Чи гарантує держава: погляд зсередини ФГВ


Чи гарантує держава: погляд зсередини ФГВ

За останні два роки з банківського ринку України з різних причин було виведено понад 70 фінансових установ.

У будь-якій справі для того, щоб вийти на результати, потрібне чітке моделювання і розумна градація складових процесу. Так і в системі гарантування вкладів України – щоб пояснити вкладнику, чи то фізична, чи юридична особа, коли він, вкладник, отримає доступ до свого внеску і чи отримає взагалі – треба знайти відповіді на всі складові процесу отримання результату.

Протягом останніх двох років вся система гарантування вкладів в Україні, як і весь фінансово-банківський сектор, працює в особливих умовах. Відсутність економічного зростання, девальвація національної валюти, неконтрольоване виведення значної кількості банків з ринку: понад 70 банків за два роки.

Вагомим негативним наслідком цих процесів є зубожіння населення. В тому числі, через відсутність доступу до своїх вкладів у ліквідованих банках. Також – повна або майже повна втрата довіри людей до банківської системи, а далі коло замикається – відсутність економічного зростання і грошових вливань в економіку.

Заради справедливості варто зазначити, що економічні кризи є постійними і циклічними світовими процесами, але питання – яка країна і з якими потужностями опору їх зустрічає.

Відновлення платоспроможності банківської системи будь-якої країни після кризи вимагає мудрого державного втручання і значних державних же витрат. Історично використовувалися різні способи протидії масовому вилученню вкладів і запобігання кризам в економіці. Але тільки створення моделі (системи) гарантування (страхування) вкладів дозволило переломити ситуацію. Тим більше створення і підтримка систем гарантування з боку влади є одним із небагатьох ринкових інструментів регулювання економічних процесів.

Як правило, в системі захисту вкладників пріоритет надається дрібним вкладам, адже вважається, що їх захист має особливе значення для забезпечення прийнятної норми накопичення в економіці країни. До речі, системою гарантування вкладів в Україні охоплено понад 98% вкладників. Іншими словами, станом на 1 березня 2016 року (тобто цифри не стосуються вже неплатоспроможних банків) захищеними (від 10 до 200 000 грн) є вклади 22,5 млн людей на суму 139,3 млрд гривень. Середній розмір захищеного вкладу – 6 187 грн.

Таким чином – отримуємо першу проблему: фізичні особи, які мають вклади і залишки на рахунках вище гарантованої суми, або юридичні особи на всю суму внесків-залишків можуть розраховувати або на себе, або на якийсь, відмінний від класичної схеми гарантування вкладів, спосіб. Тому, що стосується України, вклади фізосіб понад 200 000 (а це близько 250 млрд гривень) і знову ж кошти суб’єктів підприємницької діяльності, юридичних осіб (це сотні мільярдів гривень), державних інститутів практично в повному обсязі можуть бути втраченими для економіки країни.

Особливості системи

Свого часу МВФ поділив усі наявні національні системи гарантування вкладів на два основних типи:
1) система прямо не виражених гарантій (коли держава сама собою зобов’язана захищати банківські вклади);
2) система позитивно виражених гарантій, коли такий обов’язок держави законодавчо закріплений у загальноправових і спеціальних законах.

В Україні, як показала практика останніх років, зробили ставку на окреме законодавство (закон України «Про систему гарантування вкладів» (від 2012 року, зі змінами), де чітко визначені рамки системи. А ось «само собою зрозуміле», як показала практика – не прижилося. Не вдавалося утримувати банківську систему в стабільно ліквідному стані, підтримувати стабільність у банківському секторі, запобігаючи утворенню системних ризиків. Не вдалося створити систему фінансової підтримки банків, страхового фонду, а також ефективно працюючого банку поганих активів (яким планувався банк «Родовід»). У результаті отримали процес «очищення банківської системи» з величезною кількістю неповернених коштів.

Отримуємо другу проблему. Банківський нагляд не виконав свою основну функцію, банки «проїли» капітал, але гірше того – «проїли» активи і депозити. І згодом їх передають під егіду Фонду гарантування вкладів – «такими, як є». В результаті Фонд приймає на себе додаткове матеріальне та моральне навантаження, виплачуючи і повертаючи «проїдені» депозити і «наздоганяючи» часто неіснуючі активи. А підсилює дану психологічну проблему свята віра вкладників у те, що з проблемних банків можна отримати хоч щось, а не тільки проблеми.

