2469
Арабська весна для країн Заходу небезпечніша, ніж розвал СРСР
“Арабська весна” поставила в тупик країни Заходу. Вони щосили намагалися сприяти швидкому і безболісному демократичному транзиту, але в підсумку опинилися перед важким вибором: кинути все на самоплив чи вплутатися в довгі і дорогі програми допомоги економікам країн-революціонерів.
Щоб допомога не була марною, а сприяла нормальному економічному розвитку цих країн, її треба надавати не абияк, а з розумом. Інакше все буде як з країнами Східної Європи і СНД. Зараз західним країнам пора згадати про цей кейс.
Від “плану Маршала” до Паризької декларації
Система міжнародної допомоги з’явилася після Другої світової війни – тоді США в рамках відомого “плану Маршала” допомагали відновити Європу. З цього моменту вона зазнала безлічі змін – фінансове донорство використовували і в благородних цілях, і як інструмент політичної боротьби.
Сучасна система допомоги з метою розвитку, заснована на взаємодії розвинених і країн, що розвиваються, з’явилася на початку 2000-х років.
Остаточно її закріпила Паризька декларація 2005 року, яка закріпила основні принципи ефективності допомоги: відданість, гармонізація, узгодження, орієнтація на результат і взаємна підзвітність. Але це не означає, що допомога автоматично стає успішною і ефективною. Для цього необхідно вчитися на минулому досвіді. Наприклад, зараз добре б допомогти країнам, які пережили Арабську весну, але при цьому головне не повторити помилок минулого, наприклад, зроблених після розпаду СРСР.
Що спільного між Близьким Сходом і СРСР
Донорська допомога і підтримка з метою розвитку часто використовувалися як засіб політичних маніпуляцій. Найяскравіший приклад – період Холодної війни. Однак для маніпуляцій і досягнення власних комерційних та політичних цілей допомога використовувалася і після розпаду СРСР. Ті часи сильно нагадують те, що зараз відбувається на Близькому Сході.
- Тоді утворилося безліч країн, різних за рівнем розвитку і привабливості. Багато з них були особливо цікаві західним країнам.
- Зараз повторюється та сама історія з Близьким Сходом – країни Заходу намагаються якнайшвидше знайти контакти з місцевою владою. Допомога стає інструментом впливу на нові уряди і способом застовпити за собою вигідні і перспективні проекти, насамперед, у сфері видобутку корисних копалин.
- Як і в 1990-і роки, західні уряди вирішили скористатися ситуацією і відправили в регіон рясну допомогу – ці фінансові ресурси потрібно використовувати на лібералізацію економіки і демократичні реформи.
- ЄС, наприклад, направляє в регіон допомогу лише за умови обміну – фінанси в обмін на реформи. Однак політику пояснюють і інші фактори, наприклад, бажання налагодити комерційні зв’язки з нафтовими країнами на зразок Лівії, а також побоювання за те, що з цих країн почнеться масова імміграція.
- При наданні допомоги країнам колишнього соцблоку західні уряди крім допомоги з метою розвитку хотіли забезпечити великі ринки збуту своєї продукції та усунути ядерну загрозу.
- На Близькому Сході зараз ведеться боротьба за вплив. Нафтові королівства регіону намагаються підтримати більш консервативні релігійні угруповання.
Звичайно, поки рано говорити про те, як буде розвиватися ситуація в арабському світі і які конкретно види допомоги будуть надані цим країнам. Еммануель Фрот з Microeconomix, а також Андерс Олофсгард та Марія Перотта з Інституту перехідної економіки Стокгольма рекомендують країнам-донорам звернути увагу на минулі помилки і минулий досвід. Найяскравіший з них це якраз СНД і Східна Європа.
Розвинені країни допомагали СНД і Східній Європі, щоб убезпечити себе
У теорії допомога повинна залежати від доходу на душу населення, рівня розвитку демократії, розміру населення, комерційного і стратегічного значення, а також колоніального статусу і схильності до природних аномалій. Саме сукупність цих факторів повинна визначити, який обсяг допомоги приходить в ту чи іншу країну.
На ділі все виявилося інакше. З цих факторів головними виявилися не розвиток демократичних інститутів і боротьба з бідністю, а пошук ринків збуту та політичні ризики
- На обсяги допомоги в СНД і Східній Європі значний вплив мала кількість населення країн, які отримували допомогу. Причому в інших країнах вплив цього фактора був меншим. Частково розвинені країни шукали великі ринки збуту.
- Фінансова допомога країнам СНД і Східної Європи багато в чому була пов’язана з комерційними інтересами. Зазвичай обсяги торгівлі мають невелике значення при визначення обсягу допомоги. Однак для СНД це було одним з важливих факторів: чим більший ринок, тим більше допомоги.
