742
Зворотний бік газового монополізму
— Енергетика
XVII Міжнародний економічний форум, що пройшов 6-8 вересня в польській Кринице Гурській, буяв енергетичною тематикою. Проблеми росту цін на енергоресурси, обмеженість запасів, використання поставок енергоносіїв як інструмент політичного тиску, монополізм, непрозорість енергоресурсного ланцюжка від видобутку до споживача - все це і багато чого іншого було в центрі уваги експертів, політиків, чиновників і журналістів.
Стурбованість європейських та американських експертів тенденціями на енергоринках Європи російські колеги намагалися розвіяти повторенням трьох тез. Перша: у Росії багато газу і вона має у своєму розпорядженні найбільші його запаси у світі. Друга: в ЄС і РФ немає ніяких проблем у торгівлі газом, Росія - надійний партнер Європи ще з часів холодної війни. Третя: проблемою є транзитні країни - Україна та Білорусія.
Ці тези досить часто повторюються російською стороною. І не тільки на форумі в Кринице. Настільки часто, що виникає питання, а чи не покликане це відволікти увагу від низки серйозних проблем газової монополії Росії? На цю думку наштовхує і вибух газпромівської пропаганди з ефектним звертанням до країн ЄС щодо штучного приводу „борів України” за поставлений газ.
Те, що Газпром і Росія в цілому мають найбільші запаси газу у світі, є очевидним, і ніхто цього не заперечує. Але газ у надрах і газ на конфорці газової плити - не одне й теж. Його треба добути і доставити споживачеві. А от із цим у Газпрому вочевидь проблеми.
Україна та і у цілому Європа багато в чому переважає стереотипне сприйняття нафтогазодобування в Сибіру часів розробки Самотлора, Надима, Уренгоя: Але ж пройшло три десятиліття. Термін чималий. Сибірські комори хоч і величезні, але аж ніяк не бездонні. Реалії газовидобутку в сучасній Росії інші, ніж в 70-і роки минулого сторіччя.
Відбулося падіння газовидобутку на основних західносибірських родовищах Уренгою, Ямбургу, Ведмежого, Надима та Пур-Тазовського протягом останніх років. Особливо різке зниження йде на двох перших родовищах, які в сукупності дають дві третини видобутку Газпрому. Спостерігається велике відставання від графіка робіт з освоєння Ямальского півострова (Бованенківське, Хараса-вейське, Новопортовське родовища) і Штокмана, розробка яких повинна була початися ще в середині 90-х. Очікувані ресурси Ямалу та Штокману можуть стати реальними не раніше 2015 року, а на думку окремих російських експертів - після 2020-го. За деякими експертними оцінками, майже 20 років складе затримка з розробки Штокманівського родовища, 14 років - Бованенківського, 19 років - Харасавейського. Таким чином, виникає своєрідний „ефект ножиців” - наростаючий дисбаланс між тим, що добувається і поповнюваним ресурсом газу.
Тривалий 12-річний період низького приросту запасів газу, що мав місце в РФ починаючи з 1993 року, безумовно, дає і буде давати про себе знати, навіть якщо динаміка приросту з 2005 року збережеться позитивною. Основний обсяг приросту запасів газу прийде на наступне десятиліття, та й то за умови масштабних інвестицій у геологорозвідку. Це зайвий раз вказує на складність для монополії майбутнього як мінімум п'ятирічного періоду. Звідси - розпачливі спроби Росії зберегти для себе центральноазіатський газ. Без цього ресурсу РФ очікує дефолту із забезпечення контрактних поставок на європейські ринки.
До речі, прогноз про виникнення серйозних проблем з поставками російського газу найближчим часом на Міжнародному економічному форумі в Кринице озвучив і чеський експерт Вацлав Бартушка. МЗС Чеської Республіки на початку року підготував спеціальну доповідь з енергетичної безпеки. У ньому чеські аналітики акцентують увагу на тому, що Росія зневажає інвестиціями у видобуток газу, в результаті чого після 2010 року може відбутися різке зниження російських можливостей газового експорту. Росії не буде вистачати до 45% газу, який законтрактований європейськими споживачами.
