684
Хто в Україні заробить на обвалі світових цін на нафту
— Енергетика
Світові ринки нафти з минулого тижня почали обвалюватися через майбутнє відновлення видобутку нафти на американському шельфі. Його законсервував колишній президент США Барак Обама: у 2010 році він наклав обмеження на всі американські бурові платформи після катастрофи на одній з них — TransOcean Deepwater британської корпорації ВР. Рішення Обами спровокувало справжній ажіотаж в альтернативній енергетиці і підбурило і без того високі ціни на нафту.
Однак 27 квітня новий президент Сполучених Штатів Дональд Трамп денонсував указ свого попередника. Шельфове ембарго буде скасовано з 1 серпня, і преса, що підтримала президента, підрахувала бюджетні збитки «антишельфової» політики Обами: оренда державних прав надрокористування в 2016 році принесла лише $2,8 млрд проти $18 млрд в 2008 році.
До дати імплементації указу Трампа залишилося більше трьох місяців, і це його рішення поки що має лише віртуальний вплив на фізичний видобуток в морських глибинах. Реальний вплив почнеться восени, коли американські компанії, що працюють на шельфі, почнуть розморожувати свої виробничі активи.
Тим не менш, вже через тиждень після рішення Трампа ціна нафти сорту Brent обрушилася з $56 за барель до $48,6. Все тому, що одночасно з американським рішенням стала поліпшуватися військова ситуація в Лівії і змінюватися нафтова політика Саудівської Аравії.
Стабілізація експорту з Лівії почалася з відновлення роботи двох офіційних терміналів, а також з посиленням боротьби центральної влади з контрабандою нафти з неконтрольованих портів. Оборот нелегальних портів почав падати, і найбільші інвестори лівійської нафтовидобутку пожвавилися.
Жертвою боротьби Лівії за порти, до речі, 1 травня став один із міні-танкерів, що плавають під прапором України. На борту українського танкера-бункерувальника була не нафта, а нафтопродукти, а саме судно було взято у морського порту Одеси в бербоут-чартер британською компанією. Перестрілка, яка виникла між силами лівійської берегової охорони та іноземними власниками вантажу, показала, що роз’єднана влада Лівії взялася за відновлення легального експорту цілком рішуче.
Природно, тисяча тонн палива, яке йшло на Мальту в українському танкері, ніякої погоди на біржах не робила. І апріорі інцидент не міг мати жодного впливу на кон’юнктуру світового ринку. Але справа не в нафті, а в охороні шляхів її доставки. Протягом останніх років, саме відсутність банальної охорони морських шляхів в Лівії гальмувала планові відвантаження нафти з великих нафтопромислів цієї країни, що безпосередньо провокувало зростання нафтових цін на світових біржах. Возили, що хто куди хотів, і термінали відкривали-закривали в процесі з’ясування особистих стосунків.
Нині провідні лівійські військово-політичні угруповання почали досягати певного успіху у спільній охороні терміналів. І колись гігантський лівійський експорт нафти став поступово повертати колишню велич.
Саудівський зигзаг
Поряд з Лівією, нинішня народжена у Вашингтоні хвиля падіння світових цін нафти мала ще один вагомий фактор — Саудівську Аравію, яка зробила черговий зигзаг.
Замість стриманої критики в бік американських компаній, що розробляють басейни сланцевої нафти, Ер-Ріяд в травні несподівано зробився жорстким і перейшов до відкритих демаршів у бік американських конкурентів. Саудівський міністр нафти Халід аль-Фаліх під час недавнього візиту в США заявив, що сланцеві компанії з Північної Дакоти і Техасу отримали вигоду з досягнутого ОРЕС зростання цін на нафту до $55/бар. Впровадили завдяки ціновим зусиллям картелю нові бурові установки, і тепер, наа саудівську думку, не мають жодного права отримувати додаткові доходи.
Як позначиться на Україні нафтова цінова гойдалка
Слова саудівського міністра одразу були підтверджені на ділі, і компанія Saudi Aramco на початку травня збільшила премію покупцям своєї нафти з Сінгапуру та Індії відразу втричі.
