1171
Євро нарізно
— Казна та Політика
План порятунку європейської єдності, затверджений на саміті ЄС і включений в комюніке саміту G20 в Каннах як зобов'язання Європи перед світовою економікою, у статусі останнього і остаточного способу вирішення проблеми європейської боргової кризи прожив лише кілька тижнів. Вчора анонімний чиновник в Брюсселі передав через агентство Reuters повідомлення, що підірвало фон новин: дві ключові країни ЄС - Німеччина і Франція - обговорюють нову "двошвидкісну модель" інтеграції країн Євросоюзу. Джерело Reuters робить акцент на скорочення зони євро: "Нам необхідно точно встановити список тих, хто не хоче входити в клуб, і тих, хто просто не може бути його частиною". Зазначимо, сама по собі "двошвидкісна модель" ЄС - не новина: цього тижня президент Франції Ніколя Саркозі вже говорив побіжно про цю модель. Сенсація - готовність Німеччини її обговорювати.
Відверті висловлювання в розпал переговорів з Грецією та Італією про заходи з подолання кризи налякали лідерів ключових країн ЄС: і Париж, і Берлін вже вчора поспішили уточнити інформацію. "Ми виступаємо за збереження єврозони в колишньому вигляді", - запевнила канцлер ФРН Ангела Меркель. У тому ж дусі висловилися керівництво Франції і глава Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу. У Єврокомісії вчора відмовилися коментувати "Ъ" реформи, що готуються - так, один зі співрозмовників зізнався: він боїться, що "розмови і припущення матеріалізуються". Але експерти впевнені: інформацію, що з'явилася, не можна недооцінювати. Аналітик Центру європейської реформи Саймон Тілфорд заявив: "Те, що подібні ідеї обговорюються як на урядовому, так і на міжурядовому рівні, відомо давно. Але до сьогоднішнього дня не було жодного витоку". Сам витік він пояснює необхідністю вкотре дати зрозуміти "поганим" членам єврозони, що загроза виключення з неї Греції серйозна.
Втім, у метушні мало хто помітив, що на ділі ніхто нічого не спростував: справа в тому, що сам по собі сценарій "двошвидкісної інтеграції" якраз і розглядається всередині ЄС як спосіб дати можливість добровільно вийти із зони євро низці країн, не обрушуючи при цьому євро як світову валюту. Практично всі коментарі експертів з моменту початку європейської боргової кризи зводилися до того, що вихід як мінімум Греції із зони євро (який за законодавством ЄС не може здійснитися без виходу Греції з ЄС) може стати початком розпаду Євросоюзу і краху євро як європейської і світової валюти.
Найбільш радикальним рецептом для вирішення цієї проблеми вважалася прискорена євроінтеграція: уніфікація податкового та трудового законодавства країн ЄС; внесення до конституції країн ЄС меж розміру держборгу і бюджетного дефіциту; поступове введення європейських податків. Нарешті, це створення "європейського економічного уряду", що витрачатиме ці податки, а також відхід від конфедеративного принципу побудови ЄС (у якому всі країни мають у ключових питаннях приблизно рівну вагу) до федеративного (вага визначається розмірами економік учасників).
Останній саміт ЄС зобов'язався реалізувати ці принципи в сильно скороченому вигляді - без "європодатку" (пропонувалося почати з податку Тобіна на банківські трансакції юридичних осіб); без посилення повноважень Єврокомісії; без права ЄС впливати на рівень національних податків: в першу чергу, через опір дрібних, але вже впливових країн ЄС - від Нідерландів до Польщі. Пропозиція "двошвидкісної інтеграції", по суті, пропонує екстрено підтримати євро тією ж програмою "євроуряду", але всередині кількох країн ЄС і єврозони (як мінімум двох - Німеччини та Франції). Сильно нарощений таким чином запас міцності дозволить "відпустити" з єврозони без виходу з ЄС тих, кому це може допомогти, - в першу чергу, Грецію.
Найважливіше в цій конструкції те, що вона передбачає зміну Маастрихтських угод ЄС - до сьогоднішнього дня всі країни ЄС так чи інакше зобов'язувалися (хоча і в невизначеній перспективі) рано чи пізно перейти до євро. За технічним відв’язуванням один від одного ЄС та європейської валюти в рамках "двошвидкісної моделі" євроінтеграції криється революція: мова йде про можливу зміну всієї "філософії Європейського союзу" останніх двох десятиліть.
Нагадаємо, після краху Східного блоку і розпаду СРСР Євросоюз взяв курс на максимальне розширення. У 2004 році в альянс були прийняті десять держав, вісім з них - посткомуністичні, через три роки - Румунія та Болгарія. Прихильники екстенсивної моделі розвитку ЄС до останнього часу виступали за прийняття в нього всіх балканських держав, Туреччини, в перспективі - України, Молдавії, Грузії і навіть середземноморських арабських країн, наприклад Тунісу. Опозицією "євроекспансії" була політика європейського уряду, яка загалом вимагала припинення нарощування чисельності країн ЄС. "Двошвидкісна модель" допомагає примирити обидві сторони - по суті, "ядро" (зона євро) бере на себе посилені зобов'язання інтеграції та перетворення на "федерацію євро". З "периферії" знімаються вимоги швидких реформ - вона залишається Європейською конфедерацією.
