778
Непотрібні банки, або як український бізнес навчився замінювати фінансистів
— Кредит&Депозит
Банківський ринок переживає дуже серйозну кризу. Не лише кризу ліквідності, довіри і неповернень кредитів, але і кризу розвитку. Переважна більшість фінустанов, що нині діють в Україні, поняття не мають, що робити далі.
Класичні стратегії розвитку, які активно експлуатувалися ще 10 років тому, в сучасних умовах виявилися неспроможними, а нічого нового українські банкіри придумати не можуть або не хочуть. Виходить, що банки, самі того не розуміючи, перетворилися на валізу без ручки.
Кредитувати не можна
Багато банків першої двадцятки, що володіють величезним запасом ліквідності, навідріз відмовляються кредитувати. Керівник кредитного відділу великого банку з іноземним капіталом зізнався в бесіді, що вже пару років установа не видає нових кредитів, а займається лише супроводом укладених раніше угод. І зовсім не тому, що відчуває дефіцит ресурсів. Навпаки, вільних коштів настільки багато, що ставки за дворічним вкладами у гривні не перевищують 10% річних.
Банкір скаржиться, що іноземні акціонери ввели настільки жорсткі умови відсіву клієнтів і громіздкі процедури узгодження, що під них підібрати відповідного клієнта просто неможливо.
У невеликих фінустанов проблема іншого характеру. Дорожнеча ресурсів відлякує “хороших” позичальників, а кредитувати свідомо “поганих” не готовий банк. Битва за платоспроможних клієнтів ведеться ось уже кілька років. І поки перспектив розвитку ринку кредитування не видно.
Банки бояться іпотеки, не мають ресурсів для інвестиційного кредитування, підходящих за термінами і ціною. Короткі овердрафти, фінансування касових розривів і бланкові високоризикові і надприбуткові позички населенню — от і все, на що здатні сьогодні українські банки. Але чи потрібна така модель економіки, для якої фінансовий сектор по класиці повинен бути кровоносною системою?
Куди податися?
В останні кілька років по ринку незмінно ходить з десяток вітчизняних інвесторів з наміром вкласти пухку пачку доларів у банк. Як правило, ніхто з них не знайомий зі специфікою банківської справи. Всім їм здається, що це дуже прибутковий і перспективний бізнес. Вони переконані, що на старті проекту зможуть використати банк для обслуговування своїх бізнес-інтересів, а потім “розірвуть” ринок.
Біда в тому, що і пачки грошей, якими вони розмахують, не настільки великі, зазвичай, мова йде про $5-6 млн, — і ціна їх сильно відрізняється від нуля. Ніхто навіть не намагається дивитися на потенційні вкладення як на умовно безкоштовний кредитний ресурс. Кожен закладає базову прибутковість у 10-15% річних.
Зрозуміло, після нетривалого вивчення ситуації всі вони як один відмовляються від своїх намірів. Причин тому кілька. По-перше, для успішного розвитку проекту потрібні інвестиції на порядок вищі. По-друге, інвестор повинен змиритися, що термін їх окупності обчислюється не місяцями і навіть не роками. По-третє, він повинен розуміти, що класична концепція розвитку банку вже неспроможна, а значить, має бути готовий до нестандартних рішень і ризикованих, ніким не випробуваних стратегій.
Наприклад, такий банк може бути орієнтований на обслуговування експортерів. І тільки їх. Вкладення в $50 млн. дозволять дати проекту відмінний старт. Якщо вийти на ринок з пропозицією кредитувати експортерів під 10% річних у валюті, за перший же рік роботи можна захопити істотну частку ринку.
Далі — більше. На базі банку можна створити платформу з підтримки невеликих експортерів, надавати їм не тільки фінансовий супровід, але і надавати консультаційні послуги, супроводжувати контракти і т. д.
Зрозуміло, прибутковість буде формуватися не тільки за рахунок активних операцій, крім них банк завжди може заробити на комісіях: на купівлю валюти, обслуговування зарплатних проектів та інших супутніх операціях. Така стратегія може здатися дуже складною, але насправді вона вочевидь простіша від нині використовуваної тактики “універсального банку”. Більше того, за рахунок відмови від непотрібних видів діяльності можна непогано заощадити на оптимізації кадрового складу та ліцензування.
