4314
Енергетична імперія Ахметова. Погляд ізсередини
— Енергетика
Ринату Ахметову вистачило 12 хвилин і 40 секунд, щоб прорубати енергетичне вікно в Європу. Рівно стільки тривав конкурс з продажу державного пакету акцій «Західенерго» – єдиної в країні генеруючої компанії, яка може експортувати український струм в ЄС. Конкурентів у найбагатшого українця не було: заявку на участь у конкурсі подала тільки афілійована з ДПЕК кіпрська компанія. Єдина затримка виникла, коли пухкий конверт з пропозицією переможця не проліз у щілину прозорої урни, встановленої в конференц-залі Фонду держмайна.
Товщина конверта виявилася оманливою: ціна, запропонована ДПЕК, перевищила стартову всього на 0,005%. Скупість найбільшої енергетичної компанії України зрозуміла. Кінець 2011 року видався для неї дуже витратним. За день до купівлі «Західенерго» компанія отримала в концесію два підприємства, які видобувають 17% всього вугілля в Україні (інвестиційні зобов’язання ДПЕК до 2016 року – 5,7 млрд гривень), а ще через два тижні мала взяти участь в конкурсі з продажу блок-пакета «Київенерго». У 2012-му компанія Ахметова брала участь ще в чотирьох приватизаційних конкурсах і жодного разу не пішла з порожніми руками. Кому програвати, якщо реальних конкурентів немає? Контроль над трьома генеруючими і трьома енергорозподільчими компаніями обійшовся Ахметову майже в 5 млрд гривень. Для порівняння: в Росії за аналогічні об’єкти йому довелося б заплатити в півтора-три рази більше.
«Найбільша приватна вертикально інтегрована енергетична компанія України» – так характеризує себе ДПЕК на власному сайті. Лобістський потенціал змушує чиновників говорити про ДПЕК як про «друге міністерство енергетики». «Приватна монополія, яка не могла з’явитися в жодній іншій країні, крім України», – категорично висловився колишній голова Фонду держмайна Олександр Бондар.
ДПЕК видобуває 47% всього енергетичного вугілля в Україні і поставляє його на власні електростанції, де виробляється 29% всієї електроенергії в країні. Порівняти енергетичний конгломерат Ахметова в Україні ні з ким: інших гравців, які б контролювали весь ланцюжок «вугілля – генерація – мережі», немає. Серед східноєвропейських енергетичних компаній він поступається по виручці тільки чеській ČEZ Group.
З доходом майже $5 млрд ДПЕК посіла третє місце в складеному Forbes списку найбільших компаній України. Вище тільки металургійні гіганти – теж ахметовський «Метінвест» і ІСД. Втім, торішні показники вже не відображають реального розміру компанії. З урахуванням останніх придбань виручка ДПЕК за 2012-й, за прогнозами аналітиків інвесткомпанії Dragon Capital, складе близько $10 млрд. Це впевнене друге місце.
У 2000 році мало хто за межами Донецької області чув про бізнесмена Рината Ахметова. Саме тоді з’явилася на світ керуюча компанія СКМ, яка за лічені роки отримала контроль над найбільшими металургійними заводами Донбасу. Спочатку енергетика розглядалась Ахметовим як допоміжний бізнес. «Для того щоб металургійні активи працювали безперебійно, потрібно було збільшувати частку в інших секторах», – пояснює генеральний директор ДПЕК Максим Тимченко, додавши, що в СКМ з самого початку бачили в енергетичному напрямку великий потенціал.
Увійти в новий бізнес без скандалу не вийшло. У квітні 2001-го «Укрспец’юст», що спеціалізується на продажу заставного та конфіскованого майна, спішно провів аукціон, на якому за 206,9 млн гривень продав три теплоелектростанції «Донбасенерго» компанії зі складною назвою «Техремпоставка». Формальною причиною для продажу стали кілька мільйонів гривень заборгованості станцій за вугілля. СКМ свою причетність до операції не афішувала.
