826
Володарі цін
Світова інфляція: як вибрати баланс між збільшенням цін і загрозою рецесії економіки в світі.
Що краще - економічний спад чи збільшення цін? Спад, коли заводи і фабрики простоюють, чекаючи інвесторів, споживчі кредити своєю доступністю нагадують VIP-кредити, а на вулицях посередині робочого дня бродить усе більше незайнятих роботою людей? Чи інфляція, коли збільшення цін щодня помалу з'їдає гроші в гаманцях і у бюджетах підприємств, виливаючись у підсумку у величезні суми? Інфляції, коли зарплати не вистачає не тільки на заощадження та інвестування, але навіть на щоденні потреби? Вибрати із двох варіантів гірший, щоб потім вжити контрзаходів, - це завдання, яке потрібно терміново вирішити Бену Бернанке, Жан-Клоду Тріше, Мервіну Кінгу та іншим главам центральних банків (ЦБ). Терміновість викликана фінансовою кризою останніх місяців.
Банкірська монархія
Іпотечна криза продемонструвала усьому світу владу центробанків. Ворог завдав удару по фінансовій системі і по ціновій стабільності - по сферах відповідальності Федеральної резервної системи (ФРС) США, Європейського центрального банку (ЄЦБ) і їхніх закордонних колег. Блискавичний контрудар - от що було потрібно від центральних банкірів, щоб не допустити катастрофи. І для цього в їхньому розпорядженні була лише монетарна політика, що, щоправда, за останні два десятиліття перетворилася в потужне знаряддя влади. Однак влада припускає і відповідальність.
Тому, як би не відреагували банкіри на дефіцит ліквідності, що охопив глобальний фінансовий ринок, відповідальність на них ляже величезна. Якщо регулятори будуть проводити занадто жорстку політику боротьби з інфляцією, їх звинуватять у створенні рецесії. Підвищення ставки рефінансування, за якою приватні банки можуть взяти кредит у ЦБ, остаточно загострить нестачу коштів на фінансових ринках, у результаті чого економічне зростання попросту почне сповільнюватися. Особливо критично це питання стоїть для США, де безліч експертів і так прогнозують економічний спад.
Якщо ж центробанки будуть гасити пожежу на фінансових ринках, вони можуть упустити з рук контроль над інфляцією, що їм цілком успішно вдавалося стримувати після так званої кризи dot-com (викриття фінансових бульбашок інтернет-компаній в 2000 році) із наступною дворічною рецесією. Занадто знизивши офіційні процентні ставки, вони викличуть збільшення інфляції або, принаймні, підсилять інфляційні очікування. А від очікування збільшення цін до самого їхнього зростання - усього один крок. Крім того, забезпечивши банківську систему дефіцитною ліквідністю, центробанки дадуть привід вважати, що завжди будуть приходити на допомогу жертвам фінансових криз.
Однак усвідомлення такого захисту тільки погіршить управління кредитними ризиками в банках. Але, незважаючи на потенційну загрозу інфляції, саме цей варіант лобіюють підопічні ЦБ - комерційні банки.
Рішення дозріло
Однак не всі ЦБ вирішили послабити хватку. ФРС, ЄЦБ і Банк Англії в принципі не збиралися допомагати банкам справлятися із плодами їхньої власної безтурботності. Втім, у вересні ФРС все-таки знизила короткострокові кредитні ставки на піввідсотка - до 4,75% - і збільшила термін кредитування, давши ринку заряд бадьорості після пережитого шоку. ЄЦБ також неодноразово знижував ставку рефінансування та у відповідь на кризу 10 серпня виставив для постраждалих банків на аукціон 95 млрд. євро, потім ще 50... Довше за всіх протримався Банк Англії. Аж до 19 вересня він відмовлявся пом'якшувати грошово-кредитну політику для "страхування" жертв кризи.
"Щоб не стимулювати банки до прийняття надмірних ризиків і не закладати тим самим основу майбутньої фінансової кризи", - заявив Мервін Кінг, глава ЦБ. На його думку, ліквідність необхідно забезпечувати лише в тому випадку, якщо її втримання обійдеться економіці занадто дорого. Тоді можна проігнорувати цей моральний ризик. Але після паніки навколо банку Northern Rock британський регулятор таки надасть банкам $20 млрд.
