551
На ті є граблі
— Казна та Політика
Кажуть, що в каламутній воді і рибу легше ловити. Передвиборний період у нашій країні традиційно вважається такою собі "каламутною водою". І приватизація в цей період іде за особливими неписаними правилах. Чим відрізняється "передвиборна" приватизація 2007 року від приватизації зразку-2004?
Валентина Семенюк любить радянську кінокласику і навіть використовує її користю для справи. "Все украдено до мене - про що можна говорити?" – цитатою від Гайдая з "Операція "И" відреагувала глава Фонду держмайна на прогнозовані в бюджеті-2008 приватизаційні надходження в обсязі восьми мільярдів гривень. Валентину Петрівну можна запідозрити в лукавстві: масштаби та обсяги нинішнього обороту приватизації аж ніяк не поступаються масштабам попередніш років. А от методи...
У свій час колега Семенюк, екс-міністр приватизації Польщі Януш Левандовський якось сказав, що "приватизація - це продаж підприємства, яким ніхто не володіє і ціну якому ніхто не знає".
Відтоді гроші, звичайно, у потенційних покупців з'явилися. Але перші дві тези в Україні стовідмотково вірні. Напередодні виборів слабка влада не в змозі не те що утримувати держвласність під своїм контролем, але навіть забезпечити видимість дотримання хоч якоїсь процедури, у тому числі і щодо визначення справедливої ціни продажу. Нові (або потенційні) власники великих промислових об'єктів і лояльні до них чиновники ризикують - примара реприватизації може повернутися в Україну.
Раніше було більше
Відмінність приватизації зразка 2004 року в нинішньої - в обсязі офіційних продажів держмайна. Той рік став рекордним за кількостю приватизованих "блакитних фішок". Із сорока проданих великих пакетів середніх і великих підприємств вісімнадцять належали групі "Г". Вдалося заробити в бюджет рекордну на той час суму - 9,5 млрд. грн.
При цьому вважається, що більшість об'єктів були продані значно нижче їх реальної вартості. Якщо в 2004 році за "Криворіжсталь" виручили всього 4,29 млрд. грн., то через рік підприємство було повторно продане у двадцять разів дорожче - за 24,2 млрд. грн. Звучали заяви політиків і експертів ринку, що за "Укррудпром" недоплатили 1,5 млрд. грн., за дніпропетровський ринок "Озерка", за ДМК ім. Дзержинського...
Цього року від продажу держмайна держава очікувала одержати 10,5 млрд. грн. Разом з тим широкомасштабної приватизації привабливих об'єктів не планувалося, у списках на роздержавлення фігурували в основному неліквіди. "Зробити" план міг продаж усього двох об'єктів, які не встигли продати перед президентськими виборами-2004 через скандали навколо них - ВАТ "Укртелеком" та Одеського припортового заводу.
Але ці об'єкти знову "не пішли". З "Укртелекому" у владних структур розійшлися погляди щодо виду продажу. Спроби ФДМ реалізувати на фондовій біржі дрібні пакети акцій були саботовані. Конкурс із продажу ОПЗ особисто вирішив призупинити президент Віктор Ющенко.
Проте переділ власності в країні не тільки триває, але й набирає темпів. "Майно має властивість "перетікати" від неефективного власника до ефективного - це суть економічного процесу. І якщо це не відбудеться законним чином, очевидно "піде" незаконним", - вважає директор Міжнародного інституту приватизації, власності та інвестицій Олександр Рябченко.
Близько двох мільярдів гривень могло надійти за 30% "Дніпренерго" у випадку продажу енергокомпанії на відкритому конкурсі. Але відповідно до схеми обміну "боргів на акції" компанія "СКМ" збільшила частку в "Дніпренерго" з 8 до 39,7%, а держбюджет не одержав нічого. Правда, покупець гроші заплатить, але вже за іншою статтею і з користю для свого бізнесу: він зобов'язався погасити борги компанії в розмірі 1 млрд. грн. і стільки ж пообіцяв інвестувати.