- Дохід на душу населення не має значного впливу на обсяги допомоги. Але, тим не менш, кореляція тут негативна: чим вищий дохід, тим менші обсяги наданої допомоги. Тим не менш, бідні країни Центральний Азії досі отримують лише незначну частку допомоги, адже вони стратегічно нецікаві розвиненим країнам.
- Кількість природних катаклізмів за останні кілька років не відігравала значної ролі.
Крім того, допомога використовувалася для того, щоб країни проводили реформи.
У країнах СНД був і свій регіональний поділ:
- Росія отримувала значно більше допомоги, ніж інші країн СНД, наприклад, Україна та Білорусь. В цілому ці три країни отримали більше, ніж кавказькі республіки і країни Середньої Азії. Росія отримала значно більше допомоги, ніж їй було обіцяно.
Росія стала лідером з отримання допомоги
- Значно більше допомоги отримували країни, близькі до Західної Європи, наприклад, Польща. Чим далі від Європи країна перебувала географічно, тим менше вона отримувала допомоги. Це ясно, країни Західної Європи намагалися допомогти сусідам, з якими легше було налагодити політичні та комерційні відносини, що значно знижувало ризики.
- Ще одним значним ризиком в цей час була політична криза в країнах, що володіють ядерною зброєю, наприклад, в Росії. Цим якраз і можна пояснити потоки допомоги в країни СНД і особливо в Росію. Допомогу пропонували в обмін на скорочення ядерних арсеналів.
Таким чином, донорів спонукають три групи інтересів – стратегічні, комерційні і тільки потім – цілі розвитку. Кореляція між торгівлею та обсягами допомоги країнам СНД і Східної Європи пішла на спад з другої половині 1990-х років, а з 2000-2007 стала негативною.
- У різних донорів різні цілі
- Головним донором країнам СНД і Східній Європі була Німеччина, на яку припадало 61% наданої фінансової допомоги. При цьому частка її в допомозі іншим групам країн становила всього 12%. Причому саме Німеччина найбільше допомагала країнам, що володіли ядерною зброєю, наприклад, вона найбільше грошей витратила на Росію.
- Якщо виключити Німеччину, то другим за значимістю донором стає Японія, частка якої становить 11% для країн СНД і 30% для інших економік.
- Якщо виключити і Японію, то частка Австрії в допомозі країнам СНД і Східної Європи складе 11% і лише 0,4% для інших груп.
Донори не сконцентровані на допомозі країнам СНД
Помилки, на яких варто повчитися
Одна з головних помилок, які не варто повторювати західним країнам, – це допускати значної фрагментації допомоги. Після розпаду СРСР донори зосередилися на масованому наданні допомоги цим країнам, забувши про інших. Це може статися і зараз.
- Фрагментація допомоги в світі не була високою до падіння Берлінської стіни в 1989 році.
- З цього моменту кількість одержувачів допомоги на одну країну-донора почала різко зростати, а свого піку значення досягло в 1995 році. До донорів відносяться 24 країни, що входять до Комітету сприяння розвитку ОЕСР, це країни Європи, США, Канада і Японія.
Після падіння Берлінської стіни різко зросло навантаження на країни-донори
- Чому це сталося, пояснити просто. У 1990 році допомога надавалася здебільшого країнам, що не входять в радянський блок. У 1999 році співвідношення реципієнтів з країн Східної Європи і СНД до донорів допомоги виявилося вищим, ніж аналогічне співвідношення для реципієнтів з усіх інших країн світу. До 1999 року всі донори увійшли з допомогою в 27 нових країн.
Країни Східної Європи і СНД швидко стали головними реципієнтами допомоги в світі
Ще одна проблема – це надмірний фокус на стратегічних і комерційних інтересах. У підсумку, може постраждати основна мета надання допомоги – розвиток. Донори цікавляться вигідним партнерством або видобутком корисних копалин.
- Зараз ми бачимо, що допомога витікає в країни з великим комерційним потенціалом, наприклад, до Єгипту або Лівії
- А Ємен, найбідніша країна в регіоні, навряд чи отримає від донорів багато коштів. Тим більше, його владу підозрюють у зв’язках з Аль-Каїдою.
- Складно буде залучити допомогу і Тунісу, незважаючи на найкращі в регіоні політичні та економічні інститути.
- Порада економістів проста: допомога буде ефективною, якщо країни справді зосередяться на розвитку економіки, приватного бізнесу та інститутів країни, а не будуть переслідувати свої інтереси і допомагати власним ТНК.
Фінмаркет
За матеріалами: Фінмаркет
Поділитися новиною
