4419
Китаїзація Сибіру
— Аграрний ринок
Річка Амур. Тут колись розгорталися прикордонні битви між Китаєм і СРСР. Амур називають «житницею Далекого Сходу»: на Амурський регіон припадає до половини обсягів вирощування сої по всій Росії. Китайці, що живуть під інший бік річки, що розділяє дві країни, один за іншим перетинають її, вирушаючи на російську сторону в пошуках обширних сільськогосподарських угідь. І це незважаючи на те, що уряд Амурського регіону цього року ввів заборону на обробку полів китайськими мігрантами.
Іменуються російськими
Перед нами з’являється маленький кругловидий чоловік зростом 160 сантиметрів, весь чорний від засмаги. Натянувший на свій голий живіт рожеву теніску китаєць Су Шаоюань (50 років) є директором цієї ферми, він сповнений впевненості в собі.
Су народився на протилежному боці річки у китайському місті Хейхе. Зараз у його розпорядженні поле в 2 тисячі гектарів, яке знаходиться в селі Верхньобіле Ромненського району в трьох з половиною годинах їзди від столиці області Благовєщенська. У Хейхе у нього теж є ділянка в 300 гектарів, на якій він вирощує сою. У Росії він почав свою діяльність три роки тому. Він каже, що йому пощастило з російським партнером, який зміг знайти родючу землю недалеко від джерел з водою.
Під ім’ям партнера він заснував компанію і взяв в оренду землю за пільговою ціною. Формально це спільна компанія, однак на ділі російський партнер не бере ніякої участі. Партнерство необхідно для того, щоб російський громадянин міг на своє ім’я оформити дешеву оренду, платити низькі податки, та ще й отримувати допомогу від держави.
В якості стартових інвестицій китаєць взяв кредит приблизно в 3,5 мільйона доларів за низькими ставками в китайському урядовому банку, а потім приїхав з закупленими комбайном і трактором американського виробництва.
До минулого року він вирощував сою на полі площею 1000 гектарів, використовуючи працю приблизно десяти китайців. Урожай доходив до 1,5 тонни сої з одного гектара. Вирощені боби йдуть на російський ринок, але соя торгується по одному долару за кілограм, в результаті чого виручка за однорічний врожай у 1,5 тисячі тонн склала приблизно 1,5 мільйонів доларів.
Навіть якщо відняти орендну плату за землю, дивіденди партнеру і трудовитрати, залишається від 1 до 1,2 мільйонів доларів. Су зміг повернути кредит в 3,5 мільйонів доларів за три роки.
Зв’язки в регіональному уряді
У Су немає ні права власності на цю землю, ні права оренди. Він навіть не є власником сільськогосподарських машин та устаткування, в які вклав свої гроші. Головне, щоб не сталося непорозумінь з партнером.
«Ми побудували довірчі відносини, при яких він не може мене зрадити, ми створили схему, що не прогорить, тому все в порядку», – говорить китаєць. Су, який є членом управління Департаменту сільського господарства в Хейхе ось уже десять років, налагодив досить тісні відносини з урядом області. Залишається здогадуватися про масштаби допомоги, яку надає уряд.
Так як була введена заборона на ведення сільськогосподарської діяльності робочим мігрантам з Китаю, сіяти насіння доручається російським працівникам, але китайці все одно приїжджають, отримавши візу технічного фахівця з сільськогосподарського устаткування, в якості «відряджених співробітників». Їх селять на п’ять місяців в підсобних приміщеннях радянських часів без електрики, газу і туалету, і вони продовжують працювати як і раніше, не маючи ні хвилини вільного часу.
Один з таких працівників каже: «Дохід у Росії більше, ніж у Китаї, в п’ять-десять разів. У мене немає навіть часу пити горілку».
На Далекому Сході один за іншим розкриваються випадки використання нелегальних хімікатів і незаконного перебування китайців, але чимало й таких громадян Китаю, які продовжують вести широкомасштабну сільськогосподарську діяльність «відповідно до закону», як Су. Він каже, що тільки в Амурській області знаходиться десять людей, таких як він. Су, акцентуючи увагу на тому, що ніколи не вдавався до заборонених хімікатів, говорить наступне: «Даю 100%, що кількість китайців, які, побачивши мій успіх, захочуть інвестувати так само, збільшиться. Тому що ця земля – справжній скарб».
«Що? Невже досі залишилися китайці?»
