1190
Святослав Єфремов: теорія боротьби з корпоративним шахрайством (частина 1)
— Кримінал
Корпоративне шахрайство (також використовуються терміни «посадове шахрайство», «внутрішнє шахрайство») – одна з найбільших проблем бізнесу.
Вона зародилася в незапам’ятні часи і продовжує залишатися актуальною і в світі постмодерну.
Незважаючи на зростання інформатизації та роботизації виробничих процесів і управління, статистика в світовому масштабі залишається практично незмінною – в середньому, втрати компаній від корпоративного шахрайства еквівалентні 5% виручки. У країнах, що розвиваються, цей показник досягає 15%. Адже постраждати від корпоративного шахрайства може не лише сам бізнес, а й безпосередньо його акціонери, банки-кредитори, держава і суспільство.
Багато компаній миряться з цією дійсністю, розглядаючи корпоративне шахрайство як якесь «стихійне лихо», і заздалегідь оцінюючи втрати від нього як невід’ємні витрати бізнесу.
Інші бізнесмени не опускають рук і продовжують удосконалювати засоби контролю, підвищувати рівень корпоративної культури та комплаєнсу. Намагаючись, якщо не викорінити явище корпоративного шахрайства, то хоча б знизити ризики до прийнятного рівня.
Цією колонкою почну цикл матеріалів про феномен корпоративного шахрайства, його психологічні аспекти, різновиди, а також світову практику боротьби з ним, яка може полягати як в перешкоджанні шахрайству, так і в розслідуванні інцидентів.
Сутність корпоративного шахрайства
Шахрайство, в широкому сенсі – це порушення майнових прав будь-якої особи (людини, компанії, держави) шляхом обману або зловживання довірою такої особи.
Відповідно, шахрайство відрізняється від пограбування тим, що використовує обман і приховування істинної мети злочинця.
Обман передбачає, що злочинець має створити якусь «альтернативну реальність», яка введе в оману оточуючих – як для того, щоб здійснити шахрайство, так і для того, щоб приховувати його після скоєння.
Саме обман є ключовим елементом, що робить шахрайство можливим, і саме на руйнування цієї «альтернативної реальності» спрямовані більшість методів боротьби з шахрайством.
При цьому заподіяння збитку при шахрайстві може трактуватися досить широко – як безоплатне заволодіння чужим майном, так і його використання для власної вигоди або на користь третіх осіб (відповідно, позбавляючи цих вигод законного вигодонабувача).
У свою чергу, корпоративне шахрайство – це шахрайство, вчинене шляхом незаконного використання ресурсів компанії або повноважень, наданих компанією.
Традиційно, в рамках корпоративного шахрайства виділяють три підвиди:
1. Корупція – підкуп, конфлікт інтересів, примус або шантаж.
2. Крадіжка – пряме привласнення чужого майна, придбання активів за чужий кошт, використання чужого майна в особистих цілях тощо).
3. Шахрайство за допомогою фінансових і нефінансових звітів – спотворення будь-яких показників в інтересах шахрая – наприклад, завищення прибутку або обсягів виробництва компанії.
Трикутник шахрайства
Вчинення корпоративного шахрайства визначає поєднання трьох елементів, які називаються «трикутником шахрайства», а саме:
1. Мотив або тиск – фінансові проблеми, згубні пристрасті й пороки тощо.
2. Можливість здійснювати і деякий час приховувати факт шахрайства – неефективний контроль, корумпованість відповідальних осіб і т. д.
3. Можливість внутрішнього виправдання шахраєм своїх дій.
Аналогічно, алгоритм шахрайських дій також можна описати у вигляді трьох етапів:
1). Дія – розробка плану шахрайства і безпосереднє його виконання. Наприклад, привласнення або розтрата майна, підготовка сфальсифікованих документів або фінансових звітів, отримання хабара.
2). Приховування шахрайських дій. Наприклад, виправлення облікових записів, знищення документів або фізичних слідів злочину.
3). Конвертація – перетворення отриманих незаконних вигод в цінності, які шахрай може використовувати. Наприклад, відмивання грошей, продаж краденого майна, виведення коштів з-під юрисдикції контролюючого органів.
Виявити шахрайство
Виявлення шахрайства, як правило, ускладнюється тим, що за своєю формою більшість шахрайських операцій практично нічим не відрізняється від нормальних дій (наприклад, угод купівлі-продажу).
По суті, шахрайство базується на тому, що незаконні дії видаються за законні шляхом надання їм іншого значення, ніж було насправді.
Таким чином, основним етапом шахрайства є приховування, без якого будь-яке шахрайство було б відносно легко виявити.
Приховування шахрайства побудоване на тому, що дії в його підготовці, здійсненні, конвертації отриманих вигод, а також самому приховуванні таким чином вибудовуються в часовому, людському і документальному розрізі, щоб створити видимість нормальної господарської логіки.
Відповідно, хоча розкриття шахрайства вимагає отримання доказів щодо всіх вищезгаданих етапів шахрайства, саме доказ приховування є ключовим для обґрунтування шахрайської логіки.
Доказ приховування шахрайства є переконливим підтвердженням того, що шахрайські дії мали навмисний характер і не дає можливості шахраю стверджувати, що вони відбулися випадково або без його відома.
Таким чином, при розкритті шахрайства ключовим елементом є правильна ідентифікація і тлумачення фактів і подій, пов’язаних з шахрайством, в світлі реальної логіки цих фактів і подій.
Святослав Єфремов, партнер з консалтингових послуг Kreston GCG
За матеріалами: Finance.ua
Поділитися новиною
