491
Адріан Козловський: угоди з реструктуризації та оптимізація робочого капіталу як win-win підхід
— Кредит&Депозит
За даними НБУ, частка проблемних кредитів (NPL) в банківській системі на початок 2021 року становила 41%. Причому дві третини з них зосереджено у державних банках. Цей показник за останні декілька років суттєво знизився за рахунок підписання угод з реструктуризації боргів.
Реструктуризація боргу зазвичай розглядається і позичальником, і банком як пріоритетний метод рішення щодо проблемних кредитів. Першому це дає змогу зберегти бізнес на плаву, а банкам – покращити якість кредитного портфелю.
Який зв’язок між оптимізацією робочого капіталу та реструктуризацією боргу?
Надлишкове замороження коштів у робочому капіталі характерне для багатьох проблемних позичальників. Робочий капітал формується як різниця між потребою у фінансуванні операційних активів (дебіторська заборгованість, запаси) та ресурсів, що сформовані завдяки відстроченням оплат постачальникам (кредиторська заборгованість).
Оптимізація робочого капіталу призводить до вивільнення оборотних коштів, які можуть бути спрямовані на інвестиції або дострокове погашення боргу. При формуванні переліку умов угоди про реструктуризацію банки можуть включати пункт про необхідність проведення оптимізації робочого капіталу як одну з таких умов, яка має бути виконана позичальником у визначений термін після підписання угоди.
Наш досвід роботи з проблемними позичальниками в Україні свідчить про те, що у більшості випадків підприємства мають певні прогалини в управлінні робочим капіталом.
Зокрема, мова йде про високий рівень авансування закупівель, відсутність чітких політик щодо контрактних умов оплати, некоректне внесення умов оплати в інформаційні системи та несвоєчасне оформлення документації, що унеможливлює формування платіжного календаря.
Серед інших причин – відсутність регламентації умов оплати, наприклад, коли мова йде про кредитні ліміти. Найчастіше такі компанії також не працюють системно із простроченою заборгованістю та схильні надавати знижки покупцям навіть тоді, коли вони не є своєчасними з точки зору стану бізнесу.
Ознакою майбутніх ризиків щодо робочого капіталу часто стають надмірний або ж недостатній рівень запасу сировини та матеріалів, запасних частин та готової продукції, неврахування впливу сезонності, акцій, знижок на необхідний рівень страхового запасу.
Все перелічене є свідченням неефективності управління та в деяких випадках призводить до неможливості вчасної виплати боргу ще до того, як виникають проблеми, пов’язані з втратою частки ринку чи зниженням маржинальності.
Як сформулювати пункт про необхідність оптимізації робочого капіталу в угоді про реструктуризацію боргу?
Ініціатором оптимізації робочого капіталу за умови нормального функціонування бізнесу є власник або керівництво компанії. У випадку проблемних кредитів цю роль беруть на себе кредитори, адже вивільнені за рахунок такої оптимізації кошти можуть частково спрямовуватися на дострокове погашення боргу.
У тих випадках, коли на це є підстави, ми рекомендуємо своїм клієнтам включати пункт про необхідність проведення оптимізації робочого капіталу як один з елементів угоди про реструктуризацію кредитів проблемних позичальників.
Ключові моменти, які мають бути зафіксовані щодо даного пункту:
- строк проведення діагностики, протягом якого позичальник зобов’язується ідентифікувати можливі напрямки оптимізації робочого капіталу (зазвичай такий строк складає 3-6 місяців з моменту оформлення угоди про реструктуризацію);
- формат проведення діагностики: внутрішніми силами компанії або з залученням радників. Для убезпечення позиції кредиторів та нівелювання ризику формального підходу до діагностики робочого капіталу ми рекомендуємо передбачати залучення незалежних радників, які мають достатній рівень компетентності та довіри зі сторони банків;
- принцип розподілу вивільнених коштів між банком та позичальником. Великою кількістю угод з реструктуризації передбачається застосування механізму кеш-свіп з повним спрямуванням надлишкових грошових потоків на рахунки банків. Наш досвід свідчить, що такий підхід повністю руйнує будь-яку зацікавленість акціонера в проведенні операційних оптимізацій.
Відповідно, ми рекомендуємо вивільнені в результаті реалізації проектів з оптимізації робочого капіталу кошти розподіляти у певній пропорції між позичальником та кредитором – наприклад, 50/50, 75/25, 25/75 – при цьому розрахунок ефекту має враховувати понесені позичальником витрати на залучення радників для діагностики та реалізації заходів з оптимізації робочого капіталу.
Значення угод з реструктуризації не має обмежуватися зміною лише комерційних умов щодо наявної заборгованості. Вони також мають бути націлені на підвищення транспарентності позичальника.
Попри те, що ініціаторами включення пунктів щодо необхідності оптимізації робочого капіталу або розробки стратегічного плану розвитку зазвичай виступають банки-кредитори, вдала реалізація таких заходів може мати наслідком не тільки прискорення виплати наявного боргу, але й посилення фінансової життєздатності компанії.
В майбутньому це може стати плацдармом для нових угод з фінансування інвестиційних проектів між компанією та банком.
Адріан Козловський, заступник директора відділу інвестицій та ринків капіталу, KPMG в Україні
За матеріалами: Finance.ua
Поділитися новиною
