1342
Донецький базис: чи потрібно рятувати українське вуглевидобування від колапсу
— Енергетика
Існування вугільної галузі в Україні знову під питанням. Держшахти давно працюють у збиток і стоять на межі зупинки. На вугільних складах скупчилося приблизно 400 тисяч тонн нереалізованої продукції. Донбаське вугілля виявляється нікому не потрібним - у ньому міститься критично багато сірки та інших домішок, а його видобуток - категорично нерентабельний.
Купуйте вугілля!
Якщо не приймати радикальне рішення і не закривати десятки збиткових шахт, то виходів з ситуації не так уже й багато. Головним з них є не переведення українських ТЕЦ на вугілля, про яке останнім часом говорять всі, а модернізація всієї технології переробки вугілля.
Фахівці вугільної галузі категоричні в своїх судженнях. Генеральний директор об'єднання "Укркокс" Анатолій Старовойт називає цифру в 65 млн доларів. Це - вартість тих самих 400 тисяч тонн вугілля, що окислюється на складах і створює екологічні проблеми. Але набагато важливіші економічні та соціальні наслідки цієї ситуації. Вони переплетені дуже тісно і на них накладається неминучий політичний відбиток: проблема - в самій суті існування вугільної галузі в нинішньому вигляді.
З одного боку, донбаське походження команди Януковича, так само як і значної частини олігархату, вимагає від них вирішити ситуацію у вугільній галузі, показуючи і доводячи свою турботу про базовий електорат. З іншого боку - менталітет цієї ж команди як тимчасових правителів, які експлуатують трудові та матеріальні ресурси Донбасу, всі ці роки заважав зайнятися послідовною та повною модернізацією видобутку і переробки вугілля. Перетворення Донбасу в депресивний регіон при такому принципі господарювання було неминучим. Дешева й ідеологічно зашорена робоча сила, застаріла техніка та хижацьке вироблення ресурсів стали тими козирями, на яких нинішня правляча еліта зробила свої капітали і стала головною політичною силою в країні.
Ось і на даний момент вирішувати проблему затоварення вугіллям вирішили перевіреним способом - металургійні підприємства попросили викупити накопичений надлишок. Дехто пішов назустріч.
Так, "Метінвест" закупив 53 тисячі тонн вугілля, 40 тисяч пообіцяв купити "АрселорМіттал". Але головне - якась неназвана група трейдерів погодилася купити аж 200 тисяч тонн "чорного золота". Незрозуміло, чому імена цих благородних рятівників тримаються в таємниці.
Не можна сказати, що колапс до вугільної галузі підкрадався непомітно. Зовсім навпаки. "Проблема з українським вугіллям не нова - вказує експерт Інституту енергетичних досліджень Юрій Корольчук. - І я розумію невдоволення наших металургів: їх хочуть змусити купувати вугілля низької якості заради порятунку галузі. Вся справа - в непрозорості механізмів торгівлі вугіллям. Нема відкритого ринку. Але навіть якби такий ринок і існував, українське вугілля стало б жертвою конкуренції: дешевше ввозити з-за кордону, ніж купувати місцевий продукт".
На закритість ринку нашого вугілля вказує і президент Київського міжнародного енергетичного клубу Олександр Тодійчук.
"Непрозорість ринку вугілля, наявність тіньових домовленостей сприяють тому, що українські металурги та енергетики воліють закуповувати якісне вугілля за кордоном, хоча періодично все-таки купують місцеве вугілля. Набагато ефективніше і перспективніше зайнятися впровадженням нових технологій переробки вугілля", - вказує експерт.
Брудна справа
Якість донецького вугілля завжди була не найкращою через забруднення його сіркою - 3,5% проти 0,5%, до прикладу, в американському та австралійському вугіллі. Не менш показове й інше співвідношення: в нашому вугіллі налічується до 23% окису заліза та інших елементів, тоді як в американському та австралійському - максимум 5%. Вітчизняне вугілля не тільки найбільш сірчисте, але і відрізняється підвищеною зольністю. Показник останньої доходить до 9,4%, в той час як в радянські часи він був тільки 7,3%. Плюс - домішки у вигляді окислів натрію, заліза, калію тощо.
Не дивно, що видобуток такого вугілля в Україні падає з року в рік. За 2011 рік видобуток коксівного вугілля знизився на 1 млн тонн. Все вугілля, що видобувається в країні, може дати тільки 3,5 млн тонн якісного коксу, а потреби вітчизняних метпідприємств перевищують 14 млн тонн. До того ж, треба враховувати і вартість видобутку цього вугілля. Навіть при дешевизні української робсили видобуток тонни такого "брудного" продукту обходиться приблизно на $20 вище зарубіжного аналога.
І кому ж, як не донецьким "королям" металургії, не знати про якість місцевого вугілля? От і закуповують вони його за кордоном у все більших кількостях. У 2011 році, за даними генерального директора об'єднання "Вугілля України" Олексія Старовойта, імпортне вугілля (в основному, з Росії та США) склало до 40%, що споживається в металургійній галузі.