На наступний день після аукціону в уряді вибухнув грандіозний скандал. Гендиректор «Донбасенерго» Ігор Смирнов заявив, що реальна вартість станцій – 1,1 млрд гривень. «Я доповів прем’єру Віктору Ющенку, що відбувається захоплення держмайна, – розповідає Бондар, який очолював у той час ФДМ. – Була навіть створена спеціальна робоча група». Але у щасливого покупця знайшовся захисник. Губернатор Донецької області Віктор Янукович заявив, що для економіки регіону перехід ТЕС у приватну власність – це дуже добре.
Якщо увійти в енергетичний бізнес Ахметову допоміг Янукович, то за назву свого енергетичного холдингу він повинен дякувати Леоніду Кучмі. Президент запропонував донецьким бізнесменам створити асоціацію «Донбаська паливно-енергетична компанія» (ДПЕК), яка об’єднувала б їхні енергетичні активи, щоб підвищити їх ефективність за рахунок вертикальної інтеграції. В асоціацію мали увійти підприємства з видобутку і збагачення вугілля, а також виробництва і дистрибуції електроенергії. Очолив асоціацію нинішній глава Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України Микола Пашкевич.
Другий термін президентства Кучми добігав кінця, в країні розгорнувся розпродаж підприємств важкої промисловості. СКМ змагалася з іншими олігархічними групами за гірничодобувні підприємства «Укррудпрому» і металургійний комбінат «Криворіжсталь». В енергетиці на продаж було виставлено одне з найбільших у країні вугільних підприємств – «Павлоградвугілля». На нього претендувала компанія «Іспат Вугілля», що входила в імперію індійського мільярдера Лакшмі Міттала. Стартова ціна на ті часи була дуже висока – близько $170 млн. Спочатку СКМ не збиралася брати участь у цьому проекті. Якби не передумав Ахметов, ДПЕК так і залишилася б скромною регіональною компанією. Свою роль зіграли амбіції молодих менеджерів СКМ. До цього часу зони відповідальності в компанії вже були розподілені. Основний, металургійний, бізнес курирував Ігор Сирий. За енергетику відповідав Тимченко, який прийшов в СКМ одночасно з Сирим, але його єпархія виявилася значно скромнішою. Щоб не відстати від колеги, потрібно було розширювати зону відповідальності. «Акціонер та керівники СКМ повірили в ідеї, які представила наша команда, – розповідає Тимченко. – Під час палких дебатів було прийнято рішення, що вертикальна інтеграція дуже важлива для нашого енергетичного бізнесу». «Павлоградвугілля» відмінно підходив на роль ядра вертикально інтегрованої корпорації. Основними споживачами його продукції були генеруючі компанії «Західенерго» і «Дніпроенерго», тож їх поглинання ставало питанням часу.
Конкуренція між СКМ і індійцями накрутила ціну на «Павлоградвугілля» більш ніж в 1,5 рази. «Кучма – це все-таки не Янукович, – говорить Бондар. – Він не хотів віддавати активи Ахметову подешевше тільки за те, що той – Ахметов».
Перемога Ющенка на президентських виборах 2004 року сплутала СКМ всі карти. Головний спонсор виборчої кампанії Януковича і учасник сумнівних приватизаційних угод, Ахметов опинився в делікатному становищі. Обшук в його донецькій резиденції, реприватизація «Криворіжсталі», череда перевіряючих на основних підприємствах, від’їзд акціонера на півроку за кордон – ось будні СКМ в 2005-му.
Щоб не втратити нажите, потрібно було переходити в контрнаступ. Ахметов став налагоджувати стосунки з Ющенком і навідуватися для бесід в американське посольство. Опоненти мали побачити в ньому прогресивного бізнесмена, всією душею відданого ідеалам демократії.
Аналогічні дії були зроблені на корпоративному фронті. На початку 2006 року генеральний директор СКМ Олег Попов скликав прес-конференцію, щоб представити світові ДПЕК. Системоутворюючий гравець, провідний бізнес за прозорими західними стандартами, який через чотири-п’ять років буде готовий до проведення IPO, – таке враження про ДПЕК повинні були винести журналісти з конференції.
Створювати образ відкритої компанії зі зрозумілою структурою запросили іноземних менеджерів. Директором зі стратегії став Герман Айнбіндер з російського підрозділу КPMG. Американця Гаррі Левзлі з енергетичної корпорації AES покликали директором з виробництва.
Гендиректором ДПЕК був призначений Тимченко.