Старший дослідник відділення з просування агробізнесу Банку Хоккайдо Сейіті Утіяма не може приховати свого здивування. Він приїхав на японську ферму, засновану Банком Хоккайдо, яка знаходиться всього в якихось п’ять кілометрів від ферми під управлінням китайця Су Шаоюаня, теж у Ромненському районі Амурської області Далекосхідного регіону Росії. Причина його здивувань в тому, що він чув від уряду області, що китайців відправили назад до Китаю.
Банк Хоккайдо прийняв рішення розвивати бізнес в холодних районах з використанням японських передових технологій у сільському господарстві, вирішивши, що клімат на Далекому Сході схожий з Хоккайдо. Банк взяв участь у розробці занедбаних полів.
Адміністрації всіх регіонів Далекого Сходу хочуть залучити Японію до розвитку сільського господарства. Це відбувається на тлі підвищеної обережності стосовно занадто великих інвестицій з боку Китаю.
Президент Банку Хоккайдо Есіхіро Секіхаті, що супроводжував прем’єра Сіндзо Абе в ході візиту до Росії в кінці квітня, підписав меморандум про співробітництво в галузі сільського господарства з урядом Амурської області. Це спільний з місцевим сільгосппідприємством («Володимирська ферма») проект з виробництва сої та гречки. У цьому році на 100 гектарах полів була посаджена соя, а 300 гектарів були відведені під гречку.
Підприємство було відкрито в середині травня. Утіяма, який перебував тут з кінця червня до початку липня відзначає віддачу: «Зерна пішли в ріст навіть більше, ніж ми очікували. Потенціал земель дуже високий. Ми зрозуміли, що вони підходять для вирощування сої».
Протягом цього року буде заснована інвестиційна компанія. Після відкриття місцевої юридичної особи в спільному підприємстві з російською компанією площа розроблюваних земель буде збільшена до 1000 гектарів в наступному році.
Однак уряд області з одного боку шле багатообіцяючі посили в бік Японії, а з іншого – продовжує дозволяти вести бізнес таким сильним китайським підприємцям, як Су. У такій «дволикості» російської сторони проглядає розгубленість, викликана розрухою в результаті скорочення населення.
Спосіб грубої експлуатації
Після розвалу Радянського Союзу на підставі державного указу були розпущені колгоспи, жителі Далекого Сходу перестали отримувати дотації і зарплати, і люди, що займалися сільським господарством, один за одним пішли з цієї сфери. Населення Далекосхідного федерального округу становить 6,28 мільйона чоловік, що на 20% менше, ніж наприкінці радянського періоду. Незважаючи на те, що Далекий Схід займає 36% площі всієї країни, населення цього регіону складає всього лише 4,44% від загального населення Росії (142 мільйони чоловік). Згідно з доповіддю ООН про чисельність населення у 2025 році, кількість жителів скоротиться до 4,7 мільйонів чоловік.
Після розвалу СРСР величезна площа сільськогосподарських угідь на Далекому Сході була занедбана. Це і помітили сусіди-китайці. У провінції Хейлунцзян з чисельністю населення приблизно в 40 мільйонів чоловік залишається величезна кількість зайвих робочих рук.
Селяни з Китаю стали їздити працювати в Росію в 1990-х роках, коли відносини між країнами покращилися. Російський уряд теж дозволив китайським фермерам брати землю в оренду і покладав надії на китайську робочу силу.
У Єврейському автономному окрузі, який продовжує активно використовувати китайців в сільському господарстві, приблизно 40% родючих земель знаходиться під управлінням китайців. Якщо справа так піде і далі, то можна буде говорити про зміну назви округу на «Китайський автономний». Кількість китайців, що проживають в Росії, зростає швидкими темпами. Офіційно в країні перебуває 450 тисяч осіб, але згідно з однією з теорій це число може доходити до 5 мільйонів.
Між іншим, частина китайців, яка зросла в кількості, в гонитві за короткостроковою наживою використовує «експлуатаційний спосіб ведення господарства», раз за разом вдаючись до хімічних добривах, заборонених інсектицидів і фунгіцидів. Амурська область, Красноярський край і інші регіони з цього року ввели заборону на сільськогосподарську діяльність для робітників з Китаю, почали роботу з викриття китайців, які застосовують незаконні хімікати і знаходяться на території Росії нелегально.
Відкати в основі
«Є побоювання, що регіон буде поглинений китайцями, які виснажують землю своїми егоїстичними методами. Однак Далекий Схід неможливо розробляти без китайців. І тут ми вдаємося до інвестицій і передачі технологій з боку Японії, щоб створити баланс», – так коментує ситуацію в Сибіру Андрій Амхінон, оглядач впливової місцевої газети «Амурська правда».
