498
Артем Ковбель: чи є майбутнє у аграрних кооперативів в Україні?
— Аграрний ринок
За даними Державної служби статистики, кількість аграрних кооперативів в Україні до 2017 р. зросла на 3%. Враховуючи, що до 2016 року цей показник успішно знижувався – наче непогано. А тут ще й уряд запускає свою програму підтримки.
Обіцяють на розвиток фермерських господарств і кооперативів виділити 1 млрд грн, ввести спрощену систему кредитування і компенсувати деякі витрати. Читаєш такі новини і забуваєш, що йдеться про Україну. Починаєш вірити в казки про «покращення» та інші чудеса. Але не все так просто: без ложки дьогтю в цій бочці меду, на жаль, не обходиться.
Але спочатку – про хороше
Сама по собі ставка на кооперативи цілком виправдана. Навіть більше скажу: в світі це справжній тренд. Взяти хоча б наших сусідів з Європейського Союзу. Там кооперативна модель ведення бізнесу все більше набирає популярність.
За даними Європейської Комісії (ЄК), зараз в ЄС налічується близько 250 тисяч кооперативів. У них в цілому зайнято 163 мільйони людей – третина від усього місцевого населення.
Найбільше кооперативних об’єднань діє саме в аграрній сфері. Як повідомляє та ж таки ЄК, у Нідерландах їх частка становить 89% с/г ринку, у Фінляндії – 79%, в Італії – 55%, у Франції – 50%. Далі в порядку черги йдуть деревообробні кооперативи, банківські конгломерації, кооперативні об’єднання рітейлерів та ін.
Не тільки Європа «кооперується». Від неї не відстають і навіть випереджають інші регіони. Так, один з найбільших у світі аграрних кооперативів – ZEN-NOH – створено в Японії (річний оборот становить близько 50 млрд доларів, кількість учасників сягає 4,78 млн). Також один з лідерів серед світових с/г об’єднань фермерів – CHS (США). Його річний оборот становить 35 млрд доларів.
Погодьтеся, все це колосальні цифри. Настільки, що багато урядів задумалися про подальший розвиток кооперативної моделі господарювання. Серед експертів навіть неодноразово обговорювалися перспективи створення соціальної та солідарної економіки – такої, за якої ключову роль будуть грати саме кооперативи.
Подібні розмови – саме по собі щось. Адже тривалий час соціальна і солідарна економіка вважалася чимось застарілим, пережитком комунізму, безперспективняком, якщо хочете. А зараз на неї дивляться зовсім іншими очима.
Зрозуміло, для України було б злочином не підтримати цей «флешмоб», враховуючи, що наша країна – один із найбільших у світі виробників с/г продукції. Причина того – не тільки вдалий досвід сусідів, але і проста логіка.
Члени сучасного кооперативу володіють загальним капіталом, довіряють кооперативу свій урожай, покладають на нього місію розвитку, проведення маркетингу та початок продажу своєї продукції. Водночас на мікрорівні кожний учасник зберігає можливість самостійно ухвалювати рішення з урахуванням специфіки своєї земельної ділянки та агрокультури, чого не може дозволити собі повною мірою аграрний холдинг. При цьому фермери, об’єднані в кооператив, можуть працювати на експорт без посередників, залучати зовнішні інвестиції, великі кредити.
Іншими словами, в кооперації дрібні власники отримують ті самі можливості, що й агрохолдинги, яких поодинці вони позбавлені. У цьому і криється весь успіх аграрних об’єднань. Намір України йти цим шляхом цілком розумний і правильний. Але поки що цей шлях пов’язаний з труднощами.
Про труднощі
Те, що кількість кооперативів в Україні зростає – це, звичайно, добре. Але, на жаль, кількість в даному випадку не дорівнює якості. Близько третини створених об’єднань за фактом не працюють. Вони займаються тільки здачею землі в оренду агрохолдингам, практично не займаючись іншою діяльністю. Ефективність інших кооперативів також викликає сумніви. І на те є кілька причин.
По-перше, слабка обізнаність серед фермерів. Дехто взагалі не знає, що є таке явище – кооператив. Інші відразу ж згадують славне радянське минуле з його колгоспами, продрозверстками і, можливо, навіть колективізацією. За такого тягаря спогадів, звичайно ж, якось не дуже віриться в те, що кооператив може принести реальну вигоду.
Перший заступник міністра аграрної політики і продовольства Максим Мартинюк в одній зі своїх публікацій якось зазначив, що більша частина фермерів в Україні об’єднуються в кооперативи не за власним бажанням, а за ініціативою місцевих органів влади або представників донорських проектів. Він зробив висновок, що це поганий знак. З одного боку – можливо. З іншого – є успішний досвід Японії, в якій ініціаторами створення кооперативів виступила саме держава. Його структури досі контролюють багато з місцевих фермерських об’єднань.
Частка останніх, до речі, займає 91% аграрного ринку. Найбільший і найуспішніший у світі аграрний кооператив, нагадаю, також знаходиться в Японії. Тобто, стусан зверху в даному випадку не є перешкодою.
Важливо інше – яким буде цей стусан. Потрібні реформи, потрібна продумана державна підтримка і кадри, які мають досвід в управлінні кооперативами. Поки що з цим усім в Україні складно.
По-друге, на законодавчому рівні, крім усього іншого, є кілька проблем теж. Так, закон України визнає кооперативи як неприбуткові організації, тобто що не піддаються оподаткуванню.
Водночас Податковий кодекс зобов’язує кооперативи платити податок з прибутку, якась суперечливість, втім, як і багато чого в нашій економіці.
Крім того, кооперативи, що обслуговують, змушені платити податок на прибуток при купівлі та продажу через кооператив. Все це, звісно, позначається на прибутку кооперативів і на рівні їхньої конкурентоспроможності.
Підсумок
Якщо усунути всі зазначені вище проблеми, впроваджувати ефективну програму підтримки, проводити лікнеп серед фермерів – світле аграрне майбутнє не змусить себе чекати.
Досвід інших країн – найкраще того підтвердження. Але чи впорається наш уряд з усіма завданнями? Звичайно, хотілося б вірити.
Артем Ковбель, партнер Kreston GCG
За матеріалами: Finance.ua
Поділитися новиною
