Гарі Роше: Популяризація професії «фермер» зможе принести Україні мільйони


Гарі Роше: Популяризація професії «фермер» зможе принести Україні мільйони

Незважаючи на те, що Україна – не батьківщина для мене, тут я провів стільки ж часу, скільки й у рідній Північній Америці. Я дивився на світ по-іншому і складав уявлення про основні умови дещо інакше, ніж мої українські колеги. Адже всі ми є продуктом нашого навколишнього середовища і досвіду.

Тому у мене не викликало здивування те, що багато запропонованих рішень для розвитку невеликих сімейних ферм в Україні скоріше виглядають відображенням спадщини радянської системи. Але щоб сільське господарство в Україні почало реальний підйом, не варто упускати таких стратегічно важливих речей, як популяризація професії фермера в суспільстві і якісне виховання фахівців. Отже, що потрібно, щоб професія стала престижною?

Ключове питання – менеджмент

Головна експортна галузь України сільське господарство – не для кожного. Це сезонна, мінлива і дуже непроста робота, тому власникам необхідно адаптуватися до досить специфічного виробничого середовища. Агробізнес вимагає від учасників певних якостей, які можливо розвинути лише за умови наявності реального досвіду роботи в цій сфері. Власники, керівники, «сімейний» менеджмент, як правило, самостійно визначають і розробляють особливості їх виробництва, знаходять родзинку, в той час як наймані працівники великих представників агропромисловості не надають цьому такого значення. Виходячи з особистого досвіду скажу, що фермерство – це покликання. Це професія на все життя.

У США 96% фермерських господарств, що займаються рослинництвом, – це сімейний бізнес, який приносить 87% від загальної вартості американського врожаю. Це виробництва, якими керують і займаються члени сім’ї по крові або шлюбу, а сам бізнес передається з покоління в покоління. Тобто ми говоримо про людей, які по-справжньому люблять свою справу, а не змушені займатися ним через відсутність альтернативи. Це люди, які знайшли своє покликання, які свідомо обрали для життя сільську місцевість і які впевнені в тому, що зможуть прищепити цю любов своїм дітям і онукам. Це модель агровиробництва в Північній Америці і Європі, і, впевнений, вона була такою ж і на території сучасних постсоціалістичних держав до приходу радянської влади і наступної за цим колективізації.

Гарантія прибутку?

Прибуток від діяльності фермерських господарств має бути індикатором успіху програми розвитку власного невеликого бізнесу. Виручки має бути достатньо для того, щоб забезпечити гідний рівень життя всієї родини фермерів. Її має вистачати для того, щоб розвивати село і змусити молодь залишатися тут і працювати, замість того щоб переїжджати в міста або зовсім покидати країну.

Якщо ж виробництво не може гідно забезпечити всю сім’ю, то фермерство можна поєднувати з іншими видами діяльності. Як показує міжнародна практика, часткова зайнятість деяких членів сім’ї на агровиробництві може звільнити час для того, щоб знайти також і інші джерела доходу. У сукупності це дозволить забезпечувати всіх членів команди.

Пора дати чесну характеристику сімейного агровиробництва, яким зараз займаються в основному колишні працівники колгоспів. Ці люди вирощують овочі для власного споживання. Те ж відбувається і з тваринництвом – вони розводять свиней і корів виключно для себе, а надлишки продукції продають на ринках, щоб ще й трохи підзаробити. Вони не хочуть і не збираються розширювати своє виробництво, вибудовувати бізнес і схвалюють прагнення своїх дітей вибратися з села в пошуках кращого життя. Найчастіше ці люди здають в оренду свою землю, бо придумати що-небудь на площі розміром в кілька гектарів неможливо, особливо враховуючи, що такі земельні паї знаходяться серед десятків схожих невеликих ділянок. І в такому стані справ я абсолютно не бачу майбутнього.

Якщо Україна дійсно хоче домогтися успіху в розвитку ринку малих і середніх агровиробництв, як це декларував уряд, повинен бути розроблений якісний підхід.