Незмінний керівник ДПЕК скупий на емоції. Його важко уявити не в строгому костюмі і без краватки. Тимченко висловлюється короткими сухими реченнями, немов віддає накази. Навіть коли він жартує, залишається відчуття, що він щось недоказує.
Тимченку було 27 років, коли він з PricewaterhouseCoopers перейшов у компанію Ахметова. Енергетичний бізнес СКМ, на чолі якого він встав три роки потому, являв собою погано структурований конгломерат з десятка підприємств, на яких працювало понад 50 тисяч осіб.
Сьогодні налагодженість бізнес-процесів в ДПЕК і чіткість її корпоративної структури ставляться в приклад студентам, які вивчають менеджмент у вітчизняних бізнес-школах. «З 2012-го в нашій програмі є кейс, присвячений їх корпоративному університету», – говорить координатор програм Києво-Могилянської бізнес-школи Віктор Оксенюк.
Жорсткий, владний, рішучий – так характеризують главу найбільшої енергетичної компанії колеги та конкуренти. “Агресивний – в хорошому сенсі цього слова, прозахідний менеджер, – зазначає голова наглядової ради «Київенерго» Іван Плачков. – Про таких кажуть: йде до мети, не помічаючи перешкод. Те що треба для бедламу, який творився в українській енергетиці».
Компенсації топ-менеджерів ДПЕК – одні з найвищих в Україні. Для 12 керівників вищої ланки з 2009 року діє п’ятирічна бонусна програма: якщо все буде добре, вони зароблять $100 млн на всіх.
Праця керівників рангом нижче теж щедро оплачується, що розв’язує Тимченку руки в кадровій політиці. «ДПЕК постійно перебуває в пошуку висококласних менеджерів», – констатує партнер рекрутингового агентства Talent Advisors Роман Бондар. «Чи легко спрацьовуюся з новими людьми? Швидше, тут питання, чи спрацюється нова людина зі мною», – пояснює свій підхід до роботи з персоналом Тимченко.
Співробітники ДПЕК стверджують, що Тимченко не пробачає своїм топам великих помилок. Зазвичай це ілюструється історією Айнбіндера, який курирував в ДПЕК проект з видобутку газу в Чорному морі. Уряд Єханурова у 2006 році видав структурам Ахметова ліцензію на розробку Прикерченської ділянки шельфу, але через два роки прем’єр Юлія Тимошенко її анулювала. Проект так і застряг на мертвій точці. У березні 2012-го Айнбіндера перевели в Донецьк розвивати вітроенергетику. «Нова роль Айнбіндера в конфігурації нашого бізнесу – навпаки, підвищення, – не моргнувши оком, заперечує Тимченко. – А помилки я вмію пробачати. В компанії досі працюють люди, які допускали дуже великі промахи».
Корпоративну культуру ДПЕК добре передає метафора Попова. «На одній з нарад він порівняв «Метінвест» з козачою вольницею, а ДПЕК назвав суворовським училищем», – розповідає колишній співробітник СКМ. Персонал за очі іменує Тимченка головнокомандуючим. Сина військового, який збирався піти по стопах батька, таке порівняння не дратує. «Дисципліна в бізнесі дуже важлива, – переконаний Тимченко. – Керівник і сам повинен бути дисциплінованим, і дисциплінувати підлеглих».
Окрема історія – суперництво між Сирим і Тимченком. По виручці металургійний бізнес як і раніше в кілька разів більший, але дітище Тимченка зростає набагато швидше. У 2010 році обидві компанії майже одночасно розміщували єврооблігації. ДПЕК вдалося залучити кошти на 0,5 процентного пункту дешевше, ніж «Метінвест». «В компанії було справжнє свято», – розповідає співробітник ДПЕК. Наявність конкуренції Тимченко не заперечує, але каже, що вона швидше «дружня» і допомагає обом бізнесам. «У нас в СКМ так вибудувані відносини, що якщо «Метінвест» знайде електроенергію чи вугілля на піввідсотка дешевше, ніж у нас, він купить там», – не жартує Тимченко.
