1227
У чому єдині Путін і російська опозиція?
В п'ятницю 10 лютого на "Великій політиці" з Євгеном Кисельовим під час телемосту за участю російського опозиціонера Олексія Навального українські журналісти порушили питання про взаємини Росії і України. Частина з них побоюється, що навіть якщо диво і станеться і до влади в результаті виборів прийде не Володимир Путін, а хтось з опозиціонерів, ставлення до нашої країни з боку РФ залишиться незмінним.
Де "закінчуються" російські демократи?
Виступаючи на ефірі у Євгенія Кисельова, популярний російський блогер і опозиціонер Олексій Навальний необережно висловився в дусі "Фактично ми (українці і росіяни) один і той же народ. Ми повинні вирішувати всі ці речі з "Газпромом", з відключенням газу... Це просто пил на величезному п'єдесталі українсько-російської єдності". Втім, після зауваження Кисельова Навальний уточнив, що не заперечує існування української нації. "Це абсолютно не суперечить інтеграційним процесам... Немає більш спорідненої країни для Росії, ніж Україна", - пояснив Навальний. Втім, він визнав, що до Європи Україна прагне більше, ніж до Росії. "Було б дивно, якби було навпаки. Громадяни України, які можуть відвідувати Європу і Росію, виходять з дуже простої штуки - рівень життя в Євросоюзі вищий, і інтеграція в Євросоюз дасть їм більше якихось вигод, привілеїв і так далі. Але мені здається, що ці речі (інтеграція з Росією і з ЄС) не суперечать одне одному", - сказав опозиціонер.
Однак слова Навального викликали обурення в українських журналістів, присутніх на ефірі. "Ми з колегами Вас слухали і прийшли до думки, що насправді російські демократи закінчуються рівно на тому місці, де починається питання про Україну", - заявила оглядач журналу "Корреспондент" Ірина Соломко. "Ми - суверенна держава, і ми самі хочемо вирішувати, з ким дружити, які відносини нам мати... Сучасний російський політик повинен розуміти, що він має бути демократом не тільки в рамках своєї держави, але і в геополітичному сенсі", - сказала Соломко.
Після закінчення п'ятничного ефіру, в низці українських видань з'явилися статті, в яких Навального обзивали "імперським шовіністом" і людиною, яка буде продовжувати політику Путіна стосовно України, хоча сам Навальний, відповідаючи на репліку Соломко, зазначив, що ніхто в жодному разі не зазіхає на суверенітет України, а український народ повинен сам визначати своє майбутнє. Саме ж питання про інтеграцію з Україною, за словами Навального, на російському політичному порядку денному "стоїть на 25-му місці". Чи так це насправді?
Перед тим, як аналізувати програми російських кандидатів у президенти, варто зазначити, що до участі в президентських виборах допускаються, крім нинішнього прем'єр-міністра Володимира Путіна, чотири політики: глава Ліберально-демократичної партії Володимир Жириновський, глава "Справедливої Росії" Сергій Миронов, лідер російських комуністів Геннадій Зюганов і олігарх і політик Михайло Прохоров. У передвиборних кампаніях лише двох з них згадується Україна. Мова йде про Зюганова і Миронова, що, в принципі, закономірно. Лідер КПРФ Зюганов - прихильник радянського минулого, обіцяє: "Я зроблю все можливе для прискореного зближення країн, що входили до складу СРСР. Буде формуватися єдиний економічний простір Росії, Білорусії, України і Казахстану". При цьому, зовнішньополітичні пріоритети, за словами Зюганова, повинні бути "націлені на встановлення справедливих відносин на світовій арені, на розширення числа союзників і постійних партнерів Росії", а сама зовнішня політика буде носити миролюбний характер. Миронов, чию партію в Росії вважають проектом Кремля, теж говорить про Україну в своїй програмі. "Необхідно сприяти інтеграційним процесам на пострадянському просторі. Поряд з посиленням роботи щодо створення Євразійського Союзу прагнути до створення Конфедерації слов'янських держав у складі Росії, України, Білорусії", - вважає Миронов. У чомусь це нагадує риторику того, чиїм петербурзьким штабом почасти керував Миронов на виборах президента в 2000 році - а саме - риторику Володимира Путіна. Правда, якою буде ця слов'янська конфедерація, Миронов не уточнює.
