5011
Артем Ковбель: міф про дешевий газ
— Енергетика
МВФ довго наполягав на підвищенні цін на газ. Українська влада довго цьому пручалася, але все ж таки здалася. І відразу ж після ухвалення доленосного рішення на уряд посипався шквал критики з боку опозиції.
Олег Ляшко, Юлія Тимошенко та інші в один голос звинувачують Петра Порошенка чи не у злочині проти народу і запевняють, що знизити ціни на газ можна і потрібно. Але чи так це насправді?
Як формується ціна на газ
Згідно з постановою КМУ №315 від 27.04.16 в основі українського тарифу на газ лежать тарифи, встановлені хабом NCG (один з трьох найбільших у Європі газорозподільних центрів). До них додатково плюсуються витрати, які «Нафтогаз» несе при транспортуванні блакитного палива в Україну. Формула отримала назву «Дюссельдорф+» (хаб NCG розташований поблизу німецького міста Дюссельдорф).
На практиці все виглядає наступним чином:
На практиці все виглядає наступним чином:
1. Беремо газ за ціною, розрахованою хабом NCG;
2. До отриманої цифри додаємо 20% ПДВ (як вимагає українське податкове законодавство);
3. Додаємо ще 15-20% – за транспортування (близько 10% – розподільними мережами і +/- 5% – магістральними трубопроводами);
4. Фінальна надбавка в пару відсотків – це націнка від постачальника (124 грн, якщо вірити «Нафтогазу»).
Така система повинна була задобрити МВФ. Продемонструвати йому, що Україна готова працювати в газовій сфері на тих самих умовах, що і європейські партнери.
Нова формула також повинна була створити рівні умови конкуренції для різних компаній на газовому ринку України. Але цього не сталося. А все через ухвалений раніше закон “Про ринок природного газу”.
Цей закон містить багато гучних норм і заяв, та й взагалі, якщо не вникати в суть, виглядає досить переконливо. Але є в ньому свої «дірки».
Так, саме в цьому законі передбачено право Кабміну в окремо взятих випадках самостійно встановлювати ціни на газ.
Пізніше це право було закріплено постановою КМУ № 187 від 22.03.2017. Постанова змушує нашого газового монополіста – НАК «Нафтогаз» – продавати газ для окремих учасників ринку (а саме для ПЕК і населення) за пільговими заниженими цінами, які встановлює безпосередньо Кабмін.
Те саме горезвісне ПСЗ (Положення про соціальні зобов’язання). Формально воно потрібно було для того, щоб зберегти соціальні ціни на газ і захистити гаманці громадян. Хоча тут, звичайно, виникає питання: чому не можна було розробити якісь більш адекватні механізми компенсування витрат для населення? Субсидії, кредити, ще щось.
Ймовірно, тому що, по-перше, це трудомістко. Потрібно шукати кошти, придумувати щось. Набагато простіше нічого не робити. Ну а по-друге… а як же корупція? Адже завдяки постанові №187 чиновники отримують необмежені можливості для спекуляцій з цінами на газ і розкрадання ресурсів як наслідок.
Сам закон, до речі, містить ще одну цікаву норму. Він зобов’язує уряд створити систему компенсації витрат «Нафтогазу», яких той зазнав за ПСЗ. Цього так і не сталося.
У підсумку все, що ми маємо зараз – адже три роки пройшло з моменту вступу в силу Закону “Про ринок природного газу” – це повністю непрозорий газовий ринок і збитковий «Нафтогаз».
Останній і раніше страждав від дефіциту бюджету, але за три роки не було зроблено нічого, щоб вирішити проблему. Її тільки посилили. Але ж мова йде про головного нафтогазового монополіста країни.
Звичайно, «Нафтогаз» регулярно отримує великі суми фінансової підтримки з державного бюджету. Тобто фактично – з кишень платників податків, які наповнюють цей бюджет. І тут знову виникає питання: чи справді «пільговий» газ такий вже пільговий? Враховуючи, скільки кожному з нас доводиться повертати державі у вигляді виплачених податків, вже не надто в це віриться.