Роздріб
Спроби створити успішний роздрібний банк не припиняються навіть попри сумні приклади попередників. Але всі вони рано чи пізно впираються в одну і ту ж проблему – дефіцит клієнтів. Висока конкуренція на ринку з боку небанківських кредитних установ практично закриває для банків цей ринок.
Зарегульованість і складні процедури відлякують позичальників. Вони готові закрити очі на ставку в 500% річних, якщо кредитор продемонструє готовність позичити невелику суму тут і зараз. В цьому сенсі зараз набагато простіше стати банком якомусь великому ритейлеру, ніж навпаки. Примітно, що деякі з торговців вже пішли цим шляхом. Маючи практично безмежний потік клієнтів, вони можуть перевернути уявлення про банківські послуги і практично без зусиль рік від року збільшувати свою частку ринку. У той час як “сам собі банк” буде стирати ноги в кров у пошуках клієнтів під свої продукти.
Персоніфіковані програми лояльності, запущені багатьма ритейлерами вже досить давно, здатні надати такому банку колосальний обсяг інформації про клієнта. Суми покупок, інтереси, геолокація і навіть склад сім’ї — те, про що класична фінустанова може тільки мріяти, що вже є в базі великого торговця. Залишається лише грамотно розпорядитися цією інформацією.
Венчурні інвестиції
Зарегульованість з боку НБУ, лінь і власне нерозуміння процесів закрили перед банками двері до інвестиційного кредитування. Між тим, попит на нього як з боку приватних кредиторів, так і з боку позичальників дуже великий.
Більше того, паралельно з банківським в Україні в останні кілька років активно розвивається приватне кредитування. Інвестори шукають проекти для вкладення вільних коштів, а позичальники в свою чергу розшукують інвесторів.
Окремі банки пробують свої сили на цьому ринку, але жодна з фінустанов досі не ризикнула зробити цей напрям стратегічним. Інтерес підприємців до небанківських інвестицій на умовах входження в умовний акціонерний капітал дуже високий. Неготовність банків до інвестиційного кредитування, тобто такого, яке передбачається слабке покриття заставами і відповідні ризики, змушує підприємців шукати джерела інвестицій на приватному ринку, обходячи банки стороною.
Приклад Промінвестбанку часів Володимира Матвієнка, який активно інвестував у підприємництво, зараз нікого не надихає. А даремно. Той ПІБ мав безліч відділів, зосереджених на певній галузі економіки і глибоко занурених у проблематику галузі.
Подібний підхід цілком може виявитися успішною стратегією. Особливо зараз, коли в країні починається справжній бум приватного підприємництва. Зрозуміло, це дуже складний і високоризиковий проект, на який важко зважитися настільки консервативній організації, як банк. Але якщо вже тактика “універсального” банку не працює і навіть приречена, чому б комусь із середніх не спробувати свої сили на цьому ринку.
Причому зовсім не обов’язково відразу пірнати в інвестування “з нуля”. Величезна кількість бізнес-проектів за відсутності нормального банківського кредитування шукають прямо зараз фінансування для розширення вже добре відпрацьованих моделей. Вони готові надати не не лише бізнес-план, а ретельно прорахований і перевірений на практиці проект, який потребує ресурсів для подальшого росту і масштабування.
Непотрібні банки
Поки банки пестять свою універсальність, як єдино вірну стратегію, ринок з успіхом знаходить їм заміну.
Підприємці переорієнтувалися з банківського кредитування на приватне фінансування, фінансові компанії крок за кроком “віджимають” у банків ринок роздрібного кредитування, платежів і валютообміну, а забудовники запускають власні програми кредитування і розстрочки.
Невиправданий консерватизм все більше робить класичні банки застарілим рудиментом, який в своїй неготовності змінюватися приречений на стагнацію. У такому векторі розвиток банківської системи неможливий, і зовсім скоро банки почнуть це усвідомлювати. Питання лише в тому, чи зможе це розуміння щось змінити?
Василь Невмержицький
За матеріалами: УБР
Поділитися новиною
