274
Секретаріат. До запитання
Київ як і раніше в центрі уваги. І пов'язано це аж ніяк не з бойовим інцидентом у СП, а із трохи іншими процесами, про які ні Черновецький, ні Луценко на публіці воліють не говорити.
По-перше, через два тижні комісія, створена секретаріатом президента, закінчить перевірку діяльності трьох глав столичних районних адміністрацій. Нагадаємо, що добродії Романенко (Подільський район), Мазепа (Святошинський район) і Захаричев (Деснянський район) у компанії зі звільненим Сотниковим (Дніпровський район) у грудні були відсторонені від своїх посад указом Ющенка.
Про причини подібної, м'яко кажучи, не зовсім правової категоричності гаранта, що привела до голосних скандалів і нічного погрому в Дніпровській адміністрації, дотепер продовжують ворожити на кавовій гущавині. Як, втім, і про те, чи був лист, підписаний керівниками семи районів столиці, що нібито звернулися до президента за допомогою напередодні грандіозної зачистки столичної влади під Черновецького. І якщо він був, то чому про це не стало відомо громадськості? Як з'ясувалося, існування листа - безсумнівний факт, що проливає правдиве світло на те, що трапилось. І цей факт у підсумку підтвердив екс-мер столиці, а нині глава парламентського комітету з місцевого самоврядування Олександр Омельченко.
По-друге, у розпорядженні виявилися списки киян, що одержали в 2007 році земельні ділянки в Києві. Цінність цих документів у тому, що, схоже, ніхто з названих там людей поняття не мав (можливо, не має і зараз), що став власником величезного, для наших часів, багатства. А вже тим більше про те, що встиг продати свою земельну ділянку.
По-третє, у парламенті зареєстрований ще один проект постанови про створення спеціальної комісії з розслідування діяльності столичної влади, поданий регіоналом Мірошниченком. Відповідь на питання: навіщо "Регіонам" дубль? (а такий документ уже зареєструвала коаліція) - також проливає деяке світло на перспективу, що все віддаляється, перевиборів столичної влади.
Однак про усе по черзі.
Листоноша-цензор
Навряд чи варто переказувати історію взаємин столичного градоначальника із главами районних адміністрацій. Вони не склалися. А якщо і склалися, то не з усіма. Шукати правих і винуватих - теж не завдання цього матеріалу. Втім, як і копатися в правомірності прийнятого президентом рішення. А от ще раз нагадати громадськості про методи, які сьогодні популярні у владі і за допомогою яких як і раніше "жорстко та конкретно" вирішуються кадрові питання, варто.
Отже, як нам стало відомо, вранці 14 вересня в секретаріаті президента на закритій нараді (втім, яка вона ще може бути в СП?) зібралися досить відповідальні люди.
Сторону, що приймала гостей, представляли глава секретаріату Віктор Балога, а також його вірний заступник Ігор Пукшин. Серед гостей - Олександр Омельченко та глави районних адміністрацій, з якими теперішній мер так і не знайшов спільної мови. Тут, як усім тоді здалося, діалог відбувся. Зустріч затяглася до полудня. Її підсумком стало рішення звернутися до президента. По допомогу. Лист складали тут же, у секретаріаті. Тому як за розробленим і погодженим планом вже до 15.00 він повинен був лягти на стіл до Балоги, а о 17.00 сам Віктор Іванович зобов'язався доставити цінний папір ледве не до трапа літака Ющенка, що повертався з поїздки по регіонах.
Що було в листі? Чому керівники районів зважилися звернутися до президента? У чому дорікали вони свого безпосереднього керівника?
По-перше, у неефективному керуванні містом і відсутності чіткої та налагодженої структури влади в столиці;
по-друге, у відсутності затвердженої сесією Київради структури виконкому;
по-третє, у невгамовному прагненні до централізації, у тому числі і бюджетних фінансових потоків;
по-четверте, у небажанні мера ділитися повноваженнями з районами;
по-п'яте, у непродуманій кадровій політиці.
По-перше, у неефективному керуванні містом і відсутності чіткої та налагодженої структури влади в столиці;
по-друге, у відсутності затвердженої сесією Київради структури виконкому;
по-третє, у невгамовному прагненні до централізації, у тому числі і бюджетних фінансових потоків;
по-четверте, у небажанні мера ділитися повноваженнями з районами;
по-п'яте, у непродуманій кадровій політиці.
Папір підписали семеро з десяти. За винятком Віктора Пилипишина (глави Шевченківського району), що на той момент брав участь у виборчій кампанії Блоку Литвина, Сергія Сущенка (Печерський район) - його не змогли знайти, а також Юрія Захаричева (Деснянський район) - його не запрошували через ідеологічну близькість останнього до Леоніда Михайловича (Захаричев колишній пастир церкви "Посольство Боже"). На тому і розійшлися.