Повз приватизацію "витікає" нині майно столичних підприємств. Зокрема, заводу "Більшовик", Київського мотоциклетного заводу. Зміна власності почалася в найбільшому будівельному холдингу "Київміськбуд", очікується вона і на відомому долгобуді КГЗКОРі.
Віддам об'єкт у надійні руки Відрізняється, у порівнянні з 2004 роком, і спосіб визначення покупця. За кожним оголошеним в 2004 році конкурсом угадувався конкретний покупець. З того, як формувалися додаткові умови продажу, можна було з точністю сказати, хто купить даний об'єкт. У той час Фонд держмайна був орієнтований на швидкий і дешевий продаж держвласності наближеним до влади структурам і підприємцям. Тим більше це було актуальним в умовах опозиції, що підсилюється, і можливої зміни режиму.
З вісімнадцяти великих підприємств, проданих в 2004 році, тринадцять було придбано чотирма ФПГ, у тому числі сім - "Систем Кепітал Менеджмент". Ласі шматки від приватизаційного пирога вдалося відрізати також групам "Приват", "Інтерпайп", "Індустріальний союз Донбасу".
Те, що продаж стратегічних об'єктів проводилася винятково серед вітчизняних інвесторів, керівництво ФДМУ пояснювало тим, що "іноземні інвестори до президентських виборів взагалі можуть не прийти, налякані до того ж популістськими заявами окремих політиків про запуск механізму конвеєрної реприватизації". Тому в 2004 році саме "своїм" інвесторам вдалося поповнити активи флагманом металургії ВАТ "Криворіжсталь", ДХК "Павлоградвугілля", ВАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського", підприємствами ДАК "Укррудпром".
Зараз ситуація трохи змінилася. Не можна сказати, що приватизація стала прозорішою - конкурси з "Луганськтепловозу", Комсомольському рудоуправлінню свідчать про зворотний: ті ж допумови, ті ж адресні продажі. З'явилися додаткові вимоги і у першому варіанті конкурсних умов з Одеського припортового заводу - інвестор повинен був мати доступ до поставок газу. Але на урядовому рівні це вже не пройшло. Така вимога відразу витлумачили як виписане під конкретного покупця.
Разом з тим і сьогодні в більшості випадків незрозуміло, хто стоїть за, здавалося б, прозорими продажами. Наприклад, експерти не моєуть сказати напевно, у чиї руки потрапило ВАТ "Запорізький завод напівпровідників" і хто стоїть за фірмою "Силікон", вклавши за нього цілком конкурентні 204, 9 млн. грн. Або хто так наполегливо прагне скупити землі "Більшовика", Київського мотоциклетного заводу та інших столичних підприємств. Як і те, хто ж реально претендує на "Київміськбуд", пролобіювавши ідею приватизації холдингу. Називають кілька серйозних претендентів на цю компанію: мера Києва Черновецького, президента "Київмісьбуду" Поляченка, власника пакета акцій "Київмісьбуд-1" депутата Горбаля, мільярдера Рината Ахметова ще низку російських і вітчизняних інвесторів.
Що стосується "Більшовика", чиї корпуси недавно були виставлені на продаж на аукціоні, то експерти вважають, що незабаром завод (точніше земля, на якому він розташований) буде втрачено для держави безповоротно. Валентина Семенюк стверджує, що їй вдалося запобігти "розтягування" промислового гіганта - вона не підписала акти продажу корпусів заводу на біржі. Однак процес уже почався. Підприємство однаково продадуть, впевнені фахівці, але воно вже не буде коштувати тих грошей, які можна було б за нього виручити. Поки ж від "Більшовика", що є в списку підприємств, не підметів приватизації, відкушують маленькими шматочками: на місці колишніх цехів вже виростають супермаркети і скрізь на у розпалі йде будівництво.