Тут же – і проблема «два (з половиною)». Фонд, на відміну від світової практики, не має достатніх повноважень для супроводу банку в стадії «допроблемності» і «проблемності». Така можливість є тільки в цілях підготовки майбутнього плану врегулювання («порятунку») банку. І як наслідок – Фонд ніяк не впливає і ніяк не бере участі в підтримці того чи іншого банку на етапі допроблемності. Йому залишається лише ліквідація і тривалий продаж вельми сумнівних активів.

Цілком логічно, що функціонування такої системи вимагає явних і зрозумілих джерел фінансування. З усієї світової практики можна виділити такі форми фінансування системи гарантування депозитів:
1) надання з боку держави початкового капіталу;
2) регулярні внески до фонду для створення системи резерву з боку держави;
3) щорічне резервування у видатковій частині бюджету на поточний рік встановленого законом розміру коштів.

В Україні капітал ФГВ разово сформувала держава в особі НБУ. У 2008-2009 роках фінансування Фонду здійснювалося за рахунок суми перевищення доходів НБУ над витратами, але в розмірі не більше 1 млрд гривень.

Основним джерелом завжди був регулярний збір із банків-учасників системи гарантування вкладів. Він становить 0,5% від загальної депозитної бази в гривні й 0,8% – у валюті. При цьому для гривні приймаються два поправочних підвищувальних коефіцієнти для гривневого збору і три – для валютного. Таким чином, скажімо, в 2015 році вдалося зібрати 3,4 млрд гривень. Плюс повернення від банків за результатами продажу майна (станом на квітень 2016 року загальний обсяг продажів склав близько 2 млрд гривень), а також інші джерела повернення від банків кредитів, виданих раніше Фондом на проведення виплат (понад 4 млрд гривень).

Отримуємо проблему номер три. У «нереволюційних умовах» такої суми для Фонду було досить, і питання стояло лише в ефективному інвестуванні вільної ліквідності Фонду. У сьогоднішній ситуації Фонд уже виплатив 70,3 млрд гривень вкладникам неплатоспроможних банків (з них у 2014 році – 15,3 млрд гривень; в 2015-му – 50,3 млрд гривень; за січень-лютий 2016-го – 4,7 млрд гривень). І фінансувався в 2014-2015 роках Фонд виключно позиками з боку НБУ і уряду. Так, від Нацбанку було отримано 9,7 млрд гривень, а від уряду – 51,6 млрд гривень.

І все це – під відсоткову ставку від 10,9% до 14%. А з урахуванням незначних за оцінкою ліквідаційних мас банків (зараз не більше 90 млрд гривень), а також того факту, що значна частина вищевказаних активів є запорукою під рефінансування НБУ, то повернути ці кошти буде вельми проблематично. Така система фінансування Фонду є абсолютно неефективною в умовах кризи.

Підходи до управління

Після проведення виплат гарантованих сум завданням головного органу в системі гарантування вкладів є подальший захист інтересів вкладників. У світовій практиці використовують чотири основні підходи:

  • Банкрутство банку з компенсацією вкладів.
  • Продаж або реорганізація банку шляхом злиття з іншим банком.
  • Створення нового банку (або перехідного банку).
  • Допомога проблемному банку через надання позик або купівлю його активів.

В Україні застосовують ще способи, які забезпечують передання активів і пасивів приймаючому банку, а також купівлю пасивів.

На черзі – проблема чотири. У країнах з розвиненою економікою вишукують будь-які шляхи для уникнення банкрутства банків. І лише коли перемагає принцип інвестора – «Навіщо платити хороші гроші за погані гроші», застосовується метод ліквідації (з вищезгаданою виплатою вкладів). В Україні спостерігається чітке небажання створювати механізм допроблемної підтримки банків.

У зв’язку з цим використовується один з найбільш неефективних способів захисту вкладника і виведення банку з ринку – ліквідація (банкрутство), що вимагає не тільки значних витрат коштів Фонду на проведення процедури ліквідації, але і практично (з урахуванням якості активів ліквідованих банків) не залишає шансів вкладникам з категорії «200 плюс» на повернення своїх коштів.

Найчастіше важливу роль у досягненні цього анти-результату грає НБУ, який практично тотально не кваліфікує інвесторів – потенційних покупців проблемних банків.

Андрій Кияк, заступник голови Фонда гарантування вкладів

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

Також з цієї теми: Кредит&Депозит
Дивись також
Весь ринок:Кредит&Депозит
Все, що ми знаємо про:ФГВФО
Сервіс підбору кредитів
  • Надішліть заявку
  • Дізнайтесь про рішення банку
  • Підтвердіть заявку та отримайте гроші
грн
Замовити кредит онлайн
Топ новини
Обговорюють

Читають

В Контексті Finance.ua