нинішній бурхливій політичній ситуації ніякий керівник Центробанку не стане робити ставку на уряд.
Як битися однією рукою, коли інша зв'язана
У рамках цього сценарію надії щодо ослаблення інфляційного зростання поки що покладають на можливе поліпшення базових умов і на гарний урожай цього року. Певне полегшення можуть принести також реформи в області пропозиції в економіці. Але це можливо лише в тому випадку, якщо такі реформи не викличуть занадто запеклого опору з боку гостро реагуючої частини електорату, і якщо вони знайдуть підтримку у всіх політичних таборах (а таке можливо, оскільки інтереси великої промисловості широко представлені у всіх трьох найбільших політичних партіях). Але так як валютна політика зв'язана по руках і ногах, податково-бюджетна політика проводиться в умовах гострого політичного суперництва, а Тимошенко прагне до реалізації власних амбіцій, битву з інфляцією в Україні прийдеться як і раніше вести без значної частини того арсеналу, що є в розпорядженні держави. У результаті немає ніяких шансів на те, що темпи інфляції вдасться втримати в планових рамках. Швидше за все, зростання цін буде практично у два рази більшим від цільових інфляційних показників
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
