2334
Донецький електрометалургійний завод: знову у статусі товару
У вівторок, 25 вересня, російська гірничо-металургійна група "Мечел" (основний бенефіціар - Ігор Зюзін) поширила офіційне повідомлення про продаж низки своїх підприємств, серед яких значиться і Донецький електрометалургійний завод (ДЕМЗ). У релізі групи зазначається, що рішення ухвалене радою директорів "Мечела" в рамках затвердженої в травні нової стратегії. Остання передбачає "заходи з реструктуризації активів групи з метою поліпшення фінансових результатів компанії і підвищення її акціонерної вартості".
Настільки гладке формулювання означає одне: боргове навантаження на "Мечел" досягло свого граничного значення, і група змушена розпродавати не надто значущі для себе активи. Так, за інформацією російського "Інтерфаксу", загальний борг компанії на 31 березня цього року складав $9,6 млрд., з яких чистий - $9,2 млрд. за обсягу коштів компанії $440 млн. "Співвідношення debt to EBITDA у цієї групи знаходиться на рівні близько 5 при традиційних ковенантах 3,0-3,5. "Мечел" давно вже вийшов за допустимий рівень даного показника, борги - одна з основних загроз для групи", - коментує Олександр Макаров, аналітик гірничо-металургійних ринків.
Його російські колеги впевнені: український ДЕМЗ - один з небагатьох активів, виставлених "Мечелом" на продаж, які можуть зацікавити потенційних покупців. Вітчизняні ж експерти стверджують: реалізувати це підприємство, яке за останні роки пережило низку угод купівлі-продажу, буде непросто.
Від власника до власника
Свою історію як самостійна юрособа Донецький електрометалургійний завод почав у 1999 році. Тоді на базі електросталеплавильного, обтискового і копрового цехів Донецького метзаводу був створений ММЗ "ІСТІЛ (Україна)". Одним з його співзасновників був бізнесмен пакистанського походження Мохаммад Захур, власник групи Istil. Підприємство активно розвивалося (здійснюючи, в тому числі, програми модернізації) до кінця 2007 року, коли його власник вирішив вийти з металургійного бізнесу.
На початку 2008 року Захур оголосив, що міні-міл проданий групі "Естар" депутата Держдуми РФ Вадима Варшавського. За словами продавця, крім цієї компанії, на завод претендувала корпорація "ІСД" (основні акціонери в той період - Сергій Тарута і Віталій Гайдук; останній у 2010-му реалізував свій пакет прав власності в корпорації якомусь об'єднанню російських інвесторів на чолі з Олександром Катуніним). Крім того, інтерес до активу проявляла і група "Донецьксталь" Віктора Нусенкіса, але "поступилася в конкурентній боротьбі".
Мохаммад Захур не став розголошувати вартість даної угоди; експерти виводили її в межах $500-800 млн. Але в будь-якому разі пакистанському бізнесменові чимало пощастило - він знайшов покупця на донецький міні-завод якраз напередодні кризи і зумів виручити за дану угоду максимально можливі кошти. Сфера гірничо-металургійних M&A тоді була на підйомі.
А ось покупцеві не пощастило. Криза зруйнувала колишні плани Варшавського щодо створення міжнародної групи міні-сталеплавильних комплексів. В кінці 2008 – на початку 2009 років збут металопродукції як такої практично зупинився, обсяги виробництва падали на всіх метпідприємствах СНД. "Естар" не змогла погасити кредит $300 млн., узятий раніше в російському Альфа-Банку, і змушена була віддати останньому як заставу ММЗ "ІСТІЛ (Україна)", вже перейменований на Донецький електрометалургійний завод. Банку цей актив як профільний також був не потрібний, тут взялися підшукувати нового цільового господаря для нього. Підприємство ж послідовно знижувало обсяги виробництва - у 2009 році на ДЕМЗ виплавили 528 тис. тонн сталі, що на 49,1% менше, ніж у 2008-му. Це при тому, що до кризи міні-міл вийшов на рівень сталевого виробництва більше 1 млн. тонн/рік.
Чергового власника ДЕМЗ інвестструктури Альфа-Банку знайшли до весни 2010 року, ним і став "Мечел". Правда, початковий період свого заходу на Донецький ЕМЗ в цій російській групі характеризували як "партнерство" (у вигляді забезпечення підприємства сталевими злитками з російських і румунських метактивів компанії). Офіційно юридичний контроль над ДЕМЗ в групі "Мечел" визнали лише до завершення 2011-го. І менш ніж через рік після цього виставили завод на продаж...
За скільки і кому?
Під час торішніх юридичних процедур з переведення "офшорних прав власності" на ПрАТ "ДЕМЗ" на користь ВАТ "Мечел" з'ясувалося, що останнім його нове сталеплавильне виробництво в Донецьку обійшлося у $537 млн. з чотирирічною розстрочкою виплати. Але сьогодні перепродати Донецький ЕМЗ хоча б за порівнянну суму у росіян навряд чи вийде.
