2927
Така різна інфляція
— Валюта
Глобалізація, аутсорсінг і перекручені валютні курси породили величезний диспаритет цін на послуги та промислові товари. Особливо вибухонебезпечно це для американської економіки.
Людям, які часто бувають в Америці, неважко помітити: ціни звичайних промислових товарів майже не міняються, а вартість послуг росте прямо-таки божевільними темпами. Так, десять років тому поїздка на таксі з Нью-Йоркського аеропорту JFK до Манхеттену коштувала $15, сьогодні - $45. Стандартний номер у бостонському Swisshotel десять років тому обходився в $190, а зараз аж в $415. Звідки ж узялася така непристойна за мірками розвинених країн інфляція?
Пояснення досить просте. Умовно всі товари і послуги в економіці можна підрозділити на дві групи - імпортозаміщуючі та неімпортозаміщуючі.
Перша група товарів у Штатах знаходиться під загрозою зникнення саме через те, що вона вже витиснута імпортом (насамперед з Китаю та Південно-Східної Азії). І ціни на імпортні товари залишаються низькими, незважаючи на потужну проінфляційну політику, яку Федеральна резервна система США проводить із 2000 року.
Зате в групі неімпортозаміщуючих товарів ми бачимо дійсний розгул інфляції – ціни зросли на все: від номера в готелі та послуг адвоката до нерухомості та лікарської допомоги.
В результаті склалася парадоксальна ситуація диспаритету цін. Наприклад, невеликий імпортний кольоровий телевізор (технологічно складний товар) запросто може коштувати стільки ж, скільки і стандартна жіноча зачіска в перукарні, а візит до стоматолога з банальною стоматологічною проблемою вже 5-10 таких телевізорів!
Ціни на імпортні товари майже не ростуть, по-перше, через тверду конкуренцію імпортерів, і по-друге, через дешевизну китайської (бангладешської, індійської, індонезійської і т.д.) робочої сили. Фактично Китай став найбільшим експортером дефляції, причому цей його статус актуальний не тільки для США, але й для всієї світової економіки. Вал дешевих китайських товарів дозволяє нівелювати інфляцію в інших секторах, де імпорт неможливий. Таким чином, сукупний індекс інфляції виглядає відносно пристойно. Так, наприклад, індекс споживчих цін США (United States Consumer Price Index - CPI) показує за 10 років скромний рівень інфляції, усього близько 30%.
І, хоча, звичайно, ніхто в цифри CPI та інші статистичні хитрості американської фінансової влади особливо не вірить, навіть якщо припустити, що фактична інфляція вище, все-таки до темпу росту цін у сфері послуг їй далеко. Спасибі китайцям! Дешевизна їх товарів, які рятують американців від підвищених витрат, обумовлює крім ефекту недорогої робочої сили ще й тим, що китайський юань сильно недооцінений стосовно долара (у 4–5 разів за паритетом купівельної спроможності), що робить китайський експорт ще більш дешевим.
Але чому так швидко ростуть ціни на послуги?
Політика ФРС у 2000-ому році привела до колосального росту грошової маси і не могла не зробити наймогутнішого інфляційного ефекту на американську економіку. Свіжоемітовані гроші знаходять притулки. А ними стають сектори, у яких неможливе імпортозаміщення. Це послуги і нерухомість. Паралельно нові гроші формують спекулятивні пузирі на фондовому та сировинному ринках.
При цьому відбувається експорт інфляційних процесів зі США у всю світову економіку, породжуючи в країнах, де ходит американська валюта, доларову інфляцію. Цей процес досить очевидний і в Росії, буквально заваленої нафтодоларами (а вирослі ціни на нафту - це теж, багато в чому, інфляційний ефект монетарної політики ФРС). Зрозуміло, проінфляційна політика ФРС вигідна самій Америці. Вигода полягає у використанні та експорті долара як світової валюти, адже в глобальному масштабі першими одержувачами нових грошей є американці.
На перший погляд для Америки цей процес винятково доброчинний. Та й з погляду американського споживача, ситуація інфляції цін на послуги та паралельної стабільності або навіть дефляції цін на промислові товари виглядає цілком адекватно: дорожнеча одних товарів і послуг компенсується дешевиною інших. Адже для споживача важливо не те, скільки він конкретно витрачає на телевізор і скільки конкретно на зачіску. Важливо, яка частка прибутку йде на ці товари разом. Якщо вона постійна для різноманітно варіюючих доданків, він цього просто не помічає.
Однак у масштабі світової економіки цей диспаритет означає, що одні люди одержують за свою працю в десятки/сотні разів менше, ніж інші, живучі за океаном. Зрозуміло, ця ситуація приводить до того, що вся промисловість (і послуги, які можна імпортувати) переводиться в місця з більше дешевою робочою силою.
Що при цьому залишається в метрополії? Високооплачувані держчиновники, ріелтори, фінансисти, піарщики, адвокати і т.п. Основа будь-якої високорозвиненої економіки - промисловість - в результаті диспаритету в оплаті праці та породжуваного ним аутсорсингу вмирає на очах.
Битва США і Китаю. Основою ВВП США стає не потужна промисловість, як це було раніше, а сфера послуг і фінансові спекуляції. Питання в тому, наскільки стабільна подібна система світового розподілу праці? Чи довго зможуть США насолоджуватися belle epoque фінансів, безтурботно експортуючи інфляцію і одночасно знекровлюючи основу економіки - промисловість?
