Залишити в живих: Кабмін докапіталізує держбанки на 15 млрд гривень

Учора прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк повідомив про те, що Кабінет міністрів прийняв рішення про докапіталізацію двох найбільших державних банків на загальну суму у 15 млрд грн. Зокрема, Укрексімбанк буде докапіталізовано на 10 млрд грн, а ще 5 млрд грн отримає Ощадбанк. З огляду на те, що торік за оцінками МЕРТ ці дві установи потребували додаткового капіталу обсягом 46 млрд грн, держпідтримка, очевидно, на цьому не закінчиться.

Рішення Кабміну про докапіталізацію банків було очікуваним. За підсумками стрес-тестів 20 найбільших банків, їхню сумарну потребу в коштах було визначено на рівні 156 млрд грн. Очевидно, що державні банки виявилися серед перших, хто вимагатиме додаткових грошей. Для цього є як об’єктивні чинники – втрата активів у Криму, загальні проблеми банківського сектору, пов’язані з погіршенням якості активів, так і суб’єктивні – держбанки завжди перебували й перебувають в епіцентрі політичних потрясінь.

Згідно з проспектом емісії євробондів Ощадбанку, його очікувані втрати станом на 31 грудня 2014 року збільшилися до 25,5% від валового обсягу кредитного портфеля – проти 18,8% роком раніше. А до 30 червня 2015 року цей показник взагалі погіршився до 35,3%.

Аналогічні проблеми – і в «Укрексіму». «Ризики погіршення якості активів залишаються високими з урахуванням великої концентрації позичальників, значної частки валютного кредитування (74% нетто-кредитів) та суттєвих реструктурованих/пролонгованих кредитів (44% від усіх кредитів), за якими є лише невелике резервування», – мовиться в серпневому звіті рейтингового агентства Fitch.

Відповідно, в уряду фактично не залишалося вибору, окрім як влити додаткові кошти в ці фінустанови. За словами Арсенія Яценюка, нинішня докапіталізація «підтримає стабільність двох основних державних банків, забезпечить обсяги кредитування і сприятиме розвитку української економіки». І якщо з тезою прем’єра щодо стабільності ще можна погодитися, то говорити про розвиток економіки країни в цьому контексті навряд чи доречно.

Насамперед, тому, що нинішнє вливання відбуватиметься за рахунок чергової нічим не забезпеченої емісії. «Гроші на цю докапіталізацію є в бюджеті. Але потрібно розуміти, що держава не перший рік збільшує капітал цих банків. А вони згодом його «проїдають» неповерненими кредитами. Потім держава знову вкладає гроші. І буде вкладати знову», – прогнозує голова експертно-аналітичної ради Українського аналітичного центру Борис Кушнірук.

Водночас, очевидно, що якби не підтримка держави шляхом емісії, то ці банки, імовірно, кризу взагалі б не пережили. При цьому вони і далі продовжують обслуговувати політичні кредити. Прикладом може слугувати той факт, що влітку 2015 року ТОВ «ЕСУ» (власник «Укртелекому», належить Рінату Ахметову) успішно пролонгувало свої облігації на 4 млрд грн під 16% річних. З чим пов’язані такі привілеї в той час, коли процентна ставка НБУ сягала 30% річних, ні в банках, ні в Мінфіні прокоментувати не змогли. Але якби компанія свою заборгованість погасила, то потреби в докапіталізації було б істотно меншими.

Також відкритим залишається питання щодо стратегії держави в цьому сегменті, оскільки держбанки не завжди виконують саме ті функції, заради яких створювалися. «В принципі, передбачалося, що Ощадбанк буде обслуговувати фізосіб для виплат пенсій та інших соцвиплат, а «Укрексім» мав працювати як банк, що обслуговує експортерів. Але вони використовувалися всіма урядами для того, щоб проводити схемні операції. І не обов’язково в негативному розумінні «схем», а як «перекладання з однієї кишені в іншу» для стабілізації певних напрямів економіки», – констатує директор Аналітичної групи Da Vinci AG Анатолій Баронін.

Однак, з погляду тих функцій, які спочатку покладалися на держбанки, їх не можна назвати незамінними – з багатьма завданнями легко могли б впоратися і звичайні комерційні банки. «У держави достатньо інструментарію – як податкового, так і грошово-кредитного – для того, щоб спрямовувати діяльність будь-яких банків туди, куди їй потрібно. Якщо, звичайно, держава розуміє, що їй потрібно», – говорить Кушнірук.

Відповідно, вихід держави з цього сегмента був би цілком логічним, про що останнім часом дедалі частіше ведуть розмови. Водночас, з огляду на низьку інвестиційну привабливість банківського сектору України та фінансове становище цих фінустанов, вийти з інвестицій у перспективі декількох найближчих років державі навряд чи вдасться.

Наразі основне питання полягає в тому, скільки ще коштів потрібно державним банкам для того, щоб залишатися на плаву, і як швидко вони зможуть стати фінансово незалежними у майбутньому. А це, зі свого боку, зумовлюється не так рівнем кваліфікації менеджменту, скільки вектором розвитку української економіки, перспективи якої поки що вельми туманні.

Ольга Левкович, Олександр Мойсеєнко