"Будь-який легітимний процес краще нелегітимного", - часто говорить президент українського Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер. "Семенюк не дає можливості майну "рухатися прозоро", але воно однаково йде, тільки манівцями", - вважає Олександр Рябченко. На його думку, куди вірніше було б вже зараз (якщо не вчора) реструктуризувати і приватизувати "Більшовик", можливо, поставивши перед інвестором умова винесення виробництва за межі міста. У цьому випадку вдалося б не тільки поповнити держбюджет за рахунок продажу об'єкта із землею (завод розташований на 50 га майже в центрі Києва, а реальна ціна за квадратний метр подібних об'єктів сьогодні становить $1000-1300), але й визначити призначення величезної земельної ділянки.
Без центру влади
Третє й, мабуть, найбільш вагома відмінність 2004-го і 2007-го - це позиція керівництва держави. Фахівці впевнені, що передвиборний "розпродаж" 2004 року вдався тільки завдяки наявності єдиного "центру управління країною" - президента, укази якого виконувалися беззастережно. Герої 2004 року - президент України Леонід Кучма, прем'єр-міністр Віктор Янукович і глава ФДМ Михайло Чечетов - діяли в унісон і переслідували одну мету. Тому і на підготовку великих підприємств до продажу йшло всього кілька місяців. Наприклад, тільки на початку року було ухвалене рішення про приватизацію "Криворіжсталі", як, незважаючи на питання - навіщо ж продавати прибуткове підприємство? - вже в червні перлина металургії мала нових власників.
У нинішньому році дострокові парламентські вибори гримнули як грім з ясного неба і каталізатором приватизаційних процесів не стали. Президент, прем'єр і глава ДМ перебувають по різні боки барикад: у них різні цілі і бачення процесів роздержавлення. У президента сьогодні немає повноважень вирішувати кадрові питання, активно впливати на приватизацію. Ці повноваження в уряду і парламенту. Тому Віктору Ющенко залишається критикувати повоніплинучий продаж держвласності і окремі конкурси, "які дискредитують країну".
Прем'єр-міністр напрочуд довго мовчав. Виступити на тему приватизації його змусив конфлікт навколо продажу "Луганськтепловозу" росіянам, після чого він заявив, що ніякого перегляду приватизації не буде - моляв, з реприватизацією в країні покінчено назавжди.
У свою чергу, глава ФДМ, перебуваючи між двох вогнів, гне свою лінію. "Ранком приватизацію об'єктів дозволяють, ввечері - забороняють, а потім ще і критикують Фонд за невиконання плану надходження коштів", - ремствує Валентина Семенюк.
Відсутність єдиної вертикалі влади в країні, з усіма наслідками, що випливають звідси, наочно демонструє ситуація, яка склалася навколо приватизації ОПЗ. Президент, що ще недавно критикував ДМ та уряд за затягування із продажем цього об'єкта, після оголошення конкурсу зажадав його призупинити. Як у цій ситуації бути законослухняній главі ФДМ, як скасувати продаж підприємства, за яким уже вишикувалася черга з дев'яти серйозних претендентів? Послухати президента - виходить, зірвати план надходження приватизаційних коштів (тільки стартова ціна ОПЗ становить близько $500 млн.), потрапити під шквал критики за неефективну роботу, посваритися з урядом, потонути в скаргах інвесторів, які вже знаходять засоби на покупку ОПЗ. Або послухати уряд і проігнорувати волю глави держави? Валентина Семенюк вирішила не квапитися із зупинкою приватизації ОПЗ, розсудивши, що коли умови конкурсу затверджував Кабмін, їх йому і скасовувати. От і рухається нині приватизація в невідомому напрямку: поволіплинучі офіційні продажі перемежовуються з голосною "тіньовою" зміною власності на привабливих об'єктах. При наявності чіткої вертикалі влади в країні теж крали, вважають експерти, але "централізовано", а значить - менше.
На ці граблі ми вже наступали
Передвиборний "розпродаж" перед президентськими виборами вилився у політику реприватизації, яка нашкодила іміджу країни. Чи стане її відсутність четвертою відмінністю нинішнього передвиборного роздержавлення власності?
