3182
Витік мізків на реверсі: економічні зміни тягнуть мігрантів на батьківщину
Ріо-де-Жанейро, Пекін, Варшава, Краків, Найробі, Лагос – «витік мізків», або відтік інтелекту та кваліфікованої робочої сили з бідних країн у багаті в наш час став настільки стійкою тенденцією, що таксист-нігерієць, який отримав у себе вдома освіту лікаря, – таке ж часте явище в Нью-Йорку, як починаюча бродвейська актриса чи банкір з Уолл-стріт.
Вчені й інженери з різних країн – від Бразилії до Китаю і Польщі – вже давно їдуть у більш розвинені країни світу заради кращої долі, іноді – у сфері своєї спеціалізації, а іноді – за кермом автомашини або в кухні ресторану швидкого харчування.
За даними Програми розвитку ООН (UNDP), близько 75% мігрантів в світі зазвичай виїжджають в країни з більш високим рівнем розвитку, ніж їхня батьківщина.
Але зараз цей рух змінює свій напрямок, оскільки іммігранти вже не впевнені, що найкраще жити в розвинених країнах. Такий розворот у зворотному напрямку, який можна назвати «припливом мізків» у країни, що розвиваються, потягнув за собою і кенійця Ситаті Кіту (Sitati Kituyi), який вирішив зіскочити з кар’єрних сходів консультанта в Лондоні заради роботи в починаючій високотехнологічній компанії в Африці. Потягнув він і підприємця Хань Цзе (Han Jie), який повернувся додому із США через запропоновані йому владою стимули, щоб створити завод з виробництва медичного обладнання. А молодий португалець Бернардо Фонтура (Bernardo Fontoura), який займається діловою комунікацією, переїхав у Ріо-де-Жанейро, щоб увійти до складу так званого «золотого покоління» Бразилії, яка готується до чемпіонату світу 2014 року і до Олімпійських ігор 2016 року.
Фінансова криза, що почалася в 2008 році, піддала важкому випробуванню відчуття стабільності, яке існувало у американського середнього класу, а також права європейців на соціальні блага. Багато людей в таких умовах почали задаватися питанням: а чи дійсно розвинений світ – це єдина на сьогодні земля великих можливостей, куди варто їхати?
Економіки з ринками, що формуються, в умовах економічного спаду не тільки демонструють найкращі показники, ніж у більшості розвинених країн. Вони продовжують розвиватися, приваблюючи своїх експатів назад, а в деяких випадках навіть залучаючи висококваліфікованих громадян США і Європи.
Це «демократизація таланту», говорить Деметріос Пападеметріу (Demetrios Papademetriou), який очолює у Вашингтоні некомерційну організацію Інститут міграційної політики (Migration Policy Institute). «Раніше всі їхали в чотири або п’ять англомовних країн, а всі інші країни отримували таланти третього сорту. Зараз монополії на знання вже немає ніде», – зазначає він.
У Китаю – найбільша в світі діаспора. Але коли він почав перетворюватися на світову державу разом з іншими країнами БРІК – Бразилією, Росією та Індією – його уряд зробив серію нових зусиль для повернення на батьківщину мільйонів своїх громадян, котрі покинули Китай за останні 30 років. Той комплекс фінансових та інших стимулів, які застосовує уряд для залучення їх додому, не має собі рівних у світі. Це така своєрідна глазур на торті економічного розвитку і нових можливостей, яка тягне на батьківщину китайських експатів. З початку століття кількість людей, які бажають повернутися додому, а не залишатися в країні, що поселила їх, зросла в 10 разів.
Бразилія також заманює на батьківщину своїх емігрантів, а з ними в країну приїжджають і багато європейців. Це важлива зміна ролей між Європою та її «старими колоніями» в країнах Латинської Америки – таких, як Аргентина, Бразилія та Мексика.
У період з 2010 по 2012 рік кількість іноземців, які на законних підставах проживають у Бразилії, збільшилася на 50 з гаком відсотків. Багато з них приїхали з Португалії, через що ця країна після довгих років прийому мігрантів у себе вдома перетворилася в постачальницю мігрантів за кордон.
«Ми спостерігаємо, як кваліфіковані європейці мігрують в країни, що розвиваються, наприклад, держави БРІК», – говорить фахівець з міграційної політики з Міжнародної організації праці Ришард Холевінскі (Ryszard Cholewinski). За його словами, через економічну кризу в Європі, яка найсильніше вдарила по молоді в південноєвропейських країнах, «зараз головні можливості для них виникають в світі, що розвивається».