"Виходячи з результатів порівняльного методу оцінки, поточна ринкова вартість ДЕМЗ становить близько $400 млн. Це на 25% нижче від ціни, за якою "Мечел" закривав угоду з купівлею цього активу в грудні 2011 року", - говорить аналітик ІК Eavex Capital Іван Дзвінка. Настільки істотний дисконт він пояснює падінням обсягу виробництва сталі на підприємстві більш ніж на 40% в річному співвідношенні за 8 місяців 2012-го (з 682 до 400 тис. тонн. - Ред), яке відбувалося, до того ж, на тлі зниження цін на металопродукцію. Ці обставини, в свою чергу, безпосередньо відбилися і на фінрезультатах підприємства в I півріччі-2012. "У даний період чистий збиток ДЕМЗ склав 146 млн. грн, що можна порівняти зі збитком 166 млн. грн. за весь минулий рік", - підкреслює експерт.
Іван Дзвінка вважає, що потенційна зацікавленість у придбанні Донецького метактиву "Мечела" може бути присутня у російської "Северстали" Олексія Мордашова та українського "Метінвесту" Ріната Ахметова і Вадима Новинського. Першій групі ДЕМЗ може бути цікавий, на його думку, як додатковий проммайданчик в Україні, що відповідає стратегії російської групи з нарощування металопродажів у нашій країні в період до 2020 року. Другому холдингу виставлений на продаж міні-міл міг би сподобатися з урахуванням оголошеної мети щодо нарощування потужностей з виплавки сталі до 25 млн. тонн/рік в довгостроковій перспективі. Останнє припущення, почасти, поділяє і старший аналітик ІГ "Арт Капітал" Дмитро Ленда: "ДЕМЗ може бути цікавий "Метінвесту" (для диверсифікації виробництва за видами прокату). Завод випускає довгомірні сталеві напівфабрикати, а товарний портфель "Метінвесту" зміщений у бік плоских металопродуктів".
Ще один наш співрозмовник, Олександр Макаров вважає, що в даний момент ринкова вартість ДЕМЗ навряд чи перевищує $200-300 млн. "З 2008 року, коли це підприємство було продано вперше, багато чого змінилося. В світі спостерігається надлишок метпотужностей і дефіцит бажання вкладати в них гроші", - пояснює експерт. Але при цьому він переконаний, що навіть за такою ціною реалізувати донецький метактив "Мечелу" буде дуже непросто: "Ця пропозиція навряд чи зацікавить українські та міжнародні гірничо-металургійні групи, що працюють в нашій країні. Причина - в нинішніх реаліях металоринку, коли низька норма прибутку на сталь очікується як мінімум в середньостроковому періоді, а попит на неї в світі залишається млявим".
Теоретично, продовжує аналітик, ДЕМЗ міг би зацікавити групу "Донецьксталь", метпотужності якої розташовані на одному проммайданчику з міні-заводом. Але акціонери "Донецьксталі", на його думку, навряд чи зараз підуть на купівлю Донецького ЕМЗ: "Адже в такому випадку цій групі необхідно відмовлятися від проекту з будівництвом власних електросталеплавильних потужностей. А по ньому проведені певні будівельні роботи, законтрактовано технологічне обладнання".
Іншими словами, у створення власного електрометалургійного переділу група Нусенкіса вже вклала чималі кошти; загальну вартість тільки першого етапу даної модернізації "Донецьксталі"-МЗ "у вигляді будівництва електропечі та допоміжного обладнання до неї на підприємстві рік тому оцінювали в $205 млн. Зупинити цей проект означає, по суті, заморозити фінансові вкладення. Та й "розконтрактуватися" у західних виробників обладнання не так просто. (На самому ПрАТ "Донецьксталь"-МЗ" відповідний запит "Дела" до моменту публікації матеріалу не прокоментували.)
Потрібні "серйозні руки"
Разом з тим Олександр Макаров не відкидає, що до ДЕМЗ можуть придивитися співінвестори іншого галузевого проекту вартістю $500 млн. - з будівництва міні-металургійного заводу в Білій Церкві. Дане бізнес-починання компанія "Євро Фінанс Лтд" бізнесмена Алі Мохаммада Хані Омрана заявляла ще в докризовий період. (Серед відзначених співінвесторів, що приєдналися до проекту Алі Омрана в поточному році, ЗМІ називали представників найвищих посадових осіб в Україні. - Ред.) "ДЕМЗ - вже готове рішення в сфері електрометалургії, а зазначений міні-міл ще слід побудувати. Але у білоцерківського проекту є свої переваги, пов'язані з можливістю залучити дешеві кредити", - пояснює аналітик.
Хто б у результаті не став новим господарем міні-міла в Донецьку, хотілося б вірити, що його володіння заводом буде тривалішим, ніж у більшості попередників. Нинішній ДЕМЗ в середині минулого десятиліття не дарма вважався одним з найбільш сучасних і прогресивних сталеплавильних виробництв в Україні. На його техніко-технологічні рішення орієнтувалося не одне метпідприємство нашої країни при розробці і здійсненні програм модернізації. Настільки часта зміна власників втримати даний свій статус Донецькому електрометалургійному заводу явно не допомагає.
Сергій Кукін
За матеріалами: Діло
Поділитися новиною