Але ж колись газ був дешевим. Чи можна повернутися до тих показників?
Так, колись газ обходився нам в рази дешевше, але ж тоді і його ключовим постачальником була Росія. А з нею діяли особливі домовленості, які часто оберталися різними втратами для України.
Так, наша країна не мала права купувати газу менше, ніж було передбачено російсько-українськими домовленостями (навіть якщо стільки не потрібно було). Але набагато яскравіше ситуацію ілюструють знамениті «Харківські угоди», коли заради вигідних цін на газ Україна практично віддала Крим у користування російському Чорноморському флоту.
Крім того, за часів російського газу також діяли схеми штучного заниження ціни на газ. “Нафтогаз” так само продавав газ нижче, ніж купував, а різницю просто покривала держава.
Все це було необхідно для збереження соціального спокою, але не вирішувало ключових проблем. Чи потрібно зараз Україні повернення до тих витоків? Вкрай сумнівно. Адже це те, що в народі називають «шило на мило».
Втім, є інший спосіб стабілізувати ситуацію. І полягає він в тому, щоб послухати Міжнародний валютний фонд і виконати всі його вимоги.
Чого хоче МВФ?
На думку МВФ, головною проблемою газового ринку України наразі є збитковість «Нафтогазу». Для того, щоб підтримувати його на плаву, з бюджету регулярно виділяється багато коштів – це гроші, які могли б піти на підтримку інших секторів економіки. Додамо сюди і податки, які міг би виплачувати “Нафтогаз”, якби працював у плюс. Словом, суцільні втрати за всіма фронтами.
Згідно з МВФ, головна причина дефіциту бюджету “Нафтогазу” – в багаторічній традиції продавати газ населенню дешевше, ніж купувати. При цьому саме населення – головний споживач, про що неодноразово заявляв сам «Нафтогаз». Звідси і рекомендація відмовитися від всіх пільг і підвищити ціни для людей, включивши в неї також і витрати на обслуговування газової інфраструктури (традиційна практика для розвинених країн заходу).
Все це передбачається робити не відразу, а планово, поступово. Для того, щоб забезпечити соціально незахищені верстви населення, МВФ рекомендує розробити систему субсидій і компенсацій з держбюджету.
Все це складно, але можливо. І було б набагато простіше, якби Україна прислухалася до рекомендацій МВФ і стала їх виконувати ще тоді, в 2014-му, коли долар ще не коштував 30 грн, а ціни і тарифи в Україні були нижчими.
В тих умовах компенсувати населенню дорогий газ було б набагато легше. Зараз все коштує дорожче, тому і суми з бюджету потрібні чималі.
З іншого боку, якщо є кошти на підтримку «Нафтогазу» (за даними ЗМІ, він за три роки отримав з бюджету понад 200 млрд грн), значить, знайдуться гроші для субсидій населенню у разі відмови від пільгового газу. Було б бажання. А з цим у нашого уряду завжди були проблеми.
Підбиваючи підсумки
Як не крути, але знизити ціни на газ в Україні практично неможливо. Просто тому, що у нас ніколи не було дешевого газу. Ми за нього завжди платили багато, якщо не зі своїх гаманців, то за допомогою політичних і економічних поступок тій ж Росії.
МВФ натомість вимагає вирівняти ситуацію, запровадити чіткі і прозорі тарифи, на основі яких розраховується весь цивілізований світ. Якщо ми хочемо потрапити в цей світ – цілком логічно прийняти його правила.
Але навіть якщо знизити в прямому сенсі ціну не можна, її можна компенсувати за рахунок преференцій і субсидій з бюджету. Для цього потрібно лише адекватно розподілити бюджетні кошти і, зрозуміло, відмовитися від ПСЗ, який тягарем лежить на «Нафтогазі».
В ідеалі варто було б провести реформування всередині самого «Нафтогазу». Зараз це – величезна структура, на одне лише утримання якої на рік йдуть мільйони гривень. Але для всього потрібна політична воля і бажання уряду. Яких, на жаль, немає.
Артем Ковбель, партнер Kreston GCG
За матеріалами: Finance.ua
Поділитися новиною
