956
Олександр Бірюков: законодавство про банкрутство фізичних осіб в Україні в контексті міжнародних стандартів
— Особисті фінанси
Банкрутство фізичних осіб – непідприємців стало новою сферою правового регулювання суспільних відносин в законодавстві України. Верховна Рада 18 жовтня цього року більшістю голосів прийняла Кодекс з процедур банкрутства, в якому передбачено банкрутство фізичних осіб.
Ця сфера законодавства відома у світі як споживче банкрутство, на відміну від так званого корпоративного банкрутства, що об’єднує процедури банкрутства юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців.
Сьогодні практично усі країни Європейського континенту містять у національному законодавстві юридичні засоби розв’язання проблем заборгованості громадян.
В Україні ідея впровадження системи процедур з розв’язання проблем заборгованості фізичних осіб – не підприємців почала реалізовуватись ще у 2009 році. Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України (щодо банкрутства фізичної особи)» був зареєстрований у Верховній Раді України 27 березня 2009 р. за номером 4273. Необхідно зазначити, що цей законопроект був негативно сприйнятий юридичною спільнотою.
Проект Закону «Про реструктуризацію боргів фізичної особи або визнання її банкрутом» (реєстраційний номер 2353а), який став основою відповідної частини прийнятого Кодексу з процедур банкрутства, чекав у Верховній Раді розгляду більше трьох років.
Згідно з досвідом застосування зазначених процедур в іноземних країнах банкрутство як система зрозумілих, прозорих та ефективних юридичних процедур,спроможна допомогти вирішити проблеми, з якими стикаються фізичні особи, які опинилися в критичній фінансовій ситуації.
Основною процедурою зазвичай виступає реструктуризація боргів боржника. Розробка та схвалення плану реструктуризації відбувається під наглядом суду, що є гарантією участі у такій процедурі усіх зацікавлених осіб та дозволяє врахувати їх пропозиції з виведення боржника із складної ситуації.
Єдиного підходу щодо того, в якій формі слід вводити систему банкрутства фізичних осіб, у світі не існує: в одних країнах розробляється окремий закон про банкрутство фізичних осіб, в інших ці процедури стають частиною так званого корпоративного банкрутства і поширюються як на фізичних осіб – підприємців, так і на непідприємців.
Також не існує однієї моделі процедур банкрутства, яку Всесвітній банк міг би запропонувати як зразок. Це стосується і єдиного бачення того, якими юридичними засобами необхідно наповнювати процедуру банкрутства фізичних осіб.
До 2010-х років у цій сфері міжнародних стандартів не існувало. Враховуючи це, Всесвітній банк у 2011 р. виступив ініціатором вивчення стану регулювання цих відносин у країнах світу з метою розробки рекомендацій для держав, які планують введення таких процедур у національне законодавство або вдосконалювати існуючі системи.
У 2013 р. під егідою Всесвітнього банку було схвалено Звіт з питань банкрутства фізичних осіб (Report on the Treatment of the Insolvency of Natural Persons), який за змістом фактично є порівняльним аналізом існуючих на той час у світі систем банкрутства фізичних осіб. В розробці цього документу брав участь і автор цих строк.
Загальний огляд проекту Кодексу, поданого на друге читання, дає підстави дійти висновку про те, що він в цілому відповідає тим рекомендаціям, що містяться у зазначеному документі.
Головною метою звернення до процедури банкрутства є максимальне задоволення вимог кредиторів та отримання добросовісною фізичною особою звільнення від непогашених боргів за результатами розгляду судової справи. Таке будується на відомій концепції «свіжого старту» – особа, яка зробила все, щоб віддати борги, отримує інший шанс почати нове життя вже без боргів.
Разом з тим, зазвичай у відповідному законодавстві передбачають заходи, що ускладнюють або унеможливлюють використання цієї системи нечесними особами чи шахраями.
Важливою частиною такого законодавства є наслідки для осіб, які визнані банкрутами.
Кожна країна визначає, які негативні наслідки для таких осіб мають наставати після завершення процедури банкрутства.
В Україні після закриття провадження у справі про банкрутство, в якій фізична особа була визнана банкрутом, протягом 5 років не може бути відкрито провадження у справі про неплатоспроможність за її заявою.
Крім того, така особа зобов’язана перед укладенням окремих видів договорів (передусім тих, що передбачають майнові зобов’язання) письмово повідомляти про факт своєї неплатоспроможності.
Сподіваємось на те, що громадяни України зможуть скористатись перевагами процедур банкрутства для розв’язання тимчасових фінансових проблем і повернутись до звичайної активної діяльності вже без боргового тягаря.
Олександр Бірюков, радник Юридичної групи LCF, професор
За матеріалами: Finance.ua
Поділитися новиною