Спробуємо верифікувати це, використовуючи офіційну інформацію Газпрому. У період 2002-2006 років Газпром ввів в експлуатацію нових газодобувних потужностей на 177,5 млрд. кубометрів щорічно. Найбільше з них - Заполярне з 100 млрд. кубометрів газовидобутку на рік, а інші - “малюки” з річним обсягом від 5 до 15 млрд. кубометрів. Отож, висновок на проектну потужність цих родовищ не привів до пропорційного росту річного видобутку Газпрому. Вона зросла за цей період тільки на 34,1 млрд. кубометрів - з 521,9 млрд. кубометрів в 2002 році до 556 млрд. в 2006-м. Таким чином, нескладно обчислити, що обсяг падіння газовидобутку на основних родовищах становить 143,4 млрд. кубометрів на рік. Це порівнянно з річними обсягами продажу газу за кордон. Наприклад, в 2006-м у країни СНД і Балтії було продано 101 млрд. кубометрів, у країни ЄС - 161,5 млрд. Тобто сумарно обсяг експорту склав 262,5 млрд. кубометрів газу. Зіставлення обсягів падіння видобутку з експортними обсягами дозволяє зробити висновок про те, що чеські експерти зробили ще досить оптимістичну оцінку середньотермінових перспектив російського газовидобутку.
У структурі запасів на балансі монополії з 30 площ, відкритих в 2006 році, тільки три - газові, а інші - з рідкими вуглеводнями. Родовищ які добувають легкі запаси в Західному Сибірі вже майже немає. Показово, що, за оцінками російських експертів, до 60% приросту в 2005 році забезпечено повторною інтерпретацією вже були геофізичних даних.
У Газпромі припускають, що в період до 2010 року рівень видобутку буде наростати за рахунок введення потужностей на Південно-російському родовищі, неокомских покладах Заполярного таПесцевого, Харвутинської площі Ямбурзького родовища, ачимівських покладах Уренгою. Але в сукупності це може дати тільки 92,7 млрд. кубометрів газу щорічно, тобто для покриття зазначеного вище обсягу падіння газовидобутку цього недостатньо. Причому, потужності і період постійного видобутку на передбачуваних площах є переважно невеликими. Приміром, на найбільший Харвутинській площі потужністю в 30 млрд. кубометрів - це чотири роки, а на Північному куполі Губкінського родовища потужністю 2,5 млрд. кубометрів - всього два роки. Таким чином, у Газпромі, що називається, “скребуть по засіках”, у тому числі і чужим - країн Центральної Азії та незалежних виробників газу в РФ. Саме вони, власне, і рятують російську монополію від дефолту. Відсутні 50 млрд. кубометрів газу Газпром одержує саме із Центральної Азії для компенсації поточного дефіциту при поставках газу в Україну.
Проблемний стан Газпрому чітко простежується і з цілої низки інших ознак. Варто згадати прецедент обмеження поставок газу для російських ТЕС влітку 2006 року. Газпром запропонував уряду РФ збільшити використання мазуту і вугілля для потреб електрогенерації. Предбачається зниження фізичних обсягів поставок газу для Мосенерго (з 25,6 млрд. кубометрів в 2010 році до 22,4 млрд. - в 2030-м), найбільшим власником пакета акцій (53%) якого є газова монополія. “Концепцією технічного переозброєння енергетичного господарства Московського регіону” планується розширення мазутних і вугільних сховищ для збільшення резерву палива.
Газпром також запропонував компанії Росннерго використати при виробництві електроенергії в Сибірському регіоні попутний нафтовий газ, що належить нафтовидобувним компаніям, з метою мінімізації закупівель природного газу у самого Газпрому. Відсутні ліміти газу для постійної експлуатації побудованого в 2006 році другого енергоблоку Північно-Західної ТЕЦ під Санкт-петербургом, яку президент РФ назвал “початком реалізації масштабної програми модернізації російських енергопотужностей”, своєрідного ГОЕЛРО-2.
Це – свідчить про те, що в енергосировинному комплексі Росії існують серйозні проблеми поточного ресурсного дефіциту. Масштабне інвестування в геологорозвідку і підготовку нових родовищ газу російська монополія планує тільки після 2011 року, коли ціни на газ на внутріросійському ринку зрівняють його прибутковість із експортом.
І от з урахуванням усього цього ми бачимо настирні спроби окремих діячів українського ПЕК роздобути якісь активи в Сибіру для розвитку власного газовидобутку. Залишимо осторонь питання про те, як це погоджується з поняттям диверсифікованості джерел поставок газу та зменшенням залежності від одного постачальника. Цікаво, що РосУкрЕнерго чомусь не звертається до Газпрому з подібними пропозиціями. Очевидно, Газпром навряд чи може собі дозволити передачу хоч скільки-небудь значимих активів, а якщо і зможе, то це, імовірно, буде за принципом “на тобі, боже, що мені негоже”, та й то на певних умовах. На цьому тлі зовсім не дивним виглядає відмова Газпрому надати гарантії поставок газу для трубопроводу Богородчани-Ужгород.