Випад Ер-Ріяда проти американських розробників сланцевих родовищ був націлений насамперед на компанії Пермського басейну, які до осені 2016 року приховували від преси відкриття найбільшого в США родовища Wolfcamp. Саме тоді, коли основні геологічні дані цього родовища були легалізовані і потрапили в ЗМІ, саудівські експортери посадили за стіл переговорів усіх членів нафтового картелю і досягли угоди ОРЕС+11 про затвердження квот на скорочення видобутку.
Нинішній випад Саудівської Аравії про те, що компанії США використовували зусилля картелю для модернізації свого обладнання — це чіткий сигнал про те, що Ер-Ріяд може відмовитися від квот, і знову, як і у 2014-15 роки, перейти до нестримного цінового демпінгу, який взимку 2015 року впустив ціни Brent до забутого нині рівня в $34/бар. і нижче.
За запевненням деяких компаній-розробників американських сланцевих родовищ, рентабельність експлуатації нових вертикальних свердловин на них коливається в межах $30-40/барель, а горизонтально-кущове буріння з одного бурового столу дає ще менший поріг прибутковості.
Виходячи з цих даних, родзинкою травня-червня місяців в США обіцяють стати цехові обговорення рішення Трампа про розморожування видобутку в середовищі морських бурових компаній. Морський видобуток вважається найдорожчим, і власники американських бурових платформ поки що мовчать про те, як розробка класичних покладів зможе конкурувати з промислами на сухопутних сланцевих родовищах.
Оптимісти в середовищі американських нафтовиків заявляють пресі, що в період ембарго Барка Обами власники платформ не сиділи склавши руки і вкладалися в закупівлю нових технологій. Про те, чи змогли власники бурових платформ вирівняти прибутковість сланцевих і морських розробок, можна буде дізнатися лише до кінця літа. Якщо, звичайно, Саудівська Аравія до цього часу не вирішить влаштувати черговий показовий виступ з позамежним ціновим демпінгом і розповідями про те, що середня собівартість аравійського видобутку – це $7-12/барель, і тому всім іншим треба ховатися.
Більшість країн з дефіцитом нафти в періоди падіння цін намагаються стимулювати її переробку і транспорт, тому нинішнє падіння світових цін – це справжнє роздолля для подібного держрегулювання. Україна в цьому ряду не виняток. Щоправда, таке стимулювання в руках української влади набуває яскравої місцевої специфіки.
Наприклад, найбільшими прямими інвесторами української нафтохімії в цьому році стали компанії з групи російського «Альфа-Банку», які нещодавно без зайвого галасу купили найбільший завод-виробник пластикових труб в нашій країні — «Рубіжанський Трубний завод».
Теоретично на підтримку з боку держави могло претендувати в першу чергу саме це підприємство, яке, до того ж, має за фактом прифронтовий статус і працює, в основному, на ринок муніципальних господарств. Однак, замість цього та інших виробників нафтохімії, симпатії уряду схилилися до нових власників калуського «Карпатнафтохіму», серед яких фігурують соратники екс-прем’єра Арсенія Яценюка.
Рішенням Кабміну, минулої зими цей карпатський нафтохімічний гігант отримав пільгу на безакцизне ввезення в Україну протягом 2017 року обсягу понад 2 млн тонн нафтопродуктів та скрапленого газу, які необхідні для відновлення виробництва.
Те, що цей гігантський за мірками України обсяг безакцизних вуглеводнів піде саме на розвиток нафтохімії, а не в торговельні мережі або кудись ще, — це дуже велике питання.
Хоча б тому, що в успішні роки, коли російський «Лукойл» хвалився своїми трудовими подвигами в Калуші, «Карпатнафтохім» споживав від сили 0,7 млн тонн бутану і нафтопродуктів. Але як би там не було, глобальні процеси на світовому ринку не можуть обходити стороною українську переробку і транспорт нафти. Їх привабливість неминуче зростає по мірі здешевлення вуглеводневої сировини. Це відбивається на загальному зростанні ділової активності в хімічному і портовому секторах економки. Перекоси при секторальному зростанні трапляються так само часто, як і несподівані повороти, тому появі в Україні чергових пільгових нафтотрейдерів дивуватися не варто.
Іван Петров
За матеріалами: УБР
Поділитися новиною