Два інші політики - Жириновський і Прохоров, взагалі не згадують Україну у своїй програмі. "Треба робити тільки те, що вигідно росіянам і Росії. Ніяких дармоїдів Росія більше годувати не повинна. Не прогинатися під тиском Заходу, вести таку політику, яка вигідна для нашої країни", - говорить радикальний і часом не скупий на слова Жириновський. Прохоров - потенційний противник Путіна і найпопулярніший серед кандидатів-некомуністів, вважає, що Росія повинна інтегруватися з Євросоюзом, а також з країнами Організації економічного співробітництва та розвитку. Про Україну Прохоров і не згадує. Що ж до інших держав СНД, то із середньоазіатськими країнами, що не входять до Митного союзу станом на 1 січня 2012 року, Прохоров пропонує взагалі ввести візовий режим. Таким чином, Україна в російському політичному порядку денному дійсно займає аж ніяк не головне місце. Та й навіщо?
Лише прагматизм
Відповідаючи на репліку Соломко щодо суверенітету України, Навальний зазначив: "Це така травма українській демократії. Вам, весь час здається, десь комусь здається змова з метою захоплення України і приєднання до Росії". Насправді ж питання навіть про інтеграцію з Україною, за його словами, не актуальне. І дійсно, вже декілька місяців всі розмови навіть з путінською адміністрацією ведуться переважно навколо ціни на газ. Україна могла б у цьому питанні вчинити так, як вчинили компанії Італії, Німеччини та Польщі - подати на "Газпром" до суду і довести, що тарифи, які застосовуються в договорах, суперечать ринковій ціні. Однак цього не відбувається, але не з вини РФ, а виключно через пасивність і небажання українського керівництва "ускладнювати відносини".
Безумовно, багато спостерігачів відзначають, що нещодавній "сирний скандал" несе в собі політичні риси. Так, Росспоживнагляд іноді використовувався як політичний інструмент. Досить згадати історію з грузинськими винами і мінеральною водою. Однак у той час, коли виник "сирний скандал", у України і Росії не було суттєвих протиріч. Більше того, керівництво РФ було зайняте переважно внутрішньополітичними проблемами. Уже після врегулювання питання з доступом українського сиру від трьох "проблемних" виробників на російський ринок, стало відомо, що до вітчизняної молочної продукції є серйозні претензії і з боку Державної інспекції України з захисту прав споживачів. "У 2011 році було перевірено 335 тонн молокопродуктів. Забраковано та знято з реалізації 30% від них", - говорить виконуючий обов'язки начальника відділу департаменту споживчої політики та реклами Олег Корабельников.
Що ж до відстоювання російських економічних інтересів на українських ринках, то тут росіянам вигідно діяти без прив'язки до держави. Адже в протилежному випадку "політизація" питання неодмінно призведе до підвищеного інтересу до діяльності компанії, що не завжди вигідно. Та й лобіювання інтересів приватних компаній політиками - не завжди безкорисливе. Крім того, в разі ускладнень відносин з РФ, на компанії можуть відігратися. Інша річ, коли російські приватні компанії діють незалежно від "материнської" держави. Приміром, незважаючи на напруженість у відносинах України та Росії, пов'язану і з "сирної війною", і з неврегульованістю газового питання, компанія "Енергетична Україна ТВ", підконтрольна російській VS Energy, викупила 50% акцій "Закарпаттяобленерго", посиливши свої позиції на енергетичному ринку України.
Прагматизм у відносинах, який сповідує сьогоднішня Росія, часом дуже боляче позначається на Україні, яка змушена вибирати: ЗВТ з Європою або ЗВТ з Росією. Однак чисто політичні мотиви у відносинах двох країн давно відійшли на другий план. Хоча і в економічному плані взаємини України і Росії не зрушили ні в яку сторону. У Кремлі, схоже, починають розуміти, що український президент Віктор Янукович чинить з ними, як з громадянами своєї держави: обіцяє багато, а виконує - зовсім мало. Або не виконує нічого. Зате натомість вимагає істотних поступок.
Борис Рудь
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