Очевидно, що базове бажання російської монополії - передача під її контроль українські газотранспортні системи (ГТС) разом з підземними сховищами газу (ПХГ), роль яких в умовах зниження газовидобутку різко зростає. Запаси здатні компенсувати відсутній газ під час пікових навантажень у холодний період. Тому Газпром, як ніколи раніше, заповнив газом власні ПХГ у Росії, а за допомогою компаній-сателітів (РосУкрЕнерго, УкрГазЕнерго) і в Україні. Він побоюється повторення аномально холодної зими 2005-2006 років. Так що бадьорі рапорти керівництва Мінпаливенерго України і Нафтогазу України про безпрецедентне заповнення ПХГ є не більш ніж хвастощі - вони просто слухняно виконували вказівки російської монополії. Але для Газпрому простіше і зручніше, коли ПХГ в Україні будуть без київської прокладки, а безпосередньо в корпоративній структурі. Для цього й необхідно встановлення контролю над української ГТС.
Чинне законодавство України, посилене цього року ще одним додатковим законом, не дозволяє цього зробити. Тому був запущений запасний варіант - “з наживкою”, у вигляді якихось “більших родовищ зі шпарами, захищеними запасами, які розташовані уздовж існуючих газопроводів”. Ці таємничі родовища, про місце розташування яких чомусь ніхто не говорить, Газпром начебто б готовий надати українській стороні в порядку обміну активами. Показово, що про це найбільш інформаційний шум підіймає газпромівске лобі в Україні, але не сам Газпром. Чому - цілком очевидно з наведених вище розрахунків.
Ще у квітні 2006 року колишній заступник голови правління монополії Рязанов заявляв про те, що в Газпромі не залишилося нових великих родовищ газу. Але от в Україні їх “відкрили”. З'явилися несусвітні цифри про якихось 50-55 млрд. кубометрів газу, які нібито може щорічно одержувати Україна у випадку обміну активами. Очевидно, що деякі керівні особи нафтогазового комплексу України жагуче бажають одержати хоч щось у Росії, щоб мати легальну можливість витрачати кошти НАК Нафтогаз України в сибірських болотах і “чудесним обглядом” перетворювати їх в особисті доходи.
Але навіть якби “чудо” відбулося, то добута сировина буде не так легко експортувати. Стратегія поставок газу за рубіж базується в РФ на принципі єдиного експортного каналу. В 2006 році був прийнятий федеральний закон “Про експорт газу”, відповідно до якого Газпром закріпив своє ексклюзивне право на експорт газу. Природньо, що добуту в Сибіру сировину “Нафтогаз” спочатку буде зобов'язаний продати “Газпрому” за ціною, що злегка відрізняється від собівартості, а потім монополія здійснить його поставку в Україну і, звичайно ж, не за внутрішньоросійськими цінами. Тут і ЄЕП не допоможе. Тому “дешевий” сибірський газ може дуже дорого обійтися Україні, але зате принести гарні доходи ініціаторам обміну активами.
У контексті пропонованих Європейською комісією заборонних заходів щодо закордонних компаній-монополістів і, насамперед, “Газпрому”, що прагне придбати в країнах ЄС енергетичні активи, для російської монополії, безсумнівно, актуалізується завдання досягнення контролю над української ГТС. На сьогоднішній день він має тільки первинну форму контролю над нею - через лояльний менеджмент, що хоч і забезпечує максимально комфортні і непрозорі для сторонніх суб'єктів умови транзиту і зберігання газу в Україні, але все-таки підданий коливанням політичної кон'юнктури. Про серйозну привабливість для монополії газотранспортної інфраструктури в країнах транзиту ми бачимо і на прикладі сусідньої Бєларусі. Попутно варто віжзначити, що європейські газові компанії, співвласником яких став Газпром (країни Балтії, Словаччина), не випробували великого припливу інвестицій з його боку.