У Північній Америці сімейні ферми покладаються також і на найману працю, оренду землі і навіть підрядні організації, що надають послуги. В Україні сервіс не розвинений, і ми не бачимо, щоб уряд на даному етапі всьому цьому сприяв. А це ж додаткові можливості, нові робочі місця і важлива умова для розвитку українського села.

Наведу приклад. Одного разу мені довелося брати участь в одному проекті в іншій пострадянській країні, де ми розвивали ці послуги в сільській місцевості. Ми придбали обладнання для збору врожаю, щоб використовувати його на площі 120 гектарів. Фермери з банком землі до 20 га не могли дозволити собі купівлю такого обладнання. Але ми створили групу з кількох приватних фермерів, і для них ціна виявилася підйомною. Більше того, у них з’явилася можливість здавати цю техніку в оренду, зокрема, державним комунальним підприємствам для прибирання снігу.

Розширення подібних сервісів, ідей, ініціатив, а також навчальних програм, які б підтримували розвиток малих і середніх агропідприємств, щоб поліпшити їхні технічні можливості, вкрай необхідно. Тут основна увага має приділятися життєздатним бізнес-планам і системам управління, які необхідні в тому числі і для того, щоб отримати банківський кредит, а також мінімізувати ризики.

Інноваційні рішення для різних завдань, з якими зіткнуться приватні фермери на початковому етапі, зможуть допомогти їм навіть на етапі створення об’єднаних громад. Освітня програма буде навчати аграріїв ефективно створювати і розвивати невелику ферму в Україні.

Така підтримка могла б надаватися з боку державних університетів і фінансуватися з бюджету областей в рамках програми децентралізації. На першому етапі це дозволяло б фермерам отримувати необхідні знання, йти від великих витрат і вивільнені кошти вкладати в поліпшення і розвиток виробництва. Це дозволить вирішити безліч проблем з міграцією із сіл в міста і наростити темпи економічного розвитку у сільській місцевості.

Освітні програми

У США до освітніх програм для фермерів залучають як правило фахівців з вищих навчальних закладів з науковим ступенем, що займаються прикладними дослідженнями, допомагаючи людям в економічному і суспільному розвитку.

Це функції вузів, які підтримуються державою («дорадчі служби»). В Україні за підтримки американських донорів нещодавно також створили подібні організації (http://www.dorada.org.ua/doradchi-sluzhbi-ukrajini.html), але їхні зв’язки з університетами і дослідницькими лабораторіями досі не встановлені. А для успіху це необхідний компонент. Те, як могли б функціонувати дорадчі служби в Україні – тема для окремого блогу.

Що стосується безпосередньо освітньої програми, то для України, вважаю, вона могла б включати такі напрямки:

  • прикладні дослідження в галузі економіки сільського господарства та агробізнесу;
  • поширення наукових праць та аналітики серед агровиробників;
  • спеціальні школи або коледжі для фермерів;
  • академічні курси та ін.

Вважаю, що це цілком адекватна за своїми затратами допомога українському селу і найперспективнішій галузі економіки.

Гарі Роше, PhD сільськогосподарських наук, екс-керівник проектів Світового банку в Україні, професор, викладач Міжнародного інституту менеджменту, радник Банку Кредит Дніпро з питань кредитування сільського господарства

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

  • !

    Колонка відображає виключно точку зору автора, та може не збігатися з думкою редакції. Публікація колонок здійснються згідно Правил, а Finance.ua виконує лише роль носія. Копіювати ці авторські матеріали можна лише за наявності посилання на автора та Finance.ua.

Дивись також
Весь ринок:Аграрний ринок
Архiви:2019 2018 2017 2016 2015
Сервіс підбору кредитів
  • Надішліть заявку
  • Дізнайтесь про рішення банку
  • Підтвердіть заявку та отримайте гроші
грн
Замовити кредит онлайн
В Контексті Finance.ua