...Вранці 15 вересня в приймальню Голосіївської, Дарницької та Оболоньської райадміністрацій подзвонили. Правда, не зі СП. А із КМДА. І не хто-небудь, а сам Леонід Михайлович вирішив поцікавитися "що там за листи ви пишете президентові". Як потім розвивалися події, знає вся країна. Тиск на голів тільки підсилився. А в грудні двоє з підписантів - Романенко і Мазепа - були відсторонені від своїх посад. Олександр Сотников, що став за цей час особистим ворогом секретаря Київради Олеся Довгого, звільнений.
У якості ж громовідводу був використаний соратник Черновецького Захаричев, якого також відсторонили від посади. У тому, що це дійсно показова жертва, сьогодні ніхто не сумнівається. Його колеги розповідають, що глава Деснянського району, власне, ніяким главою і не був. Районом управляли зовсім інші люди, а він, так сказати, "представительствовал".
Треба сказати, у тому, що команда Черновецького здатна на подібний розмін, не сумніваємося і ми. Особливо після того, як один раз Блок Черновецького, вирішуючи проблему дії імперативного мандата в стінах Київради, після прийняття відомого закону, пролобійованого БЮТ, віддав на заклання свого депутата Гринюка. Тоді, прошу пробачення за такі подробиці, чоловік рідної сестри дружини Черновецького, показово виключений із фракції, подав позов у суд. А суд, як по щучому велінню і чиємусь хотінню, призупинив дію імперативного мандата в столиці.
Але ми відволіклися. Загалом, про лист у підсумку більше ніхто не згадував. Єдине питання, мовляв, що там і як, через кілька днів після зустрічі в СП дозволив собі один із обізнаних на адресу безпосереднього учасника цієї історії - Олександра Омельченка. Насправді, роль Омельченка, як ініціатора проваленого заходу, виявилася фатальною.
"Сан Санич тоді мені сказав, що сам не знає, куди подівся цей лист, і що він взагалі не розуміє секретаріату, що відбувається в стінах, - згадує наше джерело, що побажало залишитися невідомим. - Взагалі ж у цій історії екс-мерові, зрозуміло, зацікавленому в катастрофі імперії Черновецикого, можна тільки поспівчувати. Він, не один рік пропрацювавши з Кучмою, звик: якщо Кучма або Медведчук сказали, то, виходить, так і буде. На жаль, те, що відбувається на Банковій сьогодні, не піддається ніяким прогнозам. Але якби тільки в чиїйсь особистій зацікавленості була справа. Мова ж про ситуацію в столиці, що практично вже вийшла з-під контролю".
Треба сказати, що сам Омельченко, почувши питання нашого кореспондента про долю листа, не здивувався. І розкрився. Однак настільки, наскільки йому дозволив нинішній статус і непередбачуваність людей, з якими він тепер має справу не тільки в силу особистої ініціативи, але і по роботі в парламенті.
"Я, звичайно, дав би вам почитати цей папірець, але боюся, що тепер його можна знайти тільки на Банковій, - відмітив Олександр Олександрович. - Лист дійсно був. Щонайменше, я бачив його в Балоги. Його підписали сім керівників районів. Там дійсно йшла мова про неправомірну кадрову політику Черновецького, про порушення законів і переслідування глав адміністрацій. Було прохання до президента розібратися, проаналізувати ситуацію та допомогти. Про долю листа нічого не знаю. Можу тільки припускати, чому все вийшло в точності до навпаки: хто просив допомоги, той і постраждав. Однак це особисто мої припущення".
Сьогодні дійсно можна довго гадати, що ж відбулося в стінах СП у ніч із 14 на 15 вересня. Чому лист не потрапив своєму адресатові, а якщо і потрапив, то як він виявився в Черновецького? Хто в підсумку злив лист мерові - Балога чи Ющенко? І чому все вийшло в точності до навпаки? Шукати відповіді на ці питання було б набагато легше, банально звинувативши в зрадництві одного листоношу, що впорався зі своїми обов'язками. Однак думки на цей рахунок постійно спотикаються то об вірну дружбу Олеся Станіславовича та Андрія Вікторовича, про яку судачить весь Київ, то об таке ж віддане партнерство того ж Довгого і Васюника, то об плідну діяльність секретаря Київради і Петра Андрійовича в рамках міської містобудівної ради.
Завалив шлях до моральної істини (за яку недавно перед камерами так ратували президент і секретар РНБО, що провели засідання на тему земельної корупції) і указ президента про скасування обмежень на забудову в історичному центрі столиці... Через такий камінь не перелізеш.
Хазяї мимоволі?
Списки "землевласників", які потрапили в розпорядження "ДТ" і про які ми сказали на самому початку нашого оповідання, - ще одна досить корисна знахідка. Як у контексті вищеописаної історії, так і з погляду останнього бойового конфлікту між мером столиці і міністром МВС. Насправді в нас з'явилася феноменальна можливість нарешті-то озброїти Юрія Віталійовича фактами. Він же, якщо побажає, звичайно, їх перевірить ще раз і тим самим, можливо, заткне за пояс свого не раз звинуваченого (але усе ще чомусь бездоказово) у корупції і розкраданні земель опонента.
У чому суть?