Також досить поширена точка зору, що за збільшенням ферм під управлінням китайців стоять відкати, які беруть чиновники місцевих адміністрацій. Консультант з російсько-китайського бізнесу Віталій Ковальов зазначає: «Китайці, перш ніж перетнути річку (кордон) готують, кому і в яких розмірах давати відкати. Відкати це основа основ. Російські чиновники вважають, що краще здавати землю в оренду китайцям».
Японське підприємство, яке слідом за Банком Хоккайдо розглядає заснування ферми на Далекому Сході, провело інспекцію земель наприкінці липня. У Японії продовжують розширюватися можливості участі у розробці сільського господарства Далекого Сходу, але японські чиновники, які мають відношення до економічної співпраці з Росією ще з радянських часів, застерігають від занадто необачних кроків: «Участь у розвитку Далекого Сходу, чого так хоче Росія, поліпшить російсько-японські відносини, це також пов’язано з підготовкою середовища для переговорів по північних територіях. Однак Росія покладається не тільки на Японію. Не потрібно дуже глибоко в це вплутуватися».
Частування з локшини швидкого приготування або життя сільгоспмігрантів
Середина липня, опівдні. Просторий зал митниці в одному з міст північного Китаю Хейхе, провінція Хейлунцзян, порожній. Працює єдине вікно. Кілька росіян з величезними сумками в руках, перемовляючись і сміючись, чекають порома, який доставить їх на російську сторону за якихось десять хвилин.
«Зараз тут залишилися одні росіяни човники, але щороку в березні та листопаді цей зал переповнюється сезонними мігрантами-селянами», – розповідає продавщиця середніх років, що працює в маленькому магазинчику на митниці.
Сезонними мігрантами називають тут робітників, які щовесни перетинають російський кордон, працюють там на сільськогосподарських угіддях, а взимку повертаються на батьківщину в Китай.
У Далекосхідному регіоні вирощується мало овочів, таких як огірки і помідори, тому в 1990-х року їх продавали за цінами, приблизно в 50 разів вище китайських. Китайські селяни, що вирахували можливість для бізнесу, в якості сезонних мігрантів поїхали в Росію, почали вирощувати овочі в теплицях, кликали до себе всіх родичів і друзів, розширюючись в масштабах.
Якщо вірити китайським ЗМІ, в 2012 році приблизно 90% овочів на далекосхідному ринку було вирощено китайцями. Середня вартість опустилася приблизно до подвійної китайської ціни.
Китайці їдуть займатися не тільки сільським господарством, а й вирубкою лісу, свинарством, птахівництвом, будівництвом, розширюючи свій вплив на економіку Далекого Сходу.
Власник маленького супермаркету на околиці міста Хейхе Ван Люсо (41 рік) раніше був одним із сезонних мігрантів, але два роки тому він змушений був покинути це заняття з причини серйозної хвороби.
Ван каже, що коли він був мігрантом, він щодня працював з ранку до вечора по 15 годин у теплиці. Ніяких розваг на зразок телевізора. «Це була просто рабське життя», – каже він.
Харчування складалося в основному з картоплі, яка не припала йому до смаку. Кращим частуванням була локшина швидкого приготування, яку він привозив з собою з Китаю, але так як кількість локшини була обмеженою, її їли всі разом лише з особливих свят, наприклад, в день народження товариша.
Середня місячна зарплата дорівнювала 5 тисяч юанів (приблизно 80 тисяч ієн). Це практично в п’ять разів перевищувало дохід, який він отримував від такої ж праці в Китаї. Траплялися й коливання в доходах залежно від цін на овочі.
Найбільшою трудністю була ненависть з боку російських чиновників, які ставилися до китайців з відкритою ворожістю: раптово відмовляли у візі, вимагали грошей в обхід закону, а крім того ні з того ні з сього наказували переміщати теплиці.
Єдиною втіхою були розмови з місцевими жінками на ринку, коли він продавав свої овочі.
«Серед китайців багато роботяг, вони практично не п’ють, у них водяться невеликі гроші, тому вони користувалися популярністю серед російських жінок», – говорить Ван Люсо.
Серед його товаришів троє одружилися на російських жінках. «Ось тому-то нас не любили російські мужики», – сміється він.
За матеріалами: ИноСМИ.ru
Поділитися новиною