Інтерес російської монополії до транзитних країн викликаний не тільки міркуваннями “відновлення технологічної єдності” газотранспортної системи, якою вона була в часи СРСР. Справа в тому, що в Газпрому існують, на додаток до ресурсних, ще й досить серйозні фінансові проблеми. Їх відбиттям є тенденції в капіталізації монополії. Ще кілька років тому передбачалося до 2015 року вивести її на рівень 1 трлн. дол. - найбільший у світі. Капіталізація Газпрому досягла максимальної позиції в 300,65 млрд. дол. у травні 2006 року. Це дозволило Газпрому зайняти третю позицію у світовому енергосекторі після Екссон-Мобіл і Дженерал Електрик. Однак улітку 2006-го тенденція росту змінилася спадом. На початку 2007 року капіталізація склала 270 млрд. дол., навесні тенденція до росту відновилася, але була досить нестабільною. Поточні показники коливаються в межах 240-260 млрд. дол.
Американські експерти вважають, що зростання капіталізації Газпрому в 2005-2006 роках носив маніпулятивний характер. На цьому тлі в РФ зараз воліють не згадувати про грандіозний план “трилліонізації” Газпрому. Реінкорпорування української ГТС через проект створення міжнародного консорціуму з управління та розвитку газотранспортної системи України дозволило б стрибкоподібно збільшити показник капіталізації. Це конче потрібно монополії для збільшення запозичень на зовнішніх ринках як для фінансування масштабних трубопровідних проектів, так і для підтримки поточного фінансового стану. Про неблискучий стан фінансів Газпрому побічно свідчить і те, що, за інформацією американських експертів, частина менеджменту монополії скидає свої акції.
Є підстави думати, що проблеми з фінансами носять не ситуативний характер, а системний. Звідси - жагуче бажання Газпрому підвищувати ціни на газ. Ситуативно економічна логіка диктує монополії, принаймні, не збільшувати ціну для європейських споживачів, тому що вона і так висока. До того ж Газпром сильно налякав європейців своїми вуличними методами ведення торгівлі газом з Україною та Бєларуссю. Середньорічна експортна ціна на російський природний газ, що поставляє в країни ЄС, досягла в 2006 році рекордно високого рівня - 260,7 дол. за 1000 кубометрів. Влітку поточного року перший заступник голови правління Газпрому Медведєв висловлював думку, що в 2007 році ціна може бути навіть трохи нижчою - на рівні 250-260 дол. за 1000 кубометрів. Це цілком розумно. Однак, імовірно, реальний фінансовий стан монополії не дозволяє Газпрому підтримувати таку цінову політику в 2008 році. Одночасне збільшення ціни на газ буде приводити до зниження обсягів імпорту європейськими споживачами, що важливо для монополії в умовах поточного ресурсного дефіциту.
Україна і Бєларусь в цьому будуть своєрідними європейськими індикаторами фінансового здоров'я Газпрому. Якщо відбудеться чергове підвищення ціни на газ для цих країн, то це буде означати, що фінансовий стан монополії погіршується більш швидкими темпами, ніж прогнозувалося, і дефолт - справа декількох найближчого років і однієї холодної зими. Про наближення подібного сценарію свідчить, як і остання спроба спровокувати “газову війну” під штучним приводом, так і можливе різке роздування ціни з політичним компонентом, обумовленим результатами виборів в Україні. Очевидно, що чим більше метеопрогнози будуть обіцяти холодну зиму, тим більше ймовірні нові інформаційно-пропагандистської атаки з боку Газпрому щодо України і Бєларусі з обвинуваченнями в “злодійстві газу”, “пропажі газу в ПУГ”, “критичної заборгованості”, “аварійності трубопроводів” і т.д., і т.п.
* * *
Непрозорість сфери торгівлі газом навіть для органів влади, не говорячи вже про структури цивільного суспільства, є аномальною. Тим більше що це зачіпає кожного з нас, тому що всі ми, є споживачами енергоресурсів і стаємо заручниками бізнес-маніпуляцій з боку монополій. Спеціальний круглий стіл “Енергетична монополія - виклики для Європи”, організований у Кринице Гурській, показав глибину проблем монополізму. Не можна не погодитися з висновком відомого британського аналітика Джеймса Шерра: “Ми повинні зобов'язати монополії грати за правилами”. І перший крок до цього - установлення прозорих відносин в енергосекторі. Причому це завдання носить транснаціональний характер у всьому технологічному ланцюжку - від шпари до газової конфорки і для всіх монополій: у РФ, Україні, країнах ЄС. Щоб потім, висловлюючись словами американського експерта Кейта Сміта, який був послом США в Литві, “нам не стати жертвами власних недоглядів”.
За матеріалами: Дзеркало Тижня
Поділитися новиною