Вашингтон прекрасно усвідомлює можливі негативні довготермінові наслідки такої політики і давно намагається схилити Пекін до істотної ревальвації юаню. Цей крок повинен не тільки стимулювати американський експорт і обмежити китайський імпорт, але й скоротити колосальне негативне сальдо торгового балансу США. Ще в 2003 році Джон Сноу, в ту пору міністр фінансів США, спеціально поїхав до Китаю, щоб переконати його керівників підвищити курс національної валюти. У липні 2005 року після довгих угод Китай скасував тверду прив'язку національної валюти до долара, і з тих пір вона подорожчала приблизно на 9%. Однак США залишаються незадоволені темпами ревальвації, вважаючи, що курс юаню повинен бути ревальвований з поточних рівнів ще мінімум на 30-50%.
Нинішній міністр фінансів США Генрі Полсон продовжує в дусі свого попередника обвинувачувати Китай у тому, що його валютна політика веде до скорочення робочих місць в Америці, тому що все більше американських компаній переносять робочі місця в Азію. Схожі вимоги США в МВФ пред'являють до іншим країн Східної Азії, стверджуючи, що азіатські країни, що занижують валютний курс через накопичення валютних резервів, не виконують своєї ролі в процесі глобального ребалансування світової фінансової системи, яка необхідна для зниження американського торгового дефіциту.
Але й китайські товариші, у свою чергу, проявляють не меншу завзятість і ні в якому разі погоджуються на значне підвищення курсу юаню, побоюючись за прибутки своїх експортерів. Китай як ні в чому не бувало продовжує завалювати США дешевими товарами, роль світового експортера дефляції його поки цілком влаштовує. І в цьому протистоянні Китаю досить натякнути, що він не буде далі фінансувати дефіцит платіжного балансу США, купуючи долари і номіновані в доларах казначейські зобов'язання США.
І все-таки Америка не залишає надії умовити свого торгового партнера на ревальвацію юаню, ініціюючи дрібні «торговельні війни» проти Піднебесної. Так, у серпні-вересні поточного року компанія Mattel відкликала 20 млн іграшок Барбі, зроблених, зрозуміло, у Китаї, через «небезпечну фарбу та магнітах, які легко ковтаються». До цього Управління із санітарного нагляду за якістю харчових продуктів і медикаментів США (Food and Drug Administration) неодноразово висувало претензії до якості продуктів харчування, експортованих Китаєм, наприклад, сумніву піддалися мед, пшенична клейковина, креветки та інші морепродукти. У Конгресі тим часом, підготовлено законопроект, що встановлює 27-процентне мито на імпортовані з Китаю товари, у випадку якщо той відмовиться від ревальвації юаню.
Китай реагує на всі ці щипки досить флегматично. І хоча колишній голова китайського відомства з контролю за якістю продуктів у липні про всякий випадок був розстріляний своїми пильними товаришами, на більш істотні поступки Піднебесна піти поки не готова. Однак, як говорить відоме прислів'я, «бійтеся мріяти - мрії іноді збуваються». І справді, якщо США все-таки вдасться уламати Китай на ревальвацію, то при рішенні цієї проблеми відразу виникне інша, не менш небезпечна. Адже серйозна ревальвація юаню хоча і скоротить дефіцит торгового балансу США з Китаєм, одночасно приведе до наймогутнішого сплеску інфляції в Америці (і у світі). Китай у випадку значної ревальвації юаню перетвориться з експортера дефляції в експортера інфляції, і тоді американському (і не тільки американському!) споживачеві доведеться забути про дешеві промислові товари, зроблені в Китаї. А американській фінансовій владі, у свою чергу, доведеться спішно творчо переосмислювати «провину» Китаю, обвинувачуючи його тепер не «у формуванні за рахунок заниженого курсу юаню негативного сальдо торгового балансу США з Китаєм», а, скажемо, в «експорті інфляції за рахунок завищеного курсу юаню». Втім, американську владу такий варіант, схоже, цілком влаштовує. Завжди простіше пояснювати виборцям провину когось іншого, ніж визнавати помилки у власної проінфляційній економічній політиці.
Майже 80% ВВП США в 2006 році дали послуги. Причини зростання цього показника: збільшення імпорту товарів і подорожчання послуг.
Теорія: США як Руританія
Слова знаменитого австрійського економіста Людвіга фон Мізеса про вигадану країну Руританію дивно нагадують нинішнє положення справ у США.
Людвіг фон Мізес писав: “Припустімо, що міжнародний орган збільшив розміри своєї емісії на певну суму, що повністю пішла в одну країну - Руританію. Кінцевим результатом цієї інфляційної акції стане зростання цін на товари та послуги в усім світі. Але вплив цього процесу на умови життя громадян різних країн буде різним. Руританці будуть першими облагодіяні додаткової манної небесної. У їх розпорядженні стало більше грошей, у той час як жителі іншого світу не одержали своєї частки нових грошей. Руританці можуть сплачувати більш високі ціни, а інші – ні. Тому руританці забирають зі світового ринку більше товарів, ніж раніше. Неруританці змушені обмежувати своє споживання, оскільки не можуть конкурувати з більше високими цінами, що платяться руританцями. Поки триває процес пристосування цін до грошового відношення, що змінилося, знаходяться у більше вигідному положенні в порівнянні з неруританцями. Коли цей процес нарешті завершиться, руританці стануть багатшими за рахунок неруританців.»
За матеріалами:
Поділитися новиною
