370
Не наша труба
— Енергетика
Не найприємніші новини прийшли вчора в Україну з Туреччини: там почалося будівництво нафтопроводу Самсун-Джейхан, що з'єднує порти на чорноморському та середземноморському узбережжі країни. Цей проект може "до нуля" звести перспективи України в її участі в транзиті нафти з Каспійського басейну в Європу.
Нафтопровід Самсун-Джейхан покликаний забезпечити поставки нафти в Європу та на Близький Схід в обхід чорноморських проток. Нагадаємо, що раніше в рамках диверсифікованості транзитних шляхів поставок нафти в Європу з Каспію та з метою зниження ролі Росії в даному процесі розглядалося два варіанти маршруту: морський і сухопутний.
Сухопутний варіант (за підтримкою США) був реалізований у проекті Баку-Тбілісі-Джейхан (БТД). Морський - припускав використання чорноморських портів Грузії для подальшої поставки нафти танкерами. При цьому Україна розглядала можливість участі в цьому маршруті з використанням нафтопроводу Одеса-Броди та з продовженням до Гданську.
Трохи пізніше цей проект був поставлений під питання після активізації переговорів про будівництво нафтопроводу Бургас-Александропуліс. Він задумувався як спільний проект Росії, Болгарії та Греції ще до вступу Софії й Бухареста в Європейський Союз. Після інтеграції Болгарії в Євросоюз її ентузіазм у плані реалізації проекту пішов на спад, хоча офіційно від проекту Софія не відмовилася. Що стосується Греції, то ця країна, велике вплив у нафтохімічній галузі якої має російський "Лукойл", у набагато меншому ступені пручалася проекту.
Учорашній старт будівництва нафтопроводу Самсун-Джейхан повинен замкнути всі поставки нафти в Європу на Туреччині. "Реалізація проекту будівництва нафтопроводу Самсун-Джейхан сприятиме реалізації планів перетворення Туреччини в міжнародний центр транспортування нафти й газу", - цитує турецького міністра енергетики Хильми Гюлера місцеве телебачення.
При успішній реалізації проекту Анкара отримає можливість взяти під свій контроль не тільки стратегічний БТД, але й Самсун-Джейхан. Це повною мірою відповідає американської стратегії, що полягає в ставці на транзитний потенціал Туреччини. Ще в березні 2007 року заступник держсекретаря США по країнах Європи і Євразії Деніел Фрід заявив про плани Білого Дому протиставити російській експортній енергетичній системі нафтлгазотранспортну інфраструктуру Туреччини.
Нафтопровід, що планується прокласти від чорноморського порту Самсун до нафтового термінала Джейхан на середземноморському узбережжя Туреччини, розрахований на транспортування 60-70 мільйонів тонн нафти в рік. Якщо до цього додати потужність нафтопроводу БТД в 50 мільйонів тонн нафти в рік, то загальна потужність турецької інфраструктури складе порядку 110-120 мільйонів тонн у рік. Якщо ж вірити прогнозам Президента Азербайджану Ільхама Алієва, то до 2008 року в нафтопроводі БТД не буде вільних потужностей для транспортування нафти, крім азербайджанської.
"ДО 2008 року експорт азербайджанської нафти досягне 50 млн. тонн, тобто рівно стільки, скільки здатний транспортувати сьогодні БТД. Тому з обліком наших власних можливостей по видобутку нафти до 2008 року трубопровід буде повністю завантажений", - заявив він на прес-конференції за підсумками 9-го саміту глав держав й урядів країн - учасниць Організації економічного співробітництва, що відбулася в травні 2006 року.
Таким чином, до 2011 року, коли планується здати в експлуатацію Самсун-Джейхан, цей проект буде орієнтований на прокачування не стільки азербайджанської, скільки казахської нафти. Це означає, що теоретично до 2012 року Туреччина може монополізувати транзитні шляхи поставок нафти з каспійського регіону.
Поки Європейський Союз підтримує стратегічну концепцію Вашингтона по посиленню транзитного значення Туреччини. Про це, крім іншого, свідчить участь у проекті італійської компанії ENI. До того ж, Брюссель уже давно висловлював невдоволення практично монопольним положенням Росії на європейському енергетичному ринку.
Ситуація навколо нафтопроводу Самсун-Джейхан свідчить про те, що, незважаючи на наявні ризики, Вашингтона й Брюссель вирішили складати яйця в один кошик. Адже фактичне посилення Туреччини в якості найбільшого транзитного центра підвищує ризики для споживачів, у відношенні яких Анкара може згодом застосувати російську тактику "енергетичного шантажу".
Для Києва ж створення й підтримка будь-якого проекту по транспортуванню каспійської нафти в Європу в обхід України знижує ймовірність реалізації проекту Одеса^-Броди в аверсном напрямку й зводить до нуля можливість країни стати транзитером каспійської нафти в Європу.
За матеріалами: Proua.com
Поділитися новиною