Перетворення ДПЕК на загальнонаціонального гравця припало на президентство Ющенка. За фінансовими результатами компанії за той період не скажеш, що вона працювала в політично несприятливій обстановці. З 2006 по 2010 рік дохід ДПЕК зріс майже в п’ять разів. «Їм дісталися кращі активи плюс спрацювала ставка на вертикальну інтеграцію, – пояснює таку динаміку колишній міністр енергетики Юрій Продан. – Фінансові результати мало залежали від держрегулювання».
Що значить «їм дісталися кращі активи»? Ось характерний приклад.
Найбільша електроенергетична компанія країни – «Дніпроенерго» – з 2001-го перебувала в стані банкрутства. У 2007 році Запорізький господарський суд призначив їй рятівників – вугільні підприємства ДПЕК. Вони повинні були погасити майже мільярдний борг компанії й інвестувати в неї ще мільярд гривень. Схема викликала багато запитань. Хоча б тому, що в результаті схвалених судом вливань в капітал частка держави в компанії скоротилася з 76 до 50%. Зате ДПЕК збільшила свій пакет до 44,3%.
На дострокових виборах у Раду восени 2007-го Блок Юлії Тимошенко зробив гасло «повернути «Дніпроенерго» народу» одним із пунктів своєї кампанії. До заперечування додемісії підключилися структури «Привату». Навесні 2008 року в Києві з’явилися білборди із закликом «Юля, не зрадь! Поверни “Дніпроенерго” народу». Через кілька днів на білбордах виник ще більш загадковий напис: «Зупинимо реПРИВАТизацію “Дніпроенерго”. Корпоративна війна між СКМ і групою «Приват» вихлюпнулася з судів на вулиці столиці.
Крапку у війні білбордів поставив у квітні 2008-го Верховний Суд, який визнав додаткову емісію незаконною.
Тимченко називає «Дніпроенерго» своєю найбільшою помилкою: «Історія отримала значний резонанс, нас вплутали в політику, – говорить він. – У результаті ми переплатили за цей пакет в три рази і отримали масу репутаційних ризиків».
Інший конфлікт розгорівся навколо експорту електроенергії. «Щоб створити конкурентне середовище з продажу доступу до перетину, необхідно було домогтися зміни в законодавстві та ввести процедуру відкритих аукціонів», – розповідає колишній директор по стратегії ДПЕК Віталій Бутенко. ДПЕК провела потрібний закон через Верховну Раду, але Ющенко його ветував. «Здавалося, що існуючу корупційну модель ніщо не зможе зламати», – зазначає Бутенко.
Невідомо, як довго тривала б епопея з «Дніпроенерго» та доступом ДПЕК до експорту, якби не політичні зв’язки Ахметова. Взимку і навесні 2009 року Партія регіонів і БЮТ вели переговори про формування правлячої коаліції та зміну Конституції. У травні голосами БЮТ і Партії регіонів Рада подолала вето на закон, що встановлює аукціонні правила доступу до експорту електроенергії. Тоді ж уряд Тимошенко передумав повертати «Дніпроенерго» народу. У березні 2009-го на зборах акціонерів було представлено нову наглядову раду, лояльну до ДПЕК. Через рік в історії «Дніпроенерго» була поставлена крапка. Представники держави проголосували за те, щоб не переглядати підсумки емісії. Гендиректор ДПЕК заперечує, що рішення щодо «Дніпроенерго» було політично мотивованим. «Просто коли уряд вирішив, їм стало зрозуміло, що повертати нам гроші буде невигідно», – пояснює він.
Після перемоги Януковича на президентських виборах 2010 року ДПЕК розгорнула наступ на всіх фронтах. Почали з командних висот. Національну комісію регулювання енергетики очолив Сергій Тітенко, який користувався репутацією людини Ахметова. До осені 2010-го один власник не міг контролювати більше 25% всіх генеруючих потужностей в країні. Комісія підняла планку до 33%. «Постанова послабила антимонопольні обмеження напередодні приватизації», – зазначає експерт з енергетики Костянтин Якуненко. ДПЕК – єдина приватна компанія, частка якої могла б перевищити 25%.
