587
Кредитну карту винайшли, коли не вистачило грошей, щоб заплатити за обід
— Фінтех і Картки
Ця історія відбулася в 1949 році в одному нью-йоркському ресторані.
Френк Макнамара, керівник Hamilton Credit Corporation, вирушив повечеряти з приятелем Альфредом Блумінгдейлом, онуком засновника знаменитого магазину Bloomingdale's, і своїм адвокатом Ральфом Шнайдером. Сидячи за столиком ресторану, вони обговорювали одного з клієнтів, що потрапив у скрутну фінансову ситуацію. Він володів декількома кредитними книжками з магазинів, у яких у нього був відкритий кредит, коли кілька друзів попросили в цієї людини грошей у борг. Грошей він їм не дав, але дозволив використати свої кредитні книжки за певну плату, яку друзі пообіцяли відшкодувати йому. У результаті кредит на книжках істотно виріс, а боржники виявилися неплатоспроможними. Ця неприємна ситуація змусила нещасного власника кредитів позичити гроші в Hamilton Credit Corporation, тобто у Френка Макнамари.
По закінченні вечері Френк потягнувся за гаманцем, щоб заплатити за їжу. Однак там не було достатньо грошей, так що бізнесменові довелося дзвонити дружині й просити її терміново привезти йому гроші. Після цього інциденту Макнамара заприсягся, що подібної ситуації з ним ніколи більше не станеться. Об'єднавши дві теми тієї пам'ятної вечері (можливість позичати свій кредит і відсутність грошей, щоб заплатити за їжу) Френк додумався до абсолютно нової ідеї - ідеї кредитної книжки, що використовувалася б не одним магазином, а багатьма торговельними установами. Особлива новизна цієї концепції полягала у використанні компанії-посередника між продавцем і покупцями.
Кредитні книжки або карти, що випускаються певним магазином або бензоколонкою, були дуже популярними на початку ХХ століття. Це допомагало компаніям забезпечувати лояльність покупців - боржник скоріше повернеться в магазин, щоб купити щось ще. Кредитні карти заззвичай поширювалися серед клієнтів, про платоспроможність яких було відомо. Для довгого списку покупок потрібен був ціла гора кредитних карт - по окремій карті для кожного місця торгівлі. Геніальність ідеї Макнамари полягала в тому, що він припускав використати тільки однієї-єдиної карти для всіх торговельних точок. До того ж з поширенням автомобілів й аеропланів люди почали подорожувати й, природно, їм хотілося купувати речі не тільки в рідному місті.
Макнамара обговорив свою ідею із Блумінгдейлом та Шнайдером, і в 1950 році вони втрьох відкрили нову компанію за назвою Diners Club, яка і повинна була стати посередником між клієнтами та бізнесом. Тепер не індивідуальні компанії пропонували свій власний кредит, а Diners Club пропонував відкрити кредит клієнтам для багатьох компаній. І збір грошей з боржників, власників кредитних карт Diners Club, здійснювали не самі компанії, а Макнамара та Со.
До цього компанії вигравали від використання кредитних карт тим, що створювали постійну клієнтуру, яка забезпечувала високий рівень регулярних продажів. Але Diners Club не міг робити гроші за такою схемою. Було вирішено, що за кожну покупку, зроблену за допомогою карти від Diners Club, компанії будуть сплачувати 7% від її вартості, а власники карт - щорічний збір.
Макнамара концентрував свою увагу на бізнесменах. Саме вони були найбільш частими відвідувачами ресторанів й, отже, могли виявити цікавість до такої послуги. Цим і пояснюється назва компанії, яку можна перекласти як "Клуб ресторанних завсідників". Перші карти Diners Club було роздано двом сотням людей, переважно друзям та знайомим власників компанії. Карти друкувалися на прямокутниках щільного паперу. На їхньому зворотному боці було зазначено список усіх 14 ресторанів, де приймалися ці карти. Спочатку справи йшли погано. Власники ресторанів не хотіли платити свої 7% і боялися, що новинка буде конкурувати з їхніми власними картами. Потенційні клієнти Diners Club не хотіли купувати карти цієї компанії, оскільки спочатку вони не пропонували досить великого вибору місць, де новинку приймали б до оплати. Проте до кінця 1950 року 20 тис. нью-йоркців розплачувалися за ресторанні вечері шматочками паперу від Diners Club. До другого року свого існування компанія вже дістала чималий прибуток, що не залишало сумнівів у фінансовому успіху нового підприємства. Diners Club продовжував розвиватися практично в безконкурентному просторі до 1958 року, коли на горизонті американського бізнесу з'явилися кредитні карти American Express й Bank Americard (пізніше перейменована в VISA). Обидві компанії відкрили нову епоху в популяризації кредитних карт, зробивши їхнім надбанням не тільки США, але й усіх розвинених країн світу.
Обставина, що призвела до поширення кредитних карт, - інфляція 50-х років. Практика показувала, що в період інфляції вигідно мати борги. Борг залишається колишнім, а вартість того, що було придбано, підвищується, і якщо його продати, можна виграти на різниці колишньої вартості й вартості, підвищеної в процесі інфляції. З економічної точки зору кредитні карти повсюдно пожвавлювали бізнес, спокушаючи американських споживачів своєю доступністю. Дуже чутливим виявився й культурний ефект. До ХХ століття вважалося, що жити в боргах - негідно. Пуритани та квакери, що складали значну й впливову частину населення США, вважали персональний борг великим гріхом. Новий рік повсюдно прагнули зустрічати "чистим", тобто вільним від боргів.
Тепер наявність боргів не псує репутації. Навпаки. Якщо американець у боргах, але регулярно робить належні йому виплати, то він дуже шанований клієнт. Йому хочуть продавати, тому що такому клієнтові можна вірити. А регулярний режим оплати своїх боргів багатьох привчає також і до фінансової дисципліни. Сьогоднішня реальність - це процвітання кредитних карт із виразною тенденцією все більшого витиснення "живих" грошей.
За матеріалами: UABanker.net
Поділитися новиною