Жертвами нової політики ключових країн ЄС, якщо вона буде реалізована, можуть стати не тільки проблемні члени альянсу типу Греції, а й держави, що ще не встигли до нього вступити. Мабуть, лише Хорватія може бути відносно спокійною - про її прийняття до альянсу в липні 2013 року вже офіційно оголошено, назад шляху немає. А ось Албанія, Чорногорія, Македонія та інші балканські держави (а у віддаленій перспективі - Україна та інші пострадянські республіки) ризикують ще довго чекати в передпокої з надією увійти тільки в конфедерацію - і цим, як і Греції, лише почати необмежено довгий шлях у справжню Європу, "федерацію євро". При цьому в Європейській конфедерації залишаться привабливі сторони - швидше за все, це і відсутність кордонів, і загальноєвропейські стандарти держрегулювання, і влада Єврокомісії - але зникне те, що так приваблювало в ній нові країни ЄС: використання ресурсів країн "федерації євро" для доведення рівня життя в цих країнах до європейського.
Зазначимо, ринки на цю вражаючу, але на вигляд вкрай умоглядну фантазію відреагували цинічно, виділивши в ній тільки те, що очевидно: план жовтня проблем не вирішить, дефолт Греції та в перспективі Італії - на порядку денному, а, значить, євро - під загрозою. Напередодні курс євро впав на 2,1%, до $1,3546, що стало найсильнішим падінням європейської валюти за останні 15 місяців. На початку торгів курс опускався до місячного мінімуму - $1,3481. Провідні європейські індекси знизилися при відкритті торгів на 1,8-2,2%, прибутковість 10-річних італійських облігацій досягала рекордного рівня - 7,5% річних. Максимально з серпня минулого року піднімалася прибутковість 10-річних португальських облігацій - 5,9% річних. Історичний максимум вчора відновила прибутковість і за 10-річними держпаперами Греції, досягнувши 33,2% річних. Але ринки реагували не тільки на план "двошвидкісної інтеграції", який залишається віддаленою абстракцією, а й на більш ніж конкретні повідомлення з Риму: прем'єр-міністр Італії Сільвіо Берлусконі в найближчі дні може покинути свій пост.
Втім, до вечора напруга на ринку європейського держборгу стала падати: ЄЦБ купував італійські та іспанські зобов'язання, прибутковість італійських паперів опустилася до 6,9%, ставка за іспанськими паперами - до 5,8%. Після полудня знизилася напруженість на валютному і фондовому ринках: євро піднявся до $1,357 (на 0,2% вище від закриття середи), провідні європейські індекси виросли в межах 1%. Можна бачити в цьому успіх плану Ніколя Саркозі - але скоріше мова йде про посилення волатильності ринків, які не знають, який план політики ЄС будуть обговорювати завтра і чи буде він останнім і остаточним.
Історія єдиної європейської валюти
21 квітня 1975 комісія Європейського економічного співтовариства ввела розрахункову одиницю Європейського платіжного союзу, яка розраховувалася на основі валютного кошика країн співтовариства за фіксованими курсами. 13 березня 1979 вона була замінена європейською валютною одиницею (ECU). 7 лютого 1992 в Маастрихті країни Європейського співтовариства підписали договір про створення Євросоюзу, що заклало основу для єдиної валюти.
15 грудня 1995 Європейська Рада затвердила назву "євро" і постановила ввести його в безготівковий розрахунок з 1 січня 1999 року, в готівковий обіг - з 1 січня 2002 року. Місцеві валюти залишалися в обігу до 1 червня 2002 року. 12 грудня 1996 Єврокомісією було схвалено знак євро.
3 травня 1998 Єврокомісія назвала 11 країн, економічні показники яких відповідали вимогам введення євро. Це були Австрія, Бельгія, Німеччина, Голландія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Португалія, Фінляндія і Франція - всі вони й перейшли в 1999 році на безготівкові, а в 2002-му - на готівкові євро. Заявленим умовам відповідали також Великобританія і Швеція, проте їх влада вирішила зберегти національні валюти. Перший курс євро до долара був встановлений 4 січня 1999: він коштував $1,1789. Мінімальний курс євро до долара був зафіксований 26 жовтня 2000 ($0,8252 за євро), максимальний - 15 липня 2008 року ($1,599).
1 січня 2001 до єврозони приєдналася Греція. З 1 січня 2007 року в неї вступила Словенія: в один день країна ввела євро і для готівки, і для безготівкових розрахунків. За тією ж схемою 1 січня 2008 року на євро перейшли Кіпр і Мальта, 1 січня 2009 року - Словаччина, 1 січня 2011 року - Естонія.
Серед країн, що не входять в ЄС, євро взяли в обіг Монако, Сан-Марино і Ватикан, неофіційно валюту використовують Андорра, Косово і Чорногорія. До зони євро прагнуть Латвія, Литва, Польща, Румунія, Угорщина та Болгарія. Чехія планувала змінити валюту, проте в жовтні 2011 року президент Вацлав Клаус назвав введення євро "насильством політики над економікою". З цього питання було вирішено провести референдум. У Данії та Швеції референдуми щодо вступу в єврозону провалилися.
Дмитро Бутрін
За матеріалами: Коммерсант-Україна
Поділитися новиною