Три роки тому початок реприватизації як політичної кампанії було позначено шоковою заявою прем'єр-міністра Юлії Тимошенко про можливості повернення в держвласність трьох тисяч підприємств, щодо яких в органів прокуратури є інформація про порушення приватизаційного процесу. "Такими і аналогічними заявами було створено політичне поле тиску, в якому інтенсифікувалися конфлікти навколо приватизації півтора десятків великих об'єктів", - вважає Олександр Пасхавер.
В результаті цих резонансних справ під державний контроль були повернуті всього два об'єкти: меткомбінат "Криворіжсталь" і страхова компанія "Оранта". З третього об'єкту - Нікопольському заводу феросплавів - процес так і не завершився. Всі ці підприємства в процесі приватизації ("Оранта" після додаткової емісії акцій) виявилися під контролем Віктора Пінчука - власника "Інтерпайпа", зятя Леоніда Кучми, так що мова йшла скоріше про політичний підтекст реприватизації.
Проте випадки реприватизації змінили настрої і плани іноземних інвесторів. Вітчизняні підприємці неолігархічного масштабу теж могли відчути її подих на собі. Спроби провести реприватизацію на місцях придбали масовий характер. Ініціаторами подібних позовів ставали органи прокуратури, міліції, юридичні і фізичні особи. У звіті про діяльності міністерства за перші 100 днів своєї роботи міністр МВС Юрій Луценко повідомив, що в країні порушено 1700 справ за порушення у процесі приватизації. "Реприватизація починалася як політичний процес шляхом застосування різноманітних засобів політичного тиску без будь-якого юридичного оформлення і завершується точно так само - лише політичними сигналами, зняттям політичного тиску", - говорить Олександр Пасхавер.
Однак, на його думку, такий спосіб завершення цієї кампанії чреватий як мінімум двома ризиками". "По-перше, ми не можемо бути впевнені, чи завершилася реприватизація остаточно. По-друге, вона може відновитися з різних причин у будь-який момент, якщо влада не вживе заходів щодо легітимації приватизації в цілому і особливо індивідуальної приватизації".
Напередодні нинішніх парламентських виборів напрошується питання: наскільки великий ризик поновлення процесів реприватизації в країні? Тим більше, вже зараз привселюдно називаються об'єкти, продані "під вибори": ХК "Луганськтепловоз", Комсомольське рудоуправління (умови конкурсу були виписані під конкретного покупця - ММК ім. Ілліча), перехід у руки Рината Ахметова "Дніпренерго". "Всі ці угоди шиті білими нитками і при бажанні їх можна оскаржити", - впевнений народний депутат, екс-голова Фонду держмайна Олександр Бондар.
До конкурсу із продажу Одеського припортового заводу претензії навряд чи виникли б, вважають фахівці. Його умови вони називають досить прозорими. Хоча вузьке місце вже створено - президент наказав призупинити конкурс, а уряд ігнорує вимоги глави держави.
На бажанні повернутися до процесів реприватизації будують свої передвиборні програми деякі політики. "На жаль, сьогодні прискореними темпами триває перерозподіл стратегічного майна Партією регіонів", - заявляє лідер БЮТ Юлія Тимошенко, відзначивши, що прем'єр-міністр Віктор Янукович за безцінь "віддав велике хімічне підприємство "ЛУКОР" у власність російських бізнесменів". Крім цього, Тимошенко вже оскаржує законність переходу в руки Рината Ахметова "Дніпренерго", додаючи, що ця енергокомпанія все-таки буде виставлена "на відкритий аукціон з необхідними інвесторзобов’язаннями".
Більшість аналітиків на питання про реприватизації відповіли напівжартівливо: ризик не великий - "нічого не продавалося, тому і забирати не буде чого". Але на це можна розраховувати, якщо головний ініціатор повернення держвласності - Юлія Тимошенко - все-таки не потрапить в уряд. Є ще і слабка надія на те, що нинішні політики все-таки стали розумнішими і не будуть наступати на ті ж граблі. Проте від одиничних спроб повернути в держвласність продані в нинішньому році підприємства не застраховане ніхто.
Діна Пархомчук
За матеріалами: Інвестгазета
Поділитися новиною