Тимченко добре підготувався до великої приватизації. До 2010 року ДПЕК скупила блокуючі пакети всіх цікавих їй генеруючих компаній. Нова хвиля приватизації передбачала, що держава залишить за собою 25% виставлених на продаж об’єктів. Це означало, що на конкурси потраплять пакети розміром від 25 до 45% акцій. «Мало який інвестор захоче битися за компанію, у якої вже є акціонер з блок-пакетом», – стверджує старший аналітик компанії “Трійка Діалог” Сергій Невмержицький. Це квиток на війну.
На випадок, якщо відчайдушні сміливці все ж знайдуться, Фонд держмайна виставив ще одну умову, що звузила коло претендентів: покупець акцій повинен забезпечувати генеруючу компанію на 70% вугіллям українського виробництва. ДПЕК цілком відповідала цій вимозі.
Так дорого чи дешево обійшлися ДПЕК її останні придбання? «Ми купували акції «Західенерго» майже в два рази дорожче, ніж вони коштують зараз на фондовій біржі», – повідомляє Тимченко. Це правда. Але українська біржа – це сьогодні не те місце, де можна дізнатися справедливу вартість компаній. «Наш фондовий ринок ввібрав в себе весь негатив фінансової ситуації в країні, – вважає Невмержицький. – Порівнювати краще з аналогічними зарубіжними компаніями».
За розрахунками Dragon Capital, «Західенерго» дісталася компанії Ахметова виходячи з оцінки $124 за 1 кВт•год встановленої потужності. Акції «Дніпроенерго» обійшлися ще дешевше: $77 за 1 кВт•год. Для порівняння: аналогічні російські компанії торгуються на біржі з коефіцієнтами від $170 до $350 за 1 кВт•год. «У середньому ДПЕК заплатила в півтора-два рази менше справедливої вартості за кожну компанію», – резюмує експерт Інституту енергетичних досліджень Юрій Корольчук.
Що може заперечити Тимченко? «Я готовий вступити в публічну дискусію з кожним, хто стверджує, що ми заплатили за активи мало», – обіцяє він.
Чи не занадто далеко зайшла ДПЕК у своїй експансії? Тільки число її співробітників при президенті Януковичі збільшилося в чотири рази. Тимченко зізнається, що часом компанія купувала ситуацію, яка була їй не до кінця зрозуміла. Наприклад, у розподільчої компанії «Крименерго», яку ДПЕК придбала цього літа, корупція сягала таких масштабів, що до вирішення проблеми довелося підключати МВС і СБУ. У «Західенерго» частина енергоблоків не модернізувалася з середини минулого століття. «Київенерго» можна порівняти з електричним стільцем, – вважає Плачков. – Кияни не пробачать ДПЕК помилок».
Тимченко запевняє, що зможе довести до розуму всі нові придбання. «Кредитний портфель компанії – $2 млрд. Ми готові залучити стільки ж для розвитку», – зазначає він. Кредитори люблять ДПЕК. Тимченко пишається тим, що його компанія – одна з небагатьох в Україні, яку кредитують без застави.
Доступ до кредитів не вирішить всіх проблем компанії, яка розширюється так швидко. «ДПЕК може зіткнутися з двома основними труднощами: кадровим дефіцитом і проблемою довгострокового розвитку бізнес-моделі. Масштаби і темпи задані дуже серйозні, – говорить Бутенко. – Але щиро бажаю удачі».
ДПЕК не збирається зупинятися на досягнутому. Потенційні об’єкти поглинання – генеруючі компанії «Центренерго» і «Донбасенерго». Торік керівники ДПЕК проявляли інтерес до атомної та гідроенергетиці. Стратегія компанії до 2030-го передбачає перетворення ДПЕК на великого гравця на нафтогазовому ринку, який буде добувати 3 млрд куб. м газу на рік.
Чи може у ДПЕК з’явитися в Україні гідний конкурент? Навряд чи. Інша річ – партнер. Директор із зовнішніх зв’язків ДПЕК Олександр Толкач так і сказав учасникам круглого столу «Реформа енергетичного сектора», що проходив в 2011 році в Брюсселі: «Ми розуміємо, що іноземні інвестори не готові приходити на український ринок. Тому вони можуть співпрацювати з такими компаніями, як наша: приєднатися до IPO або просто інвестувати. Україна сьогодні відкрита для цього».
Севгіль Мусаєва
За матеріалами: Forbes.ua
Поділитися новиною