12 грудня ФРС, ЄЦБ, Банк Англії, Банк Канади і Швейцарський національний банк оголосили, що будуть спільно боротися зі стисненням кредитного ринку. Банки планують вводити взаємні валютні свопи - можливість обмінювати певну суму однієї валюти на іншу за фіксованим курсом. Подібна домовленість уже існує між центробанками США, ЄС і Швейцарії. Тимчасова лінія валютних свопів вартістю $24 млрд. дозволить позичати долари під заставу євро та іншої валюти.
Джерела неприємностей
Фінансова криза показала не тільки залежність майбутнього світу від рішень у банківських кабінетах, але і те, що провина за нинішні проблеми частково лежить на совісті ФРС. Утримуючи інфляцію на низькому рівні, американський регулятор вів занадто м'яку політику і тим самим сприяв збільшенню кредитування. Бачачи зусилля, що робляться главами ФРС - Аланом Грінспеном, а потім Бенем Бернанке, люди повірили в здатність ЦБ приборкати збільшення цін. І інфляційні очікування знизилися. У результаті населення з більшою готовністю пішло в позичальники. А банки стали менш уважно ставитися до своїх боржників і формувати високоризикові кредитні портфелі. Крім того, стримування споживчої інфляції стимулювало збільшення цін на інвестиційні продукти, зокрема, на цінні папери та нерухомість.
На фінансовому ринку навіть з'явилися нові терміни для позначення зв'язку політики ФРС і фінансової нестабільності: "пут Грінспена" і "пут Бернанке". Мовою фінансистів пут (PUT) - це вид опціонів, які інвестори купують для підстрахування проти здешевлення цінного папера, на яку опціон виписаний. "Пут Грінспена" припускає психологічну страховку для інвесторів, які сподіваються продати свої фінансові активи за певною ціною і розраховують, що у випадку значного падіння на фондовому ринку глава ФРС вживе відповідних заходів, і інвестори не постраждають.
Приводом для таких очікувань стала політика Грінспена, що підтримував ліквідність ринку за допомогою постійного зниження вартості федерального кредиту. Коли Грінспен очолив ФРС, ставка рефінансування була 7%. В 2000-2001 роках він двічі знизив ставку - до 6%, а після теракту в Нью-Йорку 11 вересня - до 3%. У підсумку - економічний спад у США. Прагнучи відновити макроекономічну стабільність, Грінспен протягом двох з половиною років десятки разів опускав процентну ставку, поки в 2003 році вона не виявилася на рівні 1%. Там вона протрималася рік і знову малюсінькими ривками по 0,25% поповзла вгору. Досягши в червні минулого року 5,25%, процентна ставка (уже під керівництвом Бернанке) застила. До нинішньої кризи і вересневого зниження. Таким чином, екс-глава ФРС привів свою країну до збільшення цін на нерухомість на 124% за десять років, до кредитного буму і до середньорічної інфляції 2007 року на рівні 11,7% - за неурядовими підрахунками John William's Shadow Government Statistics. Роль Бернанке в нинішній кризі поки під сумнівом. Однак у майбутньому цьому прихильникові боротьби з інфляцією, схоже, не уникнути чергових фінансових дисбалансів, до яких може привести його захопленість антиінфляційною політикою.
При будь-якому розкладі боротьба за фінансову і макроекономічну стабільність ще не закінчена. За словами Кліва Бріолта, виконавчого директора з роздрібного фінансового бізнесу в британському Управлінні фінансових послуг, існує "дуже реалістична перспектива того, що в наступному році умови продовжать погіршуватися як для ризиків ліквідності, так і для кредитних ризиків". Таким чином, вирішивши дилему "рецесія чи інфляція" зараз, глави центробанків не позбавлять себе від необхідності знову і знову робити цей вибір в майбутньому.
Олена Снєжко
За матеріалами: Інвестгазета
Поділитися новиною
