837
Китайський прем'єр розвіяв кейнсіанський міф про "надлишкові заощадження"
— Фондовий ринок
Ось уже два десятки років економісти, які дотримуються класичної теорії Кейнса, просторікують про китайське економічне диво і про його безпрецедентно високі валютні резерви. Зовсім недавно їх обсяг перевищив запаморочливу позначку 4 трлн. доларів. Але це лише порожня навколонаукова балаканина з виразним акцентом Уолл-стріт. Народний друкарський верстат Китаю всього лише допомагає країні перекласти свої турботи на чужі плечі через конвертацію припливу доларів, євро і ієн в ціле море юанів. Настільки масштабне розширення внутрішньої монетарної системи, в свою чергу, призвело до формування найбільш видатного кредитного пузиря у світовій історії. Іншими словами, загальний розмір непогашених китайських боргових паперів збільшився з 1 трлн. доларів до 25 трлн. доларів всього лише за останні чотирнадцять років, тому що сини і дочки китайських селян, які працюють на іноземних фабриках і заводах, активно зберігають гроші, сприяючи таким чином здоровому зростанню інвестицій, що фінансуються боргом.
Навпаки, центральні банки всього світу включили свої друкарські верстати на повну потужність, а їхні пекінські друзі покірно заковтнули наживку. Зокрема, вони з маніакальною завзятістю збирали надлишки грошей, отриманих від торгівлі та припливу капіталу, і складали їх в засіки центрального банку. Передбачалося, що це стримає зростання валютного курсу, а експорт і економіка почнуть зростати дивним чином. Раніше такий меркантильний гамбіт давав непоганий результат – насправді, він працював цілих два десятки років. Але весь цей час, старіючі автократи біля керма системи, які вивчали економіку за книгами великого Мао, фактично, обмінювали робочу силу свого народу і свої природні ресурси на боргові зобов’язання марнотратного Заходу. І мимохідь вони повільно, але вірно роздмухували кредитний пузир фантастичних розмірів, який фінансував будівництво всього, на що тільки здатна уява місцевих партійних лідерів і бізнесменів – аеропорти, мости, автостради, хмарочоси, вокзали, швидкісні траси, торгові центри, нові міста і незліченні фабрики.
Однак гігантський будмайданчик на території Китаю спростовував усі закони економіки і здорового глузду. Просто неможливо рік за роком забезпечувати зростання ВВП, обчислюваний двозначними числами, 50% якого засновано на інвестиціях в “основні засоби”, інфраструктуру, житлове будівництво та виробничі потужності. Просто жодне суспільство не здатне підтримувати низькі рівні споживання та демонструвати масовий аскетизм, необхідний для фінансування таких масштабних інвестицій тільки лише на заощадженнях. Партійні лідери захопилися небезпечною економічною варіацією схеми Понзі. Вони відправляли все більше і більше свіжоприготованих кредитів – 25-30%, а то й більше – до контрольованої державою банківської системи, де вони формувалися в пакети і передавалися в контрольовані державою підприємства, місцевим партійним лідерам і незалежним підприємцям.
А отримувачі перетворювали їх на цемент, арматуру, зварні вироби, офісні будівлі, вугільні шахти, електростанції і портові споруди – не замислюючись про прибутковість інвестицій. А коли прибуток не виправдовував очікувань – як це часто траплялося з порожніми новими містами, торговими центрами і розкішними апартаментами – їм видавали нові кредити, щоб тримати на плаву ці “інвестиції”. Тобто, новий борг випускався для того, щоб оплатити старий. Таким чином, паралельно до низхідного потоку кредитів, в протилежному напрямку йшов зворотний транзит основних коштів. Іншими словами, рік за роком Пекін спокійно досягав поставленої мети з ВВП з точністю до десятої частки відсотка, просто тому що він сам штампував цей ВВП через механізми економіки, рухомої і контрольованої кредитами – це ніяк не схоже на стійку капіталістичну економіку.
У певному сенсі, після падіння режиму Мао, партійні лідери змогли продовжити собі життя, тільки вбудувавшись в гігантську шахрайську схему світових Центробанків, яка працювала повним ходом вже чотири десятки років, але перейшла в активну фазу з 1994 року, коли Грінспен запанікував після невеликого збою на ринку облігацій. Головна проблема, з якою зіткнувся Китай, полягає в тому, що економіка досягла кінця свого ланцюжка друкування грошей. Вона поглинула такі надлишки боргів із Заходу, і роздула свою кредитну схему Понзі до таких розмірів, що навіть ті, хто перебувають біля керма в Китаї бачать попереджувальні написи на стіні.
У своєму останньому виступі Прем’єр Лі розбовтав секрет, назвавши величезні валютні резерви Китаю своїм ім’ям – позикою для своїх іноземних клієнтів які купують, але не продають; які споживають, але не виробляють. І ось, те, що протягом двох десятиліть шумно рекламувалося як доказ Китайського дива, несподівано стало “значним тягарем”. Насправді, це завжди було тягарем. Наші китайські товариші створили схему Понзі таких неймовірних розмірів і ступеня складності, що ніхто навіть не сподівається на можливість розкрутити її у зворотний бік і уникнути при цьому “жорсткої посадки”.
Ось, що написало про це агентство Reuters, 11 травня: “Китайські валютні резерви перетворилися на великий головний біль, оскільки вони продовжують зростати і загрожують стимулювати зростання інфляції в довгостроковій перспективі, заявив Прем’єр Лі Кецян, пообіцявши скоротити профіцит торгового балансу країни. У першому кварталі поточного року валютні резерви Китаю виросли на 130 млрд. доларів і досягли нового рекордного значення на рівні 3.95 трлн. доларів… “Відверто кажучи, валютні резерви стали для нас важким тягарем, тому що вони роздмухують монетарну базу і впливають тим самим на інфляцію,” – процитувало Прем’єра видання Phoenix New Media – “З точки зору Китаю, макроекономічні важелі можуть опинитися під тиском, враховуючи загальні дисбаланси світової торгівлі”. Китай буде вживати заходів, спрямованих на скорочення торговельних профіцитів з рештою світу.
За матеріалами: forexpf.ru
Поділитися новиною