Все більше, і більше... А сенс?
Попри все, українська влада збирається підвищувати видобуток вугілля, знайшовши, нібито, вихід із ситуації з дорогим газом. Донбас має, тим самим, отримати керівництво до дії, знайти сенс існування, знову видаючи на-гора тонни вугілля заради енергетичної перебудови. Вугілля і ядерна енергетика оголошені пріоритетами української Енергетичної стратегії на період до 2030 року. Видобуток планується наростити до 115 млн т. У минулому році, за даними Держстату, в Україні було видобуто лише 62 млн т. Щоправда, дані самого Міненерго вищі на 20 млн. У 2012-му Міненерго знову видає дані про підвищення видобутку вугілля. Так, за перший квартал було видобуто на 2,6% більше аналогічного періоду 2011 року - 6,1 млн т. Чи піде на користь це збільшення, якщо вугілля потрапляє на склади і лежить там купами? За 2011 рік видобуток коксівного вугілля знизився на 1 млн тонн.
Навряд чи можна постійно сподіватися на незмінні і довготривалі домовленості всередині олігархічного стану, коли металурги рятують вугільників, відтягуючи кончину неефективної галузі в її нинішньому стані. Питання якості нашого вугілля потрібно вирішувати і вирішувати шляхом застосування технологій, які важко назвати новими. Навіть на азіатських рудниках, де вугілля також далеко не дуже чисте (наприклад, в Китаї), цими технологіями користуються років 10, а десь і всі 30. Без їх застосування неможливий і повноцінний перехід української металургії і частини ТЕЦ на вугілля замість дорогого російського газу.
Гори-гори ясно!
Дещо в цьому напрямі вже робиться. В даний момент головним "ноу-хау" з набору нових технологій вважається пиловугільне вдування. Перший подібний комплекс був побудований близько 30 років тому на Донецькому металургійному заводі (нині - "Донецьксталь"), потім технологію запровадили на "Запоріжсталі", і в даний час впроваджується на ММК ім. Ілліча і "АрселорМітталі". Якщо планам Рината Ахметова і Лакшмі Міттала нічого не завадить, то по завершенні реконструкцій їхніх підприємств Україна буде економити до 3 млрд куб. м газу на рік, але одночасно ці заводи зажадають більш якісного вугілля, якого в Україні немає.
Тож мимоволі доводиться задуматися і про інші технології переробки вугілля. Це - технологія водовугільного палива. Вона передбачає використання суміші вугілля з невеликою кількістю води. Вона зменшує шкідливі викиди в атмосферу і має ефективність до 98%. Технологія активно використовується в Китаї, США та Росії. У неї є два основні способи спалювання палива: факельне спалювання і технологія "киплячої кулі".
Факельне спалювання досить поширене у світі. Подрібнене до пилоподібного стану і збагачене до необхідних значень вугілля вдувається в складі повітряної суміші в топку, де відбувається його згорання при температурі понад 1200 градусів. Є у цієї технології і мінуси - неможливість забезпечити повне згоряння вугільно-повітряної суміші, і високий рівень виходу забруднюючих речовин. Українські металурги та енергетики воліють закуповувати якісне вугілля за кордоном.
Технологія "киплячої кулі" також екологічно чистіша, ніж нинішнє класичне спалювання вугілля. При вивіреній швидкості подачі повітря і певному розмірі помелу вугілля відбувається згорання часток вугілля в повітрі, вугілля начебто кипить. Не повністю вигоріле вугілля вловлюють і циклічно повертають в зону горіння до повного його вигоряння. При цій технології можна використовувати навіть буре вугілля найнижчого сорту.
З впровадженням цих технологій питання те саме: кошти і бажання власників меткомбінатів. Незважаючи на те, що теорія і практика цих процесів давно відома і випробувана, в Україні продовжують використовувати технології півстолітньої давності. Адже від шахтарів не вимагатимеш добувати вугілля краще, ніж воно є, а ось переробити його максимально ефективніше підштовхує економічна ситуація. І в першу чергу, газове питання.
Навіть якщо уявити, що Росія дасть нам якусь знижку на газ, і олігархів влаштує та плата, яку Москва зажадає за цю знижку, все одно наше сірчисте і зольне вугілля потрібно кудись дівати. Інакше - смерть галузі. Адже шахти все одно доводиться закривати і знижка на газ ситуацію не врятує. Навіть ще більше посилить - тисячі тонн вугілля точно "дійдуть до ручки" на складських майданчиках.
Напрошується прогноз: у найближчі роки вугільники будуть поступово, точково, але все-таки вводити нові технології, одночасно слізно благаючи металургів викуповувати без п'яти хвилин окислене вугілля з сірчаними домішками. Це буде підтримувати ілюзію стабільності в шахтарському краї, хоча з таким підходом не варто розраховувати навіть на 5-6 спокійних, і тим більше, прибуткових, років, не кажучи вже про десятиліття.
За матеріалами: Контракти
Поділитися новиною