Витік мізків став катастрофою для африканських країн, звідки хвилі еміграції покотилися ще в 1960-і роки. За даними Міжнародної організації з міграції, до чверті фахівців охорони здоров’я, які вчилися, а тепер працюють у західних країнах, приїхали туди з африканських країн на південь від Сахари. Але представники деяких африканських діаспор починають зараз повертатися додому, оскільки їх приваблюють сприятливі можливості, зміцнення політичної стабільності та безпеки, а також зростання ринку на хвилі нових технологій.
Менні Аньебонам (Manny Aniebonam), який заснував Спільноту випускників з нігерійської діаспори (Nigerian Diaspora Alumni Network), вважає, що сьогодні в Нігерію повертається вдвічі більше людей, ніж їде звідти. Ейнджел Джонс (Angel Jones), яка створила в ПАР неурядову організацію Homecoming Revolution (Революція повернення), щоб залучати додому експатів, говорить, що з 2004 року на батьківщину повернулися 6000 південноафриканців.
Навіть найбідніші країни Європейського Союзу, які зіткнулися після вступу до нього з раптовим витоком мізків у більш розвинені держави, зараз сподіваються на те, що фінансова криза дасть їм можливість повернути мігрантів додому. У 2004 році, коли Польща вступила до ЄС, випускники вузів Варшави, Кракова та багатьох інших міст зграями відлітали в Ірландію і Англію, і часто знаходили там тільки роботу сантехниками або офіціантами. Зараз стабільний струмочок талантів, особливо – з числа висококваліфікованих управлінців, повертається на батьківщину, щоб скористатися потенціалом посткомуністичної Польщі. Крім того, з’явилася «циркулююча» категорія населення з числа рухомих мігрантів і представників середнього класу, які виїжджають в європейські країни на час, періодично повертаючись додому.
Щоб виграти від витоку мізків, треба брати на себе нові обов’язки, а це часто поєднано з великими хвилюваннями і труднощами. Скажімо, необхідно боротися з порушеннями прав людини в середовищі незаконних трудових мігрантів, а також запобігати зростанню ксенофобії. Згідно з оцінками бразильського уряду, з чотирьох мільйонів бразильців, які жили за кордоном, в 2005 році додому повернулися два мільйони. Багато з них – некваліфіковані робітники, змушені приїхати на батьківщину через посилення імміграційних правил і застою на ринку праці в США. До них приєднуються десятки тисяч таких же некваліфікованих робітників з Болівії і Парагваю, яких манить економічне зростання Бразилії.
Однак Бразилія, Китай, Польща, Кенія та інші традиційні експортери людського капіталу більше придбали, ніж втратили як пункти призначення, тому що потоки мігрантів створюють позитивний хвилевий ефект, говорить Вівек Вадхва (Vivek Wadhwa), який написав недавно книгу «The Immigrant Exodus» (Вихід іммігрантів), в якій розповідається, як індійські та китайські підприємці виїжджають з США на батьківщину. «Вони починають створювати співтовариства, – говорить Вадхва. – З цієї причини іншим людям легше повертатися».
Вигоди вимірюються не тільки навичками, кваліфікацією людини і кількістю створюваних робочих місць, але й великою кількістю вторинних переваг.
«Коли ти живеш в країні-члені Організації економічного співробітництва і розвитку, ти бачиш, як там справи, і ти стаєш менш теримим до корупції, до невмілості, до неефективності, до неробства людей, – каже експерт з трудової міграції з ОЕСР Жорж Леметр (Georges Lemaitre). – У тебе виникає прагнення до того, щоб у твоїй країні було більше послуг, була така ефективність в роботі, до якої ти звик».
Такі устремління, додає він, можуть стати в майбутні роки загальносвітовою системою в результаті як прямої, так і зворотної міграції.
А тим часом країни, що втрачають привабливість, можуть також втратити і свої конкурентні переваги.
«Це вже позначається на економічному розвитку Америки. З часом все менше і менше компаній-початківців будуть працювати в США, і все більше – в Азії і Латинської Америки, – говорить Пападеметріу. – США ніколи раніше не стикалися з відтоком людей. Ця країна пишається тим, що є землею іммігрантів, а не емігрантів».
Сара Міллер Ллано (Sara Miller Llana), Пітер Форд (Peter Ford), Роберт Марканд (Robert Marquand), Майк Пфланц (Mike Pflanz), Йінка Ібукун (Yinka Ibukun)
За матеріалами: ИноСМИ.ru
Поділитися новиною