Як стверджують наші джерела (до речі, цілком перевірені та компетентні), в опублікованому нами списку прізвища людей, які одержали земельні ділянки в Києві в 2007 році. Відмітимо, не очікуючи призначеного протягом десятків років, як про це часто розповідають народу батьки міста, а вирішивши свої проблеми за кілька місяців. Але й це не головне. Головне те, що ці люди самі не знали, що місцева влада вдостоїла їх такої честі. Більше того, не знали ці люди і про те, що вже встигли продати наділи та заробити на них. Вірніше, дати заробити тому, хто насправді їх продав.
Схема досить проста. У ній використовуються крадені паспортні дані, приміром, громадянина Петрова, добуті в будь-якому ЖЕКу або десь якось ще; оперативне рішення сесії про виділення ділянки на ім'я Петрова, а потім оформлення нібито Петровим (за допомогою кишенькового нотаріуса, природно) генерального доручення на ім'я Іванова. Після чого Іванов на цілком законних підставах робить із цією землею все, що йому заманеться. Частіше - продає.
Поки ми не будемо нічого стверджувати на сто відсотків, але нам таки вдалося прочитати копію заяви одного зі студентів, що проживає в столичному гуртожитку, що той написав на прохання працівника міліції (Юрій Віталійович, візьміть на замітку). Отож, парубок стверджує, що до нього в гуртожиток "приходив хлопець дуже високого зросту, що просив надати йому паспортні дані для якоїсь дуже важливої справи. Я ніяких паспортних даних йому не давав і про існування ніякої земельної ділянки, оформленої на моє ім'я, не знаю".
Одному Богові відомо, чи давали свої дані "хлопцям дуже високого зросту" інші студенти, а їх, як бачите, у списку чимало, але про те, що ділянки вони одержали, свідчить, щонайменше, цей папірець. От над ним ми і закликаємо попрацювати нашу доблесну міліцію. Адже тільки так зараз можна поставити під сумнів звинувачення в самопіарі, що звучать на адресу шефа МВС, що нібито скоїв "чоловічий учинок" тільки через велике бажання зайняти кабінет опонента, що підставив щоку, і правити за тією ж схемою.
Більше того, ми звертаємося і до прокуратури, що за законом зобов'язана реагувати на подібні сигнали. Думаємо, підтримають нас у бажанні нарешті-то приперти до стінки Леоніда Михайловича і два дуже відомих в Україні політика, які теж як би ведуть опозиційну діяльність, як би претендують на посаду мера та у яких ці документи - притім у повному обсязі - уже не перший місяць лежать у столі.
Так навіщо "Регіонам" дубль?
Відносно прогнозів подальшого розвитку ситуації в столиці будемо небагатослівні та зробимо всього один висновок.
Можна вкотре констатувати, що Київ - це не тільки столиця нашої Батьківщини, але й місце, у якому Батьківщину люблять кривдити найбільше. Високі ставки. Висока ціна землі. Високі посади. Але інтереси спільні. У зв'язку з цим зовсім не дивно, що в СП пропадають листи, лідер БЮТ мовчить, а "Регіони" торпедують парламент ініціативою створити не одну, а цілих дві комісії з розслідування діяльності Леоніда Михайловича.
У зв'язку з цим депутати Партії регіонів виявилися такими плідними, що запропонували ВР цілих два варіанти, вибачте за тавтологію, створення другої комісії. Так, якщо коаліція ще в грудні зареєструвала проект, де своєю метою поставила аналіз численних порушень і мера, і Київради, то регіонал Юрій Мірошниченко спочатку мав намір занести меч над головою тільки голови столичної адміністрації, а не ради. Що відразу навело автора статті на думку про можливу реалізацію сценарію здачі Черновецького в ім'я збереження депутатського корпуса з його численними бізнес-амбіціями. Сильно виросла останнім часом фракція столичних "Регіонів" - натяк у той же бік.
Однак думку довелося відкинути відразу ж після того, як той же Мірошниченко уточнив наміри фракції і запропонував новий варіант документа, уже із претензією на перевірку Київради в тому числі. При цьому склад комісії збережений. Суцільні "незацікавлені" особи. У коаліції, до речі, з персоналіями теж перекіс, зрозуміло, у який бік.
Насправді, навіть якщо хоч одна із цих комісій і запрацює (питання "Коли?" тут має ключове значення, тому як сесії Київради проходять щотижня і незаможні столичні студенти як і раніше одержують свої призначені сотки в історичних місцях, де президент також стабільно погрожує навести порядок), немає ніяких гарантій, що ВР, відповідно до її підсумків, призначить перевибори. Як і комісія ВР з розслідування справи Гонгадзе один раз не розкрила цей злочин. І скільки ще таких комісій було.
І все безрезультатно, тому що немає закону про їхній статус. Як немає і багатьох інших законів, які б змогли зробити столичного градоначальника відповідальним поза залежністю від його прізвища, а Україну - іншою. Усі будуть тягти час. Тому що час коштує грошей.
Інна Вєдьорнікова
За матеріалами: Дзеркало Тижня
Поділитися новиною
